Підписи сторін

Орендар

Орендодавець

МП

МП

164

(інші документи, що додаються до договору)

165

РОЗДІЛ 8

Договір зареєстрований у

(назва органу державної реєстрації

, про що

за місцем розташування земельної ділянки),

у Державному реєстрі земель вчинено запис від "_" 20 р. за №

МП

(підпис) (ініціали та прізвище посадової особи, яка провела державну реєстрацію)

Розділ 9

Фермерське господарство як організаційно-правова

ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ПРАВ НА ЗЕМЛІ

1 Фермерство стало в' Україні першим крупним проявом ринкових відносин у сфері сільського господарства та використання земель сільськогосподарського призначення. Юридичною базою його виникнення та першого періоду формування був Закон України Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р Тривалий час він діяв у другій редакції за Законом від 22 червня 1993 р. На підставі цього Закону селянські (фермерські) господарства були першими в Україні суб'єктами аграрного підприємництва. Значною мірою цьому сприяло паювання земель в процесі проведення земельної реформи.

Найбільше селянських (фермерських) господарств було створено в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській, Кіровоградській областях. Це було зумовлено, головним чином, наявністю в цих областях значних площ сільськогосподарських земель. Проте, і з західному регіоні України на початковій стадії відбувався процес активного створення селянських (фермерських) господарств, хоч і з меншими середніми площами земель.

Земельна реформа в Україні, принаймні на перших стадіях u проведення була зосереджена головним чином на швидкій реорганізації існуючих до 90-их років організаційних форм ведення сільського господарства (у першу чергу колгоспів). При цьому проголошення приватної власності на землі сільськогосподарського призначення було законодавчо явно недостатньо спрямовано на конкретне забезпечення раціонального використання цих земель новими власниками та створення для них реальних умов господарювання на власних землях. Це стало головною причиною занепаду сільського господарства в Україні. Проте, землі сільськогосподарського призначення повинні були стати головною базою становлення та розвитку аграрного підприємництва, ринкових відносин в Україні, адже інші категорії земель за своїм функціональним призначенням значно меншою мірою придатні для цього.

В Україні зараз офіційно нараховується понад 43 тисячі фермерських господарств, вони розглядаються як найбільш характерна аграрна

166

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 14.

² Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 32.

РОЗДІЛ 9

підприємницька структура. Проте кадрове забезпечення цих господарств залишається гостро проблематичним. Зокрема, серед фермерів дуже мало молоді. Це - проблема світового значення. Для України вона особливо важлива з огляду на демографічну ситуацію на селі. Водночас, за даними Інституту сільського розвитку, 45% працездатного населення в сільській місцевості стали безробітними.¹ Причини цього - в недоліках земельної та аграрної реформ, поспішності в ліквідації налагоджених крупних аграрних підприємств, несприятлива для фермерів (особливо молодих) податкова політика, високі ціни на сільськогосподарську техніку тощо. Не менше безробіття і серед міської молоді, яку слід заохотити переїжджати в сільську місцевість для організації агро-підприемницької діяльності (особливо навколо великих міст). Такий досвід дають країни Прибалтики, а також Англія, Австрія, Данія тощо.

На державному рівні необхідно прийняти Програму "Молодий фермер України", в якій слід передбачити створення сприятливих умов для реалізації молоддю її суб'єктивних прав на використання земель сільськогосподарського призначення через інститут фермерства. Це мало би принципове значення для вирішення проблеми подальшого успішного розвитку фермерства в Україні.

Фермерські господарства в ринковій економіці повинні стати однією з основних організаційно-правових форм здійснення громадянами України (переважно селянами) їхніх земельних прав. Саме вони створюють можливість цим суб'єктам реалізувати свої індивідуальні земельні права через родинно-сімейну форму господарювання для виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

2. Правове становище сучасних фермерських господарств законодавчо прогнозується Конституцією України, зокрема нормами про непорушність права приватної власності (ст. 41), його гарантованістю щодо землі (ст. 14), правом на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42), всім комплексом прав і свобод селян як громадян України (Розділ II Конституції).

Можна стверджувати, що фермерство є однією з основних організаційно-правових форм реалізації громадянами України (в особі селян) їхніх прав на працю з використанням земель. У зв'язку з цим, винятково важливе значення для створення та функціонування фермерського господарства має Земельний кодекс України. Він спеціалізує загальні конституційні засади фермерських господарств та правовий режим земель.

¹ Див.: ФедівЛеся. Половина селян -без роботи // Високий Замок. -2003, 18червня. 168

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

3. Земельний кодекс України було прийнято 25 жовтня 2001 р. У свою чергу, він має норми загального характеру стосовно фермерства та групу спеціальних норм, які безпосередньо регламентують земельні відносини у фермерських господарствах.

До першої групи норм слід віднести норми про принципи земельного законодавства, зокрема про 1) поєднання особливостей використання земель як природного ресурсу і основного засобу виробництва (ст. 5 п. а); 2) рівність права власності на землю громадян та інших суб'єктів (ст. 5 п. б); 3) невтручання держави в здійснення громадянами їхніх прав на землевикористання та права власності на землю, крім випадків, що передбачені законом (ст. 5 п. в); 4) забезпечення раціонального використання та охорони земель (ст. 5 п. г); 5) гарантування прав на землю (ст. 5 п. г); 6) пріоритет вимог екологічної безпеки (ст. 5 п. д).

Загальною нормою Земельного кодексу України 2001 p., але вже більш конкретизованою, є норма ст. 19 про те, що серед всіх категорій земель України перше місце за їхнім цільовим призначенням займають землі сільськогосподарського призначення, які і створюють виробничу базу для фермерських господарств. Аналогічної юридичної характеристики є і всі норми Кодексу про вихідний правовий режим цих земель (ст. ст. 22, 24-27, 30).

Принципове юридичне значення мають положення ст. 23 ЗК України про пріоритетність земель сільськогосподарського призначення серед усіх Інших категорій земель, чим зумовлений їхній особливий правовий режим.

Загальне значення для встановлення правового режиму земель у сучасних фермерських господарствах мають норми Земельного кодексу про право власності на землю (Розділ III глава 14), право користування землею в частині права оренди земельної ділянки (ст. ст. 93, 124), права земельного сервітуту (ст. ст. 98-102), обмеження прав на землю (ст. ст. 110-115), а також положення про приватизацію земель, порядок набуття та реалізації прав на землі, придбання земельних ділянок на підставі угод, порядок їх продажу та іншого відчуження, гарантії земельних прав, охорони земель тощо.

Особливо важливим є той факт, що в Земельному кодексі є спеціальні норми про землі фермерського господарства (ст. ст. 31,32,89 п. б). Це, зокрема, відносно вигідно виділяє цей суб'єкт земельних аграрних відносин від такого, як сільськогосподарські кооперативи, правовий режим земель яких взагалі ЗК не встановлений.

169

РОЗДІЛ 9

ЗК України вніс ряд новел у регламентацію земельних фермерських відносин. Насамперед Кодексом змінена назва господарства: тепер воно називається "фермерське господарство", а не селянське (фермерське) господарство, як раніше, що є правомірним, оскільки ці господарства завжди є селянськими. До новел позитивного характеру можна віднести також І визнання суб'єктом права власності на землю саме ФГ, що свідчить про зміцнення правового статусу господарства як юридичної особи.

4. Особливості правового статусу фермерського господарства зумовили необхідність прийняття щодо нього спеціального закону. Зараз - це новий Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. Він визначає правові засади цих господарств як "прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України" (преамбула Закону). Той факт, що фермерські відносини врегульовані в формі закону - законодавчим актом вищої юридичної сили, є свідчення того загального значення, яке надається фермерству в Україні.

Як зазначається в Законі, він спрямований на "створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України" (преамбула Закону).

5. Закон України "Про фермерське господарство" дає таке визна чення його поняття - "фермерське господарство є формою підприєм ницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які вияви ли бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського госпо дарства, відповідно до закону" (ст. 1). Як бачимо, фермерське госпо дарство с організаційно-правовою формою аграрної підприємни цької діяльності громадян на власних земельних ділянках.

Підприємницька діяльність (у даному разі - аграрна) передбачає діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції та можливість її реалізації з метою одержання прибутку. Як підприємницька структура, фермерські господарства мають право наймати працівників для роботи в господарстві. З прийняттям Закону України "Про стимулювання розвитку

¹ Голос України. - 2003, 29 липня; Урядовий кур'єр. - 2003, 28 липня. 170

Фермерське господарство як органІзацІйно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

сільського господарства на період 2001-2004 років" фермерські господарства вперше були віднесені до категорії сільськогосподарських підприємств. Сільськогосподарським підприємством, відповідно до ст. 1 цього Закону, (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) є юридична особа, яка займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше половини від загальної суми виручки. Ця норма підтверджує можливість займатися й Іншою, несільськогосподарською діяльністю, однак на практиці основним джерелом доходів фермерського господарства є кошти, отримані за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що становить набагато більше половини загальної суми виручки.

Одержання у встановленому порядку земельної ділянки громадянином (селянином) у власність (користування) є тим правовстанов-люючим фактом, який є юридичною основою для створення і подальшого функціонування фермерського господарства. На відміну від законодавства Російської Федерації, в Україні ФГ створювалося як юридична особа, а отже, є юридично самостійним, добровільно створеним аграрним господарюючим суб'єктом. Як таке воно має своє найменування, печатку і штамп. Діяльність фермерських господарств здійснюється на основі Статуту, який є його основним локальним нормативно-правовим актом.

Склад фермерського господарства є спеціальним. По-перше, створити його може лише громадянин України (один або кілька громадян). Це зумовлено тим, що власниками земель сільськогосподарського призначення в Україні можуть бути лише громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства такого права не мають. Не можуть створювати фермерські господарства і юридичні особи. По-друге, здебільшого тими громадянами, що створюють фермерське господарство, є селяни. По-третє, громадяни, які утворюють фермерське господарство, повинні бути, згідно із ст. 1 п. 2 Закону "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р., "родичами або членами сім'ї, відповідно до закону". Остання правова умова є найбільш специфічною для характеристики фермерського господарства як земельного і аграрного суб'єкта. Вона означає, що членами господарства можуть бути "подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-рІчного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства" (ст. З Закону). Окрім членів фермерського господарства, у ньому можуть працювати і

171

РОЗДІЛ 9

наймані працівники, які не можуть бути членами господарства; їх відносини з господарством базуються на трудовому договорі (контракті).

Очолює фермерське господарство його голова. Переважно ним є засновник господарства. У Статуті фермерського господарства можна передбачити можливість головування Й іншого члена господарства. І

Створити фермерське господарство може кожний дієздатний гро- мадянин України, який досят 18 років, виявив відповідне бажання та, і що дуже істотно, пройшов професійний відбір на право створення І фермерського господарства. Останній передбачає наявність у особи, яка бажає створити господарство, достатнього досвіду роботи у сільському ^; господарстві або необхідної професійної сільськогосподарської кваліфІ-' кації. Вочевидь, що таким вимогам відповідають, насамперед, селяни. ', На виконання вимог ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фермерське господарство" та з метою встановлення єдиного порядку професійного відбору з питань створення фермерських господарств спільним наказом ; Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та со- \ ціальної політики України 17 грудня 2003 р. № 452 /335 було затвердже-1 не "Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств". Його проводить спеціальна професійна комісія. Висновок цієї комісії має Істотне юридичне значення, оскільки без нього не можна провести державну реєстрацію фермерського господарства і надати (передати) йому у власність або оренду земельну ділянку (з земель державної і комунальної власності).

6. Селянські (фермерські) господарства були в Україні першими суб'єктами аграрного підприємництва. Більшість із них було створено на перших етапах проведення радикальної земельної реформи в процесі приватизації земель сільськогосподарського призначення та реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Отже, переважно вони організовувались на землях колективної форми власності.

Без одержання цільової земельної ділянки (для створення І функціонування фермерського господарства) таке господарство створено бути не може.

Громадянин України має право на створення фермерського господарства на підставі задоволення його прохання про одержання певної земельної ділянки для цієї мети. Більшість цих громадян - колишні члени колгоспів, колективних сільськогосподарських підприємств, які одержали право на паювання земель цих колективних суб'єктів. При цьому вперше у них виникло право на одержання земельної ділянки для організації і діяльності господарства на засадах підприємництва та приватної власності на землі. В межах середньої земельної частки

172

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

земельні ділянки передавались у приватну власність безоплатно. Це було принципово новим явищем в аграрній економіці та в правовому полі України. Через інститут фермерства в Україні виник новий правовий уклад - приватної власності на землі сільськогосподарського призначення. Після державної реєстрації та одержання земельної ділянки фермерські господарства ставали повноправними господарями на цих землях. Проте фермерське господарство могло (і може зараз) створюватись і на орендованих, а не власних, землях.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок у процесі приватизації встановлено ст. 121 Земельного кодексу України, а порядок приватизації статтею 118. У зв'язку з тим, що основний процес приватизації - земель колективних сільськогосподарських підприємств в основному завершено (переважно на основі Указів Президента), ЗК України регламентує зазначені процеси стосовно приватизації земель державної та комунальної власності.

Земельний кодекс України 2001 р. врегулював порядок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25). Земельні ділянки з цих земель безоплатно передаються працівникам цих підприємств, установ і організацій (у тому числі пенсіонерам з їхнього числа) у приватну власність і можуть бути використані ними для створення фермерських господарств. Вартість і розміри земельних часток (паїв) зазначених суб'єктів є рівними.

Ст. 121 ЗК України встановила норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України з земель державної або комунальної власності. Зокрема для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться господарство. Якщо на цих територіях є кілька підприємств, то розмір земельної частки (паю) визначається як середній для цих сільськогосподарських підприємств.

Ст. 32 ЗК України надала право громадянам України - членам фермерських господарств (а не лише голові господарства) одержувати безоплатно у приватну власність ті земельні ділянки, які були у них на праві користування, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тим самим цих громадян - членів ФГ урівнено з правами колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств. Проте, це не поширюється на тих членів ФГ, які раніше набули права на земельну частку (пай).

173

РОЗДІЛ 9

У рахунок земельної частки (паю) членам фермерських господарств передаються земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства (ст. 13 Закону "Про фермерське господарство").

Якщо раніше право безплатного одержання у приватну власність земельної ділянки (у розмірі земельної частки за Земельним кодексом 1992 р.) мав лише голова селянського (фермерського) господарства, то за Земельним кодексом 2001р. таким правом може скористатися кожен член фермерського господарства, який раніше не набув права на земельну частку (пай).

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" 1993 р. пов'язував безоплатну передачу земельної ділянки з етапом створення фермерського господарства, а новий ЗК і діючий Закон України "Про фермерське господарство" не встановлює жодних часових обмежень для реалізації членами фермерського господарства права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. На відміну від Указів Президента України про паювання земель, які ставили у пряму залежність право на земельну ділянку (пай) із членством у колективному сільськогосподарському підприємстві, ЗК України 2001 р. такої вимоги для членів фермерського господарства не ставить (оскільки тепер переважно йдеться про одержання земельної ділянки з земель державної або комунальної, а не колективної, власності).

Для отримання (придбання) земельної ділянки у власність або в оренду з земель державної власності для створення і функціонування фермерського господарства громадянин України повинен звернутися з заявою до районної державної адміністрації (а з земель комунальної власності - до місцевої ради).

У заяві слід зазначити: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки; кількість членів створюваного фермерського господарства (їхні родинні зв'язки); наявність у них прав на безоплатне одержання земельної ділянки у власність (тих ділянок, які знаходяться в їхньому користуванні у розмірі земельної частки (паю) або одержання ділянок внаслідок приватизації державних І комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій); бажаний розмір земельної ділянки (з належним обгрунтуванням розміру та з врахуванням перспектив розвитку господарства).

До заяви слід додати рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина-заявни-ка достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації (освіти).

174

_ „ Фермерське господарство як органЬацтно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

Заява розглядається у місячний строк. У разі її задоволення районною або міською адміністрацією або органом місцевого самоврядування цими органами дається також згода на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Ця земельна документація розробляється за рахунок коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства з земель державної або комунальної власності надаються громадянам України у власність або в оренду.

У разі відмови в наданні земельної ділянки справа вирішується судом. Позитивне для громадянина рішення суду є підставою для відведення земельної ділянки в натурі та видачі відповідних документів на неї.

Для фермерських господарств земельні ділянки повинні надаватися єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до всіх видів інженерної інфраструктури (шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем).

Фермерське господарство належить державній реєстрації з поданням засновницьких документів, головним з яких є Статут фермерського господарства.

Статут фермерського господарства повинен бути конкретизуючим локально-правовим актом, що відображає всі особливості певного господарства, а не бути однаковим для всіх фермерських господарств району чи регіону.

У Статуті обов'язково повинен бути розділ "Землі в господарстві", в якому слід відзначити, які землі знаходяться на праві власності самого господарства, а які на праві власності членів господарства; наявність (чи відсутність) спільної сумісної власності на земельну ділянку громадян-членів фермерського господарства; наявність правочину (договору) між головою господарства та членами господарства про розподіл власності на землі та її юридичну природу (приватна чи спільна сумісна власність) тощо.

7. Земельний кодекс України закріпив основи правового режиму земель фермерських господарств.

Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі в фермерських господарствах можуть бути:

• саме фермерське господарство як юридична особа;

• члени фермерського господарства - громадяни на праві приватної власності.

175

РОЗДІЛ 9

Такий суб'єктний склад земельної власності, з одного боку, дає' можливість господарству утвердитись у статусі юридичної особи, а з, іншого - не позбавити права приватної власності на землю громадян ' України - членів фермерського господарства.

Водночас така складна структура земельної власності у фермер- ських господарствах увійшла в суперечність з тією ситуацією, яка існує в тих із них, які були створені до прийняття нового ЗК України.

За Законом "Про селянське (фермерське) господарство" 1991 р. та_; його редакцією за Законом 1993 p., земельна ділянка для створення та діяльності селянського (фермерського) господарства надавалась (за заявою громадянина) йому як майбутньому голові господарства, що утверджувало його суб'єктом права приватної власності на цю ділянку.

Проте можливість членів фермерського господарства мати на праві власності розпайовані земельні частки (паї), а зараз і одержати безоплатно земельну частку (пай) із земель державної і комунальної власності дає їм юридичну свободу дій щодо одержаних ними таким чином власних земельних ділянок.

Дещо суперечливою є позиція Земельного кодексу України стосовно юридичної природи земельної власності громадян-членів фермерського господарства. Так, ст. 31 п. б визначає їх приватними власниками земельних ділянок (поряд із самим господарством, не розмежовуючи цих прав), а ст. 89 у п. б говорить про те, що члени фермерського господарства мають земельні ділянки на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Видається, що в зазначеній складній ситуації, окрім юридичних законів, повинні діяти і закони родинного життя, а також звичаєві норми селянської добропорядності, взаємодовіри та взаєморозуміння. Тому угода, про яку йдеться в ст. 89 п. б, може мати моральний характер і усну форму. При неможливості ж дійти згоди про використання земельних ділянок членів фермерського господарства (спільно сумісно) у господарстві і відсутності доброзичливих стосунків між ними, юридична угода про спосіб користування земельними ділянками стає необхідною. її зміст і форма повинні бути розроблені Кабінетом Міністрів України з передбаченням різних варіантів землеви-користання. Серед останніх можуть бути такі: а) передача членами фермерського господарства їхніх земельних ділянок у безоплатне використання в інтересах всього господарства; б) передача ними цих земель в оренду господарству; в) часткова передача земель господарству, а частково - власне використання.

176

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

Само ж господарство може придбати додаткові земельні площі через купівлю або оренду нових земельних площ.

Що ж стосується угоди, то вона повинна мати місце не лише щодо спільної сумісної власності на земельну ділянку членів фермерського господарства, а мати значно ширший зміст. У зв'язку з тим, що ані Земельний кодекс, ані спеціальний фермерський закон не лише не розмежовують земельну власність самого господарства і членів господарства, а навіть не встановлюють критеріїв цього розмежування, то цю складну проблему (принаймні до її законодавчого врегулювання) повинні вирішувати голова і члени фермерського господарства у спеціальній угоді. її юридична природа як правового акту у цьому аспекті може носити характер локального правового акту у вигляді багатостороннього правочину (договору), вчиненого за домовленістю сторін (голови і членів фермерського господарства) в усній або письмовій формі.

Фермерські господарства мають право використовувати землі сільськогосподарського призначення на умовах оренди (ст. 93 ЗК України та ст. 12 Закону "Про фермерське господарство"). Орендодавцями можуть бути власники земельних ділянок, у тому числі ті колишні члени колгоспів (колективних сільськогосподарських підприємств), які одержали у власність земельні ділянки в процесі паювання земель. Орендна форма фермерського землевикористання є поширеною у більшості держав Європи, США та в інших країнах.

Сучасне земельне законодавство не регламентує мінімальних та максимальних розмірів земельних площ, які можуть бути на праві власності чи на праві оренди у фермерських господарствах. Нині діють лише тимчасові обмеження, передбачені п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу, відповідно до якого громадяни і юридичні особи на період до 1 січня 2010 р. можуть набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність загальною площею до 100 га. Однак ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом, а не за заповітом.

Що стосується мінімальних розмірів, то видається, що їхнє встановлення є недоцільним, оскільки це залежить від характеру виробничої діяльності господарства. Є факти, коли на площі 2-3 га успішно функціонує фермерське господарство, наприклад, з вирощування елітного насіння сільськогосподарських культур.

Певним орієнтиром для визначення максимальних розмірів земельних площ фермерського господарства можуть бути норми ст. 13 п. 4 Закону "Про фермерське господарство". У ній говориться, що громадяни

177

РОЗДІЛ 9

України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років. Такі розміри земельних площ для фермерських господарств передбачались раніше діючим законодавством. Довільний розмір земельних ділянок, насамперед фермерського господарства, тим не менш, повинен враховувати сімейно-родинний його склад, його можливості. Наймані ж працівники переважно повинні виконувати функції допоміжних сезонних робітників.

8. Права фермерських господарств та їхніх членів у сфері земле-використання визначаються Земельним кодексом, спеціалізуються Законом "Про фермерське господарство" та конкретизуються Статутом господарства.

Права всіх власників земельних ділянок закріплено у ст. 90 ЗК України. Норми цієї статті мають загальний характер для всіх суб'єктів, які використовують землі сільськогосподарського призначення.

Як у Земельному кодексі, так і в Законі "Про фермерське господарство" права самого господарства та права членів господарства регламентовано сукупно, без їхньої суб'єктної спеціалізації. Це розраховано на такий варіант землевикористання, коли всі члени фермерського господарства ведуть одне спільне сумісне господарство і коли його члени не претендують на персоніфікацію своїх прав. В іншому випадку земельні права фермерського господарства і земельні права членів господарства (всіх або окремих) можуть бути врегульовані окремо. А оскільки такого розподілу не дає ані ЗК, ані спеціальний Закон, то зробити це слід у Статуті фермерського господарства.

Варто погодитися з О. В. Плотовою, яка пропонує поділяти земельні права фермерських господарств та їхніх членів на загальні та спеціальні .

Як уже зазначалося, взаємозв'язок регламентації земельних прав ФГ та його членів повинен йти за системою від загального до спеціального і конкретного. Це мало би, на підставі визначальних у цій сфері норм Земельного кодексу, давати можливість спеціалізувати їх застосовно до особливостей саме фермерських господарств (на відміну

¹ Див.: Глотова О. В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 2003. _і ,

178

Фермерське господарство як органоацшно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

від інших аграрних суб'єктів) у законі про фермерське господарство (хоч не виключено, що деякі земельні права мають універсальний характер і для всіх аграрних суб'єктів). Між тим, ст. 14 Закону "Про фермерське господарство" продублювала всі ті права, які зазначено в ст. 90 ЗК України і частково їх доповнила. Спеціалізації земельних прав фермерських господарств та їхніх членів, як особливих суб'єктів земельних відносин, не зроблено. Така спеціалізація, окрім розмежування прав самих господарств і прав членів господарства, повинна була би увійти у сферу регулювання порядку здійснення земельних фермерських прав (наприклад, на відміну від порядку їхньої реалізації в сільськогосподарських кооперативах тощо), уточнення характеру житлової та господарської забудови на землях фермерського господарства та його членів тощо. А оскільки цього не зроблено, то тим самим природно розширюється сфера локального правового регулювання. Причому, враховуючи сучасний стан українського земельного та аграрного законодавства, це стосується проблеми локального правового регулювання суспільних відносин не лише фермерських господарств, а і всіх інших земельних і аграрних суб'єктів (а найбільшою мірою - сільськогосподарських виробничих кооперативів). Тобто локальне правове регулювання, окрім найбльш притаманних для нього функцій, конкретизації норм загального характеру, набирає на себе і функції первісного правового регулювання.

Структура земельних прав фермерських господарств і їхніх членів є неоднорідною. За моментом виникнення і часом їхньої реалізації можна виділити дві групи відповідних земельних прав:

• земельні права в процесі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства;

• земельні права в процесі землевикористання.

Домінуюче місце в системі земельних прав осіб, які ведуть ФГ, належить правам у галузі використання земель. їхній регламентації присвячено найбільше уваги у Земельному кодексі і Законі України "Про фермерське господарство". Однак момент юридичного виникнення земельних прав здебільшого не співпадає з початком безпосередньої сільськогосподарської експлуатації земельної ділянки. Члени фермерського господарства мають право приступити до використання земель після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання Державного акта про право приватної власності на землю і державної реєстрації фермерського господарства. На початковому етапі створення фермерського господарства у засновників виникає низка земельних прав, зокрема право вибору розмірів і місця розташування земельної ділянки для організації фермерського господарства

. . • 179

РОЗДІЛ 9

у межах, передбачених законодавством і з врахуванням реальних можливостей відповідної місцевої ради. Від моменту прийняття рішення про надання чи відмову в наданні земельної ділянки для створення фермерського господарства у заявника (засновника) фермерського господарства виникають права на оскарження до суду рішення відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації у випадку відмови у наданні земельної ділянки чи надання не в тому місці, де просив заявник, чи не того розміру. Крім того, після прийняття рішення про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство"), засновники мають право вимагати відведення землі в натурі, вимагати видачі документа, що посвідчує право на землю, тобто Державного акта на право приватної власності на землю. Цьому передує розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Загалом ця група земельних прав має процесуальний характер на відміну від земельних прав у галузі землевикористання, що є матеріальними.

Земельний кодекс України та Закон "Про фермерське господарство" системно закріпили лише права власників земельних ділянок. Що ж стосується прав орендодавців та орендарів земельних ділянок (ті і другі можуть бути і у фермерських господарствах), то в ЗК про них йдеться лише фрагментарно, а в спеціальному законі про права фермерського господарства та його членів взагалі не говориться. Закон же "Про оренду землі" в нині діючій редакції від 2 жовтня 2003 р. ' жодної суб'єктної спеціалізації прав орендодавців та орендарів не проводить.

8. Земельний кодекс України (ст. 90) та Закон України "Про фермерське господарство" (ст. 14) встановили такі права власників земельних ділянок, у тому числі ФГ та його членів:

• продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

-використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

- на відшкодування збитків у випадках, що передбачені законом; -споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і

споруди.

¹ Урядовий кур'єр.-2003,5 листопада. 180

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

У Законі "Про фермерське господарство" ці загальні для всіх землевласників права мали би бути закріплені у спеціалізованому вигляді. Зокрема, переважне право придбання земельних ділянок, що продаються фермерським господарством або його членами, слід надати іншим членам свого господарства або іншим фермерським господарствам; особи, які хочуть купити такі земельні ділянки, повинні мати достатній досвід роботи в сільському господарстві або необхідну сільськогосподарську кваліфікацію. Це практично ліквідувало б можливість придбання земель сільськогосподарського призначення різного роду заможніми ділками з метою збагачення.

Аналогічними повинні бути й умови передачі земельних ділянок в оренду. Ст. 22 Закону України "Про фермерське господарство" передбачена можливість придбання фермерського господарства як цілісного майнового комплексу громадянами України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичними особами України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке звуження кола набувачів майна фермерського господарства повинно створити умови для збереження цільового використання цього майна, а також земельних ділянок, які перебували у власності ФГ як юридичної особи в новоствореному фермерському господарстві або в іншому сільськогосподарському підприємстві.

Зважаючи на те, що право на створення фермерського господарства мають лише дієздатні громадяни України, які пройшли професійний відбір на право створення фермерського господарства, очевидно, що цілісний майновий комплекс господарства може бути відчужений лише фомадянам України, які мають позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерського господарства, що посвідчує наявність у цієї особи достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації. Однак ця норма не поширюється на відчуження окремих земельних ділянок членів фермерського господарства, що загрожує зменшенням земельних площ фермерського господарства і загальним скороченням чисельності фермерських господарств в Україні.

У Законі "Про заставу" щодо земель фермерських господарств повинні бути враховані як унікальна цінність сільськогосподарських земель, так і особливості організаційно-правової форми їхнього використання. Це ж стосується і умов спадкування земельних ділянок.

Фермерські господарства та члени господарства як власники земель мають право продавати або іншим шляхом відчужувати свої земельні ділянки. Проте, згідно з Перехідними положеннями Кодексу, до 1 січня 2007 р. вони не вправі це робити. Виняток складають договір

181

РОЗДІЛ 9

міни земельної ділянки та передача її в спадщину. Ці угоди можна укладати, не чекаючи зазначеного терміну.

Це також стосується і вилучення земель для суспільних потреб. При цьому слід мати на увазі, що вилучення особливо цінних земель (зокрема, чорноземів) для несільськогосподарських потреб як загальне правило не допускається. Припинення права власності на земельну ділянку (її відчуження) може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності та для суспільних (а не особистих) потреб.

У фермерських господарств та їхніх членів - власників земельних ділянок органи державної влади та місцевого самоврядування мають право за їхньою згодою викупити ці ділянки для певних суспільних потреб.

Фермерські господарства та їхні члени - власники земельних ділянок повинні бути письмово попереджені про викуп їхніх ділянок (не пізніше, ніж за один рік до викупу). Вони мають право на оплату викупленої земельної ділянки. її вартість встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Спори щодо вартості земельних ділянок вирішуються в судовому порядку.

Фермерські господарства та їхні члени - власники земельних ділянок є повноправними їхніми використувачами. Вони мають право самостійно господарювати на цих ділянках. Проте слід мати на увазі їхню спеціальну земельну правоздатність. Це означає, що вони, будучи аграрними суб'єктами, в першу чергу, повинні використовувати свої землі для вирощування сільськогосподарських культур, ведення тваринництва, організації переробки сільськогосподарської продукції тощо. Тобто йдеться про цільове використання земель сільськогосподарського призначення. Вибір культур, видів тваринництва та переробних підприємств здійснюється без будь-якого державного втручання на розсуд господарства та його членів. Вони мають повне право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур (на корню) та на всю вироблену продукцію; можуть розпоряджатися ними на власний розсуд. Проте держава повинна допомагати фермерам в організації вигідного збуту сільськогосподарської продукції як в самій державі, так і поза її межами.

Фермерські господарства можуть використовувати у встановленому порядку (відповідно до ст. 23 Кодексу України про надра) для власних (господарських і побутових) потреб наявні на земельній ділянці загаль-нопоширені (місцевого значення) корисні копалини загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води глибиною розробки до 20 м.

182

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

Відповідно до ст. 56 ЗК України, якщо у складі угідь фермерських господарств є замкнені земельні ділянки лісового фонду, то, за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, вони у розмірі загальної площі до 5 гектарів можуть передаватися у власність цих господарств.

Крім того, вони у такому ж порядку можуть безоплатно одержувати у власність замкнені природні водойми (загальною площею до З гектарів). На умовах оренди фермерським господарствам можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота, острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб тощо.

Поза безпосередньо сільськогосподарським землевикористанням фермерські господарства та їх члени можуть використовувати землі і для спорудження житлових будинків, виробничих та Інших будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо.

У випадках, що передбачені законом, фермерські господарства та їхні члени мають право на відшкодування завданих ним збитків. Ст. 156 ЗК України встановила підстави для цього. До них, зокрема, віднесено вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, тимчасове зайняття зазначених земель для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення цих земель у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відшкодування цих збитків ФГ та його членам проводиться органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також громадянами та юридичними особами, з вини яких завдано збитки.

Слід звернути увагу на те, що Земельний кодекс передбачає не всі права власників земельних ділянок, які вони повинні мати. Закон "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р., окрім зазначених в ЗК прав, додав ще й право фермерського господарства та його членів "реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт". Окрім того, Земельний кодекс не ввів положення про можливість суб'єктів мати й інші, крім зазначених у ст. 90, права власників земельних ділянок, тим самим (на відміну від обов'язків власників) обмеживши їхнє коло. Цю недоречність Кодексу виправив спеціальний закон, зазначивши у п. є ст. 14, що фермерські господарства та його члени можуть мати і "інші права" (крім зазначених у статті 14).

183

РОЗДІЛ 9

До групи "інших прав", не зазначених на сьогодні ані в ЗК, ані у фермерському законі, можна віднести такі права ФГ та його членів як власників земельних ділянок:

• здійснювати придбання нових земельних ділянок;

• обмінювати земельні ділянки;

• дарувати земельні ділянки;

• проводити меліоративні роботи (з дотриманням всіх екологіч них правил);

• вимагати дотримання сервітутних правил та умов тощо.

Ці права мають загальний характер для всіх власників земельних ділянок, а тому повинні бути зазначені у Земельному кодексі шляхом доповнення його ст. 90.

У Законі "Про фермерське господарство" вони повинні бути зазначені у відносно спеціалізованому вигляді. Наприклад, придбання нових земельних ділянок не повинно перевищувати можливості фермерського господарства в їхньому раціональному власному використанні (а не придбаватися для передачі в оренду).

Обмін земельними ділянками повинен відбуватися лише між суб'єктами аграрної підприємницької діяльності.

Умови дарування земельної ділянки повинні бути такими, щоб не змінювалося її цільове сільськогосподарське призначення.

Враховуючи ту обставину, що фермерські господарства є для України одними з найперспективніших форм раціонального господарювання на землях сільськогосподарського призначення, у Законі "Про фермерське господарство", а також у податковому та кредитному законодавстві, слід передбачити стабільні пільги для них та заохочувальні заходи для тих із них, які найбільш успішно ведуть товарне сільське господарство та раціонально використовують і охороняють грунти.

Земельний кодекс 2001 р. відновив право земельного сервітуту (глава 16), відоме ще з часів Стародавнього Риму. Це - право власника земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Це може, наприклад, право проходу (проїзду) через сусідню земельну ділянку, прокладення через неї водопроводу, газопроводу тощо. Таке обмеження земельних прав господарства може бути як постійним, так і строковим, але в обох випадках, воно повинно здійснюватись найменш обтяжливим для нього способом.

Всі порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, що встановлений законом.

184

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

10. Як свідчить практика, головною і найпоширенішою правовою формою використання земель фермерськими господарствами з часу їхнього виникнення та початку 90-их років минулого століття і до набрання чинності Земельним кодексом України 2001 р. було право постійного користування земельною ділянкою. Однак, відповідно до ст. 92 цього кодексу право постійного користування земельною ділянкою належить лише суб'єктам, заснованим на праві державної чи комунальної власності, до яких фермерські господарства не відносяться. Тому фермерські господарства України повинні до 1 січня 2007 р. переоформити у встановленому порядку право постійного користування на право власності або оренди земельних ділянок (п. 6 Перехідних положень ЗК України).

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення фермерського господарства у довгострокову оренду, строк оренди визначається фермерським господарством відповідно до закону. Щоби знівелювати розбіжності права постійного користування земельною ділянкою І довгострокової оренди, законодавець встановив обмеження розміру орендної плати за оренду земельних ділянок - орендна плата не повинна перевищувати розміру земельного податку.

Ці сприятливі умови вимушеної зміни правового режиму земель фермерських господарств, закріплені у Земельному кодексі України, були доповнені ще вигіднішими нормами ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", відповідно до якої громадяни, які отримали землі в постійне користування або в оренду для ведення фермерського господарства, мають пріоритетне право на викуп цих земельних ділянок з розстрочкою платежу до 20 років. 1, що також важливо, саме з цих земель членам фермерського господарства передаються безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

11. Права фермерського господарства та його членів як орендодавців та орендарів земель переважно регулюються спеціальним законом щодо всіх суб'єктів орендних земельних відносин.

Земельний кодекс 2001 р. закріпив лише деякі загальні засади права оренди земельної ділянки (ст. 93). Зокрема, визначається поняття цього права як "засноване на договорі платне володіння І користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження під-

185

РОЗДІЛ 9

приємницької та іншої діяльності'¹. Право оренди, на відміну від права власності, не передбачає правомочності розпорядження земельною ділянкою, тобто не дає права на її відчуження.

Суб'єктами земельних орендних відносин можуть бути, насамперед, громадяни та юридичні особи України, а також (на відміну від відносин власності на землі сільськогосподарського призначення) й іноземні громадяни, особи без громадянства, Іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації та іноземні держави.

Оренда земельних ділянок завжди є строковою.

Земельний кодекс встановив, що оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Кодекс передбачає можливість суборенди, тобто можливість передачі орендованої земельної ділянки або її частини за згодою орендодавця у володіння і користування іншій особі.

Орендодавцями земельних ділянок виступають їх власники або уповноважені ними особи.

Стосовно регулювання всіх інших орендних земельних відносин ЗК відсилає до закону. Це слід вважати істотним упущенням Земельного кодексу, оскільки створює труднощі у правозастосовчій діяльності.

Нині діючий спеціальний Закон України "Про оренду землі" в редакції від 2 жовтня 2003 р.¹ регламентує права та обов'язки всіх орендодавців І орендарів, встановлює захист їх прав. По суті - це правова матерія Земельного кодексу.

Зокрема, згідно зі ст. 24 Закону орендодавець, тобто власник земельної ділянки (або уповноважена ним особа) має право вимагати від орендаря:

• використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

• дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;

-дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

- своєчасного внесення орендної плати.

' Урядовий кур'єр.-2003, 5 листопада. 186

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

Ці та інші права орендодавця фіксуються в договорі оренди земельної ділянки. Цей договір є земельно-правовим за його юридичною природою, але він містить і елементи аграрно-правового характеру, оскільки передбачає сільськогосподарську діяльність аграрних суб'єктів на орендованих землях. Як такий договір оренди земель повинен давати орендодавцю, крім зазначених в законі прав, право вимагати від орендаря раціональності у використанні орендованих земель.

Відповідно до ст. 25 Закону орендар має право:

-самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

• за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

• отримувати продукцію і доходи;

• здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Окрім цього, орендар має право на відшкодування завданих йому збитків (ст. 28 Закону). Ці збитки можуть бути наслідком невиконання орендодавцем умов договору оренди земельної ділянки.

У свою чергу, у разі погіршення орендарем корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, право на відшкодування збитків має орендодавець.

За взаємною згодою сторін умови договору оренди земельних ділянок можуть бути змінені або ж він може бути розірваний.

У процесі проведення земельної та аграрної реформ поширеним видом оренди стала так звана оренда "земельних часток (паїв) ". Таке право було надано селянам рядом Указів Президента. Правомірність такого різновиду земельної оренди викликає сумнів. Це зумовлено такими факторами:

• орендодавцями можуть бути лише власники земельних ділянок, що підтверджується Державним актом на право власності, а не Сертифі катом, який давав лише право (у певному майбутньому) стати влас ником земельної ділянки;

• оренда земельної ділянки не може розглядатися як "обов'язкове укладення підприємствами, установами, організаціями, які використо вують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди зе мельної частки (паю)..." (Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки"

187

РОЗДІЛ 9

добровільна справа

від З грудня 1999 р.), оскільки договір оренди сторін договору;

- законодавством можуть бути встановлені лише форми сплати за орендовані земельні ділянки (з правом їх вільного вибору), а не конкретні розміри орендної плати, як це зроблено, зокрема, Указом Президента "Про додаткові заходи з соціального захисту селян-власників земельних ділянок і земельних часток (паїв)" від 2 лютого 2002 р. № 92 /2002, який зобов'язує орендарів збільшити розмір мінімальної орендної плати залежно від особистої участі орендодавців у використанні наданих в оренду земель до 1,5% від кадастрової вартості земельної ділянки, якщо орендодавець є працівником підприємства, що взяло у нього землю в оренду, і до 2%, якщо він не є таким працівником. Розмір оплати за орендовані земельні ділянки повинен встановлюватись за домовленістю сторін договору, а не визначатись у адміністративному порядку.

12. Однією з прогалин Закону України "Про фермерське господарство" і надалі залишається сфера спадкування земельних ділянок. Розширивши коло суб'єктів земельних фермерських відносин на користь членів фермерського господарства, законодавець обмежився лише однією спеціальною нормою стосовно спадкування земель, що перебувають у їх власності. У ч. 2 ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" встановлена заборона поділу земельної ділянки між двома і більше спадкоємцями, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для певного регіону. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. були затвердженні мінімальні розміри земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується. Цим нормативним документом встановлені мінімальні розміри земельних ділянок ФГ від 2 га у західних областях України і до 7 га у південних. Ці науково обгрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ділянок були визначені Міністерством аграрної політики та Українською академією аграрних наук з урахуванням наявних земельних площ і кількості фермерських господарств у кожній з областей України.

13. Регламентуючи особливості відповідальності фермерського

господарства, законодавець у ст. 21 Закону України "Про фермерське господарство" відокремлює земельні ділянки із загального масиву майна, на яке може бути звернене стягнення. Звернення стягнення на зе-

188

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

мельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства допускається лише у виключному випадку - тоді, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Пам'ятаючи, що землі фермерського господарства, можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство І/або Його члени, то варто уточнити, на які ж з цих земельних ділянок може бути звернено стягнення. Земельним кодексом України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку передбачено звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора (п. 2 ст. 140 ЗК), а п. 1 ст. 143 ЗК уточнює, що примусове звернення стягнень на земельну ділянку відбувається лише по зобов'язанням власника цієї земельної ділянки.

Оскільки відповідальність за своїми зобов'язаннями несе фермерське господарство, то можна зробити висновок, що на вимогу кредитора може бути звернене стягнення на земельну ділянку, яка є власністю самого фермерського господарства, а не членів цього господарства.

14. Як слушно зауважує П. Ф. Кулинич "...створення нового фермерського господарства - це дуже складна справа, а без підтримки з боку органів влади - непосильна для більшості громадян України".¹ Це особливо складна для тих з них, які одержали земельні ділянки для створення та функціонування фермерського господарства далеко від шляхів сполучення та свого постійного місця проживання. Окрім права земельного сервітуту, вони можуть скористатися правом створення фермерської садиби. Це передбачено ст. 381 Цивільного кодексу України. Під садибою, як об'єктом права власності, розуміється земельна ділянка разом з розташованим на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними та підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Оскільки головною складовою садиби є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, то її правовий режим повинен регулюватися Земельним, а не Цивільним кодексом, а також спеціальним Законом.

Садиба може стати постійним місцем проживання фермерської сім'ї на земельній площі, віддаленій від населеного пункту.

¹ Кулинич П. Правові питання створення та діяльності фермерських господарств // Юридична Україна. - 2003. - № 11. - С. 65.

189

РОЗДІЛ 9

Такі господарства потребують особливої уваги та державної підтримки. Закон "Про фермерське господарство" передбачає надання допомоги в облаштуванні новоствореним фермерським господарствам та господарствам з відокремленими фермерськими садибами (ст. 9). Це повинно робитися перші три роки після створення господарства, а ФГ з відокремленими садибами в трудонедостатніх населених пунктах -протягом п'яти років. Допомога може бути за рахунок державного та місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Ці кошти використовуються на будівництво шляхів сполучення, електро- і радіо-телефонних мереж, газо- і водопостачання тощо. Кошти підтримки фермерського господарства повинні передбачатись і у місцевих бюджетах.

Статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств передбачається надання допомоги цим господарствам на безповоротній основі (на конкурентних засадах).

15. Фермерство - новий І перспективний різновид сільськогосподарського землевикористання громадян. Використовуючи сучасне земельне та аграрне законодавство громадяни України, і в першу чергу - селяни, мають на сьогодні достатню юридичну можливість створити та вести фермерське господарство. Проте, для успіху фермерства, як нового аграрно-економічного укладу, юридичних можливостей замало. Без стабільного реального державного стимулюючого забезпечення фермерів пільговими податковими, кредитними, іншими фінансовими, а також матеріально-технічними умовами господарювання вони "самотужки" не зможуть стати ефективними товаровиробниками житт(забезпечувальної сільськогосподарської продукції. Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. має спеціальний Розділ III "Державна підтримка фермерських господарств", який передбачає певні конкретні заходи допомоги фермерським господарствам. Це добре, але цього замало. Повинна бути стабільна державна довгострокова програма підтримки фермерства в Україні і, насамперед, молодих фермерів. І повинен бути постійний державний контроль за чітким дотриманням фермерського законодавства стосовно забезпечення прав громадян України на використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

190

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

Контрольні завдання

1. Яка роль фермерських господарств у становленні ринкових відно син стосовно використання земель сільськогосподарського призначення?

2. Яке ви знаєте законодавство України щодо фермерських господарств?

3. Хто є суб'єктом права власності на землі в фермерському госпо дарстві?

4. Які конкретні земельні права мають члени фермерського гос подарства?

5. На яких правових засадах члени фермерського господарства можуть передавати в оренду належні їм земельні ділянки?

6. За яких умов член фермерського господарства має право без оплатно приватизувати земельну ділянку з земель державної та кому нальної власності?

7. Які обмеження щодо розпорядження земельними ділянками передбачені для членів фермерських господарств Перехідними поло женнями Земельного кодексу України ?

Дискусії та обговорення

1. Дайте власне визначення поняття фермерського господарства.

2. Яке значення земельних відносин у створенні та функціонуванні фермерських господарств?

3. Приватизація земель сільськогосподарського призначення в процесі реструктуризації колективних сільськогосподарських підпри ємств і паювання земель: позитивне та негативне для виникнення фермерства в Україні.

4. Проаналізуйте норми п. б ч. 2 ст. 89 і ст. 31 Земельного кодексу України. Котра з них має визначальне значення для регламентації земельних відносин у фермерському господарстві?

5. Чи доцільно передбачати особливі умови успадкування земельних ділянок, що є у приватній власності членів фермерського господарства?

6. Чи мають право члени фермерського господарства відчужувати земельні ділянки?

7. Як слід удосконалити регламентацію земельних прав членів фермерських господарств?

8. З огляду на стан сучасного земельного законодавства і практику діяльності фермерських господарств в Україні І за кордоном, визначте ; тенденції розвитку земельних прав членів ФГ і фермерських госпо дарств України.

191

РОЗДІЛ 9

Література

1. Земельне право України: Підручник / За редакцією докт. юрид. наук М. В. Шульги. - К\: Юрінком Інтер, 2004. - Глава 16, §4.

2. Титова Н. І. Фермерство в Україні: основні правові засади: Пи тання й відповіді. - Львів, 1998.

3. Ващишин М. Земельні права осіб, які ведуть селянське (фермер ське) господарство // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2000. - Вип. 35. - С. 367-370.

4. Ващишин М. Форми землевикористання у СФГ за новим Земель ним кодексом України // Вісник Львівського університету. Серія юри дична. - 2002. - Вип. 37. - С. 383-386.

5. Галиновская Е. А, Правовое регулирование земельних отношєний в крестьянском хозяйстве: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - М., 1995.

6. Проценко Т. П. Конституційні засади розвитку селянських (фер мерських) господарств. ~ К., 1998.

7. Титова Н. Проблеми вдосконалення правової регламентації земель них відносин у селянських (фермерських) господарствах // Вісник Львів ського університету. Серія юридична. - 2001. - Вип. 36. - С. 435-438.

8. Устюкова В. В. Земельная правосубьектность крестьянского (фермерского) хозяйства // Право собственности в сельском хозяйстве Российской Федерации. - М., 1996.

9. Устюкова В. В. Правовое положение крестьянского (фермер ского) и личного подсобного хозяйства в условиях аграрной реформьі. - М., 2000.

10.Шульга М. В., Жушман В. П., Кулинич П. Ф., Уркевич В. Ю. Фермерське господарство: правові засади створення, функціонування та припинення: Навчально-практичний посібник / За ред. М. В. Шульги. -X.: ТОВ "Одіссей", 2004.

Законодавство

1. Земельний кодекс України; ст. ст, 31-32, 56, 89-91, 156, Розділ X.

2. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р.// Відомості Вер ховної Ради України. - 1999. - № 42-43.

3. Закон України "Про стимулювання розвитку сільського госпо дарства на період 2001-2004 pp." від 18 січня 2001 р. // Відомості Вер ховної Ради України. - 2001. - № 11.

Фермерське господарство як організаційно-правова форма реалізації громадянами України прав на землі

4. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38.

5. Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003р. // Голос України. - 203, 29 липня; Урядовий кур'єр. - 2003, 28 липня.

6. Закон України "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003р. // Урядо вий кур'єр. - 2003, 5 листопада.

7. Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення ре формування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999р. // Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня.

8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження міні мальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поді лу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковуються" від 10 грудня 2003 р. № 1908.

9. Наказ Мінагроекономіки, Мінфінансів, Мінекономіки та з питань Європейської інтеграції України "Про затвердження Порядку надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств" від 17 червня 2002 р. //Агрокомпас. - 2001. - № 8-9.

10. Наказ Міністерства Аграрної політики України "Про стратегію і тактику пореформеного розвитку фермерських господарств" від 15 липня 2002 р.

11. Наказ Мінагроекономіки та Мінпраці та соціальної політики України "Про затвердження Положення .про порядок проведення про фесійного відбору з питань створення фермерських господарств" від 17 грудня 2003 р.

192

193

РОЗДІЛ 10

Сільськогосподарські кооперативи

як організаційно-правова форма реалізації

громадянами України земельних прав

1. Реалізація земельних прав громадян спільно з іншими особами можлива шляхом об'єднання їхніх земельних ділянок, майна, підприємницької діяльності, а також (у більшості випадків) і праці. Таким чином організуються сільськогосподарські кооперативи та господарські товариства. Варто зазначити, що, хоч останні і набули значного поширення в сільському господарстві України, проте, як свідчить досвід країн із високоорганізованою ринковою економікою, вони не є достатньо прийнятними для сільського господарства. В. П. Дєнісов і В. М. Новіков вважають, що акціонерні товариства взагалі не характерні для сільського господарства. Світова практика доводить, що в цій галузі більш доцільні підприємницькі формування, які засновані на особистій праці їхніх учасників . І хоч акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю, які іноді практикуються в сільському господарстві України, у більшості випадків використовують працю своїх учасників і навіть прибуток досить часто в них розподіляється відповідно до вкла- 1 деної праці, і лише частково - як дивіденди на паї чи акції, все ж зазначені особливості характерні саме для сільськогосподарських, у першу чергу, виробничих кооперативів. На сучасному етапі реформування економічних відносин в Україні організаційна структура сільського господарства первинно зорієнтована на комерціалізацію всієї системи відносин в АПК. Це означає, що основними мотиваціями для організації та діяльності нових приватних формувань є отримання максимального прибутку. А це, по-перше, не відповідає специфіці сільського господарства, як галузі, що ставить певну межу для розвитку класичних ринкових відносин, а, по-друге, не співвідноситься з надзвичайно важливою для України проблемою - проблемою раціонального використання земель.

¹ Денисов В. Я., Новиков В. И. Направлення приватизации и реформирования агропро-мьішленного комплексе. //Практика реформирования агропромьішленного комплекса. -М., 1994.-С. 9.

¹ Термін "приватні формування" вжито згідно з Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1999 року (Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня), хоча не є юридичним терміном і не відповідає повністю тому змісту, який у нього закладений.

Сільськогосподарські кооперативи як органааційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

Тому в умовах, коли держава робить лише перші кроки на шляху підтримки сільськогосподарських товаровиробників, селянства загалом, доцільніше створювати сільськогосподарські кооперативи, які більш узгоджуються з інтересами їхніх членів, в тому числі й щодо найбільш ефективної реалізації громадянами земельних прав через кооперативи. Юридично і практично важливим є факт наявності спеціального Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. (з наступними істотними змінами, внесеними Законом від 2 листопада 2000 р.)¹. Він визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві, правомірно стззить на перше місце мету задоволення економічних потреб членів кооперативу поряд із метою отримання прибутку, І тим самим підпорядковує інтереси кооперативу інтересам його членів, які є в кооперативах визначальними. Будучи за своєю суттю однією з основних організаційно-правовою формою реалізації громадянами (переважно в особі селян) їхніх земельних прав, сільськогосподарські кооперативи мають широкі перспективи для подальшого розвитку.

Необхідно мати на увазі, що ступінь і обсяги реалізації земельних прав є різними у виробничих і обслуговуючих кооперативах. Більш повно свої земельні права громадяни можуть реалізувати через сільськогосподарські виробничі кооперативи. Адже останні виступають одними з основних землевикористувачів на землях сільськогосподарського призначення. Земельні відносини у них є базовими і мають пріоритетне значення як при організації, так І при подальшій діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів. Окрім того, їхня привабливість пояснюється ще й тим, що кожен член сільськогосподарського виробничого кооперативу уособлює собою певну тріаду: він одночасно є працівником, власником земельного і майнового паїв та управлінцем (членом загальних зборів, де йому належить право ухвального голосу). Поєднання в одній особі основних факторів сільськогосподарського виробництва є також одним з важливих мотиваційних механізмів забезпечення і реалізації земельних прав громадян.

Свідченням потенційних можливостей сільськогосподарських кооперативів є вагомий український історичний досвід кооперування зусиль селян саме в такій природно складній галузі економіки, як сільське господарство².

¹ Голос України. - 1997, 13 серпня.; Урядовий кур'єр. - 2000, 30 листопада.

² Процєнко Т. П. Правові аспекти становлення і розвитку сільськогосподарської кооперації в умовах аграрної реформи// Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні. - К., 2003. - С. 133-134.

. , - 195

РОЗДІЛ 10

Видатний український письменник, вчений, громадсько-політичний діяч Іван Франко також вказував на переваги "спілкового ведення сільського господарства". Він пояснював переваги великого виробництва у землеробстві над малим його рентабельністю. У циклі поезій "Гадки на межі" (1881 р.) поет писав:

Чи, межі, ви, межі, куценькі, куці В які бездоріжжя, в які манівці Ви втисли незрілий ще погляд суспільний Хто шлях нам покаже широкий і вільний? І далі продовжував:

Я думав про людське братерство нове, думав, чи в світ воно швидко прийде? ї бачив я в думці безмежній поля: Управлена спільним трудом, та рілля Народ годувала щасливий, свобідний. Чи се ж Україна, чи се край мій рідний, Обдертий чужими і світом забутий? Так, се Україна, свобідна, нова І в мойому серці біль втишувавсь".

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" дає визначення поняття сільськогосподарської кооперації, сільськогосподарського кооперативу, Його видів тощо.

Необхідно зазначити, що ці дефінітивні положення є базовими для регламентації відносин (у тому числі земельних) у конкретних сільськогосподарських кооперативах, а тому вони, на наш погляд, повинні бути значно більше спеціалізованими до аграрних відносин.

2. Поняття та правовий статус сучасних сільськогосподарських кооперативів повинні виходити з двох принципових засад:

• врахування їхньої сутності як аграрних підприємців, що функціонують за умов переходу до ринкової економіки;

• з'ясування їхньої ролі для забезпечення за цих умов прав грома дян (переважно селян) на землі сільськогосподарського призначення.

Щодо першого положення, то певні Його елементи враховано законодавцем. Так Закон України від 17 липня 1997 р. говорить про

¹ Франка Іван. Гадки на межі. 188 р. В 50 т. Т. 1. - К.: "Наукова думка", 1976. - С. 184.

² Там же. -С. 186.

196

Сільськогосподарські кооперативи як організаціпно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

осіб, які утворюють сільськогосподарський кооператив як про товаровиробників; прямо закріплює підприємницькі засади господарської діяльності виробничих кооперативів; загальний закон України "Про кооперацію" фактично також закріпив підприємницьку природу виробничих кооперативів, а при визначенні загального поняття "кооператив" підкреслив добровільність об'єднання фізичних і юридичних осіб для ведення спільної господарської та іншої діяльності, що дає можливість припустити, що Інші типи кооперативів здійснюють свою діяльність також на засадах підприємництва.

Не дивлячись на те, що сільськогосподарські кооперативи є аграрними суб'єктами, основу діяльності яких складає використання земель сільськогосподарського призначення, земельні відносини в них чинним законодавством України врегульовано неповно. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" зазначив, що земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України та окремими законами (ст. 22). Загальний Закон про кооперацію також закріпив відси-лочну норму, згідно з якою кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України (ст. 22). Однак Земельний кодекс України 2001 р. не зробив цього. Зрештою, цей нормативно-правовий акт навіть не згадує такий суб'єкт землевикористання, як сільськогосподарські кооперативи. З цими факторами пов'язані істотні труднощі при регулюванні земельних відносин у Статутах конкретних кооперативів. Ст. 7 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", визначаючи зміст статутних норм, на жаль, не називає норми при юридичну природу земельної власності та про земельні права членів кооперативу.

3. Сільськогосподарські кооперативи, особливо виробничі, мають свої, властиві лише їм, характерні особливості, що є похідними від особливостей землевикористання та використання праці в сільському господарстві та які накладають відбиток на їхній правовий статус і становище.

У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" поняття сільськогосподарського кооперативу визначається наступним чином: "сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу".

Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 5. - С. 35.

197

РОЗДІЛ 10

Дане визначення є базовим для сільськогосподарських кооперативів. Проте воно має низку недоліків.

По-перше, загальний Закон про кооперацію уточнює завдання добровільного об'єднання фізичних та/або юридичних осіб у кооператив, а саме: ведення господарської та іншої діяльності, що розширює сферу діяльності кооперативів, у тому числі і сільськогосподарських. А тому положення загального закону у цьому випадку є більш вдалим.

По-друге, можливість об'єднання в кооперативі лише сільськогосподарських товаровиробників порушує права громадян України, в першу чергу, селян, які бажають створити чи вступити до сільськогосподарського виробничого кооперативу, проте не є сільськогосподарськими товаровиробниками, тобто такими, у яких валовий дохід, отриманий від операцій із реалізації сільськогосподарської продукції за наявності сільськогосподарських угідь та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків від загальної суми валового доходу. Це в першу чергу закриває доступ до вступу чи можливість створення кооперативу для тих громадян, які вийшли з колективного сільськогосподарського підприємства та отримали земельні ділянки і майно у розмірі їхніх земельних і майнових паїв, а також деяких інших громадян, зокрема, членів сімей членів кооперативу, оскільки вони є власниками земельних ділянок, майна, але не завжди є товаровиробниками. Крім того поняття "сільськогосподарський товаровиробник", який використовується в Законі, не є достатньо вдалим. Оскільки буквально цей термін означає "виробник товару", то більш доцільно було б зробити його прив'язку до землевикористання для виробництва (виробничої діяльності), а не до реалізації власної продукції чи продуктів її переробки. Тим більше, що, скажімо, з метою залишення частини врожаю як насіннєвого матеріалу, товаровиробник не завжди може вкластися у ті обсяги реалізації продукції, які вимагаються Законом. Це може бути підставою для втрати статусу сільськогосподарського товаровиробника, а отже, відповідних пільг.

Таким чином, видається більш правильним під поняттям "сільськогосподарський товаровиробник" розглядати фізичну або юридичну особу, які, використовуючи землі сільськогосподарського призначення, _; здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції (з метою реалізації в обсязі, що перевищує 75 відсотків від загального обсягу продукції, яка нею виробляється. При цьому немає значення, чи виробляється продукція з використанням земель, які знаходяться у приватній власності товаровиробників, чи на орендованих землях.

198

Сільськогосподарські кооперат иви як організаціпно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

Необхідно погодитись з Н. І. Титовою у тому, що "Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" не дає визначення юридичної природи сільськогосподарської кооперації, яку повинні зумовлювати відносини землевикористання" . Тому недоліком визначення поняття "сільськогосподарський кооператив", яке дається в Законі, є те, що у ньому не враховується можливість об'єднання (внесення) земельних пайових внесків (йдеться лише про майнові пайові внески), хоча їхнє внесення є особливістю сільськогосподарських кооперативів, у першу чергу виробничих. А оскільки йдеться про поняття саме сільськогосподарського кооперативу, то необхідно передбачити таку можливість.

Отже, громадяни України, які в процесі земельної реформи одержали земельні частки (паї), мають право використати їх для вступу у члени сільськогосподарський виробничий кооператив. Переважно йдеться про селян - колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств.

Значний вплив на можливість реалізувати селянами свої земельні права справили Укази Президента України з питань реформування аграрного сектору економіки. Вони створили стартові умови для подальшої зміни земельних відносин на селі, що стало підставою для початку формування нової структури сільського господарства на базі нових організаційно-правових форм агропідприємництва.

4. Процес реформування в сфері сільського господарства відбувався в Україні у кілька етапів. Перший етап було започатковано Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., який нормативно закріпив основний принцип земельної та аграрної реформ: земля повинна належати тим, хто її обробляє. Наступний Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. визначив поняття паювання земель, осіб, які мали право на земельну частку (пай) та в загальних рисах процедуру проведення паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств.

¹ Титова Н. І. Землі сільськогосподарського призначення - особливий об'єкт правової регламентації // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів: Видавни чий центр ЛНУ ім.І.Франка, 1999. - Вип. 34.

² Урядовий кур'єр. - 1995, 12 серпня

199

РОЗДІЛ 10

Для закріплення положень попередніх Указів Президента України оуло прийнято Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформуа_анНЯ аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1УУУ р. Однак, як не дивно, усі Укази спрямовані на прискорення реформування аграрного сектору та зміну земельних відносин в той час, як реформування Повинно бути процесом еволюційним (а не революційним), спрямованим на поступову зміну суспільних відносин із тим, щоб ці зміни були свідомо проаналізовані і сприйняті тими суб'єктами, яких вони торкаються.

5. Окремо необхідно виділити проблему масової приватизації земель в Україні. Оскільки це пов'язано зі справедливим ставленням до селянства в сучасний період розвитку суспільних відносин та з вирішенням питання забезпечення земельними ділянками майбутніх поколінь, зокрема тих осіб, які в майбутньому виявлять бажання здійснювати сільськогосподарське виробництво у будь-якій організа-цшно-правовш формі, q тому числі й при створенні чи вступі до сільськогосподарського кооперативу з земельними пайовими внесками.

На Заході сьогодні йде зворотній процес, спостерігається тенденція до обмеження повноважень власника шляхом встановлення державою нормативних правил володіння, користування і розпорядження землею, а також повна або часткова передача державі повноважень щодо землі, які колись були прерогативою приватного власника². І ця практика, на думку М. І. Краснова, ставить за суттю під сумнів саму теоретичну концепцію приватної власності, ц адекватність сучасним соціально-економічним умовам . неоохідність приватної власності на землю в Україні часто аргументується тим, що земля повинна бути передана селянам, тобто тим, хто п обробляє, що лищ_е приватний власник може ефективно працювати на землі і лише розбу_ДОВа аграрного сектору економіки на основі приватної власності може вивести його з кризи, забезпечивши гідне життя народу України . Однак при цьому не завжди обгрунтовано посилаються на досвід зарубіжних країн, замовчуючи чомусь суттєву державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників, яка існує в

¹ Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня.

Детальніше про це див.: Зе_Мельное законодательство зарубежньїх стран. - М, 1982.

Див.. Краснов Н. И. Земельная реформа и земельное право в современной России// Государство и право. - 1993. v_e 12. - С. 12-13.

Див.. Ьуришгші. Приватна власність, а не колгоспна безпорадність. // Український шлях.-2000.-№20-26 січц_я

200

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалЬаци громадянами України земельних прав

усіх розвинених країнах світу. Про що, зокрема, свідчать такі дані: країнам ЄЕС сільське господарство щорічно обходиться у 40 млрд доларів. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Організацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фермери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій шляхом штучного підвищення державою цін на закуплювану сільськогосподарську продукцію і т. п.¹ При цьому в основі державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним в системі товарних зв'язків народного господарства". Тому цілком слушним є зауваження Ц. В. Бичкової про те, що в теперішній час гаслом "землю - селянам" іноді намагаються підмінити необхідність повернення боргів селу, забезпечити його засобами виробництва, фінансовою підтримкою тощо

Крім того існує реальна загроза, що з введенням виключно приватної власності на землі її власниками можуть стати зовсім не ті, хто працює на ній. Наше законодавство захистити селянина в таких умовах не здатне з однієї простої причини - недієвості самого законодавства. У Конституціях більшості країн встановлені обмеження для власників, і все це - заради справедливих соціальних відносин і раціональної експлуатації землі⁴. Конституція України містить лише загальну вимогу про те, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Для нас могла б бути прийнятною практика Італії. Землі, що отримані в ході аграрної реформи, в цій країні заборонено було продавати протягом ЗО років⁵. А в Іспанії, наприклад, землі, які знаходилися в суспільній власності, спочатку передавались у приватне володіння на 10-12 років без права їх продати, і лише потім - у повну власність⁶. Така

¹ Див.: Бичкова Ц. В. Новьіе подходи к решению продовольственной проблеми: истннное и ложное. //Государство и право. - 1992. - № 7. - С. 37.

² Див.: ФудинЛ. Ф. Зкономика сельского хозяйства зарубежньїх стран. Развитьіе капиталистические страньї. - М., 1987. - С. 208.

³ Бьічкова Ц. В. Новьіе подходи к решению продовольственной проблемьі: истинное и ложное. //Государство и право. - 1992. - № 7. - С. 37.

¹ Див.: Романьоли 3. Влияние режима передачи права собственности и способа

использования земель на рост числа индивидуальньїх и коллективньїх земледельцев,

заинтерессованньїх в решении проблемьі окружающей средьі // В кн.: Право и

сельское хозяйство в СССР и Италии. - М.. 1980. - С. 104-106.

¹ Див. Право и сельское хозяйство в СССР и Италии. - М., 1980. - С. 105.

⁶ Международная конференция по проблемам с/х зак-ва в СССР и странах Вост.

Европьі в условиях рьінка // Сов. гос. и право. - 1991. - № 10. - С. 40.

. . 20Ї

РОЗДІЛ 10

практика є доцільною з таких причин: а) селяни отримують можливість адаптуватись у нових умовах господарювання; 6) це час, який дозволяє звикнути селянину до нового статусу - власника землі і випробувати себе у ролі власника і господаря на цій землі (видається, що саме психологічний аспект є визначальним у встановленні державою мораторію на відчуження земель, отриманих у результаті земельної та аграрної реформ, однак не можна применшувати і роль економічного фактора, який теж має об'єктивний характер); в) це сприяє нерозпорошеності земель і їхньому використанню за цільовим призначенням; г) є фактором забезпечення продовольчої безпеки країни. Земельний кодекс України 2001 р. також містить норму про встановлення обмежень для громадян та юридичних осіб, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадян - власників земельних часток (паїв) до 1 січня 2007 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб (п. 15 Перехідних положень ЗК України із змінами, внесеними згідно із Законом від 06.10.04 р. №2059-IV). І хоча строк мораторію є порівняно малим, у поєднанні з нормами ст. 130 Земельного кодексу України про те, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути, у першу чергу, громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи зайняті веденням товарного сільськогосподарського виробництва та юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва, можна вважати, що основної мети земельної і аграрної реформ -формування господаря на землі - буде досягнуто.

Таким чином, забезпечувані і гарантовані законодавством України, зокрема відповідними Указами Президента, можливості селян -колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств отримати земельні ділянки у розмірі їх земельних часток (паїв) і внести їх при вступі у нові приватні формування, зокрема у сільськогосподарські виробничі кооперативи, можна вважати першою групою земельних прав громадян України, які селяни можуть реалізувати добровільно і на власний розсуд.

Специфіка сільського господарства повинна враховуватися, виходячи зі статусу сільськогосподарських організацій як таких, у тому числі і кооперативів як специфічної форми аграрного кооперування, а також

202 .

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

при оподаткуванні, при здійсненні процедури банкрутства тощо, а тому для теорії і практики важливе значення має визначення поняття сільськогосподарської діяльності та відповідних критеріїв віднесення організацій до сільськогосподарських.

Сільськогосподарський кооператив - це насамперед безпосередньо сільськогосподарська діяльність, яка найбільш виразно проявляється в процесі спільного використання сільськогосподарських земель (грунтів) для вирощування рослинницьких культур. Таким чином у цьому контексті можна говорити про таку групу земельних прав громадян, як право на членську участь у процесі землевикористання. Це право, водночас, необхідно розглядати і як обов'язок. Це випливає з положень Закону України про сільськогосподарську кооперацію, зокрема, з визначення поняття сільськогосподарського виробничого кооперативу та зі ст. З цього Закону, у якій визначено принципи організації та діяльності сільськогосподарських кооперативів.

Отже в Україні до недавнього часу розуміння сільськогосподарської діяльності обмежувалось лише діяльністю сільськогосподарських підприємств, їхніх об'єднань І громадян, які займалися обробітком землі, виробництвом продукції рослинництва і тваринництва. Очевидно, що такий підхід в умовах розвитку відносин товарообігу в аграрній економіці не може задовольняти сільськогосподарських товаровиробників. Тому в сучасному розумінні сільськогосподарська діяльність повинна трактуватися дещо ширше, і, крім традиційно сільськогосподарської діяльності, повинна включати в себе і діяльність з переробки сільськогосподарської сировини в готову сільськогосподарську продукцію. Тобто сільськогосподарською повинна визнаватись будь-яка діяльність сільськогосподарських організацій, їхніх об'єднань і громадян, яка пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення для виробництва продовольства. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" доповнює її можливістю займатися ще рибництвом і лісівництвом. Принцип широкого трактування сільськогосподарської діяльності було закладено в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років"¹. Однак при цьому в самому понятті "сільське господарство" йдеться лише про сферу виробництва, пов'язану з біологічними процесами. Проте, враховуючи визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник", яке теж

Офіційний вісник України. - 2001. - № 7. - Ст. 264.

203

РОЗДІЛ 10

дається у цьому Законі, можна зробити висновок, що поняттям "сільські господарство" охоплюється і гака додаткова (похідна) сфера діяльност як переробка власновиробленої сільськогосподарської продукції, а такоц її реалізація. Надалі є необхідність законодавчо закріпити понятті "сільськогосподарська діяльність" у ширшому його розумінні.

Н. І. Титова вважає, що основним критерієм для відмежуванні сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є викс ристання земель сільськогосподарського призначення як основного і незамінного засобу виробництва¹. Цю позицію підтримує В. І. Федоі рович, однак доповнює її ще й іншими критеріями. Так автор вважає/ що під сільськогосподарською діяльністю треба розуміти не лише виробництво продукції з використанням земель сільськогосподарського призначення з метою біологічних перетворень під впливом кліматичних умов, а Й обслуговування його потреб (ремонт техніки, матеріально-технічне обслуговування тощо)". Що теж є важливим.

Підсумовуючи, можна виділити специфічні ознаки сільськогосподарських кооперативів, у першу чергу виробничих (які також стосуються інших сільськогосподарських організацій):

• вони є використувачами земель сільськогосподарського призна чення для ведення сільськогосподарської діяльності або обслуговування ЇЇ потреб;

• вони мають особливий суб'єктний склад. Ст. 8 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" (зі змінами) зазначає, що чле нами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути лише фізичні особи, які визнають Статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльнос ті кооперативу (для членів сільськогосподарських виробничих коопе ративів обов'язковою є їхня особиста трудова участь).

Формування фондів кооперативу, у першу чергу пайового, є однією з необхідних вимог членства у сільськогосподарському, зокрема виробничому, кооперативі. Пайові внески, як випливає з Закону про сільськогосподарську кооперацію, можна вносити також і земельними ділянками. Враховуючи той факт, що згідно з земельним законодавством України, землі можуть знаходитись лише у власності громадян або

¹ Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовне аспектьі). - К.: Урожай, 1989,- С. 89.

Федорович В. І. Правові основи створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів. -Львів, 1998. - С. 45

204

Сііьськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

юридичних осіб України (ст. 22 ЗК), то членами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути громадяни України;

♦ використання земель сільськогосподарського призначення для сільськогосподарської діяльності повинно бути для кооперативів основним, професійним, постійним. Щодо професійності здійснення сільськогосподарської діяльності, то на сьогоднішній день цю ознаку можна розглядати швидше як бажану практику. Однак в перспективі така вимога повинна бути обов'язковою. При цьому, як видається, поняття "професійна діяльність" повинне трактуватись широко і застосовуватись як до фізичних осіб (у розумінні професійної підготовки, досвіду землевикористання тощо), так і до юридичних осіб (тобто Статутом відповідної юридичної особи здійснення сільськогосподарської діяльності повинно визначатись основним видом діяльності). У цьому плані показовим є досвід Литви, законодавство якої встановлює норми щодо обов'язкового мінімального рівня знань для осіб, які мають намір вести сільське господарство. При цьому законодавчо встановлено, що земельні ділянки державного земельного фонду для сільськогосподарської діяльності продаються чи здаються в оренду, кредити надаються особам, які мають документ про мінімальний рівень знань щодо ведення сільського господарства¹.

Таким чином сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, утворена шляхом добровільного об'єднання громадян (переважно селян) і/або юридичних осіб України, яка характеризується демократичністю управління, на основі членства і об'єднання у власність кооперативу пайових земельних і майнових внесків для спільного використання земель сільськогосподарського призначення та ведення на засадах підприємництва сільськогосподарської діяльності, яка с основною, професійною, постійною, або обслуговування її потреб, шляхом особистої трудової участі членів кооперативу у процесі землевикористання або участі у господарських операціях кооперативу з метою задоволення матеріальних, соціальних, культурних та певних інших їхніх потреб.

Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні характеризується масовим виникненням справжніх сільськогосподарських кооперативів. Тому чітке розуміння їх поняття, особливостей, значення

¹ Аграрное и кoлorичecкoe законодательство в России и СНГ: Сравнигельно-право-вой анализ. - М.: Норма, 1999. - С. 38.

205

РОЗДІЛ 10

для розвитку аграрного підприємництва має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення.

6. Головна мета кооперації - об'єднання праці, трудових зусиль і здобуття кращих її наслідків. А якщо йдеться про сільськогосподарську кооперацію, то це - праця на землі, використання природних властивос тей земель сільськогосподарського призначення та їхніх властивостей бути основним засобом виробництва продукції сільського господарства.

У виробничих сільськогосподарських кооперативах праця і землі - два фактори, які діють в органічному взаємозв'язку і, як зазначається в юридичній літературі, складають єдиний комплекс "земельно-трудових відносин".

7. Громадяни України мають зараз необхідні законодавчі підста ви для того, щоб організовувати сільськогосподарські кооперативи і спільно використовувати на цих засадах сільськогосподарські землі. Сільськогосподарські кооперативи в Україні на сьогоднішній день є одними з основних землекористувачів на землях сільськогосподар ського призначення. Особливо це стосується сільськогосподарських ви робничих кооперативів, які на даний час ще є переважаючою формою кооперування в сільському господарстві. За даними Міністерства аграрної політики України, в Україні створено 2 762 сільськогосподар ських кооперативів або 25 відсотків від усіх реформованих колективних сільськогосподарських підприємств (далі КСП) (у порівнянні з ФГ, яких створено лише 711 або 6%; приватних підприємств відповідно 2 444 і 22% від загальної кількості реформованих КСП)'. І хоча в оприлюд нених даних не зазначається, якого саме типу створюються сільсько господарські кооперативи, зрозуміло, що мова йде саме про виробничі кооперативи. Принаймні такого висновку можна дійти, враховуючи наступні моменти: а) реформуванню підлягали суб'єкти господарюван ня - юридичні особи виробничого типу, а отже на їх базі повинні були створюватися нові організаційно-правові форми аналогічного (ви робничого) спрямування; б) нові організаційно-правові форми господа рювання повинні базуватись на засадах приватної власності, у першу чергу на землі, а отже земельні відносини є визначальними для їхньої організації та діяльності. А це характерно саме для сільськогоспо дарських виробничих кооперативів.

2000,

¹ Див.: Приймак О. Надія аграрного сектору - приватник (І Урядовий кур"єр. 5 квітня.

206

С'ьіьськогосподарські кооперит иаи як органЬаційно-праеова форма реалізації громадянами України земельних прав

Разом із тим, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" не враховує "земельної'" специфіки сільськогосподарських виробничих кооперативів.

8. Так, згідно з новою редакцією ст. 1 Закону, під сільськогосподарським виробничим кооперативом треба розуміти "юридичну особу, утворену шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва".

Звідси, аналізуючи дане визначення та інші норми Закону, можна виокремити такі характерні риси сільськогосподарського виробничого

кооперативу:

• Це юридична особа, тобто такий суб'єкт, який створений згідно з чинним законодавством, здатний брати участь у цивільному обороті від свого імені та нести відповідальність згідно зі своїми зобов'язаннями.

• Створюється шляхом об'єднання виключно фізичних осіб. Про це чітко зазначено у п. 1 ст. 8 Закону, який викладено у редакції Закону від

2 листопада 2000 р. Ця ознака сільськогосподарського виробничого кооперативу обумовлена тим, що його члени зобов'язані "брати трудову участь у діяльності кооперативу", тобто безпосередньо здійснювати ви- робничогосподарську діяльність. Однак не всі фізичні особи можуть бути членами цього типу кооперативу, а лише громадяни України (це випливає

3 обов'язку засновників, членів кооперативу вносити пайові внески, зокрема, земельними ділянками (земельні пайові внески), які, згідно з зе мельним законодавством, можуть бути на праві приватної власності лише громадян України). Згідно з п. 2 ст. 8 Закону членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Ця норма видається не зовсім обгрунтованою. Адже членство у кооперативі вимагає не лише безпосередньої трудової участі у його діяльності, а й обов'язку формувати відповідні фонди кооперативу, у першу чергу пайо вий, тому сумнівно, що особа у 16-річному віці має належне їй на праві власності майно і земельну ділянку для внесення їх як пайового внеску.

♦ Члени сільськогосподарського виробничого кооперативу є сільськогосподарськими товаровиробниками. Однак, щодо визначення правового статусу учасників (засновників, членів) сільськогосподарського виробничого кооперативу як сільськогосподарських товаровиробників, то в більшості випадків для цього немає підстав. Враховуючи той факт, що фізичні особи об'єднуються в кооператив для спільного виробництва відповідної продукції, напрошується висновок, що, утворивши юридичну особу та

207

РОЗДІЛ 10

об'єднавши у ній земельні ділянки, майно і свою працю, сстання виступає як сукупний підприємець, який і є товаровиробником. Поодинці вони виступають як власники земельних ділянок і відповідного майна, використання яких у своїй виробничо-господарській діяльності забезпечує переважно їхні особисті споживчі потреби. І, як правило, принаймні на сучасному етапі, сільськогосподарські виробничі кооперативи об'єднують осіб, які отримали майно і земельні ділянки у розмірах відповідних до майнових і земельних паїв у результаті реструктуризації колективних агроформувань. А тому ні фактично, ні юридично товаровиробниками вважатися не можуть. Власне, об'єднуючи свої зусилля (лише в такий спосіб) вони стають єдиним товаровиробником. З іншого боку, маючи статус сільськогосподарського товаровиробника, особі немає сенсу бути засновником, членом іншого суб'єкта господарювання з аналогічним статусом. В цьому випадку доцільніше створювати обслуговуючі кооперативи, завдання яких полягає в обслуговуванні потреб сільськогосподарського виробництва своїх членів. ♦ Змістом діяльності є "спільне виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства" (ст. 1). Під поняттям "спільне виробництво" у цьому контексті можна розуміти об'єднану працю фізичних осіб в процесі використання ними земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, а також іншого майна для отримання продукції сільського, лісового чи рибного господарства. Однак, видається, не зовсім коректним є розширення сфери виробничо-господарської діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок вироблення продукції рибного і лісового господарства, оскільки основними галузями сільськогосподарського виробництва є рослинництво і тваринництво. Крім того, незважаючи на той факт, що новим Земельним кодексом України передбачено передачу у власність замкнених земельних ділянок лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь відповідних господарств (ст. 56 ЗК) і замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів) (ст. 59 ЗК), земельні ділянки лісового і водного фонду мають спеціальний правовий режим і повинні використовуватись за цільовим призначенням, а саме: для ведення лісового і рибного господарства, а не для ведення сільськогосподарського виробництва, яке провадиться на землях сільськогосподарського призначення і які мають власний правовий режим. Більше того, рибничі, рибальські чи кооперативи по веденню лісового господарства мають настільки значну специфіку, що є недоцільним об'єднувати їх у родове поняття сільськогосподарського виробничого кооперативу, тим більше, що історично ці види кооперації розвивалися самостійно і не стикалися Із сільськогосподарською кооперацією.

Сіл ьсь когосп одарські кооп ерат иви як організацішіО'Правова форма реалізації громадянами України земельних прав

• "Обов'язкова трудова участь" членів у діяльності виробничого кооперативу. Це істотно відрізняє сільськогосподарський виробничий кооператив від обслуговуючого; це вимагає чіткої організації праці, тру дового процесу за нормами аграрного (зараз здебільшого - локального) законодавства.

• Сільськогосподарський виробничий кооператив є суб'єктом господарювання і суб'єктом підприємництва, а метою його діяльності є отримання і наступний розподіл доходу.

Аналіз загальних теоретичних засад сільськогосподарського кооперування, особливих ознак сільськогосподарських виробничих кооперативів, їхньої законодавчої регламентації дає можливість дати більш повне визначення поняття сільськогосподарського виробничого кооперативу, а саме: "сільськогосподарський виробничий кооператив - це юридична особа, утворена шляхом об'єднання громадян України для спільного виробництва сільськогосподарської продукції з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва на засадах підприємництва шляхом обов'язкової трудової участі членів кооперативу в його виробничо-господарській діяльності з метою задоволення матеріальних, соціальних та інших потреб членів кооператив/'.

9. Основними принципами організації і діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні в сучасний період є добровільність форм господарської діяльності. їхні засновники і члени можуть об'єднувати в кооперативі майно, земельні ділянки І діяльність, тобто брати особисту участь у сільськогосподарському виробництві. Причому, що стосується майна і земельних ділянок, то вони можуть передаватися кооперативу на різних правових підставах: у власність як пайовий (майновий, земельний) внесок; у користування, в тому числі на умовах оренди тощо. Це вже залежить від волевиявлення особи, яка вступає до кооперативу і яка тим самим реалізує свої майнові та земельні права у той чи інший спосіб, прийнятний для неї.

Як правило, про що свідчать законодавчі традиції регулювання діяльності кооперативів у країнах Західної Європи, кооперативна організація побудована на фундаменті приватної власності кооперативу на засоби виробництва і продукцію; члени кооперативу передають частину свого майна, земельні ділянки (як майнові і земельні пайові внески) у власність кооперативу. Таким чином власником майна і землі стає кооператив, а його члени, у зв'язку з участю у формуванні його майна і земельного масиву, набувають зобов'язальних прав стосовно до

208

209

РОЗДІЛ 10

кооперативу як юридичної особи, зокрема право участі в управлінні цим майном і землями; право отримати земельну ділянку в натурі у разі виходу з кооперативу тощо. При цьому свої земельні права у відносинах з сільськогосподарськими кооперативами громадяни України проявляють вже на стадії їхнього створення та вступу до них. Так, згідно зі ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", члени кооперативу зобов'язані сплатити вступний і пайовий внески. А поняття "пайовий внесок" охоплює і земельні, і майнові пайові внески (про це детальніше піде мова далі).

Пріоритетний характер земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах вимагає їхнього детального, чіткого і однозначного правового регулювання. Натомість редакція назви розділу V Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" об'єднує, крім земельних, майнові та фінансові відносини, що є недоцільним через різне значення та юридичну природу цих відносин.

Разом із тим, важливе значення для розкриття змісту земельної правосуб'єктності сільськогосподарських кооперативів має ст. 22 Закону, яка, на жаль, є єдиною, що присвячена земельним відносинам у кооперативах. Вона розподіляє усі землі в кооперативі на:

• земельні ділянки, які придбані кооперативом у власність;

• земельні ділянки, надані йому в користування.

А згідно із Законом України "Про кооперацію", земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність.

Класифікація земель кооперативу не зовсім збігається з назвами статей - "Земля кооперативу", що презюмує належність кооперативу земель на праві власності, причому, як правило, придбаних на підставі цивільно-правових угод, оскільки йдеться про "придбання", а не про "передачу" відповідних земельних ділянок. Землі, надані кооперативу в користування, а точніше в оренду, не є землями кооперативу і використовуються кооперативом на засадах строковості, платності та поворотності. До категорії земель, придбаних кооперативом у власність, можна віднести лише ті землі, які, як уже зазначалося, кооператив придбав на підставі цивільно-правових договорів. Ці землі є власністю кооперативу як юридичної особи і не повинні, як видається, зараховуватися до земельного пайового фонду, а повинні складати земельний неподільний фонд.

Разом із тим, до цієї категорії не можна віднести землі, які передані кооперативу у власність як пайові земельні внески, оскільки кооператив у цьому випадку є набувачем права власності, а не придба-

210

Сільськогосподарські кооперативи як органііаційпо-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

вачем. Терміни "набуття" і "придбання" мають дещо інші смислові відтінки, тому є практична потреба їхнього розмежування. Відповідно до ст. 22 (необхідно перейменувати на "Землі в кооперативі") треба доповнити, передбачивши третім пунктом таку групу земель, як землі, набуті кооперативом у власність.

Така "прозорість" земельних відносин у кооперативі дасть змогу уникнути конфліктних ситуацій як між кооперативом і Його членами, так і між самими членами, зокрема у випадку припинення останніми членства і отримання відповідних земельних ділянок у розмірі земельного паю із земель, які є в кооперативі. Це також є гарантією справедливого і ефективного дотримання земельних прав громадян України - членів сільськогосподарських кооперативів.

Щодо земельних ділянок, наданих кооперативу у користування, то п. 2 ст. 20 Закону містить уточнення про те, що члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, а точніше в оренду, справляється відповідна плата, згідно з договором, у розмірі, визначеному загальними зборами.

Коректність даної норми викликає сумніви з таких причин:

• пайовий внесок відображає майнову чи "земельну" участь члена кооперативу у створенні матеріальної бази і формуванні фонду земель кооперативу і, що суттєво, переходить у його власність. Пайовий внесок вираховується в грошовому виразі і зараховується до пайового фонду. Відповідно, як зазначає В. І. Семчик, І право користування земельною ділянкою також мас бути обчислене в грошовому виразі і зараховане до пайового фонду, а на практиці це зробити надто складно ;

• ст. 22 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" зазначає, що земельні відносини в кооперативах повинні бути врегульовані Земельним кодексом та законами України. На жаль, цього не сталося. Ст. 22 ЗК передбачає лише передачу у власність та надання у користування земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва сільськогосподарським підприємствам, яким, незрозуміло з яких причин, віддано перевагу серед інших організаційно-правових форм підприємництва. Щоправда

¹ Семчик В. 1. Організаційно-правові засади діяльності сільськогосподарської кооперації// Правова держава- Щорічник наукових праць.- 1998. - Вип. 9. -С. 2І2.

211

РОЗДІЛ 10

ст. 28 ЗК дещо розширює коло суб'єктів, яким землі (хоча правильніше говорити про земельні ділянки) сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Зокрема суб'єктами права власності визнаються також сільськогосподарські установи та організації, що не зовсім відповідає сучасній цивільно-правовій доктрині. У цій статті зазначається і на шляхи набуття права власності, зокрема, через внесення земельних ділянок до статутного фонду підприємств їхніми засновниками та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Окремої статті, яка б регулювала земельні відносини у сільськогосподарських кооперативах, як уже зазначалося, у новому Земельному кодексі України немає. Однак істотна специфіка цих відносин вимагає їхнього спеціального і детального врегулювання. Видається, що у Земельному кодексі України доцільно передбачити можливість та порядок надання сільськогосподарським (у першу чергу виробничим) кооперативам земельних ділянок у власність відповідними радами у разі, якщо останні створюються громадянами України, які не мають у власності земельних ділянок і, відповідно, неможливо сформувати земельний пайовий фонд кооперативу за рахунок внесення ними земельних пайових внесків, незважаючи на те, що ст. 116 закріплює можливість набуття права власності у такий спосіб, як загальну підставу для всіх юридичних осіб. Однак при цьому не визначено умов надання земельних ділянок та процесуального порядку такого надання. Як видається, цей порядок може бути аналогічним тому, який закріплений ст. 123 ЗК України стосовно надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам з певними особливостями, які випливають у зв'язку з наданням земельної ділянки у власність, а не у постійне користування. Важливість закріплення такої норми саме для сільськогосподарських (у першу чергу виробничих) кооперативів полягає у тому, що отримання земельної ділянки є для них правовстановлюючим фактом, який впливає на процедуру здійснення державної реєстрації кооперативу та на його подальшу виробничо-господарську діяльність.

Іншим способом набуття кооперативом права власності на земельну ділянку, який необхідно закріпити у Земельному кодексі України, є передача йому засновниками, членами земельних пайових внесків, що є істотною особливістю саме сільськогосподарських кооперативів, незважаючи на те, що таку загальну підставу (стосовно всіх юридичних осіб) передбачено ст. 82 ЗК. У кодексі необхідно також закріпити підстави, умови і процедуру повернення земельних паїв членам, які ви-

212

Сіль ськогосп о даре ькі кооперат иви як органЬаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

бувають з кооперативу або ж у разі його ліквідації, та інші випадки набуття і реалізації кооперативами права власності на земельні ділянки.

- норма п. 2 ст. 20 Закону про те, що за земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата згідно з договором у розмірі, визначеному загальними зборами, взагалі ставить під сумнів факт передачі земельної ділянки в рахунок пайового внеску, оскільки передбачає плату за користування земельною ділянкою згідно з договором. А отже, йдеться про звичайні договірні відносини, які базуються на нормах Земельного і Цивільного кодексів, а не про членські відносини, які повинні базуватись на нормах Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" і відповідних Статутів сільськогосподарських кооперативів. Разом із тим, як зазначає М. В. Шульга, в Законі не визначено юридичної природи цього договору. Договір, через який оформляється право користування землею при передачі його громадянином у пайовий фонд СГК, фактично до жодного з договорів, яким притаманний земельно-правовий характер, віднести не можна. Цей договір, на думку вченого, характеризується такими специфічними рисами, які виділяють його з групи відомих строкових земельно-правових договорів .

Зрештою сама концепція про внесення в пайовий фонд права користування земельною ділянкою викликає серйозні застереження, оскільки сумнівно, що внесок у пайовий фонд може носити тимчасовий характер. Взагалі, питання про внесок власником права користування земельною ділянкою до пайового фонду кооперативу потребує самостійного дослідження, оскільки воно практично не розроблено в сучасній юридичній літературі.

У зв'язку з цим особливої уваги заслуговує пропозиція В. І. Семчика про доповнення ст. 20 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" положенням про те, що члени кооперативу на засадах добровільності можуть передавати у власність кооперативу земельну ділянку як пайовий внесок, що відображається у вартісному виразі і в кадастрових гектарах. Проте, у разі виходу з кооперативу, його члену повертається земельна ділянка в розмірі земельного паю². При цьому варто додати, що земельна ділянка повертається членові кооперативу переважно у випадку, коли він

¹ Див.: Шульга М. В Земельно-правовьіе вопросьі в сфере сельскохозяйственной ко- операшш// 36. наук, праць учасн. конф. «Національний кооперативний рух та струк турні зміни в економіці країни XXI століття». -К., 2001- -С. 129.

² Семчик В. І Організаційно-правові засади діяльності сільськогосподарської коопе рації// Правова держава: Щорічник наукових праць. - Вип. 9. - 1998.-С. 212.

213

РОЗДІЛ 10

забажає вийти з кооперативу з метою створення фермерського господарства або ведення особистого селянського господарства. В інших випадках, за його згодою, йому може бути виплачена вартість земельної ділянки за ринковою ціною плюс частково інші витрати.

10. Земельні відносини не є рівнозначними у діяльності сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів, а отже, різними є ступінь і обсяги реалізації земельних прав громадян-членів цих кооперативів. Більш повно, звичайно, свої земельні права громадяни можуть реалізувати через сільськогосподарські виробничі кооперативи. Адже останні виступають як одні з основних землевикорис-тувачів на землях сільськогосподарського призначення, а це не може не позначитись на їхньому правовому становищі. Саме земельні відносини є правовстановлюючими як для організації сільськогосподарського виробничого кооперативу, так і для всієї його наступної діяльності. Лише після того, як сільськогосподарський виробничий кооператив отримає земельну ділянку на законних підставах, він може бути зареєстрованим відповідними державними органами як суб'єкт аграрного підприємництва. Зазначене положення повинно бути передбачене у розділі II Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", який регламентує порядок створення і державної реєстрації сільськогосподарських кооперативів. Разом з тим, це не є характерним для сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і Істотно не впливає на порядок їхньої організації і діяльності. Тому в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" необхідно земельні відносини врегульовувати окремо для виробничих і окремо для обслуговуючих кооперативів через їхнє різне значення для перших та других.

11. Визначення земельної правосуб'єктності сільськогосподарського виробничого кооперативу може йти за наступними напрямами, зокрема сільськогосподарський виробничий кооператив може набувати права власності на земельні ділянки у разі:

• передачі йому земельних ділянок як пайових внесків;

• передачі йому земельних ділянок в оренду. При цьому орендо давцями можуть виступати як відповідні місцеві ради, так і Інші юридичні особи та громадяни, у тому числі члени кооперативу, які не виявили бажання передати належну їм на праві приватної власності земельну ділянку у пайовий фонд кооперативу;

• придбання ним цих земельних ділянок на підставі цивільно- правових угод (купівлі-продажу, дарування, спадкування тощо).

214

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

Складність полягає у процедурі передачі кооперативу земельних пайових внесків його членами як одного з основних способів набуття кооперативом права власності на земельні ділянки. Недостатньо чітке регулювання Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" цього питання знижує ефективність забезпечення реалізації земельних прав громадян через сільськогосподарський кооператив як організаційно-правову форму кооперативного підприємництва. Більше того, в Законі при визначенні поняття "сільськогосподарський кооператив" загалом правильно робиться наголос на тому, що сільськогосподарський кооператив є, в першу чергу, об'єднанням осіб, як правило, сільськогосподарських товаровиробників і, правомірно вказується на можливість об'єднання майнових пайових внесків, все ж упускається можливість об'єднання земельних пайових внесків. Більше того, Закон не оперує таким поняттям, як "земельний пайовий внесок". Зрештою, Закон не визначає і самого поняття "пайовий внесок", а містить лише визначення поняття "пай", однак в розумінні першого (не виправив цього недоліку й загальний Закон "Про кооперацію"). Проте між зазначеними поняттями є істотна різниця. Визначення цих понять має принципове значення як для ефективної діяльності кооперативу, так і для правової гарантії дотримання прав членів кооперативу, зокрема їхніх земельних прав.

Пайові внески надходять від членів кооперативу і використовуються як початкова база (капітал), утворюючи пайовий фонд кооперативу. Пайові внески можуть бути у формі майна, в тому числі грошей, майнових прав (майнові пайові внески) або, що дуже істотно для сільськогосподарських, у першу чергу виробничих, кооперативів, у формі земельних ділянок (земельні пайові внески). Пайовий фонд (у сільськогосподарських кооперативах він може поділятися на дві частини - земельний і майновий, в силу неоднозначності цих частин) є мінімальним розміром земельних ділянок і майна кооперативу, який може збільшуватися за рахунок прибутків від виробничо-господарської діяльності та інших надходжень. Усе майно кооперативу, а також земельні ділянки кооперативу, в тому числі й ті, які були придбані 'a рахунок коштів, призначених для виплати кооперативних виплат та часток доходу на паї, поділяється на паї (майнові, земельні) його членів. А отже, в загальному вигляді пай дорівнює пайовому внеску плюс інше майно чи земельні ділянки і, як правило, є завжди більшим від пайового внеску, що повинно економічно зацікавлювати членів кооперативу в ефективному використанні своєї організації.

215

РОЗДІЛ 10

Окремо варто зазначити на необхідності розмежування понять "земельний пайовий внесок'¹ - "майновий пайовий внесок" і, відповідно, "земельний пай" - "майновий пай". По-перше, є абсолютно неправомір ним розглядати земельні ділянки як майно. У Цивільному кодексі України 2003 р. під майном розуміється окрема річ, їх сукупність, а також майнові права та обов'язки (ст. 190). А поняття "річ" визначаєть ся як "предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати ци- вільні права та обов'язки" (ст. 179). Про земельні ділянки в цьому контексті не зазначається нічого, а отже, можна припустити, що законо- давець не підтримує концепції, згідно з якою земля, земельна ділянка розглядається як певне майно, навіть якщо і особливе. Отже Цивільний кодекс України (ст. 181) хоч і відносить земельні ділянки до нерухомого майна, однак у ст. 9 зазначає, що положення Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природ- •; них ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими І актами законодавства. Таким чином, пріоритет у даному випадку має земельне законодавство. І згідно зі ст. З ЗК України земельні відносини \ регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

По-друге, відомо, що пайові внески вираховуються у вартісному ) виразі. Однак є принципова різниця в методиці оцінки майна та землі. Крім того, як відомо, майно в процесі використання знищується, морально старіє тощо. В той час як землі, які, окрім виконання інших функцій, в сільському господарстві є основним засобом виробництва, і характеризуються такою особливістю, як здатністю підвищувати свою родючість при правильній організації їхнього використання. А отже, з часом якість землі, її кадастрова оцінка може покращитися, а звідси, відповідно, може збільшитися її вартість.

По-третє, в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" чітко вказано, що у разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі (). Таким чином, є істотна різниця в об'єктах земельних та майнових відносин у кооперативі, в методиці їхньої оцінки, в механізмах використання майна і земельних ділянок, які передаються як пайові внески у власність кооперативу, а також й інші причини, що зумовлює необхідність розмежування вищезазначених понять.

¹ Цивільний кодекс України від 16 січня2003 р. -К.: Атака, 2003. ,_: ,

216

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

Отже, пайовий внесок - це внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі у власність кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав (майновий пайовий внесок) та/або земельної ділянки (земельний пайовий внесок).

Ст. 2 Закону України "Про кооперацію" визначає поняття "пай" (у розумінні пайовий внесок) як майновий поворотний внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу. Видається, що пайовий внесок не може бути поворотним, адже повертається пай, який, як правило, завжди більший від пайового внеску. Крім того, згідно зі ст. 21 цього Закону, пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими І у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу в майні кооперативу.

Відповідно під паєм необхідно розуміти частку майна кооперативу у вартісному виразі або земельну ділянку, що пропорційна пайовому внеску та участі (у тому числі трудовій) члена у господарській діяльності кооперативу, яка належить членові кооперативу і яку він може отримати у разі припинення членства в кооперативі.

Цивільно-правові підстави набуття права власності сільськогосподарським виробничим кооперативом врегульовано цивільним законодавством України з урахуванням вимог та умов, передбачених новим Земельним кодексом України.

12. Як члени сільськогосподарського виробничого кооперативу громадяни України повинні бути наділені відповідними правами, в тому числі і земельними. І якщо Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 11) визначає, хоч і не в повному обсязі, основні, як правило, майнові права членів сільськогосподарського кооперативу, то земельні права членів залишились поза увагою як Закону, так і відповідних Статутів сільськогосподарських кооперативів. Разом Із тим, члени сільськогосподарських кооперативів у зв'язку з участю у формуванні земельного фонду кооперативу повинні наділятися і певними земельними правами, що відбиває значною мірою специфіку земельно-кооперативних відносин всередині сільськогосподарських кооперативів. Видається, що члени сільськогосподарських кооперативів можуть мати такі земельно- та аграрно-спеціалізовані права: а) на допомогу у веденні особистого селянського господарства, зокрема шляхом користування на безоплатній основі матеріально-технічними ресурсами

217

РОЗДІЛ 10

кооперативу, пасовищами та сіножатями, які належать кооперативу на праві власності; на допомогу в обробітку присадибної ділянки тощо саме як функціонуючі члени сільськогосподарського кооперативу; б) при виході з сільськогосподарського кооперативу. Зокрема є пряма вказівка Закону на те, що фізична особа у разі виходу з кооперативу (стосовно сільськогосподарських виробничих кооперативів) має право на отримання земельної ділянки в натурі. Очевидно, мається на увазі та земельна ділянка, яка була передана як земельний пайовий внесок у земельний пайовий фонд кооперативу. Однак не зрозуміло, чи це буде та сама земельна ділянка, чи інша, рівноцінна внесеній.

У зв'язку з тим, що Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" та інше кооперативне та земельне законодавство слабо врегульовують земельні відносини в сільськогосподарських кооперативах, на практиці з'являються невирішені проблеми. Статути конкретних сільськогосподарських кооперативів в основному дублюють положення Закону. Видається, в цій ситуації доцільно було б затвердити Примірні (типові) статути сільськогосподарських кооперативів, як це зроблено, скажімо, у Франції, де постановою Уряду від 16 січня 1990 р. було офіційно затверджено шість типових Статутів для наступних видів сільськогосподарських кооперативів: 1) "збір - продаж" (кооперативи, які мають завданням виробництво, збут і продаж сільськогосподарської і лісової продукції); 2) "спільне ведення господарства" (виробництво, переробка І збут стосовно тваринницьких і багатопрофільних кооперативів); 3) "зернові" (кооперативи, які мають завданням виробництво, зберігання, переробку і збут зернових) та інші.¹ Треба зазначити, що в Україні Наказом Міністерства аграрної політики від 26 червня 2003 р. затверджено примірні статути сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу та Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу - агроторгового Дому .

Земельні права функціонуючих членів сільськогосподарських кооперативів можуть проявлятися, зокрема, і в таких формах: 1) користування і розпорядження землями самого сільськогосподарського кооперативу; 2) користування одержаною як членом сільськогосподарського кооперативу власною земельною ділянкою. Щодо першої форми, то цієї

¹ Павлова 3. И. Организационноправовьіе формьі аграрньїх хозяйств во Франции // Реформирование сельскохозяйственньіх предприятий (правовьіе проблеми). - М., 1996.-С. 112-113. ' http: //rada.kiev.ua /laws /pravo /new /cgi-bin /show.cgi.

218 .

Сільськогосподарські кооперативи як органЬаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

проблеми ми вже частково торкалися. Варто лише зазначити, що користування земельними ділянками кооперативу є не лише правом, а, в першу чергу, обов'язком членів кооперативу. Така вимога, зокрема, передбачена Земельним кодексом України - ст. 91, 96 ЗК на перше місце серед обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів ставлять обов'язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Що ж до права розпорядження землями сільськогосподарського кооперативу, то це право члени кооперативу можуть реалізувати лише спільно шляхом голосування на загальних зборах членів кооперативу. Знову ж таки Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" не містить з цього приводу ніяких вказівок: ні щодо процедури прийняття рішень з цього питання, ні щодо інших умов реалізації права розпорядження землями сільськогосподарського кооперативу.

Як відомо, на сьогоднішній день сільськогосподарські кооперативи формують в основному свій земельний фонд за рахунок передачі їм засновниками і членами кооперативу власних земельних ділянок як пайових внесків. Отже, земельний фонд кооперативу є за суттю сумою земельних ділянок Його членів, незалежно від того, що ці земельні ділянки передаються у власність кооперативу. Тому важливо в Законі закріпити процедуру прийняття рішення з цього питання з тим, щоб не допустити порушення прав членів кооперативу. Видається за необхідне передбачити, щоб рішення щодо відчуження земельної ділянки, яка належить кооперативу, приймалися більшістю у дві третіх голосів, при цьому до уваги повинні братися побажання і думки тих членів кооперативу, якими земельна ділянка кооперативу, яка відчужується, була передана як пайовий внесок (якщо це можливо визначити). Разом із тим, видається, що відчуження земельних ділянок сільськогосподарського, у першу чергу виробничого, кооперативу повинно бути лише як крайній захід. При цьому право привілеєвої купівлі, право оренди чи інше право щодо набуття права власності на відповідну земельну ділянку повинні належати в першу чергу членам сільськогосподарського кооперативу та членам їхніх сімей.

Така форма реалізації земельних прав членів сільськогосподарського кооперативу, як користування одержаною як членом кооперативу власною ділянкою, на сьогоднішній день не є поширеним явищем. Очевидно, це пояснюється сучасною складною економічною ситуацією, в якій опинилися сільськогосподарські кооперативи. У них немає достатньо коштів, щоб придбати додаткові земельні ділянки з тим, щоб передати їх у користування чи на інших умовах своїм членам. Окрім

. 219

РОЗДІЛ 10

того, члени сільськогосподарського виробничого кооперативу (принаймні за теперішніх складних економічних умов) більше зацікавлені в ефективному використанні земельних ділянок спільно з іншими. Це зменшує ризик здійснюваної ними підприємницької діяльності. Хоча, звичайно, сільськогосподарський виробничий кооператив може передати в оренду членові кооперативу земельну ділянку, яка тимчасово не використовується. Такі відносини між кооперативом і його членом повинні ґрунтуватися виключно на договорі і, оскільки є в своїй основі цивільно-правовими відносинами, а не членськими (кооперативними).

У Примірних статутах і Статутах конкретних кооперативів доцільно закріпити також і такі права членів сільськогосподарських виробничих кооперативів, які значною мірою пов'язані з їхніми земельними правами, а саме: а) поставку через кооператив для потреб особистого селянського господарства насіння, добрив та засобів захисту рослин тощо; б) отримання часток доходу на земельний пайовий внесок, в тому числі і в натуральній формі (продукцією, послугами); в) компенсацію вартості будівель та інших споруд та приміщень, які розміщені на земельній ділянці, переданій як пайовий внесок у земельний пайовий фонд кооперативу; інші права.

У Законі і в Статутах сільськогосподарських кооперативів необхідно вдосконалити процедуру виходу з кооперативу та отримання земельних ділянок у розмірі земельного паю, оскільки це через недосконалість відповідних норм Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" зумовлює ряд проблем. Перша проблема полягає у тому, що є істотна різниця між земельним пайовим внеском І земельним паєм (натомість Закон взагалі не вирізняє земельних паїв, про що вже зазначалося). Вона полягає у тому, що земельний пайовий внесок є внеском члена кооперативу у створення і розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі земельної ділянки у власність кооперативу. В той час, як земельний пай дорівнює земельному пайовому внеску плюс, можливо, частини земель, які були придбані кооперативом за результатами виробничо-господарської діяльності і які складають земельний пайовий фонд кооперативу. Таким чином особа, яка припинила членство в сільськогосподарському кооперативі, може претендувати не лише на повернення їй земельної ділянки, яку було передано кооперативу як земельний пайовий внесок, а й на додаткову земельну ділянку, пропорційну збільшеному земельному паю, якщо кооперативом були придбані додаткові земельні ділянки. Якщо ж кооператив не збільшував своїх земельних угідь, а виплачував частки доходу на зе-

220

Стьськогосподарські кооперативи як організацій но-правова форма реалізації громадянами України іемельних прав

мельний пай в грошовому виразі, а не шляхом збільшення паю, то колишній член кооперативу може вимагати лише повернення йому земельної ділянки у розмірі земельного пайового внеску.

Інша проблема земельних відносин в сільськогосподарських кооперативах полягає в тому, що невідомо, яку саме земельну ділянку в результаті припинення членства громадянин зможе отримати. Закон щодо цього не містить жодних варіантів. Видається, що доцільно було б в інтересах кооперативу і тих членів, які продовжують працювати в ньому і не припиняють членства, закріпити в Законі норму, яка б передбачала надання громадянам, які припинили членство в кооперативі, рівноцінної земельної ділянки. Якщо ж якість земельної ділянки гірша (кадастрова оцінка нижча) від тієї, яка була передана як земельний пайовий внесок, то особа має право претендувати на певну компенсацію, зумовлену необхідністю покращення якості земельної ділянки, яку вона отримала при виході з сільськогосподарського кооперативу. Хоча в Статутах сільськогосподарських кооперативів можливо передбачити й інші варіанти.

13. Попередньо нами було розглянуто випадки, коли громадяни України, реалізуючи свої земельні права, створюють або вступають до вже функціонуючого сільськогосподарського виробничого кооперативу, і при цьому передають належні їм на праві приватної власності земельні ділянки як пайовий земельний внесок у власність кооперативу. Однак умова передачі земельної ділянки у власність кооперативу, навіть як пайовий внесок, стримує досить часто підприємницьку ініціативу селян у напрямку створення сільськогосподарських виробничих кооперативів. Вирішальну роль тут відіграє психологічний фактор. Адже, щойно отримавши землю, селяни не поспішають з нею "розлучатися". Зрештою, і в юридичній літературі рекомендується при нестабільній економічній ситуації передавати земельні ділянки в оренду. Як зазначає з цього приводу 3. С. Бєляєва, якщо орендна плата зацікавить власників земельних ділянок, то і права сільськогосподарських організацій виявляться стійкими. Проте не можна не враховувати того, що внесення земельних ділянок у статутний капітал буде можливою в наступні роки, коли ситуація зміниться .

Таким чином громадяни України можуть реалізувати свої земельні права і шляхом:

¹ Див.: Аграрная реформа в Российской Федерации: правовьіе проблемьт и решения. -М, 1998.- С. 23.

221

РОЗДІЛ 10

• надання ними кооперативу належних їм на праві власності земельних ділянок у користування як за плату, так і на безоплатній основі;

• передачі в оренду. Правові основи оренди землі закріплені у Зе- мельному кодексі України (ст. 93) та Законом України "Про оренду землі".

14. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи не здійснюють виробничо-господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення, а отже, не використовують їх як основний засіб виробництва. Землі ними використовуються, в основному, як просторова база для розміщення господарської інфраструктури. Відповідно, іншими будуть і земельні права (обсяг цих прав) членів сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. І якщо земельні права членів сільськогосподарських виробничих кооперативів більшою мірою пов'язані з їхніми трудовими правами, то права членів сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів більше тяжіють до їхніх майнових прав. Зокрема право членів сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу зводити на землях кооперативу житлові, виробничі та інші будівлі І споруди має подвійну юридичну природу -земельно-майнову.

Разом із тим, члени сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу можуть використовувати тимчасово не використовувані в господарських цілях землі кооперативу. Рішення про надання відповідної земельної ділянки членові кооперативу на певних правових підставах (в оренду, у власність тощо) і для певних цілей повинно прийматися загальними зборами членів відповідного сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

Враховуючи, що земельні відносини для сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах мають менш Істотне значення, ніж для виробничих, то в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію", який би мав містити окремий розділ "Земельні відносини в сільськогосподарських кооперативах", для них можна передбачити наступні підстави набуття прав на земельні ділянки: а) внесення земельних ділянок як земельний пайовий внесок засновниками і членами кооперативу у пайовий фонд кооперативу (при цьому, як правило, тих земельних ділянок, які не використовуються або не придатні для вирощування сільськогосподарської продукції, або на яких розміщені відповідні будівлі, споруди тощо); б) придбання земельних ділянок кооперативом у власність на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни, прийняття спадщини тощо; в) оренди земельних ділянок у громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад тощо.

222

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалЬиціїгромадянами України земельних прав

Загалом бажано, щоб права членів сільськогосподарських кооперативів незалежно від їх типів, в тому числі й земельні, були якомога повніше і детальніше врегульовані у Статутах відповідних кооперативів, що є беззаперечною умовою дотримання прав усіх учасників кооперативних відносин.

IS. На сьогоднішній день на практиці набуло поширення кооперування громадян в сфері сільськогосподарського виробництва без організаційно-правового оформлення. Мова йде, в першу чергу, про співпрацю громадян-власників особистих селянських господарств. Як відомо, на підставі положень Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від З грудня 1999 р. громадянам, яким у встановленому порядку з земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), дозволено розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході із зазначених підприємств майнових паїв. Проте регламентація земельних відносин в особистих селянських господарствах у новому Земельному кодексі України практично відсутня, не враховуючи ст. 33, яка передбачає загальні цивільно-правові підстави набуття прав на земельні ділянки та містить відсилочну норму до спеціального законодавства України у цій сфері, яке поки що відсутнє, та ст. 121 ЗК, у якій передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, у тому числі і для ведення особистого селянського господарства. Для цих цілей, згідно з ЗК України, громадянам можуть передаватися земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, і лише у випадку отримання в натурі земельної частки (паю). Розмір земельної ділянки згідно з п. 2 ст. 121 ЗК, яка використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено за рахунок земельної ділянки, отриманої у розмірі цієї земельної частки (паю). Встановлення максимального розміру земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є необхідною умовою, щоб запобігти перетворенню особистих селянських господарств на товарні господарства, подібні за суб'єктним складом і за характером відносин до фермерських господарств, однак із незрозумілим правовим статусом. А з іншого боку, це порушує права громадян щодо вільного вибору форм господарської діяльності і розпорядження земельними

Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня.

223

РОЗДІЛ 10

ділянками, які належать їм на праві власності. Тому одним із прийнятних способів реалізації земельних прав громадяни, в тому числі і тих, які ведуть особисте селянське господарство, вбачають у кооперуванні зусиль без створення юридичної особи. Земельні ділянки в таких випадках залишаються у власності осіб, які кооперують свою діяльність, проте спільно ними обробляються. Такий спосіб кооперування дає можливість полегшити працю цих осіб без залучення додаткових коштів, однак, як правило, носить недовготривалий (сезонний) характер, а тому є значна вірогідність невизначеності земельних відносин у майбутньому. Таким чином, ми можемо зробити наступні висновки:

• Громадяни України, які отримали у приватну власність земельні ділянки в результаті земельно-аграрної реформи, мають право і повинні добровільно обирати спосіб і шляхи реалізації своїх земельних прав, керуючись законами України та власними інтересами.

• Сільськогосподарські виробничі кооперативи на сьогодні в Україні є одними з основних землевикористувачів земель сільськогос подарського призначення і будуть такими залишатися ще значний пе ріод. У зв'язку з цим громадяни України значною мірою можуть реалі зувати свої конституційні земельні права саме через сільськогоспо дарські виробничі кооперативи.

• Головними суб'єктами реалізації громадянами України їхніх прав на використання земель сільськогосподарського призна чення через кооперативну форму господарювання с селяни.

• Громадяни України можуть використовувати сільськогосподар ські кооперативи для реалізації своїх земельних прав у різних формах:

а) через створення сільськогосподарського виробничого кооперативу;

б) через вступ до вже діючого кооперативу тощо.

• Сучасне законодавство (Земельний кодекс, Закон України "Про кооперацію", Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію") майже не регламентують земельні права громадян України, зокрема і селян, як членів сільськогосподарських кооперативів.

• Земельні права членів сільськогосподарських кооперативів як аграрних структур є основними, базовими. Вони реалізуються через використання земель сільськогосподарських кооперативів І як власників земельних паїв (земельних ділянок).

• Земельні права (обсяг цих прав) членів сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів не є рівнозначними. В Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" необхідно передбачи ти самостійний розділ "Землі в кооперативі" і окремо врегулювати зе-

224

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

мельнІ відносини у сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативах.

• Реорганізація КСП, паювання земель сприяло виникненню но вого процесуального порядку одержання і реалізації земельних прав громадянами України - колишніх членів КСП. Цей процес мав позитив не значення і загалом завершується.

• У майбутньому виникнення земельних кооперативних прав у громадян України буде пов'язано з організацією нових сільськогоспо дарських кооперативів. Цей порядок повинен бути детально закріпле ний у Земельному кодексі України і в Законі України "Про сільськогос подарську кооперацію" шляхом внесення істотних доповнень до них.

• Необхідно посилити захист земельних прав членів сільськогоспо дарських у їхніх Статутах (у тому числі через локальні норми самих сіль ськогосподарських кооперативів), а також через державний судовий захист.

• Реалізація земельних прав громадян України, у тому числі членів сільськогосподарських кооперативів, можлива і шляхом кооперу вання громадянами своїх зусиль І об'єднання ними своїх земельних ділянок без організаційно-правового оформлення; однак, таке коопе рування носить короткотерміновий, як правило, сезонний характер.

Контрольні завдання

1. Назвіть організаційно-правові форми реалізації громадянами Украї ни (переважно селянами) їхніх земельних прав.

2. З'ясуйте поняття сільськогосподарського кооперативу.

3. На яких принципах організуються та діють сільськогосподарські кооперативи в Україні?

4. Наведіть класифікацію типів та видів сільськогосподарських кооперативів.

5. Які особливості земельних правовідносин у сільськогосподар ських кооперативах?

6. Визначіть поняття "земельний пайовий внесок" та "земельний пай". Як вони співвідносяться?

Дискусії та обговорення

1. Цивільний кодекс України (ст. 84) розмежовує кооперативи: виробничі кооперативи відносить до підприємницьких товариств, а споживчі (обслуговуючі) - до непідприємницьких. Аналогічна позиція знайшла відображення у Законі України "Про сільськогосподарську

' 225

РОЗДІЛ 10

кооперацію , де сільськогосподарські кооперативи залежно від мети -отримання доходу - поділяються на виробничі і обслуговуючі. Відповідно у юридичній літературі ці норми чинного законодавства стали підставою для розуміння сутності кооперативів як громадських організацій. Наскільки правомірною та обґрунтованою є позиція законодавця із зазначеного питання та думка, що висловлена у юридичній літературі?

2. Яким чином і в якому законодавстві необхідно врегулювати земельні відносини в сільськогосподарських кооперативах?

Література

1. Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулиничв. - К.: Ін Юре, 2001. - Розділ 10.

2. Земельне право України: Підручник / За ред. М. В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Розділ 16.

3. Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, 1.1. Караката. - К.: Істина, 2003. - Розділ 12.

4. Кооперативне право: Підручник / За ред. д. ю. н., проф. В. І. Сем чика.-К., 1998.

5. Семчик В. 1. Організаційно-правові засади діяльності сільськогос подарської кооперації// Правова держава. Щорічник наукових праць НАН.-Вип. 9.-К., 1998.

6. АбоваТ.Е. Кооперативи как субьектьі гражданского права// Субьектьі гражданского права. - М., 2000.

7. Випганович 1. Історія українського кооперативного руху. - Нью- Йорк, 1964.

8. Гаєцька-Колотило Я. 3. Оганізаційно-правові форми сільськогос подарської кооперації в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06.-К., 2003.

9. ЗіновчукВ.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. - К., 1996.

10. Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського коопера тиву. - Видання друге, доповнене і перероблене. - К.: Логос, 2001. - 3 80 с.

М.Козьірь М. И. Сельскохозяйственная кооперация в России: Проблеми совершенствования правового регулирования // Государство и право. - 1998.-№ 11.

12.Кузьмич И. П. Сельскохозяйственньїй производственньш кооператив как организационно-правовая форма ведення сельскохозяйственно-го производства: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 - Минск, 2002.

Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав

13.Мареін А., ШарС. Кооперативи: принципи і практика: Пер. з англ.-К., 1994.

14.Марочко В. І. Українська селянська кооперація: історико-теоре-тичний аспект (1861-1926). - К.,1995.

15.Мартос Б. Теорія кооперації. - Подебради, 1924.

ХЬ.МацькоМ. А. Кооперативне право України: теоретичні аспекти// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали III регіональної наукової конференції (лютий 1997). - Львів, 1997.

17.Павлова 3. И. Роль обслуживающих кооперативов в предприни-мательской деятельности крестьян // В сб.: Предпринимательская дея-тельность в сельском хозяйстве России. Правовьіе вопросьі. - М., 1998.

18. Павлова 3. Я. Организационно-правовьіе формьі аграрних хо-зяйств во Франции// В кн.: Реформирование сельскохозяйственньгх предприятий (правовьіе проблеми). - М.,1996.

19.Павлшовскип Ю. Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху. - Львів, 1934.

20.Проценко Т. П. Сучасний етап та правове забезпечення кооперації в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць НАН. -Вип. 11.-2000.

21.Рьшарук А. И. Кооперативи: формьі, организация работьі, перспективи развития. - К., 1988.

22. Сонин О. М. Правовое положение сельскохозяйственньїх (кроме колхозов) кооперативов: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. - X., 1992.

23. Туган-Барановський М. Й. Социальние основи кооперации. - М., 1989.

24. Tumoea H. Права членів сільськогосподарських кооперативів: тенденції та проблеми їх законодавчого забезпечення // Право України. - 2000. - № 2.

25. УркевичВ. Ю. Становлення сільськогосподарських кооперативів в умовах ринкової економіки України: деякі правові аспекти. - X.: Одіссей, 2004.

26. Федорович В. і Правові основи створення та діяльності сільсько господарських кооперативів в Україні. - Львів, 1998.

27. Чаянов О. Краткий курс кооперации. - М., 1925. 28.MunknerHans-H. 1981. Cooperative Principles and Cooperative Law/

4-th Reprint/ Institut fur Kooperation in Entwicklunglandem, Marburg/ Lahn. 1981.

226

227

РОЗДІЛ 10 ___

Законодавство

1. Конституція України, ст. З 8, 41, 42.

2. Земельний кодекс України, ст. 22, 28.

3. Земельний кодекс України: Коментар / За ред. професорів А. П. Геть мана, М. В. Шульги. - X.: Одіссей, 2002 (до зазн. статей).

4. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. проф. В. І. Семчика. - К.: Ін Юре, 2003 (до зазн. статей).

5. Господарський кодекс України, Розділ II, глава 10.

6. Цивільний кодекс України, Розділ II, глава 7, 8.

7. Закон України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 5. - Ст. 35.

8. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. (з наступними змінами, внесеними Законом від 2 лис топада 2000 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39.

9. Закон України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. // Ві домості Верховної Ради України. - 2002. - № 15. - Ст. 101.

10. Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку коопера тивного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах" від 19 грудня 2000 р. № 1348 /2000.

11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження про грами розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів" від 12 грудня 2002 № 4858.

РОЗДІЛИ

Права членів особистого селянського господарства на землі

1. Особисте селянське господарство — новий та особливий суб'єкт земельних та аграрних відносин в Україні Земельний кодекс України 2001 р. вперше передбачив Існування такого суб'єкта земельних відносин, як особисте селянське господарство (ст. 33). Громадяни України можуть мати земельні ділянки для ведення такого господарства на праві власності та на праві оренди. На відміну від них, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для цих цілей лише на умовах оренди. Це випливає з особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Спеціальний Закон "Про особисте селянське господарство" було прийнято 15 травня 2003 р. У ньому дається таке визначення поняття цього господарства: "це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг у використанні майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму" (ст. 1). Однак Існування його як самостійного суб'єкта на сьогоднішній день є дискусійним.

Слід зазначити насамперед, що Закон юридично некоректно визначає поняття суб'єкта (суб'єктів) особистого селянського господарства. Вочевидь, йдеться про те, що це не "господарська діяльність", а -фізична особа (селянин) або кілька фізичних осіб (переважно - селян), які ведуть сільськогосподарську діяльність.

Це - господарство, яке не є юридичною особою. 1 в той же час закон говорить про "майно особистого селянського господарства", що є основною ознакою саме юридичної особи. Більш правильне трактування цього положення дає ст. 6 Закону, використовуючи термінологію "майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства". Вдалим є і встановлення юридичної природи цього майна як власності однієї особи (приватної власності), спільної часткової або спільної сумісної власності його членів.

228

Урядовий кур'єр. - 2003, 11 червня.

РОЗДІЛ ІІ

Поняття особистого селянського господарства близьке до колишнього поняття "колгоспний двір", але відрізняється від нього тим, що не носить похідного (вторинного) характеру від іншого суб'єкта (для колгоспного двору це був колгосп) і базується на приватній власності.

За своїм сімейним (родинним) складом особисте селянське господарство близьке до фермерського господарства, проте істотно відрізняється від нього відсутністю підприємницьких засад діяльності і, в основному, нетоварним характером цієї діяльності. Це господарство носить натуральний характер, його сільськогосподарська діяльність покликана забезпечувати потреби членів господарства з реалізацією лише надлишків сільськогосподарської продукції. Дещо випадає з цих правил функція зайняття сільським зеленим туризмом, яка за своєю суттю входить до сфери підприємницької діяльності, а тому не вписується в назву ст. 1 про те, що "діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності". Проте особисте селянське господарство може здійснювати некомер-ційну господарську діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 Господарського кодексу України).

Зараз в Україні понад 3/5 (61,5%) сільськогосподарської продукції виробляється в особистих селянських господарствах. При такому значному її обсягу ця продукція практично набуває досить значного товарного характеру, що не узгоджується з юридичною природою суб'єктів некомерцїйної господарської діяльності.

Розгорнутий науково-практичний коментар до Закону України "Про особисте селянське господарство" зроблено групою авторів за редакцією кандидата юридичних наук, доцента В. В. Носіка¹.

2. Земельні відносини в особистих селянських господарствах певною мірою закріплено в Земельному кодексі України.

По-перше, ЗК ввів таку нову групу земель, як "земельні ділянки особистих селянських господарств" (ст. 35), хоча більш точною була б наступна назва цієї статті - "земельні ділянки в особистих селянських господарствах", оскільки останні не є юридичними особами. Аналогічну юридичну неточність припустив і Закон "Про особисте селянське господарство" (ст. 5).

¹ Науково-практичний коментар до Закону України "Про особисте селянське господарство". - К.: Кондер, 2004.

230 ' " ' ' .

Права членів особистого селянського господарства на землі

По-друге, ЗК правомірно закріпив громадян України як єдиних суб'єктів землевикористання в особистих селянських господарствах (ст. 33 п. 1).

По-третє, ЗК встановив, що використання земель в особистих селянських господарствах може бути на праві власності та на праві оренди. Громадяни України можуть використовувати обидва титули використання земель, у той час, як іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише на умовах оренди. Це випливає з загального засадничого положення земельного законодавства України про те, що основними використувачами земель сільськогосподарського призначення є громадяни України (переважно в особі селян).

На жаль, Земельний кодекс України неповно регулює правовий режим у особистих селянських господарствах. Більш повно, хоча і теж недостатньо, це зроблено спеціальним Законом "Про особисте селянське господарство".

3. Закон регламентує, хоч і недостатньо точно і повно, суб'єктний склад земельних відносин у господарстві. Ст. 5 має неточну юридичну назву, а саме: "Земельні ділянки особистого селянського господарства", оскільки само господарство не є суб'єктом права (юридичною особою).

Суб'єктами земельних відносин у особистих селянських господарствах є члени господарства в особах:

.- одного члена господарства;

• подружжя;

• кількох членів господарства.

Законом конкретизована юридична природа власності на земельні ділянки в особистому селянському господарстві.

Земельні ділянки членів господарства можуть бути у них на праві власності або на праві оренди.

На праві власності земельні ділянки в господарстві можуть мати лише громадяни України. При цьому можливі такі її різновиди:

- право приватної власності однієї особи (члена господарства); -право спільної сумісної власності подружжя (членів госпо дарства);

- право спільної часткової власності членів господарства.

У всіх зазначених варіантах йдеться лише про громадян України. Особисте селянське господарство може складатися з однієї особи -власника земельної ділянки. У його складі може бути подружжя, якому зе-

231

РОЗДІЛ 11

мельна ділянка належить спільно (сумісно), тобто без визначення часток кожного з них. Користування ділянкою здійснюється спільно, а розпорядження нею може здійснюватися за спільною згодою членів подружжя.

Якщо у складі господарства є два або кілька членів, то спеціальний закон передбачає право їхньої спільної (часткової) власності на земельну ділянку, коли кожному визначається конкретна частка у цій ділянці. Ці частки повинні бути рівними, якщо інший варіант не передбачений за домовленістю співвласників. Останні домовляються про порядок використання земельної ділянки. І хоч Закон від 15 травня 2003 р. не передбачає можливість використання земельної ділянки двома або більшою кількістю членів особистого селянського господарства (не членами подружжя) на праві спільної сумісної власності, видається, що, за бажанням і згодою всіх таких членів господарства, такий правовий режим землевикористання слід вважати законним. Останнє випливає з загальних цивільних засад регламентації права спільної власності (Глава 26 Цивільного кодексу України).

4. Спеціальним законом про особисте селянське господарство частково врегульовано і деякі інші земельні відносини в цих господарствах.

Встановлено граничні розміри земельної ділянки, яка може бути у громадян - членів господарства на праві власності - не більше 2,0 гектара (ст. 5 Закону). Про такий же розмір земельної ділянки закон говорить і стосовно її оренди. Це означає, що особисте селянське господарство може мати земельну ділянку лише на засадах короткострокової оренди (ст. 93 ЗК України), що обмежує земельні права і конкретні можливості членів господарства.

Щоправда, розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений за рахунок земельної частки (паю). Це може бути у разі виділення в натурі земельної ділянки власнику земельної частки (паю), а також при її спадкуванні членами господарства.

Члени особистого селянського господарства - це здебільшого члени колишнього підсобного господарства, яке мало присадибну земельну ділянку на праві користування у розмірі до 0,5 гектара (п. 42 Примірно-го статуту колгоспу). Тому у процесі її безоплатної приватизації площа земельної ділянки особистого селянського господарства може бути меншою за 2,0 гектари. У такому разі це господарство може скористатися своїм правом на безоплатну передачу йому земельної ділянки з земель уже не колективної власності, а з земель державної або комунальної власності. При цьому земельна ділянка може збільшитися, але не перевищувати у загальній площі 2,0 гектарів.

232

Права членів особистого селянського господарства на землі

Як уже зазначалося, члени особистого селянського господарства можуть бути суб'єктами власності на земельну ділянку одноособово, а також в особі подружжя чи кількох членів господарства. За бажанням двох останніх груп суб'єктів їхні земельні ділянки можуть бути відокремленими або ж виділятися єдиним масивом.

Істотним є право члена господарства при виході з нього одержати виділену йому земельну ділянку в натурі (на місцевості). Така законодавча новела введена ст. 5 Закону "Про особисте селянське господарство". Якщо ця ділянка належала члену господарства на праві власності (не оренди), то він має право вільно розпоряджатися нею відповідно до Земельного кодексу України. Вочевидь, при цьому не повинні бути порушені права інших членів господарства.

5. Земельні права членів особистого селянського господарства (окрім розглянутих) Законом "Про особисте селянське господарство" системно не розкрито. На них повною мірою поширюються права власників земельних ділянок, які зафіксовано в ст. 90 Земельного кодексу України. Спеціальний закон мав їх конкретизувати, але зробив це лише частково.

Ст. 7 Закону від 15 травня 2003 р. сукупно закріпила земельні, майнові та деякі інші права членів особистого селянського господарства.

Стосовно безпосередньо земельних прав та органічно пов'язаних з ними майнових прав Закон зазначає на такі права членів господарства:

- самостійно господарювати на землі;

-укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству;

-реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам;

- використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону;

- на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; -вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сіль ськогосподарською продукцією та продуктами ЇЇ переробки.

Забороняється будь-яке адміністративне втручання в господарську діяльність особистого селянського господарства, її планування, визначення характеру та видів цієї діяльності.

^ґ 233

РОЗДІЛ 11

Члени господарства можуть укладати різні угоди, зокрема купівлі додаткової земельної ділянки (з тим, щоб загальна площа не перевищувала 2,0 гектара) або продажу своєї земельної ділянки.

Продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення повинен здійснюватися з дотриманням спеціальних умов та правил, встановлених у ст. 130 ЗК. Зокрема, покупцями цих ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути лише громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва (до останніх, насамперед належать фермери). Юридичні особи України можуть придбати ці ділянки лише тоді, коли їхніми установчими документами (Статутом) передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Окрім купівлі та продажу земельної ділянки, члени особистого селянського господарства мають право міни, дарування, успадкування, застави земельних ділянок.

Особливо відповідально і застережливо слід ставитись до застави земельних ділянок, коли вона стає предметом забезпечення певного кредиту. Адже при невиконанні кредитних зобов'язань (несвоєчасне повернення кредиту, несплата відсотків за користування кредитом) заста-водержатель (банк) може стати власником заставленої земельної ділянки. Якщо йдеться про заставу земельної ділянки, що перебуває у спільній власності подружжя або кількох членів особистого селянського господарства, то вона може бути передана у заставу лише за згодою всіх її співвласників.

Члени особистого селянського господарства можуть вільно укладати договори на продаж лишків виробленої та переробленої в господарстві продукції, самостійно встановлювати ціни на цю продукцію, реалізовувати її на ринках та через різні заготівельні організації.

Члени господарства мають право використовувати в межах своїх земельних ділянок для господарських І побутових потреб (а не на продаж) загальнопоширені (місцевого значення) корисні копалини, торф, прісні підземні води та користуватися надрами для інших цілей. При цьому, згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра, корисні копалини місцевого значення І торф можуть розроблятися загальною глибиною розробки до

234

Права членів особистого селянського господарства на землі

двох метрів, а прісні підземні води глибиною до 20 метрів. Спеціального дозволу (ліцензії¹) та гірничого відводу для цього не потрібно. Плата за користування зазначеними надрами з власників не стягується.

Членам особистого селянського господарства як власникам земельних ділянок повинні бути відшкодовані збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель для потреб, не пов'язаних Із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покрову та в деяких інших випадках відповідно до ст. 156 ЗК України.

Члени особистого селянського господарства мають право вільно розпоряджатися житловими та іншими будівлями, що є на їхніх земельних ділянках. Окрім цього, вони мають ряд інших майнових І немайно-вих прав, які передбачені в ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", зокрема це право на самостійне здійснення матеріально-технічного забезпечення; членство в кредитних спілках; одержання трудової пенсії та інших видів соціальної державної допомоги; об'єднання у виробничі товариства, асоціації, спілки; зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. № 2031 затверджено порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства. Цей дохід застосовується для віднесення членів господарства до категорії зайнятого населення в разі, коли робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.