Макроісторія та мікроісторія: проблеми співвідношення

Початок становлення мікороісторії як самостійного напрямку припадає на кінець 50-х рр. ХХ ст., коли серед американських істориків (Д. Стюарт) поширилась методика «щільного опису» локальної події, яку й називали мікроісторією. Вирішальну роль у формуванні засадничих положень цього напрямку істороіописання відіграли італійські історики 70-х рр. ХХ ст. К. Гінзбург та Д. Леві. Вони обидва розуміли мікроісторію як «зменшення масштабу» уваги дослідника до з’ясування сутності деталей та їх взаємодії між собою. Результатом цього мало стати глибше розуміння цілого (події чи явища), яке складається із сукупності цих деталей.

Нечіткість у визначенні сутності мікроісторії обумовила традицію її ототожнення із історичним краєзнавством чи локальною історією. Насправді усі три напрямки є самостійними, а їх відмінність встановлюється шляхом з’ясування їх відношення до макроісторії (тотальної історії):

• краєзнавство є напрямком у якому загальноприйняті схеми макроісторії переносяться на конкретний регіон (область, місто, вулиця);

• локальна історія, навпаки, займається обґрунтуванням регіональних особливостей історичного процесу й заперечує універсальність загальноприйнятих схем макроісторії;

• мікроісторія займається перевіркою загальноприйнятих схем макроісторії шляхом «зменшення масштабу» з метою максимальної конкретизації й унаочнення абстрактних тверджень. Наприклад, загальноприйнятим є висновок про поширення на початку ХІХ ст. капіталістичних відносин у сільському господарстві. Він зроблений на основі того, що абсолютного поширення набула купівля-продаж землі, а отже остання почала сприйматись виключно як товар. Спростовуючи цей ланцюжок тверджень Д. Леві дослідив ціну землі, групи покупців та продавців, а також час купівлі-продажу в межах одного села. У результаті, він дійшов висновку, що земля не сприймалась як товар.

Таке уточнення у визначенні сутності мікроісторії підвищує її роль до «експериментального майданчика», на якому здійснюється перевірка теорій та концепцій макроісторії. Тому мікроісторія не протистоїть макроісторії, а, навпаки, доповнює її.

Одним із найбільш яскравих прикладів мікроісторичного дослідження є праця К. Гінзбурга «Широти, раби та Біблія: досвід мікроісторії». Досліджуючи постать кальвініста Ж. Пюрі, які розробляв проекти створення нових колоній Ост-Індської компанії, К. Гінзбург намагався продемонструвати пояснювальну неспроможність теорій виникнення капіталізму М. Вебера (вплив протестантського учення про аскетизм) та К. Маркса (вплив початкового накопичення капіталу).