34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або пре­фіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земель­на площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле­ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за­кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вра­жаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «не­нормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сер­дечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бі­долашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-не­будь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком­панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; сту­пінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добу­ток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пиш­ний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «за­довольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз­няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос­кий — плаский, барабанити — тарабанити, линути — рину­ти, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс­порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й зна­ченнєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

35. Фразеологія як наука. Поняття «фразеологічна одиниця», її властивості. Формальні та лексико – семантичні ознаки фразеологізмів. Їх класифікація за ступенем мотивації, за походженням, за функціонуванням. Логіко-понятійні, образні, предикативні та непредикативні мовні сталі одиниці.

Термін «фразеологія» утворений від грецьких слів phrasis (мовний зворот) і logos (вчення). Цим терміном позначається розділ мовознавства, який присвячений вивченню фразеологічного складу мови, тобто предметом вивчення цієї науки є семантичні, морфологічні та стилістичні властивості фразеологізмів. Фразеологією також називають сукупність фразеологічних одиниць, властивих окремому мови, будь-якому письменникові або літературному твору.

Дослідження багатьох вчених показали, що фразеологічна одиниця є складним, багатоаспектним об'єктом дослідження. Як цілісна лексична одиниця мови в сучасній фразеології вона має такі аспекти вивчення як: граматичний, семантичний, функціональний, прагматичний, соціологічний та лінгвокультурологічний.  Фразеологізм - загальна назва семантично пов'язаних поєднань слів і пропозицій, які, на відміну від подібних з ними за формою синтаксичних структур, не виробляються у відповідності з загальними закономірностями вибору і комбінації слів при організації висловлювання, і відтворюються в мовленні у фіксованому співвідношенні семантичної структури та визначеного лексико-граматичного складу [Ярцев 1998: 559].  Л.П. Крисін визначає фразеологізм як стійке поєднання слів, значення якого відрізняється від простої суми значень, що складають його слів [Крисін 2000: 760].  За справедливим зауваженням Г.Г. Соколової, фразеологічний склад - це «дзеркало, в якому лінгвокультурний спільність ідентифікує свою національну самосвідомість, саме фразеологізми як би нав'язують носіям мови особливе бачення світу, ситуації [Соколова 1987: 86].  Т.М. Федуленкова називає фразеологічні одиниці стійкими словосполученнями з повністю або частково переосмисленням значення [Федуленкова 2000: 146].  За І.А. Юнгом фразеологізми є ситуативний мікротекст, напівфабрикат, готовий до вживання як текст у тексті. Таким чином, можливості вербалізації тієї чи іншої фразеологічної одиниці закладені вже в її значенні. В основі ж фразеологічного значення лежить фразеологічний образ, через призму якого формується цілісне значення фразеологічної одиниці та перспективи її функціонування у мові [Юнг 2000: 162].  Ж. Марузо у своєму словнику лінгвістичних термінів визначає фразеологічну одиницю в широкому сенсі як синонім виразу, а у вузькому сенсі як «об'єднання кількох слів, що утворюють відомого роду лексичну одиницю» [Марузо 1960: 165].  П. Гіро дає таке визначення даного терміна: це вираз, що складається з декількох слів, що утворюють синтаксичне і лексичне єдність [цит. по: Назарян 1987: 9].  А. Рей говорить про те, що фразеологізм є цілісним невмотивованим лінгвістичним знаком, довільним по відношенню до своїх компонентів і повністю непередбачуваним [там же].  Отже, поняття фразеологічної одиниці багатогранно. Визначаючи дану дефініцію, лінгвісти розглядали не тільки її структурну і семантичну сторону, а й особливості функціонування в тому чи іншому суспільстві. 

Залежно від зв’язку між компонентами, фразеологізми діляться на три різновиди. Ідіоми або фразеологічні зрощення є семантично неподільними єдностями, значення яких не визначається за їх складових частин («бити байдики», «гол як сокіл», «точити ляси»). Фразеологічні єдності — семантично неподільні словосполучення, зміст яких можна зрозуміти з вхідних в них слів («тягнути лямку», «пливти за течією», «покласти під сукно»). Фразеологічні сполучення — стійкі поєднання слів, одне з яких вживається вільно, а друге зустрічається тільки в даному поєднанні («тріскучий мороз», «добрий друг», «справжнісіньке пекло»).

Особливості фразеологізму:

• лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

• постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

• характеризуються стійкістю граматичних категорій.

• слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

• контекстуальна обумовленість вживання.