I.Залежно від того, в якій формі функціонують гроші

- як товар загальний еквівалент або міра вартості розрізняють два види грошових систем:

1.система металевого обігу - коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти розмінюються на метал;

2.система обігу грошових знаків - коли золото та срібло витісняється з обігу нерозмінними на них кредитними грошима.

1.1.Біметалізм - це грошова система, в якій держава законодавчо закріплює роль загального еквівалента за двома металами (золотом і сріблом)на рівних засадах

а)система паралельної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно;

б)система подвійної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалось державою, залежно від попиту на метал, від економічної і політичної ситуації у країні і світі;

в)система "кульгаючої" валюти, за якого один з видів монет карбується у закритому порядку.

1.2. Монометалізм - грошова система, за якої, на відміну від біметалізму, роль загального еквівалента закріплено лише за одним валютним металом - золотом чи сріблом. Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий металізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму в окремо взятих країнах, наприклад в Індії, Росії.

Золотий монометалізм пройшов декілька стадій розвитку:

а) Золотомонетний стандарт (проіснував до 1 св. Війни)

Основні ознаки:

• відкрите карбування монет

• законодавчо фіксований вміст золота в грошовій одиниці

• вільний обмін банкнот на грошові одиниці

• вільний рух золота між країнами

+найбільш стабільна, саморегульована грошова система. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

- його функціонування вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Таким чином витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними, тому все більше емітувалися банкноти.

б) Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало. Держава гарантувала обмін банкнот на зливки золота, що був обмежений вел. розмірами зливків.

в) У країнах які не володіли великими запасами золота, запровадили систему золотодевізного (золотовалютного) стандарту.

• банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну в люту, яка була розмінна на золото. Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших.

• Держава зберігала фіксацію золотого вмісту НВ

• Курс валют формувався на о-ві їх золотого паритету

II. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму. З 30-х розпочалася епоха регульованих грошових систем.

Регульована грошова система - це система, за якої функціонують нерозмінні на золото кред гроші; держава бере на себе зобов’язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють:.

2.1.Система паперово-грошового обігу може здійснюватися у двох формах:

1. Емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством.

2. Прямого використання кредитної ємісії ЦБ для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель.

2.2. Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість, платність), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну грошово-паперовим системам, як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини:

а)У грошовій системі ринкового зразка регулювання грошового обороту відбивається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси

б)Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обороту, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів).

За характером регулювання валютних відносин у країні:

а)У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами.

б)Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень (неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо). Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн у світову. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого "соціалістичного табору".

Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

А)Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Саморегульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба у грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей вилучалася з обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що станові їли грошовий скарб, надходили в обіг.

Б)У регульованій грошовій системі порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи.

№2

Функції фінансового посередництва.

Ф-ції фін посередництва як зовнішній прояв його властивостей у с-мі ек відносин випливають з унікальної ролі, яку покликане виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку.

Суть та роль фінансового посередництва в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях.

1. Функції що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниження вартості:

• Активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів.Ця ф-ція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту

• Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної д-ті за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування.

• Зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки черех фін посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Ф-ції як специфічні завдання що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду ек д-ті.

• Подолання бар’єрів невизначеності, у зв’язку з тим що що з погляду індивідуального інвестора фін посередники – це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою ніж підприємств реального сектора.

• Професійний вибір об’єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об’єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об’єктів інвестування

• Економія на масштабних операціях – кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно( наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів ( оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів.

• Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування – інвестування у велику к-ть фін активів (надання кредитів великій к-ті позичальників або придбання ЦП багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів.

• Моніторинг та управління ризиками інвестування – ф-ція яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об’єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця ф-ція є логічним продовженням ф-ції відбору об’єктів інвестування.

• Контроль за д-тю позичальників – ця ф-ція тісно переплітається з ф-цією моніторингу та управління ризиками.

3. Ф-ції інформаційного посередництва

• Інформаційне посередництво в прямій формі – консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації

• Інформаційне посередництво в непрямій формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов’язане із специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.

№3

Регіональні фінансово-кредитні установи

регіональні та національні банки розвитку мають на меті фінансування тих самих видів діяльності, що їх фінансує і Світовий банк, а саме – це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні.

У 60-ті роки ХХ ст. Розпад колоніальної системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведення індустріалізації, поширення регіонального співробітництва та економічної інтеграції. Для проведення індустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які охоплюють велику кількість країн, розташованих на одному з континентів.

Вирішуючи специфічні проблеми валютно-кредитних відносин на регіональному рівні, ці установи формують ресурси для своєї діяльності з власного капіталу та позик, які вони отримують на міжнародних, а часто і на національних ринках капіталу. Регіональні банки надають головним чином довгострокові кредити на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм і міжнародних проектів допомоги країнам, що розвиваються. Фінансування проектів регіональними банками розвитку надається на більш пільгових умовах, ніж звичайні ринкові. Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й достатньо розвинутих країн, які виконують функцію донорів.

До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім належать:

Міжамериканський банк розвитку (МаБР) – кредитний інститут, створений у 1959 році з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. В нього входять 26 латиноамериканських держав, США, Канада, Японія й 14 країн Західної Європи. Головним завданням Банку є надання фінансової й технічної допомоги країнам Латинської Америки у будівництві невеликих підприємств провідних галузей виробництва країн-членів.

Африканський банк розвитку (АфБР) – був заснований в 1964 році. Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Основною метою створення АфБР є сприяння економічному й соціальному прогресу африканських країн. Ресурси банку складаються з внесків, переважну частку яких дають розвинуті країни.

Азіатський банк розвитку (АзБР) – розпочав свою діяльність в 1968 році. Членами банку є 55 держав, в тому числі 14 неазіатських. Операції банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приділяється саме сприянню розвитку с/г, енергетиці, фінансовому сектору, транспорту і зв’язку, соціальній інфраструктурі.

У межах Європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ:

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – заснований у 1958 році, функціонує як фінансово автономна і юридично самостійна організація в рамках ЄС. Членами ЄІБ є 14 держав Європи. Статутний капітал банку становить приблизно 15 млрд. євро. основними цілями ЄІБ є надання позик і гарантій на фінансування проектів для менш розвинутих регіонів, для модернізації, реконструкції або конверсії підприємств, розвитку підприємницької діяльності в нових галузях.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – має статус міжнародної фінансової організації з високим кредитним розвитком. Розпочав діяльність у 1991 році, засновниками стали 40 країн світу. Україна ввійшла до числа членів ЄБРР 13 серпня 1992 року. Банк створений спеціально для сприяння економічним реформам та заохочення приватного сектора підприємницької діяльності у країнах Східної та Центральної Європи. Статут ЄБРР проголошує, що не менше як 60% фінансування банку повинно спрямовуватись у приватний сектор.

ЄБРР може здійснювати такі види діяльності:

- кредити для комерційних підприємств з терміном близько 10 років

- кредити для проектів у галузі розвитку інфраструктури терміном близько 15 років

- інвестиції у статутні фонди підприємства

- гарантії

- участь у підписанні і купівлі боргових зобов’язань

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) - розпочав діяльність 1 червня 1999 року. Створений з ініціативи країн Чорноморського басейну, до числа яких входить і Україна. Банк створено з метою надання підтримки процесу переходу країн-членів до ринкової економіки. Кредитування зовнішньоторговельної діяльності, надання банківських послуг підприємствам як державного, так і приватного секторів країн-учасниць.

№4

Основні базові продукти комерційних банків

1. Розрахунково-касове обслуговування (розрахункове обслуговування - безготівкові розрахунки на основі документів, поданих на паперових носіях; електронне розрахункове обслуговування - система "Банк-клієнт" (безготівкові розрахунки за допомогою модельного зв'язку); касове обслуговування (операції клієнтів, пов'язані з готівкою); інкасування торгової виручки клієнтів банку (доставка виручки від торгових точок клієнта у банк); перевезення коштів (доставка коштів або інших цінностей у місце, зазначене клієнтом)

2. Депозитні операції - (терміновий депозит в іноземній або національній валюті (залучення коштів юридичних осіб на депозитні рахунки з метою забезпечення активних операцій банку на фіксований термін); депозитний рахунок до вимоги (залучення кредитних ресурсів від юридичних осіб з метою забезпечення активних операцій банку);

3. Валютообмінні операції - конвертація валюти (здійснення купівлі-продажу валюти на запит клієнта); обслуговування корпоративного клієнта на вторинному ринку ОВДП; обслуговування корпоративного клієнта на первинному ринку ОВДП

4. Кредитні операції - (терміновий кредит; поновлювана кредитна лінія; не поновлювана кредитна лінія; овердрафт; - фінансування експорту; довготерміновий валютний кредит (у доларах США) по лінії ЄБРР для малих та середніх підприємств; короткотерміновий валютний кредит (у доларах США) по лінії ЄБРР для малих та середніх підприємств; фінансування малого та середнього бізнесу за рахунок німецько-українського фонду; обслуговування кредиту від нерезидента; обслуговування кредитів під гарантії уряду і консультації щодо його одержання; консультаційні послуги щодо пошуку джерела фінансування

5. Гарантійні операції - (банківські гарантії забезпечення повернення платежів, кредиту; банківські гарантії на адресу митниці

6. Вексельні операції - ( інкасування векселів; доміциляція векселів; інформаційне обслуговування за вексельним зверненням; торговий майданчик; облік векселів

7. Документарні операції - ( документарне (чисте) інкасо; експортний акредитив; банківський гарант (резервний акредитив); імпортний акредитив

8. Послуги по використанню пластикових карток - (зарплатний проект; корпоративна пластикова карта; еквайринг )

На підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України комерційні банки мають право здійснювати такі банківські операції

Перелік операцій, на які Національний банк України надає банкам банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій

І. Банківські операції, які банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії:

1Л - приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2Л - відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів із цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3Л - розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції та угоди, які банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії без отримання письмового дозволу:

1Н - надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

2Н - придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

ЗН - лізинг;

4Н - послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів; 5Н - випуск, купівля, продаж та обслуговування чеків, векселів й інших оборотних платіжних інструментів; 6Н - випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 7Н - надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.