О відшкодувати вартість використаної у виробництві живої праці, інтелекту;

О отримати чистий прибуток.

Отже, суб'єкти неприватної власності, як і суб'єкти приватної власності, мають бути зацікавленні в отримані валової продукції, вартісна структура якої відповідала б вимогам закону розшире­ного відтворення. Але структура економічного інтересу представ­ників неприватної власності, на відміну від структури економіч­ного інтересу приватного власника, є відмінна. Річ у тому, що неприватні власники є носіями групового і власного інтересу, тоді як приватний власник чи наймана праця є носієм лише свого влас­ного інтересу.

Тут треба уточнити, що інтересом неприватної (групової) влас­ності є основний і обіговий капітали, тоді як власного — заробіт­на платня. Носії групового і власного інтересу надають перева­гу реалізації власного, аніж групового інтересу, що призводить до невідповідності вимогам зростання продуктивних сил, суть якого полягає у постійному оновленні основного капіталу, зро­станні капіталоозброєності одного зайнятого більш продуктив­ними основними фондами. Недотримання вимог закону зростан­ня продуктивних сил, тобто оновлення активної частини основ­ного капіталу, впливає на зниження фондовіддачі та продуктив­ності праці, обсягу виробництва, ефективності затрат, рентабель­ності і конкурентноспроможності продукції. Проте навіть за таких негативних тенденцій носії групових інтересів прагнуть збільшува­ти розмір власної заробітної платні, тобто поліпшувати своє матері­альне становище, хоч того може йе дозволити вартісна структура створеної ними валової продукції. Але прагнення збільшити власні доходи диктується двома важливими причинами:

• по-перше, у разі недотримання вимог зростання продуктив­них сил неминуче зменшується обсяг виробництва регіонального продукту, що викликає зростання цін на споживчому ринку регіо­ну, а представники вертикальних управлінських структур ком­пенсують свій споживчий попит перерозподілом створеного регіонального продукту;

• по-друге, намагання представників вертикальних управлін­ських структур збільшити свої власні заощадження чи страхові 150

запаси на випадок гострих негативних економічних чи соціаль­них тенденцій.

% економічний інтерес регіону

Суб'єктом регіонального управління є відповідного рівня орга­ни самоврядування: села, міста, району міста, адміністративно­го району, області, країни загалом, тобто держави. Тут треба зазначити, що на будь-якому регіональному рівні поряд із місце­вими реалізуються інтереси загальнонаціональні. А матеріаль­но-фінансовим джерелом реалізації регіонального і державного інтересів є частина чистого доходу вартісної структури регіональ­ного продукту сК2_п. Певна річ, йдеться не про весь приріст чисто­го доходу, оскільки останній містить амортизаційні нарахуван­ня на основний капітал та прибуток власників капіталу. Приріст чистого доходу є лише основою сплати власниками податків до бюджетів: регіонального і державного за узаконеними нормати­вами. Отже, частина приросту чистого доходу є одним з основ­них джерел формування регіонального і державного бюджетів.

Особливістю органів регіонального чи державного управлін­ня є те, що вони функціонують поза виробничим процесом, а засобом прямого чи непрямого впливу на виробничий процес є їхня влада. Наприклад, Верховна Рада створює закони виробни­чих і соціальних відносин, підприємництва, розподілу і обміну продукту, формування бюджетів усіх рівнів тощо, міністерства, комітети здійснюють адміністративні і регулюючі функції у га­лузях, місцева влада — вирішує соціальні, економічні, виробничі питання свого регіону.

5.2.4. Політика внутріреґіональної диверсифікації виробництва і формування замкнутих технологічних циклів

Однією з важливих передумов формування регіональної еко­номічної системи як єдиного господарського комплексу є глибо­кий внутріреґіональний поділ праці і диверсифікація регіональ­ного виробництва. Йдеться про зведення до мінімуму радіуса тех­нологічних кооперативних зв'язків виробників регіону. Іноді такі

15

1