
- •7. Характеристика наукового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях).
- •8. Характеристика худ стилю (визнач, підстилі, жанри, функції, сфера викор, загальні особл, особл на мовних рівнях)
- •9. Характеристика епістолярного стилю (визначення, сфера використання, загальні особл., особл. На мовних рівнях)
- •10. Характеристика офіційно-ділового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •11. Характеристика розмовного стилю (визнач, сфера використ, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •12. Див. Пит. № 9 (повторюється)
- •15. Змінність лексичного складу (архаїзми, історизми, неологізми). Різноріднісь функц-ня таких лексем у стилях сум.
- •16. Характеристика походження слів. Запозичені слова: шляхи, умови, наукові підходи до процесів запозичення іншомовних слів. Засвоєння ін. Слів зі стилістичного погляду.
- •17. Лексика за сферою вживання (визначення, класифікація)
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •19. Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •20. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості.
- •32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трансформація фразеологізмів. Сфера їх функціонування. Способи трансформації.
- •43. Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння:стилістичні настанови
- •44. Стилістичне можливості займенників та числівників. Омонімічне функціонування займенників. Стилістичне можливості займенників
- •45. Стилістичні можливості дієслівних категорій
- •Стилістичні ресурси і можливості синтаксису
- •2.Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжно-письмові та усно-розмовні
- •Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови
- •47. Стилістичні можливості простого речення
- •48. Стилістика головних та другорядних членів речення
- •49. Стилістика односкладних речень
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення
- •51. Стилістика складних речень
- •52. Стилістичні прийоми
- •55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
- •60. Стилізація. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів. Види стилізації. Стилістичні функції стилізації.
32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.
Анто́німи (грец. αντι —проти, ονομα — ім'я) — парні різнокореневі слова з протилежним значенням. У ролі антонімів можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо). У поетичній та ораторській мові антоніми вживаються як засіб антитези, наприклад: «Той мурує, той руйнує…» (Т. Шевченко).
Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба,приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антонімилюбов — ненависть.
Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.
Окрему групу становлять контекстуальні
антоніми. Наприклад, тільки в певних реченнях
слова чорний — тендітний, землянка — хата можуть тлумачитись як антоніми: У мужички руки чорні, в пані рученьки тендітні; В мужика землянка вогка, в пана хата на помості (Леся Українка).
Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).
Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для описів, характеристики предметів, часто іронічної або сатиричної. Наприклад:
Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення.
Омоніми з'являються внаслідок:
звукових змін у слові у процесі розвитку мови;
смислових змін у слові у процесі розвитку мови;
випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;
випадкового збігу звучання форми різних слів.
Розрізняють омоніми:
повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).
часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.
Групи часткових омонімів
Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).
Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по́тяг — потя́г;за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).
Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).
Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).
Труднощі розмежування полісемії та омонімії пояснюються теоретичною невирішеністю питання про критерії диференціації лексичних омонімів і окремих значень полісемантичного слова, невизначеністю поняття близькості і віддаленості значень. В сучасній лінгвістичній літературі пропонується низка способів розмежування цих суміжних лексико-семантичних явищ: підбір синонімів до кожного значення, урахування словотворчого потенціалу слів, визначення різниці в наборі морфологічних категорій для кожних двох значень, критерій синтаксичної та лексичної сумісності слів. Як ефективні і продуктивні способи виділення омонімів розглядаються дистрибутивно-компонентний аналіз, виділення проміжної і вихідної ланок, метод виведення інваріантного значення. Жоден із способів окремо чи в сукупності з іншими не є достатньо надійними і прийнятним як в лексикології, так і в термінознавстві.
А.Д. Апресян справедливо зауважує, що пошуки «критеріїв» красномовно свідчать про те , що вчені не володіють точним визначенням відповідних лінгвістичних понять, що відсутність точних критеріїв не можуть замінити ніякі другорядні. [Апресян 1995:1]. Таким чином сутність проблеми полягає в тому , що відсутні чіткі визначення таких лексико-семантичних явищ як омонімія та полісемія.
Одним із джерел утворення термінологічних омонімів в межах економічної ТС є різноманітні семантичні зміни. До семантичних способів утворення міжгалузевої омонімії належить семантична диференціація. Утворення омонімів унаслідок розриву полісемантичних зв’язків є чи не найбільш дискутивним та суперечним питанням вивчення омонімії. Такі вчені як: [Літвин 1984:6, Цаголова 1985:8] не диференціюють явище полісемії і омонімії і називають здатність одного мовного знаку мати декілька значень, які відображають різні поняття, що на їх думку є багатозначністю.
Інші, признаючи і омонімію і полісемію, підкреслюють, що їх специфіка проявляється в тому, що виникають такі лексико-семантичні явища на різних рівнях: омонімія–виключно міжсистемне явище, а полісемія – внутрішньосистемне [ Головін, Кобрін 1987: 4; Реформатський 1999: 7].
Досліджуючи проблему розмежування термінологічної полісемії та омонімії на матеріалі англійської економічної лексики, ми враховували відмінні ознаки, вказані В.М.Лейчиком. На його думку, полісемія - це позначення терміном низки понять в системі понять певної спеціальної галузі знання та діяльності, враховуючи те, що в його значеннях є однакові спеціальні семи. В свою чергу термінологічна омонімія - це позначення однаковими за формою мовними знаками низки понять в одній чи декількох системах понять спеціальної галузі знань чи діяльності, при тому, що в його значеннях немає однакових спеціальних сем або однаковими є лише семи загального, неспеціального характеру [Лейчик 1986:5].
Під ”семою неспеціального характеру” слід розуміти такий спільний семантичний компонент, який не належить до сукупності обов’язкових семантичних ознак та не бере участі у формуванні понять в системі понять певної галузі знань так як він зазвичай знаходиться на периферії значення.
Вслід за Борисовою О.Г. [Борисова 2000: 3] ми розглядаємо ермінологічну омонімію як явище, яке має польову структуру з центром, де сутнісні ознаки виражені яскраво, та периферією, де вони проявляються менш чітко і стикаються з ознаками суміжних явищ. Знаходження термінологічних одиниць на різній семантичній відстані від центру омонімії та один від одного дозволяє розрізняти їх за різним ступенем омонімічності. Терміни високого ступеню омонімічності не виявляють в дефініціях спільних семантичних компонентів і розташовані в центрі омонімії. Терміни середнього ступеню омонімічності представляють собою лексичні одиниці в дефініціях, яких спільний семантичний компонент виявляється “на наступних етапах “ [Борисова 2000: 3] семного аналізу. Вони займають проміжне положення між центром і периферією.
Міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.
Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко — «гнів». А українське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine — це «журнал як періодичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «магазин» у нашому розумінні.
Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.