23. Піднесення системи освіти, університети як заклади освіти і наукового дослідження добу пізнього середньовіччя.

У епоху Середньовіччя високого рівня досягла освіта і наука. Шкільна та університетська наука трималася на одному з перших місць. Для навчання кпіриків використовувалися єписькопські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф.Клесідором (487-578) було введено поділ «семи вільних мистецв» на 2 частини: тривіум ( 3 шляхи знань граматика, риторика і діалектика та кведріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). На базі таких шкіл виникли університети. У 1200 р. у Франції засновано Паризький університет. В Англії були такі відомі школи, як Болонська юридична та Солериська медична. Наука в середні віки була в основному книжною оправою. Вона опиралась на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалася у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяють 4 напрямки: перший фізико-намічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму. Другий - вчення про світло; оптика була частиною загальної доктрини - “метафізики світла”. Третій - наука про живе; вона охоплювала комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії.

24. Пізнання як тлумачення і коментар в добу пізнього середньовіччя.

пізнє середньовіччя (кінець ХV – середина ХVІІ ст.). Порівняно з епохою античності середньовіччя – це крок назад у розвитку наукового пізнання про оточуючу дійсність. Тому даний період дуже бідний на відомості про соціологічні дослідження, до речі як і про дослідження в будь-якій іншій галузі наукового пізнання. Схоластика і теологія, які панували в цей час у суспільній свідомості (особливо в період раннього середньовіччя), на цілі століття загальмував розвиток наукових знань. Практично усе було під опікою християнської церкви, яка спираючись на християнську філософію, розглядала світ, людину, суспільство як продукт божого творіння. Для соціології є важливим теоретичні надбання, які мали своє походження у цю епоху. Мислителі того часу мали своєрідний погляд на суспільство, людину та її місце в житті. Незважаючи на те, що в багато чому їх думка залежала від церковних догматів, вона пройшла певний шлях від схоластичних положень Аврелія Августина до революційних ідей філософів Відродження. Висновки Період середньовіччя є також важливим етапом в розвитку соціології. В цей час видатні теологи і філософи осмислювали сутність людини, її призначення у житті. Вони, на жаль, не розглядали людину як частку суспільства, проте їх думки щодо людини та суспільства пов'язувалися з загальною світобудовою, спробою їх пояснити через інші, більш абстрактні поняття.

25. Перегляд принципів визначення ієрархії знань в добу пізнього середньовіччя.

Наука як експериментально-теоретичне дослідження дійсності та наукова картина світу являють собою різні й водночас взаємозумовлені сторони загального нескінченного процесу наукового пізнання реальності. Певна картина світу, доповнена науковою парадигмою як зведенням правил і способів отримання знання (тобто системою методологічних, логічних та навіть етичних норм науки), поряд з матеріально-технічними можливостями отримання та опрацювання інформації є і засобами, й умовами здійснення процесу наукового пізнання. З мислителів цього часу широко відомі такі діячі як Лоренцо Валла (1400-1457), Франсуа Рабле (1494-1533), А. Альціат (1492-1550), Куяцій (1522-1590), Нікколо Макіавеллі (1469-1527), Мартін Лютер (1483-1545), Жан Кальвін (1509-1564), Жан Боден (1530-1596).