Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування.
Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики(структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним, а навпаки - циклічний надлишок).
Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Є багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них такі:
Загальний дефіцит бюджету, який називають також «фактичним» чи «касовим», утворюється державними витратами,які перевищують державні доходи та субсидії;
Зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
Внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит «мінус» зовнішній дефіцит;
Операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
Первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
Поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків
Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і не інфляційні джерела.
Не інфляційні джерела містять в собі :
Внутрішні і зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;
Трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за закупівельні товари, а також за рахунок підвищення податків.
Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.
В
аналітичному вигляді фінансування
дефіциту державного бюджету можна
показати таким чином:
- де
-
показник
дефіциту бюджету,
-
грошова база,
- внутрішній борг,
-
зовнішній борг в іноземній валюті,
-
валютний курс.
Державний борг(
)
– загальний розмір накопиченої
заборгованості уряду власникам
державних цінних паперів, який дорівнює
сумі минулих бюджетних бюджетних
дефіцитів за вилученням державних
бюджетних надлишків.
Державний борг складається із внутрішнього і зовнішнього боргу держави.
Внутрішній державний борг ( ) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
Зовнішній державний борг ( ) – заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і держ. боргу. Бюджетний дефіцит збільшує держ. борг, а зростання боргу в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.
Управлінням державним боргом – сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.
Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.
Базові показниками величини державного боргу: 1)Відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією МВФ) до 80 – 100% (за методологією МБРР)); 2) Відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений; 3) Відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений; 4) Відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП ( 10 – 15%).
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів: а)безумовності, б)зниження ризиків, в)оптимальності структури, г)зберігання фінансової незалежності, г)прозорості.
Одним із найпоширеніших методів управління є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик (держава повинна мати високу репутацію держави-позичальника). За умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.
Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов’язання з певного фінансового кредиту іншим зобов’язанням.
Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.
Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.
Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з зобов’язаннями на пізніший термін.
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.
Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.
Анулювання боргу – відмова держави від усіх зобов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.