8.Психологічна характеристика міжособистісно-групового конфлікту.

Окремим видом конфлікту є міжособистісно-груповий конфлік.Вони виникають внаслідок суперечностей між очікуваними вимогами,поглядами,окремої особистості та сформованими у групі нормами праці і поведінки.

Учасниками такого конфлікту є з одного боку особистість,а з іншого боку група або мікрогрупа.

Причини винекнення МГК повязані із порушенням групових норм,рольових очікувань,із неадекватністю внутрішньої установки окремого індивіда щодо його статусу.

Основними причинами МГК є

1.порушення особистістю групових норм

2.невідповідність окремих рис характеру і властивостей темпераменту особистості очікуванням групи

3.розбіжності у поглядах,цілях,цінностях окремої особистості поглядам цілої групи.

4.невідповідність стилю керівництва рівню розвитку цілої групи.

5.Низький рівень професійної і комунікативної компетентності керівника

6.перевищення повноважень лідера

7.застосування компромату проти керівника чи лідера

8.зміна групової свідомості(відбувається переорієнтація групи,зміна цілей,цінностей та ін.)

Може відбуватися застосування групових санкцій,може мати місце намагання зіпсувати імідж,перешкодити планам іншої людини.

Для того щоб спрогнозувати конфлікт між особистістю та групою необхідно проаналізувати:

1.Особливості стосунків у колективі

2.характер соціально-психологічного клімату

3.наявність мікрогруп і характер їх спрямованості

4.особливості лідерства і керівництва в групі

5.індивідуально-психологічні особливості окремих членів групт

В групах з високим потенціалом конфліктогенності необхідно досліджувати групові думки,групові мотиви і ціннісні орієнтації.Особливо в період нововведень

Способи розвязання конфліктів між особистістю та групою:

1.особа яка бере участь в конфлікті визнає свої помилки чи недоліки які призвели до конфлікту і виправляє їх.

2.група визнає своє невірне відношення до конкретної особи і виправляє їх.

3.компроміс(і особа і група в результаті приходять до спільної точки зору,але і кожна поступається чимось)

4.співробітництво

5.особа інтереси якої не можуть відповідати інтересам групи покидає цю групу.

9.Поняття про міжгрупові конфлікти та особливості їх виникнення.

Міжгрупові конфлікти — це такі зіткнення, які виникають між групами людей, коли члени кожної з конфліктуючих груп сприймають один одного як своїх суперників.

Специфіка міжгрупових конфліктів полягає в наступному:

1. Конкретними суб'єктами міжгрупового конфлікту можуть виступати малі і великі трудові колективи, етнічні групи, релігійні (конфесійні) об'єднання, партії, масові рухи та інші утворення.

2. Міжгрупові конфлікти можуть виникати між формальними групами (наприклад, між адміністрацією і профспілками), між не­формальними групами, між формальними і неформальними група­ми.

3. В основі міжгрупового протистояння є зіткнення протилеж­но спрямованих групових мотивів (цілей, цінностей, інтересів).

4. Сприймання конфліктної ситуації у випадку міжгрупового зіткнення має характер групових поглядів, думок, оцінок і характеризується такими явищами:

- деіндивідуалізація взаємного сприймання — суть цього явища полягає в тому, що члени конфліктних груп сприймають один одного за схемою "ми" - "вони" (тобто є протиставлення, виявлення протилежностей);

- неадекватне міжгрупове (соціальне) порівняння - це схильність свою групу оцінювати вище, а заслуги протилежної, протидіючої групи занижувати. Соціальне порівняння може ініціювати конфлікти, а також "виправдовувати" себе в конфлікті, адже, щоб перемогти, учасники міжгрупового протистояння оцінюють себе як позитивну групу, яка правильно діє і негативно оцінюють чужу групу;

- групова атрибуція — суть цього явища полягає в тому, що позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої групи пояснюється внутрішніми причинами, а негативна поведінка своєї групи і позитивна поведінка чужої групи пояснюється зовнішніми причинами. Так, негативна, агресивна поведінка своєї групи пояснюється зовнішніми причинами ("нас вимусили обставини"), а негативні дії суперників - внутрішніми ("вони чинять погано і зазнають невдач, тому що вони погані, самі винні"). Позитивні дії групи-опонента оцінюють, як зовні обумовлені ("їм пощастило", "їм допомогли", "обставини вимусили їх піти на угоду, бо вже не було іншого виходу") або деколи сприймаються як хитрощі ("щось тут не так, не можна їм довіряти"). Конструктивні дії своєї ж групи пояснюються внутрішніми причинами ("ми досягли успіху, тому що ми хороші, працьовиті, наполегливі"). І навіть розкол всередині своєї групи схильні пояснювати діями групи-опонента ("вони шкодять нам, будують змови проти нас).

5. Особливістю міжгрупових конфліктів також є те, що в конфліктуючих групах найчастіше існує власна ієрархічна структура. Очолюють ці групи (партії, нації, релігійні конфесії та ін.) лідери, що визначають ідейну спрямованість конфліктів, засоби досягнення поставлених цілей, і сильно впливають на світогляд та емоції інших членів групи.

6. Міжгрупові конфлікти можуть відбуватися і вирішуватися у таких формах, як: мітинги, страйки, демонстрації, війни, револю­ції, політичні революції, дискусії, переговори, зустрічі лідерів, збори, наради та ін.

7. До основних механізмів виникнення міжгрупових конфліктів належать: міжгрупова ворожість, об'єктивний конфлікт інтересів, внутрішньогруповий фаворитизм.

Міжгрупова ворожість -вперше описана З.Фройдом. Він стверджував факт універсальності міжгрупової ворожості у будь-якій взаємодії груп і визначив функцію міжгрупової ворожості як основний засіб підтримання згуртованості групи. Пізніше це явище продовжували вивчати такі вчені як Д.Доллард, Н.Міллер, Л.Бер-ковітц. Зокрема, Л.Берковітц обґрунтував неминучість перенесен­ня людиною агресії на всіх "інших", "подібних" на тих, хто мав на неї фруструючий вплив у минулому, в процесі "соціального научіння". Крім того, було доведено, що агресія може виникати навіть у тих випадках, коли людина не відчувала фруструючого впливу, але була його пасивним свідком.

Об'єктивний конфлікт інтересів. Найбільш повно цей механізм було описано в реалістичній теорії міжгрупового конфлі­кту Д.Кемпбелла, згідно якої конфлікт інтересів різних груп може викликати міжгруповий конфлікт. Крім того, міжгруповий конфлікт, який відбувався раніше, зумовлює сприйняття загрози окремими членами групи з боку іншої групи. Загроза, у свою чергу, зумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози, а також зумовлює підвищення внутішньогрупової солідар­ності. Загроза зумовлює більш повне усвідомлення індивідом власної групової приналежності і непроникність групових меж. Загроза зменшує відхилення індивіда від групових норм, призво­дить до необхідності покарання членів групи і збільшує міру їх покарання.

Внутрішньогруповий фаворитизм. Суть цього явища полягає в тенденції допомагати членам власної групи і протидіяти членам "чужої" групи. Внутрішньогруповий фаворитизм може виявлятися у поведінці членів групи, а також у процесі формуванні думок, суджень, оцінок, які відносяться як до членів своєї групи, так і до членів інших груп (К.Фергюссон, Х.Келлі, М.Горвітц). Ці ефекти можуть діяти на різних рівнях соціальної взаємодії і в різних ситуаціях, здійснюючи поділ між людьми, які за якимись конкрет-

ними критеріями оцінюються як "свої" і "чужі". Отже, міжгрупова конфліктність може спостерігатися і без об'єктивного конфлікту інтересів, а тільки завдяки пізнавальним процесам.

Управління міжгруповими конфліктами. З метою прогнозу­вання міжгрупового конфлікту необхідно систематично здійснюва­ти аналіз суспільної думки, проводити роботу із лідерами мікрогруп всередині групи з метою виявлення ранніх симптомів назрі­ваючого конфлікту (критичних висловлювань на адресу інших груп чи мікрогруп, посилення протиставлення за типом "ми-вони" та ін.).

Умовами розв'язання і врегулювання конфлікту є:

- визнання реальності конфлікту лідерами конфліктуючих груп і самими членами груп;

- прагнення вирішити ситуацію неконфліктним, мирним шляхом;

- організація переговорного процесу;