5.Вияв у словосполученнях національної специфіки мови.

6.Типи словосполучень за структурою.

Виділяється також підхід І.Р. Вихованця, який розрізняє прості та ускладнені словосполучення, беручи до уваги їх формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки, а саме: 1) кількість повнозначних слів у їх складі; 2) одноразовий чи кількаразовий вияв підрядного або сурядного зв’язку; 3) наявність чи відсутність поєднання підрядного й сурядного зв’язків; 4) кількість і характер форм (способів) синтаксичного зв’язку; 5) неускладненість чи ускладненість семантико-синтаксичних відношень між компонентами словосполучення [9, с.192-198]. Прості (елементарні) словосполучення, за І.Р. Вихованцем, є основним і первинним об’єктом синтаксису

словосполучення. Вони будуються на основі одноразового застосування підрядного або сурядного

зв’язку і співвідносного із синтаксичним зв’язком семантико-синтаксичного відношення [9, с.192]. Отже, елементарні словосполучення звичайно складаються тільки з двох мінімальних синтаксичних одиниць, поєднаних підрядним або сурядним зв’язком (синє небо, книга поета, напружено працювати, батьки й

діти). Елементарне словосполучення має формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну організацію, тобто будується за певною структурною схемою (структурним зразком), що являє собою абстрактну формулу, за якою оформляються численні словосполучення з різним лексичним наповненням компонентів. Ускладнені словосполучення, за І.Р. Вихованцем, являють собою різноманітні об’єднання елементарних словосполучень на основі підрядного або сурядного зв’язків. Ці синтаксичні конструкції охоплюють численні комбінації елементарних словосполучень і складаються мінімально з трьох компонентів. вірні лінії траншей, помітили вірні лінії траншей, замасковані кулеметні гнізда, іде скорим кроком, птицю з золотим пір’ям.

7.Поняття про речення. Основні ознаки речення.

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).

Речення - основна одиниця синтаксису.

Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).

Основними ознаками речення є смислова закінченість, предикативність, модальність, інтонаційна закінченість, наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів, наявність головних членів (головного члена).

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ ТА ІНТОНАЦІЯ ЗАВЕРШЕНОСТІ

Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності.

Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні).

Інтонація завершенності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.

Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.

Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.

Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).

Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер. нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, ще самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! — то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ».

Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.

Інтонація речення включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);