Організація дозвілля дитини та її творчий розвиток як напрям роботи соціального гувернера План

1.Особливості організації дозвілля в домашніх умовах.

2.Гувернер як організатор домашніх свят.

3.Допомога родині у відновленні сімейних традицій, зародженні нових позитивних форм організації дозвілля.

4.Технологія організації творчого розвитку дитини (образотворчий, музичний, декоративно-прикладний напрями*.

5.Підготовка та проведення екскурсій, подорожей, прогулянок з дитиною.

Основна література: 8,11,13.18.

Додаткова література: 6,16.21,26.

 

 

Будь-яка діяльність будується на загальних закономірностях її розвитку. Дозвілля дітей, підлітків і юнацтва розвивається по своїх законах і принципах, теоретично обгрунтованими і апробованими на практиці. Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації. Принципи дозвіллєвої діяльності відбивають ті вимоги, що висуваються суспільством перед дозвіллєвою сферою для успішного виконання суспільного призначення дозвілля. Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні засади, на яких грунтується дозвіллєва діяльність. Існує кілька класифікацій принципів дозвілля. Зокрема А. Воловик та В. Воловик визначають такі основні принципи дозвіллєвої діяльності:

–  принцип інтересу,

–  єдності реакреації і пізнання,

–  спільності діяльності.

На їхню думку, головним принципом являється принцип інтересу. Це зумовлено тим, що дозвілєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає як її домінуючий мотив. Принцип єдності рекреації і пізнання полягає у тому, що він розширює кругозір людини, підвищує її культурний рівень і може стати спонукальною основою саморозвитку або самоосвіти для фахової діяльності в якійсь новій для неї сфері. Повною мірою принцип єдності реакреації і пізнання реалізується в тих формах, які є джерелом масового поширення інформації. Серед них (за рангом місць* – телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі.

А. Воловик і В. Воловик стверджують, що дозвільна діяльність як і будь-який інший вид діяльності може здійснюватися людиною індивідуально, так і разом з іншими людьми. Але "разом" не означає "спільно". Спільність діяльності – така взаємодія, у процесі якої люди знаходяться у певних стосунках взаємної залежності і взаємної відповідальності. Спільна діяльність формує ціннісно-орієнтаційну єдність групи, народжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію і веде до підвищення рівня дозвільної діяльності, реалізуючи закладений в ній виховний потенціал.

У класифікації І. Петрової виділено такі принципи дозвіллєвої діяльності:

– системність, як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від асоціальної поведінки;

–  добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;

–   доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;

–  відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам – соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.

Однак І. Петрова також вважає провідним у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. На її думку, даний принцип враховує інтереси особистості, їх задоволення, формує нові духовні цінності та пробуджує нові потреби і запити людини. Аналіз наукових підходів Л. Ніколаєва дозволив визначити такі принципи організації дозвіллєвої діяльності:

– принцип загальності і доступності – тобто можливості залучення, заохочення всіх без вийнятку дітей, підлітків і юнацтва в сферу діяльності  дозвіллєвих установ з метою задоволення їх творчих потенціалів, дозвіллєвих запитів і інтересів;

– принцип самодіяльності – реалізується на всіх рівнях дитячого дозвілля: від любительського об'єднання до масового свята. Самодіяльність, як суттєва властивість особистості, забезпечує високий рівень досягнень у будь-якій індивідуальній і колективній діяльності. Принцип самодіяльності грунтується на творчій активності, захопленні і ініціативі дітей;

– принцип індивідуального підходу – пропонує врахування індивідуальних запитів, інтересів, схильностей, здібностей, можливостей, психофізіологічних особливостей і соціального середовища існування дітей підлітків і юнацтва при забезпеченні їхнього дозвілля. Диференційований підхід забезпечує комфортний стан кожного учасника дозвіллєвої акції;

– принцип систематичності і цілеспрямованості – радить здійснення цієї діяльності на основі планомірного і послідовного поєднання безперервності і взаємозалежності в роботі всіх соціальних інститутів, покликаних  забезпечувати дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Важливо направляти дітей, підлітків і юнацтво на справи суспільно значущі, оскільки багатство творчих  сил індивіда залежить від всестороннього і повного прояву цих сил в житті  суспільства. Це процес перевтілення людини в суспільного індивіда, в активну і творчу особу, що живе повним життям у згоді з самим собою і суспільством;

– принцип спадкоємності – в першу чергу забезпечує культурну взаємодію і взаємовплив поколінь. Необхідно активізувати діяльність батьків, всіх дорослих на передачу дітям соціального знання і досвіду на проведення розумного дозвілля. Принцип спадкоємності означає також підтримку норм і традицій при просуванні дітей з однієї вікової спільності в іншу, з однієї соціально-виховної установи в інше;

– принцип цікавості – полягає в створенні невимушеного емоційного спілкування, яке виникає в результаті організації всього дозвілля на основі гри і театралізації, бо сухість, безбарвність, відсутність емоційної привабливості можуть звести нанівець будь-які форми і методи роботи. Дитяче дозвілля повинно бути барвисто оформлене і доповнене найрізноманітнішою атрибутикою. Все це перетворює дозвілля дітей, підлітків і юнацтва в свято.

Як бачимо, усі перелічені автори виділяють у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. Адже, якщо особистості не буде цікаво, то вона не стане брати участі у тому чи іншому виді дозвіллєвої діяльності. Тому, організовуючи дозвілля, слід враховувати індивідуальні особливості, інтереси та запити учасників. Принципи дозвілля не є чимось регламентованим. Вони постійно змінюються, що пояснюється перемінами та розвитком суспільного життя. Таким чином, реалізація принципів організації дитячого дозвілля на практиці по своїх масштабам дії на особу виходить далеко за рамки дозвіллєвого проведення часу, це великомасштабна соціальна акція, мета якої – різносторонній розвиток особи дитини, підлітка, хлопця (дівчата*.

Від двох до шести років – це один з найважливіших періодів формування людської особистості. В цьому віці дитина осягає більшу частину свого розмовного словника, вчиться спілкуванню, елементарній граматиці, кольоровому і звуковому світосприйняттю, дрібній моториці, розвиває грацію та зграбність на все подальше життя.

В дошкільному віці закладається любов до праці, до читання, повага до оточуючого світу, основні поведінкові поняття. А, крім цього всього, це найчарівніший час, коли дитина тільки осягає чарівність світу книг, вірить в дива та святого Миколая, вона легко запам’ятовує віршики і з задоволенням їх розповідає. Це як родючий ґрунт, в який можна безмежно засівати зерна, а вони будуть давати паростки, не виснажуючись. В грі, яка одночасно є життям, діти вчаться, а навчаючись – граються.

 

Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ, що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе, у колисковій пісні, кожному відблиску материнських очей. З часом вона починає виокремлювати серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її. Усе це відбувається у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти прекрасне від потворного і відповідно ставитися до них. Тому одним із головних завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до його творення.

Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка передбачає залучення дитини в контекст прекрасного як універсуму, в систему загальноцивілізаційних естетичних художніх цінностей, оскільки прекрасне є цілісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі естетичний, художній геній, який є однаково цінним для кожного народу.

Маючи загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості бачення його представниками конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й усвідомлення цих особливостей є надзвичайно важливим завданням естетичного виховання. Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у багатоманітності його національних вимірів особистість знаходить місце для реалізації свого художнього потенціалу. І до цього теж необхідно поступово готувати дітей, починаючи з дошкільної пори.

Уся ця проблематика конкретизується у завданнях естетичного виховання дошкільників.

1. Формування естетичного ставлення до дійсності, естетичних уявлень і суджень. Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є:

— здатність до емоційного переживання;

— здатність до активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій;

— спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до розуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для формування емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву*, знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва (художників, музикантів*, а також з´ясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне*.

2. Освоєння дітьми естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприймання, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе. Вже в молодшому дошкільному віці естетичне сприймання дітей постає як емоційний інтерес до естетичних властивостей певних об´єктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетичного судження педагог активізує пізнавальну сферу, передусім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних критеріїв оцінювання естетичності конкретного об´єкта.

3. Розвиток загальних і спеціальних художньо-творчих здібностей дітей. Від того, наскільки правильно будуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскільки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяльності — сприймання, виконання і творчості. У дошкільному віці дітям доступні майже всі види художньої творчості — складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонування музичних творів. Характер цих дій відповідає особливостям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосередніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому передаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, малюнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого потенціалу.

Однак виявлення на ранніх етапах життя художньо-творчих здібностей ще не є запорукою досягнення особистістю мистецьких висот у майбутньому. Багато що залежатиме від того, наскільки наполегливо і в яких наставників вона опановуватиме таємниці творчості, від потенціалу її таланту, здоров´я, характеру, волі, здатності жертвувати в ім´я головної мети різноманітними привабами життя і навіть від особливостей фізіологічного розвитку у підлітковому віці. Тому естетичне виховання тісно пов´язане з розумовим, моральним, трудовим і фізичним. З розумовим вихованням воно має спільний об´єкт освоєння — навколишню дійсність, яку дитина пізнає розумово і естетично, і спільну основу — сенсорний досвід. Процес естетичного пізнання і художньо-творча діяльність удосконалюють психічні процеси (мислення, пам´ять, уяву*. Особливо важлива ця діяльність для розвитку зорової, слухової, моторної пам´яті, музичного слуху. Мистецтво відкриває дитині життя у всьому багатстві предметів і явищ, їх взаємозв´язків і взаємозалежностей, збагачує новими уявленнями, вчить робити нескладні умовисновки.

Багато чинників єднають естетичне виховання з моральним, адже обидва ці виховні напрями засновані на почуттях, позитивних і негативних переживаннях. Не випадково, характеризуючи вчинки людини, використовують категорії естетики (“гарний вчинок”*. У процесі художньої діяльності дитина вчиться ставити цілі і досягати їх, передбачати шляхи здійснення задуму, виявляти витримку, цілеспрямованість, зосередженість. Мистецтво є засобом спілкування і взаєморозуміння, єднання дітей у спільних переживаннях і діях.

З фізичним вихованням естетичне поєднує відчуття злагодженості, краси, ритмічності дій, що координує рухи дитини, вчить відчувати своє тіло, породжує бажання бути гарним, спритним. В оцінках стану фізичного розвитку і здоров´я також використовують естетичні критерії (щоб бути гарним, потрібно бути здоровим, охайним тощо*.

Багатоаспектні завдання естетичного виховання можуть бути вирішені на основі розвитку таких важливих особистісних якостей, як ініціативність, креативність, здатність своєрідно сприймати світ.

Однією з основоположних цілей сучасного суспільства є формування особистості, що має розвинену духовність, основи якої закладаються ще в дошкільному віці. Важливу роль у духовному становленні особистості відіграє музика. “Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і діставати насолоду від неї”, - писав В. Сухомлинський. Він же наголошував: “Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання , по суті , є основою емоційної, естетичної, моральної культури”.

Серед предметів естетичного циклу музика найбільше стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно – мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, комунікативності, а також позитивних якостей характеру: систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети. Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає людині поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові художні образи.

Музика, особливо співи, поліпшують мову дітей. Співаючи, діти змушені протяжно вимовляти слова, що формує чітку вимову, сприяє правильному засвоєнню слів. Крім того, слова в пісні підпорядковані певному ритму, що також допомагає вимові важких звуків і складів. Музика – могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовність, мислення і мова. Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, а ця картина проситься в слово.

Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів. Тому музичне виховання є могутнім засобом, який сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

Із захопленням діти виконують твори дитячого фольклору: колискові, заклички, забавлянки, скоромовки. Римована мова цих творів пробуджує у дітей образну фантазію, викликає інтерес до звуковидобування, до відтінків мовної інтонації:

1. Росте морква із землі

Або вирву , або ні.

Раз, два, три.

2. Ходить квочка коло кілочка,

Водить діток – дрібних квіток,

Діти – квіти, квок!

Оволодіти рідною мовою з її барвистими відтінками допомагають дітям народні ігри. Їх проведення супроводжується вживанням різноманітної лексики, багатої на слова, які діти засвоюють у процесі ознайомлення з довкіллям. А до того ж, гру можна добирати відповідно до теми заняття.

Наприклад, тему “Праця дорослих” доповнять ігри – пісні: “А ми просо сіяли” і “Шевчик”, “Соловейку, сватку, сватку”; до теми “Народні обряди та традиції” лучитимуться “Подоляночка”, “Горобейко” “Ірву, ірву горішечки” тощо.

У народних іграх часто зустрічаються слова - синоніми: впала, припала; живі, здорові, які збагачують словник дітей. Різноманітні вигуки: гей-гей, дрібу-дрібу, так-так; пестливі суфікси: голуб’ята, травичка, огірочки, морквиця – надають мові експресивності, емоційності. А який багатий ігровий фольклор на порівняння (личко немов скляночка*, образні вирази (діти-квіти, весна красна*, епітети (сизокрилая, молоденькая*. Показові для українських народних ігор різноманітні повтори. Деякі точно відтворюють окремі слова і словосполучення протягом усієї гри (“Ой так, ой так , ой так сіють мак”*, в інших – у повторі щось змінюється.

Дітям до вподоби сучасні українські пісні, які виходять із джерел народних. Вони співучі, ніжні, глибокі, мелодійні. Серед них пісні нашого земляка Євгена Боднаренка на слова Тамари Коломієць: “Хиталочка – гойдалочка”, “Променята”, “ Співаночка – весняночка”, “Від весни до зими”.

Безцінні надбання предків, що перейшли нам у спадок, – свята і обряди, пов’язані із зустріччю та проводами Нового Року. Це різноманітні щедрівки, колядки. До речі, давньою дитячою колядкою є “Спи, Ісусе, спи”, яку ми співаємо з дітьми на заняттях. Зимові свята супроводжуються водінням кози, ведмедя, рядженням у маски і перевдяганням.

Окрему групу складають веснянки, гаївки (“Ой весна, весна днем красна”, “Вербовая дощечка”*, русальні пісні. Присвячувалися вони закінченню весни і початку літа. Їх співали під час так званих “ зелених свят”. Українська народна обрядовість і деякі пісенні мелодії були використані в операх П.Чайковського” “Черевички”, М.Римського – Корсакова “Ніч перед Різдвом”, М.Лисенка “Утоплена, або Русальська ніч”, “Різдвяна ніч”.

 

Театральне мистецтво таке близьке й зрозуміле дітям. Адже в його основі лежить гра – найголовніша річ для малюка. Що ж таке театр в житті дитини?

По–перше, це свято: яскраві вогні, оплески, вітання, посмішки, побажання, яскраві квіти. По–друге, театр – це розвиток пізнавальних інтересів дітей, удосконалення їхніх психічних процесів ( пам’яті, уяви, мислення*, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування. По–третє, театр – це усвідомлення власного “я” та можливість самовираження особистості. Тут формуються моральні якості, долаються недоліки: сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, неорганізованим – навчитись витримки. По–четверте, театр – це високий рівень естетичного виховання. Адже він поєднує в собі впливи музики, танцю, пластики, мовлення та зображувального мистецтва. Театр позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію народу.

Особливу увагу варто звернути на вміння дітей передавати настрій, душевний стан героїв. Для того, щоб малюки краще оволоділи засобами емоційної виразності (інтонація, міміка, жести*, гувернер використовує ігрові вправи: “Різна хода”, “Цікаві звірі”, “Дід і баба”, “Хто я?”, а також вправи такого типу: виконати з різною інтонацією пісеньку Колобка (радісно, сумно, здивовано*, зобразити веселих танцюючих мишенят та сумних, пригнічених, які залишились без пиріжків (казка “Колосок”*. Під час розподілу ролей обов’язково врахувує творчі дані та музичні здібності дитини, які допоможуть їй створити певний образ. Одночасно з роботою над ролями педагог розучує пісні й таночки, наполегливо працює над їх художнім виконанням. Музика є невід’ємною складовою частиною гри – драматизації, органічним компонентом вистави, що підкреслює основну ідею твору, допомагає розкрити характери дійових осіб.

Особливість педагогіки мистецтва в тому, що творчості навчити не можна. Можна лише створити умови для пробудження, активізації в дітей творчих імпульсів, для пізнання радості творення. Чим раніше розпочати таку роботу з дітьми, тим більше шансів, що творчі можливості дітей не згаснуть, а розвинуться, щоб виявитися згодом у всіх сферах діяльності.  Саме в дошкільному дитинстві закладаються основи музичного виховання, естетичного відношення до життя, основна навичка культури слухання, яка формується в цей віковий період. Слухання музики в повній тиші від початку до кінця є дуже важливим для розвитку особистості.

На відміну від інших видів мистецтва: графіки, живопису, скульптури, архітектури – музика має часовий характер, адже подібно до мистецтва слова вона розгортається в часі. Повноцінне сприймання є необхідною передумовою виховання у дітей любові та зацікавленості в музиці, формування у них музичного смаку. Воно збагачує їхні музичні враження, досвід. Адже діти здатні сприймати й складніші музичні твори, які поки що не можуть ні проспівати, ні зіграти на інструменті, ні передати рухами. Видатний композитор і педагог Д.Кабалевський наголошує: ”Музика стане професією небагатьох, але полюбити, навчитись слухати її і розуміти повинні всі”.

 

 

Основою процесу естетичного виховання є спільна діяльність педагога і дитини, спрямована на розвиток у неї здібностей до сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної діяльності. До загальних умов естетичного виховання належать: відповідно організоване середовище, в якому росте і виховується дитина; використання в оформленні приміщення дошкільного закладу творів мистецтва (репродукцій картин, естампів, скульптур та ін.*; залучення дітей до художньої діяльності; враховування інтересів, нахилів.

Засобами естетичного виховання є відібрані гувернером і спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої дійсності. До них належать:

1. Естетика побуту. Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільного закладу обумовлюється змістом виховної роботи, вимогами щодо охорони життя і зміцнення здоров'я дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігієнічними, а й естетичними вимогами до інтер'єру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення було стильово витриманим. В оформленні приміщень можна використовувати малюнки дітей, батьків.

2. Твори мистецтва, їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі*, графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації*, малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева*, твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін*.

3. Природа. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та ін. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутніпшм і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів (наприклад, «Пори року» П. Чайковського, репродукції картин С. Васильківського, І. Шишкіна та ін.*.

Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.

4. Спеціальне навчання. Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої діяльності, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне навчання дошкільнят. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.

5. Самостійна художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до художньої творчості.

Розвиток самостійної художньої діяльності стимулюють такі чинники:

— процес навчання на заняттях, його розвивальний характер, формування способів самостійних дій;

— художні враження дітей, що спонукають до подальшого втілення їх у діяльності;

— педагогічно доцільне естетичне предметне середовище;

— заохочувальний вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей;

— опосередкований вплив гувернера, який ініціює самостійний пошук дітей.

6. Свята. З ними пов'язані яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто залучають батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти.

Найцікавіші задуми вихователя щодо організації естетичного виховання дошкільнят можуть досягти своєї мети за правильного добору і комбінування його методів, які класифікують за різними критеріями:

— за головною педагогічною метою. До таких методів належать переконання; вправляння у практичних діях, спрямованих на перетворення навколишнього середовища; проблемні ситуації, які спонукають до творчих і практичних дій; спонукання до співпереживання, емоційно-позитивного відгуку на прекрасне, негативного ставлення до потворного;

— за загальною та спеціальною спрямованістю. До цієї групи зараховують загальнопедагогічні та спеціальні методи, добір яких залежить від виду мистецтва, до якого педагог прагне прилучити дітей;

— методи навчання художній діяльності. Серед них виокремлюють наочні (зразок, показ прийомів виконання дій*, словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів діяльності дітей*;

— методи розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Ґрунтуються вони на виробленні у дітей уміння діяти під час вирішення проблемно-пошукових завдань, у нестандартних ситуаціях.

Дослідники пропонують використовувати в естетичному вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування дитячих робіт на заняттях, що створює позитивну емоційну атмосферу, сприяє ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість роботи та сприяє розвитку інтересу до зображувальної діяльності. Особливо важливо забезпечити поєднання різних видів діяльності у розвитку художніх умінь дошкільників.

Оскільки у дошкільному віці дитина налаштована передусім на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко*, широко використовувати з метою розвитку її творчості різноманітні ігрові прийоми:

— ігрові ситуації, які допомагають розвинути пізнавально-творчу активність;

— пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори;

— демонстрування епізодів лялькових спектаклів, які і зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне і задоволення, але не впливають на результати роботи;

— розповіді-малювання з елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.

Художня діяльність створює неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому її знання, розвиток художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як наділеної творчим потенціалом особистості, виховання в собі відповідальності за свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи найжорсткіші випробування, неповторно реалізувати свій талант. Історія світової культури знає багато прикладів, коли все це дитина починала усвідомлювати у ранньому віці. Тому кожен педагог повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують такі мрії.

Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.