^почг '^яте> формування у регіонах економічних механізмів сти­мулювання, які охоплювали б пільгове кредитування і оподатку­вання нових виробництв, бюджетну підтримку економічного зро­стання, інтеграції, інновацій, а також ефективні інструменти регіонального управління, які запобігали б зародженню і розвит­кові процесів монополізації, неформальних виробництв, позабюд­жетного обігу грошових ресурсів та ін.

Перелічені передумови є основою формування реального рин­кового середовища. Воно потрібне насамперед активним вироб­никам для здійснення капіталовкладень, зростання обсягів вироб­ництва і освоєння ринків для реалізації своїх товарів та отри­мання прибутків. Не менш потрібне воно органам місцевої і цент­ральної влади, позаяк доходи і прибутки підприємств — це дже­рело доходів їхніх бюджетів.

156

РОЗДІЛ 6

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

План викладу і засвоєння матеріалу:

6.1. Роль держави в управлінні регіональною економікою.

1. Державні структури управління регіоном.

2. Стабілізація і збалансування розвитку регіонів.

3. Підприємизація і лібералізація у системі управління і регулювання у регіоні.

4. Методи державного управління і регулювання у регіоні.

6.2. Регіональна система управління і регулювання.

1. Теоретичні засади регіонального управління і регулювання.

2. Регіональна економіка як об'єкт саморегулювання.

3. Функції регіонального управління і регулювання.

4. Підходи регіонального управління і регулювання.

5. Управління і регулювання виробництвом регіонального продукту.

6.3. Економічне саморегулювання господарських структур ре- гіону.

1. Управління працею.

2. Операційний підхід в управлінні виробництвом.

Питання розподілу функцій управління між суб'єктами рин­кової економіки, зокрема між державою, регіоном і підприємством, не є чимось новим. З цією проблемою зустрічаються центральні державні й регіональні органи влади та підприємства практично всіх країн світу. Річ у тому, що ринкова економіка будується на пріоритеті приватної власності й економічної свободи людини. Це потребує ліквідації вертикальної системи управління, тобто

157

різкого зниження впливу держави на ринкові процеси. Своєю чер­гою, треба створювати передумови розвитку горизонтальних відносин між підприємствами регіону та інших регіонів, між регіо­нами країни та регіонами інших країн тощо. Все це потребує по­будови такої національної і регіональної системи управління і ре­гулювання, за якої підприємства могли здійснювати продуктив­не й ефективне самоуправління своїм виробництвом та отриму­вати бажані доходи і прибутки.

6.1. Роль держави в управлінні регіональною економікою

Яка роль належить державі, тобто її урядові, на рівні регіону в ринковій економіці? Які види і методи економічної діяльності треба довірити регіону, підприємству, а які мають залишитися преро­гативою держави? Дебати з цього приводу тривають уже декіль­ка десятиліть, і їх не уникнули навіть країни з ринковою економі­кою. Економісти вважають, що які б не були створені передумо­ви функціонування приватної власності та вільного підприємниц­тва, уряд покликаний виконувати чимало досить важливих еко­номічних функцій. В усіх країнах він відіграє важливу роль в еко­номічному житті, отримуючи й витрачаючи щонайменше четвер­тину, а в Україні третину національного доходу.

6.1.1. Державні структури управління реґіоном

Система управління регіоном в умовах ринку формується на основах принципів:

Ч> ефективності і прибутковості функціонування усіх видів капіталу, розміщених у регіоні;

*Ь гуманізації соціальних відносин у системі виробництва то­варів і послуг, розподілу, обміну і споживання, захищеності тих, що не працюють.

Дотримання цих принципів потребує насамперед обґрунтуван­ня сутності управління реґіоном, оскільки регіон об'єднує суб'єк­тів державної влади, суб'єктів місцевого самоврядування і врешті-решт суб'єктів виробництва товарів і послуг. 158

# Управління регіоном — система державних, територі­альних і виробничих структур та їх функцій, завданням яких є забезпечення інституцінних, економічних, соціальних і фі­нансових умов продуктивного й ефективного виробництва підприємств і організацій окремої територіально-адмініст­ративної одиниці. Це означає, що моделювання системи управління реґіоном по­винно виходити з обґрунтування і становлення самостійності уп­равління індивідуальних виробників, підприємств і корпорацій, які володіють конкретним капіталом і зацікавленні в його ефек­тивному використанні. Під самостійністю управління конкрет­ним виробництвом треба розуміти такі правові, фінансові, по­даткові умови, за яких посилюється виробнича, інвестиційна, то­варообмінна ініціатива виробників, підноситься стимул до роз­ширення виробництва, поліпшення якості і конкурентноспромож-ності продукції.

Система управління реґіоном в умовах ринку мала би мати

такий вигляд (рис. 6.1).

1

Президент України і його секретаріат

Господарські структури
Управління регіоном
Виробничий сектор: •галузі базових виробництв •галузі соціального комплексу	Інфраструк­турі шй сектор: •банки •зв'язок •транспорт •ринки і	Соціальний сектор: •освіта •охорона здоров'я •культура •мистецтво •спорт
•самофінансу­вання •позики кредит­них установ	•самофінан­сування •позики кредит­них установ	•фінансування бюджету •субсидії, пільги

Правові органи

Рис. 6.1. Структури управління регіоном