1.2.Поняття «жанр». Види жанрів.

Кожну картину жанровий живопис наповнює життям. Це складний вид мистецтва, так як художник повинен досконало володіти техніками зображення людини, пейзажу, тварин, архітектури і мати навички в усьому.

Жанри в живописі

Твори образотворчого мистецтва, головним чином живопис, діляться за жанрами. Ставши формою відображення життя, жанри живопису не є незмінними, вони розвиваються разом з життям, змінюючись у міру розвитку мистецтва. Деякі жанри відмирають або знаходять новий сенс (наприклад міфологічний жанр, ведута), виникають нові, зазвичай усередині існуючих раніше (наприклад, всередині пейзажного жанру з’явилися міський пейзаж, морський пейзаж і інтер’єр), а деякі об’єднуються (зараз ню, побутовий, історичний, міфологічний , алегоричний, релігійний і батальний жанр частіше замінюється терміном фігуратив)

Анімалістика (походить від лат. Animal — тварина) — жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є тварини.

Батальний жанр (походить від фр. Bataille — битва) — жанр образотворчого мистецтва, в якому зображуються теми війни: битви, військові походи, оспівує військові доблесті, лють битви, торжество перемоги.

Побутовий жанр (жанровий живопис) — жанр образотворчого мистецтва, в якому зображуються буденні сцени з повсякденного життя людини без прикрас.

Ванітас (від лат. Vanitas, букв. — «Метушня, марнославство») — жанр живопису епохи бароко, алегоричний натюрморт, композиційним центром якого традиційно є людський череп. Подібні картини, рання стадія розвитку натюрморту, призначалися для нагадування про швидкоплинність життя, марності задоволень і неминучості смерті. Найбільшого поширення набув у Фландрії та Нідерландах в XVI і XVII століттях, окремі приклади жанру зустрічаються у Франції та Іспанії.

Ведута – жанр Венеціанського живопису 18 століття, в якому зображується міський пейзаж у вигляді панорами, з дотриманням масштабу і пропорцій. Великий представник цього стилю в живописі – венеціанський художник Каналетто (1697-1768). У Росії родоначальником архітектурної ведути були живописці Ф. Я. Алексєєв, М. М. Воробйов, С. Ф. Щедрін.

Міський пейзаж (архітектурний пейзаж) — жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є міські вулиці, будівлі.

Інтер’єр (походить від фр. Intérieur — внутрішній) — жанр, в якому предметом зображення є зображення внутрішнього вигляду приміщення.

Історичний жанр — жанр образотворчого мистецтва, присвячений історичним подіям і діячам, а також соціально значимим явищам в історії суспільства.

Капричо (походить від італ. Capriccio, буквально — каприз, примха) — архітектурний пейзаж-фантазія. Найвідоміші художники писали капричо: Франческо Гварді, Антоніо Каналетто.

Карикатура (походить від італ.caricare — перебільшувати) — особливий жанр образотворчого мистецтва, що поєднує зображення, в яких: свідомо створюється комічний ефект; з’єднується реальне і фантастичне; перебільшуються і загострюються характерні риси фігури, особи, костюма, манери поведінки людей та ін.

Міфологічний (від грец. Mythos — переказ) — жанр образотворчого мистецтва, присвячений героям і подіям, про які розповідають міфи і легенди давніх народів.

Морський пейзаж (марина) (походить від фр. Marine, італ. Marina, від лат. Marinus — морської) — жанр образотворчого мистецтва, що зображує морський вид. Яскравий представник цього жанру — І. К. Айвазовський (1817-1900).

Натюрморт (в перекладі з фр. — Мертва, нежива натура) — це художнє зображення різних предметів побуту. Ними можуть бути: посуд, домашнє начиння, фрукти, овочі, квіти, дичина або будь-яке їх поєднання. Найвідоміші школи в написання натюрморту — фламандська і голландська, в яких по-своєму вирішили задачу передачі кольору та композиції.

Ню (походить від фр. Nu — голий, роздягнений) — один з жанрів образотворчого мистецтва, присвячений зображенню оголеного тіла, переважно жіночого. У своєму розвитку ню тісно пов’язаний із зображенням оголеного людського тіла і втілює ідеал краси даної країни та епохи. Ню зароджується в епоху Відродження в рамках міфологічного, алегоричного, історичного і побутового жанрів. Формування ню як жанру відбувається в 17 столітті з поширенням ідей сенсуалізму: зображення голого тіла переймаються відверто чуттєвим початком.

Парсуна (перекручене лат. Persona — особистість, особа) — спочатку синонім сучасного поняття портрет незалежно від стилю, техніки зображення, місця і часу написання. Поняття парсуна у значенні твори перехідного періоду від іконопису до світського портретного живопису запропоновано І.М. Снєгирьовим в 1854 році.

Пастораль (походить від фр. Pastorale, пастушачий, сільський) — жанр поетизують мирну і просту сільську життя.

Пейзаж (походить від фр. Paysage – країна, місцевість) – жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є природа.

Портрет (походить від фр. Слова portrait) — це художнє зображення людини з передачею його внутрішнього світу. Ділиться на індивідуальний, груповий, парадний, автопортрет.

Релігійний жанр, релігійний живопис — жанр образотворчого мистецтва, основними сюжетами якого є епізоди з Біблії та Євангелія.

Сюжетно-тематична картина — змішування традиційних жанрів живопису (побутового, історичного, батального, композиційного портрета, пейзажу та ін), що виникло в радянському мистецтвознавстві і в художній практиці 1930-х рр.

Хуа няо (в перекладі з кит. Птиці та квіти) — жанр китайського живопису, який зображає птиці та квіти.

Шань шуй (в перекладі з кит. Гори і вода) — жанр китайського живопису, який зображає гори і водоспади[19;21].