Принциповими в системі управління регіоном є постановка формули: "держава — реґіон — підприємство" чи "підприєм­ство - регіон — держава". У першій і другій формулах "регіон" є посередньою ланкою між "державою" і "підприємством". Оче­видно, що питання стоїть так: або спочатку держава моделює систему управління, а потім її реалізацію здійснює через свої міні­стерські й регіональні структури, доводячи до підприємств або ж держава створює правові, економічні й інші передумови для са­моуправління підприємств, які, функціонуючи прибутково, ство­рюють матеріальну і грошову основу для розв'язання регіональ­них і державних проблем. У першому випадку неминуче формуєть­ся централізована і директивна система управління, яка обме­жує підприємницьку ініціативу виробників, що в кінцевому підсумку впливатиме на зниження ефективності їх діяльності і навіть збитковості. Це призводитиме до посилення податкового тиску на їх доходи та банкрутства. У другому випадку формуєть­ся лібералізована система управління, в якій самі виробники ви­значають пріоритети виробничої, фінансової, інвестиційної, то­варообмінної діяльності та згідно із законодавством і нормати­вами розраховуються з регіональними і державними бюджетами.

Отже, структури управління регіоном можна розглядати че­рез призму трьох рівнів:

рівень господарських структур (підприємств, організацій, відомств і т. ін.);

рівень регіону (населений пункт, адміністративний район, адміністративна область);

рівень країни (законодавча влада, виконавча влада та ін.). Практично ми розглядаємо управління на мікрорівні, мезорівні і макрорівні, кожне з яких має свої конкретні завдання і цілі. Уз­годженість їх завдань, цілей і дій неминуче приводитиме до пози­тивних, економічних і соціальних процесів на всіх рівнях госпо­дарської системи.

6.1.2. Стабілізація і збалансованість розвитку реґіонів

Спираючись на міжнародний досвід, можна визначити най­ефективніші варіанти розмежування сфер діяльності між урядом,

регіоном і приватним сектором:

^ уряд регулює ринок на основі правових та економічних ме­тодів;

У уряд з регіоном усуває вади ринкової економіки;

> уряд не втручається в управління приватних чи коопера­тивних підприємств і не здійснює вертикального управління га­лузями економіки.

Все це свідчить про те, що державні органи управління навіть вимушені брати на себе багато господарських функцій. Передусім держава вирішує питання інфраструктури, мобілізації ресурсів, визначення пріоритетів господарського розвитку, забезпечення пропорцій і взаємозв'язків в економіці, міжнародних фінансових організаціях, на світових ринках тощо. Ринок породжує чимало економічних, соціальних проблем і їх не розв'язує. Держава зму­шена створювати економічні та фінансові передумови забезпе­чення соціального захисту населення, проведення фундаменталь­них наукових досліджень, створення і утримання усього комп­лексу інфраструктури та багатьох інших видів діяльності.

* Стабільність і збалансованість регіональної економіки —

стан економіки окремої адміністративно-територіальної одиниці, за якого показники виробництва, доходів і цін пе­ребувають у відносній стабільності, а пропорції праці, ка­піталу, обміну і споживання в оптимальних співвідношен­нях і задовольняють потреби підприємств та населення регіону.

Центральне державне регулювання повинно сприяти досягнен­ню балансу взаємних інтересів, тобто створювати передумови, з одного боку, економічного зростання з допомогою ринкових ме­ханізмів, а з іншого — раціонального та ефективного розподілу ресурсів і доходів.

Система державного регулювання в умовах переходу до рин­ку повинна значно змінюватися, навіть за наявних і обгрунтова­них пріоритетів центрального державного управління. Насампе­ред воно повинно чітко розділитися на дві основні сфери діяль­ності:

■=> на регіональне, яке здійснюється на території окремих регіо­нів;

■=> на міжрегіональне — на території усього економічного про­стору країни і за її межами.

Державне регулювання на міжрегіональному рівні може і по­винно стати основою забезпечення збалансованості національ­ного виробництва загалом по країні і кожному регіоні зокрема. Особливе значення має ефективне розмежування сфер впливу дер­жавного регулювання і ринку на міжрегіональному й регіональ­ному рівнях, розробка оптимального механізму їх взаємодії при чіткому визначенні компетенції, функцій і завдань, тобто як рівнозначних суб'єктів ринку. Це означає, що регіон треба визна­ти як реальний суб'єкт ринку з відповідними юридичними, еконо­мічними і соціальними основами і створити передумови для його саморегулювання, позаяк для того є усі підстави.

Державне управління і регулювання економікою як в Україні, так і її регіонах повинно трансформуватися:

^ по-перше, треба пом 'якиїити, а далі звести до мінімуму вер­тикальне галузеве управління як у сфері матеріального виробницт­ва, так і у сфері послуг;

% по-друге, треба посилювати, а далі перевести на перева­ження економічних методів управління економікою різного рівня її організації;

% по-третє, треба посилювати роль регіональних органів в управлінні процесами економіки на їх території.

Досвід країн соціалістичної системи показав, що жорстка вер­тикальна, галузева система управління та жорстка економічна політика не привели до економічного зростання нашої системи, а навпаки, до її розпаду.

Та й досвід країн ринкової економіки показує, що свобода підприємництва в ринковій економіці потребує певного регулю­вання як для інтересів самих підприємств, так і для інтересів нації загалом. Навіть для компетентного уряду регулювання ринку є завданням величезної складності, і практика показує, що у справі забезпечення загального добробуту навіть держава не завжди досягає успіху там, де виявився безсилим механізм ринку.

6.1.3. Підприємизація і лібералізація у системі управління і регулювання у реґіоні

Ринкова економіка не відкидає галузевого підходу при уп-|>;іі!лінні економікою, але вона не допускає однотипної вертикаль­ної системи управління, потребує лібералізації підприємницької

пильності.

& Підприємизація і лібералізація у системі управління у регіо­ні — процес переходу від вертикальної міністерсько-галу­зевої системи управління підприємствами, розукрупнення великих підприємств на більш мобільні та інвестиційно при­вабливі і створення їм інституційних передумов активізації горизонтальних зв 'язків.

Ринкові засади економіки потребують радикальної зміни функцій галузевого управління і регулювання. В умовах приват­ної власності і будь-яких форм її організації виробнича ініціати­ва повинна належати власникам капіталу, а не якійсь верти­кальній надбудові. Галузь як відповідний вид господарської діяль­ності не відповідає і не може відповідати галузі як об'єкту госпо­дарського управління. У вертикальній системі може йтися лишень про самоуправління кожного об'єкта виробництва для забезпе­чення його самодостатності.

Об'єктами управління є пердусім сфери національної економі­ки — виробнича і невиробнича, галузі сфер — промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, осві­та, охорона здоров'я та ін. Загальну схему об'єктів галузевого управління можна представити такими складовими (рис. 6.2).

Кожна із складових структури виконує особливі лише їй функ­ції: банки забезпечують кредитування виробничих і торговель­них підприємств; підприємства і їх об'єднання — виробництво, продукції для виробничого і соціального споживання; торгівельні організації — гуртову і роздрібну реалізацію продукції.

Що ж стосується сьогоднішньої системи галузевого управлі­ння за принципом "зверху-вниз", незалежно, чи це у промисло-іюсті, чи сільському господарстві, чи інших галузях, то ті зміни, які відбуваються у системі планування, регулювання, господар-

-163

Центральні структури галузевого управління: Національний банк, міністерства, державні комітети

Комерційні банки

Виробничі підприємства і їх об'єднання

Торговельні організації

Організації соціальної і комунальної сфери

Рис. 6.2. Загальна схема об'єктів галузевого управління в регіоні

ського механізму загалом стосується насамперед взаємодії по вер­тикалі. Зміцнення госпрозрахункових підходів, підвищення ролі договірних відносин, кращих показників діяльності — усе це част­ково внесло і вносить дещо нове у практику роботи ланок верти­кальної системи управління. Однак не можна стверджувати, що деякі добрі зміни відносин у вертикальній галузевій системі уп­равління аж так позитивно позначилися на показниках динаміки виробництва.

Практично за інерцією зберігається як сама система верти­кального галузевого управління, так і структура галузей, показ­ники їх виробництва, структура зайнятості, зосередження основ­ного капіталу і ці ж тенденції розвитку, що були до переходу на ринкові засади господарювання.

Державне і галузеве управління в умовах ринку. Перехід до економіки ринкового типу потребує докорінної функціональної реорганізації діяльності як окремих підприємств, так і їх галузей. І насамперед така реорганізація повинна відбуватися в органі­заційній системі самої галузі з відповідною зміною функцій її скла­дових. Річ у тому, що вертикальна система галузевого управлі­ння в Україні повністю паралізувала ініціативу розвитку техно­логій виробництва безпосередньо підприємствами, які підвідомчі вертикальним структурам галузевого управління. І цей параліч неминуче відбивається на найважливішому становищі будь-яко­го суб'єкта ринку і насамперед виробничого підприємства — фінансовому. А якщо виробниче підприємство не володіє само­достатнім фінансовим капіталом або виробничими можливостя-

164

III ілбезпечити собі кредитоспроможність, то це відчуватимуть і і хто отримує певні відрахування від прибутків таких під­приємств: галузеві органи управління, місцеві органи влади, дер-і піні. Пенсійний фонд, соціальне страхування та інші. Ефек-піиіисть виробництва і фінансова самодостатність підприємств Ііпоть велике значення для соціального розвитку й соціальної 1.1 цільності не лише конкретних виробників, а й регіонів, де вони розміщені, і країни загалом, оскільки вони є найзначнішим дже-і" і ом формування регіональних і державних фінансів.

Інституційна інфраструктура

Центральні структури галузевого управління

Індиві­дуальні підпри­ємства: •виробничі результа­ти

• фінанси

Фінанси регіонів

Фінанси держави

Рис. 6.3. Система галузевого управління в умовах ринку На рис. 6.3 схематично представлена система галузевого уп­равління в умовах ринку. На ній добре виділяються три важливі 11 поки:

блок інституційної інфраструктури, який визначає харак­тер взаємовідносин усіх суб'єктів виробництва, галузевого, регіо­нального та державного управління і регулювання;

+ блок галузевої самоорганізації су б 'єктів виробництва і ре­зультатів їхньої діяльності;

"> блок формування локальних (підприємств), регіональних і державних фінансів, які тісно залежні від блоку галузевої само­організації виробників.

165

Корпорації •виробничі

результа­ти

• фінанси

Торговельні організації: •обсяги

реалізації •фінанси

Об'єднання підпри­ємств:

•виробничі

результа­ти

•фінанси

Комерційні банки:

• кредити і результа­ти

• фінанси