- •7. Характеристика наукового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях).
- •8. Характеристика худ стилю (визнач, підстилі, жанри, функції, сфера викор, загальні особл, особл на мовних рівнях)
- •9. Характеристика епістолярного стилю (визначення, сфера використання, загальні особл., особл. На мовних рівнях)
- •10. Характеристика офіційно-ділового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •11. Характеристика розмовного стилю (визнач, сфера використ, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •12. Див. Пит. № 9 (повторюється)
- •15. Змінність лексичного складу (архаїзми, історизми, неологізми). Різноріднісь функц-ня таких лексем у стилях сум.
- •16. Характеристика походження слів. Запозичені слова: шляхи, умови, наукові підходи до процесів запозичення іншомовних слів. Засвоєння ін. Слів зі стилістичного погляду.
- •17. Лексика за сферою вживання (визначення, класифікація)
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •19. Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •20. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості.
- •32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трансформація фразеологізмів. Сфера їх функціонування. Способи трансформації.
- •43. Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння:стилістичні настанови
- •44. Стилістичне можливості займенників та числівників. Омонімічне функціонування займенників. Стилістичне можливості займенників
- •45. Стилістичні можливості дієслівних категорій
- •Стилістичні ресурси і можливості синтаксису
- •2.Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжно-письмові та усно-розмовні
- •Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови
- •47. Стилістичні можливості простого речення
- •48. Стилістика головних та другорядних членів речення
- •49. Стилістика односкладних речень
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення
- •51. Стилістика складних речень
- •52. Стилістичні прийоми
- •55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
- •60. Стилізація. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів. Види стилізації. Стилістичні функції стилізації.
49. Стилістика односкладних речень
Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обсягом, проте вживаються в усіх стилях мови. їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адекватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.
Односкладні речення — речення з одним головним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови і об’єктивно-суб’єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом речення.
Серед односкладних речень виокремлюють такі різновиди:
— означено-особові речення: Вітчизну сонячну свою люблю високою любов’ю (В. Сосюра);
— неозначено-особові речення: Весною в селі встають рано (Г. Тютюнник);
— узагальнено-особові речення: Не вчи орла літати (Нар. творчість);
— безособові речення: Ледь почало розвиднятись (С. Скляренко); Нема без втрати перемоги, без горя радості нема (О. Олесь); І стало скрізь тихо (П. Тичина);
— інфінітивні речення: Куди мені діватись? Де помочі шукати? Кого просити? (І. Котляревський);
— номінативні речення: Мітинги. Радість. Пісні. Братання. Хвиля народного ентузіазму (Г. Тютюнник).
Автор теорії односкладних речень О. Шахматов визначав односкладні речення як речення тільки з одним головним членом речення. У шкільній навчаль- но-лінгвістичній практиці головний член односкладного речення прийнято умовно називати або присудком (в односкладних дієслівних реченнях — означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових, безособових, інфінітивних), або підметом (в односкладних номінативних, або називних, реченнях).
В усіх стилях і жанрах мови односкладні речення вживаються з неоднаковою активністю. За кожним з різновидів односкладних речень закріпилась у мові й певна своєрідна стилістична функція (функції).
50. Стилістичні можливості ускладненого речення
Ускладнене просте речення — синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення. Наприклад, у реченні Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка) відокремлене означення можна перетворити на підрядне речення: Море, яке було приспане тихою ласкою ноні, мовчало зовсім. Речення з однорідними членами День був ясний, сонячний і теплий (І. Нечуй-Левицький) можна розчленувати на три неускладнені висловлювання День був ясний. День був сонячний. День був теплий. Ускладнене речення Біля хати зашуміли внуки — радість і надія у житті (А. Малишко) можна переробити на два речення: Біля хати зашуміли внуки. Вони радість і надія у житті.
До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також із внесеннями — звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, слова-ми-реченнями й вигуками.
Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники ( та, або, тобто, а саме тощо), окремі прийменники {крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), прислівники {зокрема, особливо, наприклад тощо), а також інтонація й порядок слів. На письмі ускладнення позначаються розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.
Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації» засобом увиразнення всього висловлювання
Прості односкладні речення різнотипні за властивою їм семантикою, синтаксичною структурою і стилістичними функціями.
Прості ускладнені речення не бувають однослівними. їх прийнято розглядати в таких вимірах:
— на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорідність або відокремленість одного чи кількох членів речення);
— на позачленореченнєвому рівні, поза членами речення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).
Трактування простого ускладненого речення в синтаксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненими речення або з однорідними членами речення, або з відокремленим членом речення, або речення зі вставним, вставленим чи звертальним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прият- кіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідними членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення категоріально, бо не привносить до його складу синтаксично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантично, наповнює його новим змістом, розгортає структурно, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою частиною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.
Синтаксис простого ускладненого речення — великий за обсягом і важливий розділ граматики, який усталився як вчення про структуру й семантико-функціо- нальні особливості усіх різновидів простого ускладненого речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, однак, є використання простих речень, ускладнених дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у
розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві науковому й офіційно-діловому мовленню.
Усі різновиди простих ускладнених речень по-різно- му співвідносяться зі складними реченнями і з неус- кладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі складносурядними реченнями, становлять з ними стилістично паралельні конструкції, то прості речення з відокремленим членом (членами) співвідносні з певними різновидами складнопідрядних речень. Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертанням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов’язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням.