Регіональна економіка

ництва товарів, послуг і особливо в системі бюджетного фінам сування. Перебудова системи заробітної платні — одне з нам важливіших завдань ринкової трансформації загалом. Головною відмінною рисою сьогоднішньої перебудови оплати праці мін стати підвищення тарифів і окладів на принципово новій основі за рахунок засобів, що їх заробляють самі трудові колективи, ;і міністерства, міські та регіональні органи управління — за рс зультатами економічного зростання їхніх галузей і територій Якщо тарифна система на виробництві повинна стати основний результатом заробітної платні через співвідношення темпів зрО стання продуктивної праці і_т і тарифних ставок /, (і_щ> іJ, то у'і сфері послуг і управлінні оплата праці повинна зростати лише за] умови, якщо темп зростання бюджетних доходів і_б вищий за тем­пи зростання посадових окладів і_г (і_б> і_г).

Головним джерелом формування заробітної платні на підприї ємстві, у регіоні і країні загалом є підприємства, що виробляють товари, виконують роботи, надають послуги і реалізують на рин-ку. З отриманих ними доходів формуються їхні фонди оплати праці, заохочення та сплачуються податки до бюджетів всіх рів-І нів, з яких теж формуються фонди оплати праці усіх працівників! бюджетної сфери. В умовах роботи підприємств на повному гос­подарському розрахунку (самоокупності та самофінансуванні)! бізнес-плановий фонд заробітної ІПг платні розраховується з нормативного приросту (зменшення) базового фонду на приріст!

(зменшення) обсягу виробництва чи робіт за показником, що його]

використовують для розрахунку продуктивності праці:

аТ ■ сІВ

^{0 0} 100 '

де Т_б — базовий фонд заробітної платні, грн.; dT — норматив¹

приросту заробітної платні за кожен відсоток приросту обсягу! виробництва продукції (робіт, послуг), %; сіВ — відсоток приро-1 сту обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у бізнес-пла-] новому періоді.

Базовий фонд заробітної платні розраховується за показником' фактичного витраченого фонду заробітної платні і всієї заробле- ної, але невикористаної економії. Перевитрата фонду заробітної платні не враховується при розрахунку базового фонду. 194 —і

V сфері послуг фонд заробітної платні установлюється зде-

.того виходячи з бізнес-планової чисельності працівників

їм иювідно до обсягу робіт, обслуговуючих контингентів і серед­ні.і И іаробітної платні одного працівника. Розміри останньої роз­раховуються з кожного виду діяльності на основі діючих умов Праці. В деяких галузях фонд заробітної платні розраховується і Іншими методами. Наприклад, у торгівлі він розраховується у нідсотках до обсягу роздрібного товарообороту.

Особливе місце у здійсненні оплати праці посідають розрахун-і и середньої заробітної платні. Вона охоплює усі види оплати праці зайнятих: тарифні ставки, посадові оклади, почасові роз­цінки, премії, доплати, виплати з фонду матеріального заохочен­ня тощо, що їх вносять до спискового складу підприємства, об'єд­нання, установи. При розрахунку середньої заробітної платні тре-ба враховувати співвідношення трьох важливих індексів: індек­су зростання (спаду) обсягу виробництва і_в, індексу цін на това­ри і послуги і визначати індекс зростання середньої заробітної платні / Вони повинні перебувати у співвідношенні такої не­рівності:

^Ів^>Іг^>іг_І

Ця нерівність показує, що зростання продуктивності праці зайнятих має бути вища, ніж зростання їхньої заробітної платні, а остання — зростати скоріше, ніж ціни на товари і послуги.

Важливе значення має диференціація рівня заробітної платні за видами діяльності залежно від обсягу виконуваних функцій і впливу на результати виробництва, складності, привабливості та інших умов праці. На підприємствах з гіршими умовами праці рівень середньої заробітної платні має бути вищий, щоби на ос­нові матеріальної зацікавленості забезпечити їх живою працею.

6.3.2. Операційний підхід в управлінні виробництвом

Господарські структури підприємства регіону виробничого чи соціального сектора повинні виробляти те, на що є попит у регіо­ні чи за його межами. Це є основою їхньої економічної самодо­статності. Зростання конкуренції і прискорення розвитку техно­логій спонукають господарські структури регіону по-новому

і 195

розглядати весь комплекс питань управління своїми операційнії ми підрозділами, які відповідають за випуск товарів і надання послуг. Суть цієї новизни в посиленні інтенсифікації виробник і ва через запровадження новітніх засобів виробництва і технологій, ліквідації утрат робочого часу й економії праці. Отже, системи управління виробництвом повинна охоцлювати взаємозв'язки складових елементів (рис. 6.5).

і

Господарські структури регіону

Інфраструктуриий сектор

Уяфвтяняш підприємствах і організаціях"

_т

Системний підхід до		т управління операціями ~Л
Проектування виробів і процесів у виробництві			Проектування продуктів і процесів у сфері послуг
ГБ ~г —
Виробничі потужності, ЇХНЄ розміщення і проектні рішення			Проектування виробів і процесів у виробництві
Управління		виробництвом ~1
1— 1		: ■ і|
Комплексний підхід до управління виробництвом підприємств і організацій регіону

Рис. 6.5. Система управління виробництвом підприємств і організацій регіону

Вихідною основою системи управління виробництвом є си­стемний підхід до управління операціями, суть якого полягає:

в обґрунтуванні операційної (функції, тобто всіх тих дій, внаслідок яких виробляються товари і послуги, що надходять на ринки;

^> у розробленні операційної системи, яка передбачає підсис­тему планування і контролю на базі інформації зовнішнього і

внутрішнього середовища, переробну підсистему і підсистему шбезпечення працею, капіталом, енергією, матеріалами, інфор­мацією та випуск товарів і послуг.

Процес управління операціями має три основні вектори: ^роз­робку і реалізацію загальної стратегії і напрямів операційної діяль­ності організації; О розробку операційної системи; ^планування і контроль поточного функціонування системи.

Проектування виробів повинно бути спрямоване на задово­лення потреб споживачів і враховувати значимість багатьох кри­теріїв: У вартість виробу; У економічність використання; Уякість і корисність; У елементи розкоші; У розмір, потужність і міц­ність; У тривалість використання; У надійність у використанні; У вимоги до обслуговування, їхня простота; У універсальність ви­користання; У безпечність використання.

При тому проектувальник повинен ураховувати розмір виробів і їхні форми, матеріали, співвідношення стандартних і специфіч­них елементів, надлишкові компоненти для підвищення надійності, елементи безпеки та ін.

Проектування процесу виробництва виникає з проектування виробів і повинно враховувати значимість деяких важливих кри­теріїв: ^виробничої потужності; ^економічної ефективності; ^>гнучкості; ■=>продуктивності; >=>надійності; ^ремонтопридат­ності; ^стандартизації і постійності результатів; ^безпеки, промислової санітарії і гігієни; ^задоволення життєвих потреб працівників.

При тому проектувальник повинен зробити вибір варіантів за такими показниками: тип переробної системи (проектна систе­ма, дрібносерійне виробництво, масове виробництво, безперерв­ний процес, комбінація перелічених варіантів), власне виробницт­во чи придбання деяких комплектувальних виробів, виконання деяких завдань власними засобами чи передання їх субпідрядни­кам, методи переробки, рівень механізації і автоматизації, рівень спеціалізації праці робітників.

Проектування продуктів і процесів у сфері послуг має свої особ­ливості: по-перше, тут споживач послуг переважно присутній у виробничому процесі; по-друге, у сфері послуг потрібен вищий

Виробничий сектор

Соціальний сектор

рівень індивідуалізації продукту; по-третє, роботи у сфері по слуг більш трудомісткі, ніж у промисловості.

Ці особливості роблять управління у сфері послуг більш склад ними з погляду забезпечення ефективності. Тому при розробленні системи управління надання послуг треба враховувати чимало важливих чинників: Урозміщення підприємства з надання послуг в основному визначається розміщенням споживачів; > потреби і бажання споживачів переважно випереджають міркування ефек­тивності виробництва послуг; У календарне планування робіт залежить переважно від споживачів; > визначення і вимірюван­ня якості може мати певні перешкоди; У працівники повинні во­лодіти добрими навиками спілкування зі споживачами; > вироб­ничу потужність переважно розраховують за максимальним, по­питом, а не за середнім рівнем попиту; У створення записів про­дукції у періоди низького попиту для їх використання у період максимального попиту переважно с неможливе; > ефективність роботи службовця дуже важко піддається вимірюванню, поза-як низька продуктивність, може бути зумовлена відсутністю по­питу з боку споживачів, а не поганою працею службовця; У ве­ликі підприємства у сфері послуг не є типовим явищем; Умарке-тинг і виробництво іноді важко відрізнити одне від одного.

Формування потужностей, їхнє розміщення і проектні рішення передбачають вирішення таких питань:

^ по-перше, скільки і якої потужності треба створити вели­ких чи малих підприємств;

% по-друге, де розмістити кожне з підприємств чи викори­стати діючі потужності.

При вирішенні цих питань повинні бути залучені й органи ре­гіонального чи навіть національного рівня управління, оскільки розміщення підприємств чи реконструкція діючих потужностей не повинні вносити дисбаланс у виробниче середовище. Тому фор­мування потужностей, їх розміщення і проектні рішення повинні враховувати:

територіальний рівень — рішення про місто, район, об­ласть, країну, континент і т. ін.;

Розділ 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики -> локальний рівень — вибір конкретного майданчика, будівлі ,чч підприємства, підприємства для його реконструкції чи розмі­щення замовлення.

Мідповідно і чинники, які враховуються при ухваленні рішен­ії-і па кожному з цих рівнів, будуть відрізнятися. Основні чинни-| п які розглядаються на територіальному рівні, є такі: ^демог­рафічні й економічні чинники, які впливають на розмір і розвиток основних рівнів збуту операційних систем; ^джерела і транс­портні витрати на постачання матеріалів виробничих товарів і послуг; ^кількість і якість трудових ресурсів; ^наявність до-, шатньої кількості енергії і води; аполітична стабільність; ^по­даткова політика і заохочення, економічного розвитку; ^питан­ня захисту довкілля; ^вартість земельної ділянки і будівницт­ві; ^ умови проживання: природні і соціально-економічиі.

До основних локальних (мікрорівневих) чинників належать: г обмеження щодо розширення промислового виробництва, суміс­ність з існуючими об'єктами; >розмір, конфігурація і інші тех­нічні аспекти майданчика; У наявність більш вигідних видів транс­порту; >обсяг транспортних перевезень у клієнтів, під'їзди; Уна-чвність і вартість енергопостачання, пожежної охорони; г зовнішній вигляд майданчика, який може відповідати чи не відпо­відати проектові підприємства; > близькість до житлових ма­сивів й інших об'єктів, необхідних для службовців; Урозміщення конкурентів, особливо підприємств роздрібної торгівлі чи надання послуг.

Управління виробництвом полягає у забезпеченні задоволення регіонального сукупного попиту на продукцію при мінімізації витрат: ^зберігання готової продукції; & ведення портфеля від­кладених замовлень; ^зв'язаних з позаурочною роботою чи про­стоєм робітників; ^зв'язаних з передачею частини робіт спів-підрядникам; ^зв'язаних з прийомом і звільненням робітників.

Це означає, що підприємство у процесі випуску продукції орі­єнтується на попит та зниження затрат на виробництво продукції. Залежно від умов виробництва підприємство може вибирати найоптимальнішу для нього стратегію планування сукупного обсягу виробництва:

-_► постійного обсягу виробництва при постійній чисельності зайнятих, незважаючи на коливання сукупного попиту;

-У змінного обсягу випуску при постійній чисельності зайня­тих, який залежить від коливань сукупного попиту;

змінного обсягу випуску при змінній чисельності зайнятих, тобто прийому і звільнення працівників залежно від зміни обсягу виробництва.

Для забезпечення безперебійного і надійного товаровиробниц-тва чи надання послуг кожна операційна система передбачає певні запаси.

Переважно їх розрізняють на три групи:

^ запаси вихідних матеріалів, закуплених комплектувальних деталей і витратних матеріалів для створення буферу між об­сягом закупівель і обсягом їх споживання у виробництві;

% запаси незавершеного виробництва, які створюють відпо­відний буфер між послідовними виробничими операціями;

% запаси готової продукції, які є первинним буфером між про­дуктивністю операційної системи і швидкістю відвантаження чи продажу продукції.

Наявність таких запасів забезпечує оперативну гнучкість. При тому слід зважати на те, що рішення, які ухвалюють при управлінні запасами, безпосередньо впливають на декілька видів виробничих затрат: ^вартість предметів закупівель; >затрати на оформлення замовлень; ^затрати на зберігання матеріально-технічних запасів; > затрати, викликані відсутністю запасів.

Управління матеріально-технічними запасами має дуже важ­ливе значення для організації. Воно прямо впливає на маркетинг, фінансову службу і виробничу функцію.

В системі загального управління виробництвом і реалізації продукції часто вдаються, де це доцільно, до створення проектів і управління ними.

* Проект — це сукупність завдань чи заходів, пов'язаних з досягненням запланованої мети, яка передбачено мас уні­кальний і неповторний характер: створення виробничих по­тужностей чи технологічних процесів, розробка програм­ного забезпечення чи проведення аналізу споживчого попи­ту й ін.

200

Такі проекти доручають окремим керівникам, які повинні вра-мжувати три аспекти реалізації проекту: ^терміни, ^витрати і ¹ '-'якість результатів. Відповідно до загальноприйнятого прин­ципу управління проектами вважається, що ефективне управлі­ння термінами робіт є ключем до успіху мінімізації витрат і підви­щення їхньої якості.

Управління якістю. Якість — це відносний показник, який має різний смисл для різних споживачів. Це одна із складових частин кішкурентноспроможності товарів, іншою є ціна. Тому підприєм-етво у своїй діяльності, аби добитися успіху, повинно забезпечи-ін якість і конкурентноспроможну ціну своїх товарів і послуг.

Розрізняють такі важливі аспекти якості: відповідність технічним умовам;

■_► якість конструкції, функціональна якість.

Управління якістю передбачає розробку стандартів якості, розподіл відповідальності за якість і контроль якості робіт. Вибір­ковий контроль застосовують для ухвалення рішень про якість великих партій поставок за результатами випробувань невели­кої партії зразків, які відбирають з поставленої партії. Контроль технологічного процесу використовується для контролю якості продукції чи послуг у ході самого процесу виробництва та кон­тролю технологічних процесів полягає у тому, щоби виявити відхилення процесу, яке впливає на якість, і вчасно вчинити відпо­відні заходи щодо коригування процесу.

Комплексний підхід до зростання продуктивності. Продук­тивність — це спроможність чинника виробництва за одиницю часу випустити певну кількість продукції. Головним чинником виробництва є зайнята людина, яка має професійні знання і рівень кваліфікації, управління засобами виробництва, сировинними і матеріальними ресурсами. Поняття продуктивності можна ілюст­рувати прямим потоком ресурсів (людських, технічних, сировин­них, матеріальних, енергетичних та ін.) на вході системи через процес переробки до кінцевого продукту. Цю просту модель можна розкрити так, що для підвищення продуктивності до­статньо знайти спосіб зниження споживання будь-якого з важли­вих ресурсів, які вводяться у переробку, зберігаючи нескінчен­ним або збільшивши при тому випуск продукції. Суть цього спо-

201