- •1. Характеристика стану безпеки праці в світі та в Україні
- •2. Міжнародні стандарти sa 8000 «Соціальна відповідальність» і iso 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»
- •3. Основні принципи соціальної відповідальності в галузі охорони праці
- •4. Законодавство Європейського Союзу з охорони праці
- •5.Міжнародна Організація Праці (моп). Основні конвенції моп в галузі охорони праці
- •6. Характеристика основних законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці в Україні
- •7 Основні вимоги до побудови і функціонування системи управління охороною праці (суоп). Розробка суоп
- •8Класифікація нещасних випадків і взяття їх на облік
- •9Виробничий травматизм, його причини
- •10. Розслідування та облік нещасних випадків
- •11. Складання актів про нещасний випадок за формою н-1 та за формою нт (невиробничій травматизм)
- •12.Методи дослідження виробничого травматизму
- •13. Основні шляхи попередження виробничого травматизму. Профілактика нещасних випадків
- •15. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу
- •16.Небезпечні й шкідливі виробничі фактори та їхня класифікація
- •17.Небезпечні та шкідливі виробничі фактори у банківських установах.
- •18. Безпека праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин
- •19.Електротравми, їх види
- •20. Організація безпечної роботи електроустановок/
- •21. Особливості заходів електробезпеки на підприємствах
- •22. Основні причини пожеж на виробництві
- •23. Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою
- •24. Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості
- •22.Основні причини пожеж на виробництві
- •25.Протипожежні перешкоди
- •26. Система запобігання пожежі. Загальні вимоги, пожежної безпеки
- •27.Органи державного нагляду за охороною праці. Основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
3. Основні принципи соціальної відповідальності в галузі охорони праці
Середовище, так звану соціальну відповідальність несуть організації всіх типів: комерційні, неприбуткові, громадянські, органи управління та інші.
Стандартом ISO-26000 «Керівництво з соціальної відповідальності», визначаються основні принципи соціальної відповідальності:
· Підзвітність, яка полягає в тому, що організація має звітувати щодо впливу від своєї діяльності на суспільство і довкілля.
· Прозорість, яка означає, що організації слід бути прозорою в її рішеннях і діяльності, які впливають на інших. Організація повинна розкривати в зрозумілій, збалансованій і правдивій формі про політику, рішення та діяльність, за які вона несе відповідальність, включаючи їх фактичний і можливий вплив на суспільство і довкілля. Ця інформація має бути легкодоступною і зрозумілою для всіх заінтересованих сторін.
· Етична поведінка – стиль поведінки організації. Організація повинна приймати і застосовувати стандарти етичної поведінки, які якнайповніше відповідають її призначенню і сфері її діяльності. Організація повинна розвивати структуру управління так, щоб вона сприяла поширенню принципів етичної поведінки як усередині організації, так і в процесі взаємодії з іншими.
· Взаємодія з заінтересованими сторонами – цей принцип означає, що організації слід поважати, розглядати інтереси її заінтересованих сторін та всемірно взаємодіяти з ними.
· Правові норми – У контексті соціальної відповідальності повага правових норм означає, що організація дотримується всіх чинних законів і правил, вживає заходів, аби бути обізнаною про застосовані нею закони і правила, інформувати тих осіб в організації, хто відповідальний за дотримання законів і правил, і знати, що такі закони і правила дотримуються.
· Міжнародні норми – цей принцип визначає, що організації слід поважати міжнародні норми, в тих випадках, коли ці норми є важливими для сталого розвитку і добробуту суспільства.
· Права людини – цей принцип означає, що організація повинна визнавати важливість і загальність прав людини, поважати права, зазначені у Всесвітній Декларації з прав людини.
Одним із значущих світових орієнтирів в розвитку питань корпоративної соціальної відповідальності стала Міжнародна ініціатива ООН – Глобальний Договір ООН (Global Compact). Глобальний договір ООН є добровільною ініціативою, яка об’єднує приватні компанії, агенції ООН, бізнес асоціації, неурядові організації та профспілки у єдиний форум задля сталого розвитку через відповідальне та інноваційне корпоративне лідерство. Десять універсальних принципів Глобального Договору орієнтовані на втілення практик відповідального бізнесу у сферах прав людини, стандартів праці, екологічної відповідальності та боротьби із корупцією.
4. Законодавство Європейського Союзу з охорони праці
Європейський Союз – це міждержавне утворення, країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно.
Законодавство Євросоюзу в сфері охорони праці можна умовно розділити на дві групи:
· директиви ЄС щодо захисту працівників;
· директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).
Законодавство Євросоюзу про охорону праці згруповане таким чином:
· загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);
· вимоги охорони праці для робочого місця
· вимоги охорони праці під час використання обладнання
· вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами
· захист на робочому місці певних груп робітників
· положення про робочий час
· вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо
Більшість вимог ЄС з охорони праці й здоров'я трудящих викладено у відповідних директивах, які є основою для обов'язкової розробки в країнах Союзу власного законодавства, що забезпечує підтримку єдиного рівня охорони й гігієни праці у країнах ЄС. Це положення стосується й ергономіки, яка є одним із важливих напрямків охорони праці.
Вимоги про те, якою має бути ергономіка в країнах ЄС, закріплено в законодавстві Союзу й, насамперед, у директиві № 89/391 “Про заходи щодо поліпшення безпеки й здоров'я трудящих”. Відповідно до неї роботодавці зобов'язані оцінювати виробничі ризики й забезпечувати вжиття адекватних захисних і профілактичних заходів, гарантувати відповідне навчання й інструктаж працівників з дотримання заходів безпеки, а також надавати працівникам інформацію та консультації і дозволяти їм брати участь в обговоренні всіх питань із забезпечення безпеки й гігієни праці.
Низка директив присвячена важким видам праці, а саме: безпеці при переміщенні вантажів вручну, що обмовлено в директиві № 90/269/ЕЄС, спрямованій на зниження ризиків травматизму спини, особливо попереку, при роботі з важкими вантажами.