важливе чітке розмежування контурів ринкових економічних відносин і зв'язків від контурів державних інституційних впливів на розвиток як економіки, так і самої держави.

Досвід ринкових країн показує, що питання організації та здійснення самоврядування значною мірою пов'язане з адмініст­ративно-територіальним устроєм держави. Що стосується Ук­раїни, то вона є унітарною централізованою державою, до скла­ду якої входять АР Крим і 24 області, чимало міністерств та дер­жавних комітетів з питань галузевого управління економікою.

Отже, управління економікою злилось з управлінням держа­вою, що само по собі суперечить принципам ринкової економіки, тобто економічній свободі людини-виробника і гуманізації соці­альних відносин. Власне ці принципи заперечують злиття еконо­міки з державою, позаяк остання обмежує свободу підприємства, запроваджує вертикальну і централізовану систему управління. Теорія ринкової економіки обґрунтовує чітке розмежування функцій виробників і функцій держави. Ініціатива виробництва повністю передається власникам праці і капіталу, функціям дер­жави відводиться інституційне забезпечення виробничих відно­син і захист тих, хто не працює.

Відповідно до чинного законодавства функції регіонального управління можна поділити на три частини.

Функції регіонального управління

^ вирішення власних завдань, за які відповідає лише регіон (об­ласть). До них належать школи, міліція, земельні питання;

^ обласні органи застосовують загальнодержавне законодав­ство і відповідають за питання будівництва промисловості; сільського господарства; охорони довкілля тощо; ^ виконують делеговані повноваження держави, зокрема з пи­тань будівництва доріг загальнодержавного значення, спри­яння розвитку освіти, культури та ін.

Підприємства регіону діють в умовах конкуренції, орієнтую- чись на попит споживачів, маючи підтримку місцевих і держав- них органів регіонального управління. Регіональні органи (обла- 176 —

Розділ 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики стей, штатів тощо) вирішують внутрішньореґіональні управлін­ня, питання освіти, культури, підприємництва, комунальної спра­ви тощо. Держава вирішує питання національного значення у сфе­рі зовнішньої політики, оборони, безпеки, валютної, грошової і монетарної систем, роботу залізничного транспорту, пошти, ча­стину податкових і кадрових питань

6.2.2. Реґіональна економіка як об'єкт саморегулювання

Регіон передусім — це територіальна система організації ви­робництва і розселення. У регіоні розміщені підприємства та їхні комплекси різних видів виробничої і невиробничої діяльності, тру­дові ресурси, мінерально-сировинні ресурси, створюється регіо­нальний валовий продукт, здійснюється внутріреґіональний і між­регіональний товарообмін, формуються специфічні регіональні соціальні, виробничі, екологічні, інфраструктурні проблеми та спе­цифічні умови і можливості їх подолання. У регіоні функціону­ють різні ринки: товарні, послуг, фондів (капіталу), грошей, кре­дитів, праці та ін. Багатогранність загального і територіального поділу праці, взаємозалежність видів діяльності дають підстави для обгрунтування регіону як об'єкта реального саморегулюван­ня у контексті вирішення регіональних виробничих і соціальних питань.

Місцева влада як суб'єкт регулювання регіонального розвит­ку. Суб'єктами ринку є фізичні і юридичні особи. Регіон як насе­лений пункт, адміністративний район є юридичною особою і відповідно суб'єктом ринку, оскільки володіє засобами виробниц­тва, має своє управління, бюджет та ін. З одного боку, влада регіону зацікавлена в ефективному функціонуванні виробничих і обслуговуючих підприємств, позаяк від рівня їхньої прибутко­вості залежить рівень наповнення регіонального бюджету, з дру­гого — є відповідальною за добробут населення регіону загалом, особливо незайнятого і соціально незахищеного, зацікавленого у зростанні рівня зайнятості, доходів населення, благоустрою те­риторії, екологічної збалансованості та ін. В її компетенції раціо­нальне використання бюджетних коштів, оптимізація пропорцій

видів діяльності в регіоні і капітальних вкладень, налагодження внутрірегіональних і міжрегіональних економічних зв'язків, то­варообміну тощо. Особливе значення надається добору кадро­вого складу державної адміністрації регіону, позаяк її діяльність пов'язана лише з формуванням і використанням бюджетних коштів. Якщо виробничі підприємства зацікавлені у високих при­бутках і створюють екологічні, соціальні та інші проблеми, то регіональна державна адміністрація повинна вирішувати ство­рені виробництвом проблеми в регіоні або запобігати їм.

Якісні характеристики кадрового складу І регіональної державної адміністрації

—^ управлінський та господарський професіоналізм;

—^ правова компетентність господарської, регіональної і між­національної економічної діяльності; ^ національний і державний патріотизм, надання переваги на­ціональним, державним і регіональним інтересам над влас­ними;

—> широта економічного, фінансового, ринкового, соціального, державного, екологічного мислення; £ уміння аналізувати економічні, соціальні та політичні про­цеси, узагальнювати тенденції їхнього розвитку і на їх ос­нові визначати пріоритети, засоби та методи розв 'язання назрілих проблем і ухвалювати адекватні рішення.

Фінанси як пріоритетна сфера діяльності місцевої влади в роз­витку регіонального саморегулювання. Фінанси розуміють як відносини у сфері руху ресурсів, товарів, послуг і грошей, по­датків, зборів, стимулювання виробництва і праці, кредитуван­ня, інвестування, формування бюджету і його розподілу. Через систему фінансів реалізують свої інтереси насамперед суб'єкти виробництва товарів, робіт і послуг, сутність яких в отриманні високих прибутків, формуванні власних бюджетів для відтворен­ня і нагромадження основного й оборотного капіталів, у ство­ренні нових робочих місць, підготовці висококваліфікованої живої праці і виробництві та оновленні конкурентоспроможної про-

^17С

Розділ 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики дукції. Високоефективне функціонування виробничих підпри­ємств регіону, територіальний поділ праці і диверсифікація ви­робництва внутрі регіону і за його межами є основою економіч­ного зростання регіону, зростання коефіцієнта зайнятості праце­здатного населення регіону і формування самодостатнього регі­онального бюджету для вирішення питань соціального й екологіч­ного захисту, зростання зайнятості і реальних доходів населення регіону та підвищення рівня його життя.

Регулювання на рівні регіону. В наш час гострою є проблема взаємоузгодженості центрального державного, регіонального дер­жавного регулювання і саморегулювання підприємств на регіо­нальному рівні. Керівництво регіональних державних управлінсь­ких і господарських структур якось мляво і непрофесіонально ре­гулює фінанси, не формує інвестиційних, інноваційних програм, розвитку ринкового сільськогосподарського сектора, численні площі ріллі і сіножатей не обробляються, рівень безробіття зро­стає, посилюється еміграція задля пошуку праці за кордоном. Ке­рівництво регіонів не здійснює і не оприлюднює соціально-еко­номічного аналізу своєї діяльності й діяльності підприємств на їх території, не розробляє і не реалізує програм підвищення зайня­тості та економічного піднесення загалом, не використовує і не керується розробками і висновками науки в організації локаль­ної, регіональної і національної економіки.

Проте треба зазначити, що регіональним державним органам регулювання тепер відводиться важлива роль в організаційно-правовому оформленні регіонального ринкового механізму. Зокре­ма, вони розробляють програми приватизації об'єктів, які розмі­щені на їх території і переведені в їхню власність, визначають порядок і умови продажу майна, що їм належить, проводять місцеві аукціони й укладають угоди на передання його у при­ватну власність, оренду з подальшим викупом і т. д. Регіональні органи влади можуть стимулювати розвиток території через фонди майна, інвестиційні фонди і холдингові компанії. Наприк­лад, фонди майна у складі територіальних утворень України мог­ли би виступати засновниками акціонерних товариств, розвиток яких визначається інтересами населення їх регіонів.

і по

Регіональні органи управління, опираючись на свою власність, бюджет і спеціальні бюджетні фонди, валютні фонди, цінні папе­ри та інші фінансові активи, повинні сприяти розвиткові підпри­ємницької діяльності на їхній території, використовуючи право надання податкових чи інших пільг і переваг, наприклад, визна­чати квоту на розробку покладів корисних копалин, установлю­ють плату за їх використання. Вони можуть об'єднувати засоби різних підприємств і місцевих бюджетів для фінансування будів­ництва й утримання об'єктів виробничої і соціальної інфраструк­тури. Розширюючи експортні можливості регіону, регіональні уп­равлінські органи цілком можуть створювати різні регіональні зовнішньоекономічні організації.

При допомозі системи пільг і стимулів, зокрема, зниження та­рифів, податків, плати за сировину і матеріали, електроенергію і воду, оренду території чи приміщення на відповідний термін і т. д., регіональні органи влади можуть стимулювати діяльність тих під­приємств, які найважливіші для економічного і соціального роз­витку регіону. Але цьому повинна би передувати паспортизація території регіону, глибокий соціально-економічний аналіз ситуа­ції з виділенням основних проблем.

Паспортизація території регіону допоможе точно визначити ефективну промислову спеціалізацію, обсяги незавершеного бу­дівництва, вільні виробничі потужності, стан споруджених об'єк­тів, невикористовувані машини і устаткування, незадіяні обробні землі та інші сільськогосподарські угіддя, житлові і нежитлові площі тощо. Розроблений на основі соціально-економічного ана­лізу цих даних науково обгрунтований прогноз розвитку регіону дасть змогу вибрати найефективніший варіант дій і визначити зміст майбутніх довгострокових внутріреґіональних і міжрегіо­нальних угод. Адже в даний час багато важливих економічних рішень, на жаль, приймаються без ґрунтовного і кваліфікованого аналізу та під впливом емоцій чи політичної кон'юнктури, що призводить до кризових ситуацій.

Треба зважено і професіонально підходити до розв'язання важ­ливих економічних і соціальних проблем на всіх рівнях управлін­ня господарством, а це потребує, зокрема, тісного співробітниц­тва з науковими організаціями, яке може здійснюватися на госп-180

Розділ 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики договірній основі. При регіональних органах управління було б доцільно створювати і консультативні ради із залученням як кон­сультантів і експертів наукових і господарських спеціалістів. Велике значення для регіонального розвитку буде мати і визна­чення регіональними органами влади ефективних напрямів пріо­ритетного створення малих підприємств. Саме від того значною мірою буде залежати насичення споживчого ринку товарами ши­рокого вжитку і збільшення обсягу послуг, можливість регулю­вання процесів працевлаштування населення, раціонального ви­користання вільних і трудових ресурсів. Отже, у нових умовах функціонування нашої економіки система регулювання терито­ріального розвитку стає переважно системою стимулювання, ко­ординації і узгодження взаємних інтересів.

6.2.3. Функції регіонального управління і регулювання

В умовах ринку повинен звужуватися всюдисущий вплив дер­жави і поширюватися самоуправління підприємств і органів са­моврядування. На територіальному рівні держава впливає на діяльність місцевих органів самоврядування через свої регіональні державні адміністрації. Останні виконують контрольні, орієнту­ючі і деякі інші функції господарського змісту. Існуюча система організації влади в Україні дає змогу зберегти виконавчу верти­каль через органи державної виконавчої влади. Але завдання по­лягає у тому, щоб побудувати систему місцевого самоврядуван­ня на демократичних засадах і господарській ініціативі власників праці і капіталу.

Ідеї і прагнення місцевого самоврядування знайшли своє відоб­раження у таких документах, як Всесвітня Декларація та Євро­пейська Хартія про місцеве самоврядування. На їхній підставі можна стверджувати, що основна його суть полягає у гаранто­ваному державою праві територіальних спільностей громадян та "їх органів вирішувати значну частину місцевих справ і управля­ти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і задля інтересів місцевого населення.

Важливими ознаками органів місцевого самоврядування є їхня автономія: ^правова, ^організаційна, ■=>фінансова.

Сутність правової автономії полягає у тому, що вони мають свої владні повноваження, визначені Конституцією або Законом. Як зазначено в Європейській Хартії, органи місцевого самовря­дування мають повну свободу дій для здійснення власних ініціа­тив з будь-якого питання, яке не вилучене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органу влади.

Сутність організаційної автономії полягає у тому, що органи місцевого самоврядування повинні мати можливість самі визна­чати свою внутрішню структуру для того, щоб вона відповіда­ла місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління. Дію­чи в межах Закону, органи місцевого самоврядування не підпо­рядковані іншим органам, а будь-який адміністративний конт­роль за його діями може здійснюватися лише для дотримання за­конності та конституційних положень.

Сутність фінансової автономії органів місцевого самовряду­вання полягає у тому, що вони мають право в межах державної політики володіти і вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень. З цього приводу Європейська Хар­тія зазначає, що частина вказаних коштів повинна надходити за рахунок місцевих податків і зборів. їхні ставки мають визначати самі органи місцевого самоврядування у межах закону. Навіть якщо держава надає фінансову підтримку регіонові, то це не повин­но обмежувати свободу дій органів місцевого самоврядування.

Основним завданням автономії регіональних органів самовря­дування є ефективність функціонування регіональної праці і ка­піталу, піднесення добробуту населення.

6.2.4. Підходи регіонального управління і регулювання

Механізм регіонального управління господарськими і соціаль­ними процесами має бути адекватний механізмові регіонального розширеного відтворення. Це означає, що регіональна система управління економікою повинна бути сформована за такою ло­гічною схемою:

-> глибоке пізнання і усвідомлення дії об'єктивних економіч­них законів, розуміння їхніх вимог для пристосування до них функ­ціонування управлінської системи;

Розділ 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики створення адекватної до вимог об'єктивних, економічних і соціальних законів правової бази стимулювання ефективності виробництва, раціонального використання усіх видів ресурсів, соціального захисту незахищених верств населення тощо;

відповідно до виробничих, соціальних, ринкових, фінансо­вих, економічних і інших проблем створити адекватні структури регіонального управління, які повинні забезпечити ефективне (функ­ціонування механізму регіонального розширеного відтворення.

Висвітлена логічна схема формування регіональної системи уп­равління економікою випливає із завдань, що їх має вирішувати регіон через механізм розширеного відтворення, а саме виробницт­во регіонального продукту для задоволення життєво необхідних потреб населення регіону.

Важливим принципом побудови моделі регіонального управ­ління є розподіл зайнятих і незайнятих за джерелом фінансуван­ня: >з власних прибутків; Уз бюджету регіону чи держави.

Звісно, що цей принцип спонукає враховувати особливості дії механізму розширеного відтворення і поділу праці на зайнятих, у сфері виробництва матеріальних цінностей, де й створюється регіональний додатковий продукт (1<2ц, та на зайнятих у сфері послуг, яка може функціонувати лише за рахунок частини ство­реного регіонального прибутку — ПсІСУц. Реально цей процес мож­на проілюструвати відомим рівнянням розподілу регіонального продукту:

Ом = й_пЧп ^+сі(2пЧ ⁺ПсІ(2ц, де Оц — регіональний продукт сфери виробництва;

<2і_ІЧ_І1+ ЛОцЧ + ПііОц — розподіл регіонального продукту сфе­ри виробництва;

(2_ПЦ_П + (1()_пц — відтворення сфери виробництва в регіоні;

П(І()ц — відтворення сфери послуг і соціальна підтримка не­захищених у регіоні.

Чим більший обсяг створеного регіонального продукту і чим менша частка потрібна для відтворення сфери виробництва, тим більша частина може бути використана для відтворення невироб­ничої сфери послуг, соціального захисту і підтримки людей, які не працюють.

Але найважливіше те, що рівняння визначає об'єкти реґіональ" ного управління і можливі управлінські структури ^РЄП°^НаЛЬ-

| |________~З^ЇІскти1іе^^ уП^ЛІН^Я 11

регіональний капітал — трудовий, основний і оборотний; ♦ регіональний продукт — товари, послуги, роботи; регіональний бюджет — дохідна і витратна частини.

Загальна схема і цілі системи управління у регіоні подано на рис. 6.4.

Висвітлені об'єкти управління значною мірою визначають типи управлінських функцій і відповідних структур. Розглянемо ко­жен з об'єктів окремо і спробуємо обґрунтувати тип управління.

& По-перше, регіональний капітал є об'єктом власності, при­належністю певного суб'єкта. Власник капіталу, особливо при­ватного, зацікавлений в раціональному використанні оборотно­го капіталу, ефективному використанні трудового капіталу та оновленні і якісній роботі основного капіталу. Результатом ефек­тивного використання усіх видів капіталу є самодостатній рівень прибутку і його зростання, що приводитиме до самозростання капіталу. Звісно, що даний об'єкт управління, тобто капітал,

потребує самоуправління з боку його суб'єкта.

& По-друге, регіональний продукт, тобто товари, послуги, ро­боти, є результатом функціонування приватного і неприватного капіталу й об'єктом інтересу не лише робітників, а й споживачів регіону, які зайняті в управлінні і які незайняті взагалі. Вироб-ник-власник зацікавлений у прибутку, найманий виробник — у заробітній платні, а інші споживачі — у товарах, послугах, робо­тах, якими задовольняють свої потреби. Власник продукту відчу­жує його на ринку через продажу, щоб відшкодувати виробничі затрати й отримати чистий дохід ((2_пц_п ⁺сІ()ц), а споживач при-

власнює купівлею товар

ц

нити свої виробничі чи соціальні потреби. На ринку зустрічають­ся інтереси виробника і споживача, де вони можуть збігатися або розходитися. На ринку діють вимоги закону товарообміну, що їх повинен урахувати власник капіталу в своїй системі самоуправ­ління і суб'єкт територіального управління у системі соціально­го захисту і підтримки малозахищених верств населення. У ру­хові регіонального продукту від виробника до споживача діє ме­ханізм ринкового управління, важелі якого в руках як суб'єктів самоуправління, так і органів територіального управління. Узгод­жені і взаємодоповнювальні дії цих двох суб'єктів і рівнів управ­ління неминуче сприятимуть реалізації інтересів виробників і спо­живачів. Йдеться про узгодженість задіяння важелів для стиму­лювання обсягів, структури і якості товарів, робіт і послуг у сфері виробництва та задіяння важелів для зростання рівня платосп­роможності споживачів і стимулювання споживчого попиту в регіоні.

* По-третє, регіональний бюджет, тобто основний територі­альний фінансовий документ є інструментом управління відтво­рення і функціонування сфери послуг і соціального захисту ма­лозабезпечених верств населення. Формування бюджету, тобто його дохідної частини, пов'язане відносинами зі сферою вироб­ництва, сферою послуг, власниками різних видів майна, діяль­ності тощо. Фактично формування дохідної частини бюджету регіону є процес територіальний і пов'язаний з розподілом для

щоб задоволь-