53 Види правових норм

Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Правові норми розрізняють по:

1. Галузевої приналежності (норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права),

2. виконуваної функції в правовому регулюванні

а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);

б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);

3. Рівню правового регулювання

а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини , визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);

б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);

4. Характеру диспозиції

а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);

б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),

в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);

5. Способу встановлення диспозиції

а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);

б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);

6. Призначенню в правотворчості

а) первинні;

б) похідні (деталізуючі, що конкретизують первинні),

7. Дії в просторі

а) загальні (загальнодержавні);

б) місцеві;

в) регіональні;

г) локальні;

8. Дії в часі

а) постійні;

б) тимчасові;

9. Дії по колу осіб

а) загальні (поширюються на все населення країни);

б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);

в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);

10. Юридичній чинності

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів.

59. Структура системи права. Формування системи права в Україні

Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазначалося, є два поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Правова система — поняття ширше, ніж система права. Система права входить до правової системи, є засадною системою в системі.

На відміну від правової системи система права — правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами. Можна сказати інакше: система права — це науково організована сукупність правових норм, розподілених за групами — правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі — цілісні нормативні утворення.

Дослідження системи права варто розпочинати з попереднього вирішення питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під структурою системи розуміється єдність елементного складу системи і взаємодія складових її елементів. Структура — це засіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування та усталеність (стабільність). Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Структурні елементи системи права:

- норми права;

- інститути права;

- під галузі права;

- галузі права.

Норма права — «цеглинка» системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. — це галузі права.

Процес формування сучасної соціально-правової держави залежить насамперед від етапів і темпів розвитку права та правової системи загалом. Правова система кожної держави має свої особливості, структуру, різні види джерел права, формується в певний історичний час, у конкретному регіоні, характеризується певними національними особливостями, розвивається в суспільстві з різними звичаями, віросповіданням тощо. В умовах світових трансформаційних процесів вона активно впливає на характер змін у суспільстві, сприяє гармонізації держави і права, вдосконаленню законодавчого процесу, піднесенню ефективності правового регулювання, суспільної та індивідуальної правосвідомості тощо.

Важливою метою і умовою реформування Українського суспільства є розвиток демократичної, соціально-правової держави і відповідної правової системи, що забезпечить становлення України як високорозвинутої цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, дозволить їй стати впливовою силою у світі та Європі. Завданням державно-правових реформ є створення дієвих механізмів охорони і захисту прав і свобод людини, систематизація і вдосконалення законодавства, зміцнення начал громадянського суспільства, державно-правової системи, вдосконалення практики правореалізації і контролю за виконанням законів тощо.

Процес зближення правових систем України і Заходу передбачає взаємну гармонізацію законодавства, новий етап взаємообумовленості міжнародного і національного права, коли в останнє імплементуються принципи і норми міжнародного права.

На відміну від більшості цивілізованих країн, де правові системи розвивалися поступово і еволюційно, розвиток Української держави обумовлює необхідність прискореного формування національної правової системи як фактора впливу і регуляції на державно-правові процеси, засобу демократизації суспільства тощо. Основою модернізації правової системи, фактором демократизації соціуму виступає основоположний нормативно-правовий акт України — Конституція, який має найвищу юридичну силу, визначає демократичний вектор розвитку держави, суспільства, правової системи. Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є правовою, демократичною, соціальною державою, встановлення на рівні Основного Закону держави пріоритету людини (не особа для держави, а держава для особи), закріплення положення щодо рівності громадян, природності і невід ємності прав і свобод людини — все це правові орієнтири для розвитку правової системи України. Слід зазначити, що вона поступово набуває характеру єдиної динамічної сукупності конститутивних явищ, насамперед таких, як правові принципи, система права, правова діяльність і правові відносини, правова свідомість і культура, законність. Правова система тісно пов’язана з економічною, політичною та іншими сферами суспільства. Через ці взаємозв’язки розкривається її функціональне призначення та роль в регулюванні розвитку суспільних відносин на сучасному етапі розвитку українського суспільства, формування демократії, системи владних інститутів, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини. В процесі здійснення положень Конституції України, розвитку правової системи поряд з безумовними досягненнями залишається багато невирішених завдань: діють застарілі нормативні акти, між діючими актами існують протиріччя, що порушує системність законодавства. Чимало нормативних актів — неефективні, відсутня належна стабільність законів.