Така регіональна економічна модель задовольняє: У виробників, оскільки вироблена продукція реалізована, затрати відшкодовані і прибутки отримані; >споживачів, оскільки вони спроможні прид­бати необхідні товари і послуги й задовольнити свої виробничі та соціальні потреби; > органи регіонального управління, оскіль­

ки є надходження у дохідну частину бюджету і можливість ви­

рішувати виробничі, комунальні і соціальні питання у регіоні.

Теорія регіональної економічної самодостатності обґрунтовує необхідність оптимізації господарської структури за трьома на­прямами:

^> територіальним, який передбачає оптимізацію пропорцій капіталу, ресурсів між промисловими центрами, вузлами, райо­

нами, вирівнювання рівнів економічного розвитку;

% галузевим, який розглядає оптимізацію пропорцій між галу­зями базових і соціальних виробництв з погляду виробництва регіонального продукту адекватного структурі потреб регіону;

*Ь функціональним, який висвітлює реальну структуру регіо­нального продукту з погляду співвідношення у ньому затрат ви­робництва і продукту.

За дотримання вимог оптимізації господарської структури пра­вовими і економічними методами можна досягти рівня збалансо­ваної і самодостатньої регіональної економічної системи.

5.2.2. Політика оптимізації взаємодії підприємств реґіону і органів регіональної влади

Економічну систему регіону складають щонайменше три ве­ликі підсистеми:

т> економіка індивідуальних виробників, підприємств, галузей, корпорацій, які функціонують на основі вимог об'єктивних еко­номічних законів, взаємодіють між собою, формуючи господар­ський механізм; суть господарського механізму полягає у станов­ленні відносин виробництва, фінансів, капіталовкладень, внут­рішнього і зовнішнього товарообміну та ін.

регіональне самоуправління населених пунктів, адміністра­тивних районів, областей , які вступають у відносини із суб'єк­тами виробництва на їх території з приводу формування бюд-

Розділ 5. Регіональна економічна політика жетів, розвитку соціальної інфраструктури, соціального захи­сту, зайнятості тощо.

^ державне управління і регулювання з боку уряду, міністерств і комітетів, яким підпорядковані підприємства відповідних видів діяльності і котрі вступають у відносини з підприємствами з приводу перерозподілу їх прибутків і доходів та з регіонами щодо вирішення питань національного значення на їх території.

Система господарського механізму повинна забезпечити ви­робникам прибутковість і розвиток, а регіональне самоуправлін­ня — вирішення територіальних, виробничих, фінансових, соці­альних, природничих проблем. Держава забезпечує передумови правового, інноваційного, інвестиційного, фінансового характеру і відповідну підтримку розвитку як підприємств, так і регіонів.

Аналіз результатів господарської діяльності окремих регіонів (областей) України показує, що вони не є самозабезпеченими і потребують відповідних субсидій чи пільг. Це означає, що рівень виробництва товарів і послуг у реґіоні не задовольняє потреби виробників і споживачів реґіону.

Позаяк регіональні результати виробництва є однією із скла­дових моделі регіональної економічної системи, то стає очевид­ною певна суперечність між іншими складовими даної моделі, а саме між механізмом розширеного відтворення і системою уп­равління. Недостатній рівень обсягу виробництва регіонального продукту міг би бути наслідком недостатності числа зайнятих, основного чи обігового капіталу. Але на так недоліки не потер­пають регіони України, і низький рівень обсягу виробництва регіо­нального продукту причинами такого характеру виправдати важко. Причини слід шукати в неадекватності як господарсько­

го механізму, так і управлінської системи реґіону об'єктивним чинникам. Для того з контексту моделі регіональної економічної системи винесено окремою ілюстративною схемою ті її елемен­

ти, які показують вимоги об'єктивних чинників до їх формуван­

ня (рис. 5.2).

У даній моделі вихідною основою формування господарсько­го механізму і системи управління є вимоги об'єктивних економіч­них законів, тобто це є об'єктивний чинник. У схемі на рівні бло­ку дії і вимог об'єктивних економічних законів розміщено блок

135

"усвідомлення дії об'єктивних економічних законів", тобто це є суб'єктивний чинник. Самодостатні інші елементи всієї регіональ­ної економічної системи будуть у разі відповідності суб'єктивного чинника об'єктивному. Якщо ж результати виробництва не задо­вольняють потреби споживачів регіону, то причини — у суб'єктив­ному чиннику.

Об'єктивні

^ економічні закони

Регіональні результати

Механізм розширеного відтворення

Рис. 5.2. Модель формування і взаємодії реґіонального господарського механізму й системи управління

Щоб зрозуміти сутність суб'єктивних причин, обґрунтуємо основні вимоги об'єктивних економічних законів у системі ви­робництва:

> реальний капітал (земля, інтелект, засоби виробництва, за­соби обороту, готовий продукт ) повинен мати реального влас­ника;

У вартісна структура готового продукту повинна містити вартість затраченого капіталу та додатковий продукт;

> відшкодовані матеріальні затрати повинні забезпечити пов­торення чергового виробничого циклу, а додатковий продукт — самодостатній рівень споживання усіх зайнятих і незайнятих у реґіоні.

З переліку згрупованих вимог видно, що перша група є визна­чальною щодо створення як господарського механізму, так і уп­равлінської системи, друга й третя характеризують вимоги щодо

Розділ 5. Регіональна економічна політика і .імодостатності виробництва реґіонального продукту. Це озна­чає, що власність на капітал, форми організації господарської пильності, системи управління, вертикальні і горизонтальні, уп-равлінські і виробничі зв'язки повинні мати такий характер і зміст, щоб результативні показники вписувалися у вимоги об'єктивних економічних законів і соціального розвитку регіону. З того вип­итає, що гармонізація господарського механізму і системи уп­равління потребує обґрунтування відносин "суб'єкта капіталу" і "суб'єкта влади", оскільки кожен з них має "свої інтереси" і Спої засоби", які ми розкриємо трохи далі. Тут важливо зрозумі-іп інше: теорія розширеного відтворення не ігнорує і не відхиляє пі інтересів "суб'єктів капіталу", ні інтересів "суб'єктів влади". Кони повинні бути спрямовані на забезпечення відповідності гос­подарського механізму результативним вимогам об'єктивних економічних законів:

Ом = 0-_пЧп + ШнЧ + <Щ

У цей же час теорія регіональної економічної системи обґрун­товує :

■=> наявність схильності суб'єктів капіталу до монопольного володіння регіональним капіталом і управлінням усією регіональ­ною економічною системою;

■=> наявність схильності суб'єктів регіональної влади пошири­ти свій вплив на регіональний капітал і систему механізму роз­ширеного відтворення.

Ці схильності властиві всім періодам і етапам економічної історії будь-якої країни і світу загалом. Вони виражають бороть­бу суперечностей і поступ вперед. Однак такий поступ можли­вий за умови переважання об'єктивного чинника над суб'єктив­ним. Якщо ж переважатиме суб'єктивний чинник, то економічна система зазнаватиме ознак економічних і соціальних криз з відпо­відними наслідками. Перевага суб'єктивного чинника над об'єк­тивним може забезпечуватися домінуванням необгрунтованої ідеологічної системи в організації виробництва, розподілу, влас­ності, обміну та ін., тобто коли надається перевага господарській формі над господарським змістом.

Суперечність ускладнюється, коли нечітко визначені рівні функ­ціонування виробництва і управління. Теорія регіональної еконо-

-137

Усвідомлення дії об'єктивних економічних законів

Система управління

мічної системи допускає співіснування підсистем: > функціо­нальної; > галузевої; > територіальної.

Ці економічні підсистеми потребують і відповідних методів уп­равління: ■=>функціональна підсистема — економічних, ^галузе­ва і територіальна — адміністративних.

Реальна на сьогодні економічна система регіонів в Україні фор­мувалася на відповідній тоді теоретичній основі й задовольняла інтереси її творців. Суть цієї теорії полягала на обґрунтуванні пріоритету суспільної власності на капітал, яка потребувала пе­реваг адміністративних методів управління. У цій теорії був від­чутний сильний вплив неперевіреної практикою суспільної ідеоло­гії, а не вимог об'єктивних економічних законів, що не могло не відбитися на рівні ефективності виробництва, споживання та й від­творення узагалі. Нині українська економічна наука і влада на­магаються виправляти цю теорію і практику господарювання.

Перехід до економіки ринкового типу характеризується ши­роким комплексом заходів переорієнтації системи управління від адміністративних на економічні методи. Це стосується як країни загалом, так і окремих її адміністративних регіонів. В основі цих заходів є запровадження повного господарського розрахунку, який диктується вимогами об'єктивних економічних законів. Сам гос­подарський розрахунок передбачає самоокупність, самофінансу­вання, самозростання капіталу, самозабезпечення ресурсами тощо.

Зазначимо, що на метод господарської самостійності підприєм­ства і галузі в Україні переходили ще в половині 1980 років, а з 1989 року вся промисловість країни, агропромисловий і будівель­ний комплекси, торгівля, побутове обслуговування і деякі інші галузі здійснювали свою діяльність у нових умовах господарю­вання.

Госпрозрахункові підприємства виникли і в сфері культури, освіти, охорони здоров'я, спорту. Тобто організаційні госпрозра­хункові перетворення були зроблені, але очікуваних позитивних зрушень в ефективності виробництва не було. Мало того, до кінця 1980-х років економічна ситуація ускладнилася настільки, що переросла у хронічну економічну кризу, яка потягнула за собою і політичну. Результатом того став розпад радянської економіч­ної, а відтак і політичної системи. Проголошення політичної не-138

Розділ 5. Регіональна економічна політика и неясності України, декларація про реформування економіки па І шикові методи господарювання не внесли якихось позитивних ■ м і 11 в економіку як країни загалом, так і окремих її регіонів. На шістнадцятому році незалежності України чітко очевидні всі симп-іоми стагфляції. Тобто відбувається стагнація виробництва з од­ночасним посиленням інфляції і розбалансованості ринку.

Причинами того є певні об'єктивні і суб'єктивні чинники, зокре­ма недосконалість організаційних структур управління вироб­ництвом, незрілість фінансової, грошової і кредитної систем, не-ідатність системи ціноутворення здійснювати регулятивні функ­ції, зародковий стан гуртової торгівлі засобами виробництва, не­прийняття сучасним господарським механізмом кооперації, орен-іп, сімейного підряду, малого підприємництва і багато інших но­ні їх видів госпрозрахункової діяльності, відсутність професійних, патріотичних якостей працівників управління країною, регіоном, підприємством. Одна з важливих причин полягає і в тому, що уряд і органи самоуправління у регіонах ще й досі намагаються підлагодити госпрозрахунковий господарський механізм тільки п одному напрямі — галузевому, хоч галузь за своєю природою є екстериторіальна. Узгодити ж інтереси окремого регіону і пев­ної галузі дуже проблематично.

Річ у тому, що будь-яка структура управління (функціональ­на, галузева, територіальна) є продуктом ієрархічно вищої кате­горії — господарського механізму. Системотворчими критерія­ми останнього є його здатність забезпечити раціональне, ефек­тивне господарювання. Це означає, що для економічної само­стійності суб'єктів виробництва економічні методи повинні бути пріоритетними. Ця теза цілком не суперечить, наприклад, дер­жавному, регіональному регулюванню, чи саморегулюванню, яке може здійснюватися з допомогою набору економічних інстру­ментів господарського механізму.

Однак на практиці досі не можуть ефективно використовува­тися усі економічні, державні й регіональні засоби господарсько­го управління. Це тому, що досі не вдалося сформувати госпо­дарський механізм, адекватний потребам перехідного періоду: формування ринкової інфраструктури та професійно-патріотич-пого мислення і поведінки працівників різних рівнів управління

139