1. Умови праці:

• виконання умов психофізіології, ергономіки та технічної естетики праці, тобто праця повинна відповідати психологічним та фізіологічним умовам, поведінка та рух органів людини при роботі повинна забезпечити зручність та комфорт, підвищувати продуктивність праці та зменшувати затрати людської енергії;

• охорона праці і техніка безпеки – праця, яка виконується людиною повинна відповідати всім вимогам та нормам безпеки ;

• охорона довкілля – роботи, які виконуються, продукція, яка випускається, повинна бути безпечною для експлуатації та навколишнього середовища;

1. Трудові відносини:

   • аналіз і регулювання групових та особистих взаємовідносин;

   • відносини керівництва;

   • управління конфліктними ситуаціями;

   • соціально-психологічна діагностика;

   • взаємодія керівників із профспілками;

1. Оформлення та облік кадрів:

   • оформлення та облік приймання, звільнення і переведення;

   • інформаційне забезпечення;

   • професійна орієнтація;

   • забезпечення зайнятості;

1. Маркетинг, прогнозування і планування персоналу:

   • розробка стратегії управління персоналом;

   • аналіз ринку праці;

   • прогнозування потреби;

   • зв’язок із зовнішніми джерелами забезпечення;

   • оцінка персоналу;

1. Розвиток трудового потенціалу:

   • техніко-економічне забезпечення;

   • підвищення кваліфікації;

   • робота з кадровим резервом;

   • планування ділової кар’єри;

   • адаптація нових працівників;

1. Стимулювання праці:

   • нормування та тарифікація праці;

   • розробка системи оплати та морального заохочення праці;

   • застосування форм участі у прибутках та капіталі;

   • управління трудовою мотивацією;

Найбільший успіх господарювання досягається тоді, коли всі функціональні підсистеми управління персоналом узгоджені в часі та просторі і застосовуються одночасно.Існують прямі засоби управління, які застосовують для безпосереднього управління персоналом і непрямі, які використовуються переважно з організаційних міркувань. 

35. Планування трудових ресурсів на промисловому підприємстві починається з оцінки їх наявності, де виявляється кількість працюючих робітників по кожній операції, що забез-печує виготовлення продукції та надання послуг. Аналіз і пода-льші розрахунки проводяться за категоріями працівників (робі-тники керівники, спеціалісти, службовці), а по кожній із них -за професіями, спеціальностями, розрядами.

Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, але й на можливий рі-вень їх використання аналіз таких факторів, як номенклатура виготовленої продукції, втрати робочого часу, характер та порі-вняльний рівень технологічних процесів та устаткування, нор-ми обслуговування та виробітку та інше.

Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їх професій-ної діяльності та галузевими особливостями функціонування підприємства.

В умовах ринкових відносин виживають лише ті підприємс-тва, які найбільш правильно і компетентно зрозуміли вимоги ринку, організували виробництво конкурентоспроможної про-дукції, уміло здійснюють мотивацію висококваліфікованої пра-ці персоналу. Усе це вимагає необхідної відповідної модерніза-ції підготовки спеціалістів різних професій. Підготовка спеціа-лістів стосується не тільки фахівців з економіки та управління, але й майбутніх інженерів та виробничників.

Господарюючим суб’єктам (промисловим підприємствам) на-дані широкі права і можливості щодо реалізації своїх економічних інтересів, вибору способів організації виробництва, зосередження кваліфікованих кадрів, збуту продукції, застосування високопро-дуктивної техніки і технологій. При цьому підприємства виходять із власних ресурсних можливостей з урахуванням широкого спек-тра факторів, які впливають на ефективність використання вироб-ничого потенціалу. Для успішного вирішення цих питань інжене-рам-машинобудівникам треба знати економіку підприємства.

36.1. Стан і динаміка ринку. Місткість ринку є важливим показником, який визначає скільки в цілому продукції можливо тут збути. Але не менш важливою є динаміка ринку, тобто те, як змінюється місткість ринку в часі, якою є тенденція. Тенденція скорочення ринку створює бар'єри для підвищення цін, ринкова кон'юнктура є непривабливою в такій ситуації для продавців. Тенденція зростання ринку створює певні можливості для підвищення цін. Наскільки можливо їх реалізувати на практиці залежить від низки інших обставин.Чим вищими є темпи зростання ринку, тим, в принципі, сприятливішими є цінові можливості для продавців. 2. Цінова еластичність попиту. Покупці, як відомо, реагують на ціну, вона є ключовим фактором кількості товару, що купується. Виникає практично важливе питання: наскільки сильно реагують суб'єкти попиту на зміну ціни, наскільки вони є чутливими до таких змін? Які фактори впливають на ступінь такої чутливості? На різних ринках формуються різні відповіді на ці питання. Проблема цінової еластичності попиту розглядається окремо у підрозділі 6.3.3. Ціни конкурентів. Важко знайти такі компанії, які у своїй ціновій політиці не звертають увагу на ціни, цінову політику конкурентів. Абетка маркетингової цінової діяльності: знати лідерів ринку, знати ціни конкурентів, оперативно отримувати інформацію про зміни цін у конкурентів. Більш складними завданнями є оцінка можливостей для цінових маневрів у основних конкурентів, прогнозування їх можливої реакції на цінові дії учасників ринку.Ціни конкурентів — один із орієнтирів ціноутворення. Ціни конкурентів потрібно пов'язувати з низкою факторів, таких, зокрема, як ринкова частка, об'єктивні властивості товарів, позиціювання, ставлення споживачів до їх товарів, комунікаційні можливості тощо. Конкурентоспроможність не обов'язково передбачає нижчі ціни. Ціна, яка є вищою, ніж у конкурентів, може бути сигналом, підтвердженням лідерства компанії за якістю.

37. Кадрове планування включає застосування базисного процесу планування до вирішення потреб людського ресурсу в організації По суті, успіх кадрового планування залежить значною мірою від цього, наскільки тісно кадри може об'єднати ефективне планування персоналу з плановим процесом організації. На жаль кадрове планування часом недостатньо адекватно пов'язані з повним загальним планування Стратегічне планування має відшукувати чинники, які є ключовими для успіху организации.Процес планування повинен обеспечивать: - визначення цілей организации, - визначення припущень, допущений, - план дії світлі наявних, включаючи навчений персонал. Отже, повністю ефективним кадрове планування є лише тому випадку, коли вона інтегровано у єдиний процес планування . Як інтегрованої складової частини кадрове планування забезпечує надання працівникам робочих місць у потрібну й у достатній кількості відповідно до їх здібностями і склонностями.

38. В основу розрахунку планової собівартості окремих груп сировини можуть бути покладені ціни на сировину, структура сировини, фактичні та планові середні витрати підприємства громадського харчування й коефіцієнти витратомісткості окремих товарних груп. Коефіцієнт витратомісткості розроблені та встановлені Міністерством торгівлі колишнього Радянського Союзу для основних типів підприємств громадського харчування (див. додаток 1). Коефіцієнти витратомісткості враховують відношення рівнів витрат окремих груп сировини і товарів до середніх витрат підприємства та є відносно сталими показниками: зі зміною середніх витрат підприємства відповідно змінюються й потоварні рівні витрат. Виходячи з фактичного середнього рівня витрат по підприємству, можна визначити потоварні рівні витрат. Методика таких розрахунків наведена у практикумі.Якщо аналогічний розрахунок здійснити на основі планового рівня витрат підприємства, можна визначити планову собівартість і плановий результат від переробки й реалізації окремих груп сировини й товарів. - планування капітальних вкладень для закупівлімайна довгострокового пользования, - фінансове планування, важливим елементом якого є узгодження прибутків і витрат, зокрема. і з людським ресурсам, - організаційне планування структури праці, що забезпечує виконання завдань, які підприємством задач.

39. В процесі дослідження використано такі загальнонаукові методи: теоретичного узагальнення – для уточнення понятійного апарату цінової стратегії підприємства; статистичний аналіз – для вивчення, групування, виявлення тенденцій зміни факторів формування цінової стратегії; системний підхід – для виявлення механізму впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на цінову стратегію; графічний – для наочного зображення статистичного матеріалу і схематичного зображення ряду теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження. Як спеціальні методи дослідження використано методи теорії ігор – для виявлення реакції споживачів на різні цінові стратегії продавців; матричного аналізу – для позиціонування підприємств та обґрунтування вибору їх цінової стратегії, математичного моделювання – для побудови моделей корегування цінової стратегії підприємств з урахуванням інфляції.Інформаційною базою дослідження послужили офіційні матеріали Державного комітету статистики України й органів статистики Харківської області, дані фінансової звітності і внутрівиробничого обліку швейних підприємств Харківського регіону, матеріали наукових конференцій, вітчизняні і закордонні публікації, результати аналітичних розрахунків.

40. Існує багато різних методів планування собівартості. Під методом планування витрат на виробництво і калькулювання собівартості розуміють сукупність прийомів документування витрат і способів відображення їх в обліку за статтями витрат, що забезпечують визначення собівартості як всієї товарної продукції, так і окремих її видів. Методи обліку і калькулювання менш складні в простих виробництвах (наприклад: видобуток корисних копалин, вироблення електроенергії), ніж у виробництвах зі складними технологічним процесом (машинобудування, текстильне виробництво тощо). Якщо виготовляють просту продукцію, яка не складається з окремих частин, вузлів, деталей, то на неї становлять тільки одну калькуляцію, як на готовий продукт. Якщо продукція складна, то окрім калькуляції на готову продукцію інколи становлять окремі калькуляції на що входять до складу даної продукції напівфабрикати (частини, вузли). Це ускладнює калькулювання собівартості. Визначальними факторами при виборі методу обліку виробСобівартість продукції в річних і квартальних планах визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів, обумовлених розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва і умовами матеріально - технічного забезпечення. Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо - господарської діяльності підприємства, результатом яких є зміни абсолютної величини або рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склалися в базисному році, і величину витрат у планованому періоді. Розрахунок собівартості за техніко-економічними факторами здійснюється в такій послідовності: а) розраховується собівартість товарної продукції планованого року виходячи з планового рівня витрат базисного рік. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі віднімається та її частина, приріст якої не пов'язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на її виготовлення (приріст обсягу продукції, обумовлений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини , більш повне використання комплексної сировини одержанням продуктів з відходів без їх додаткової обробки). Базисним рівнем витрат є планові витрати року, що передує планованому;

б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрата) в планованому періоді, обумовлене впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо - технічних та інших умов у планованому році в порівнянні з умовами, прийнятими в розрахунках базисного року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат - за статтями, елементами;

в) з собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базисного року, віднімається загальна сума (за всіма чинниками) і визначається собівартість товарної продукції в цінах базисного року і умовах планованого року;

г) визначається рівень витрат на 1 гривню товарної продукції в планованому році і його зміна до витрат базисного року;

д) вплив зміни цін на використовувані ресурси і на виготовляється в планованому році в порівнянні з базисним роком розглядається як окремий фактор.

Розроблено складна типова класифікація факторів, що впливають на зміну собівартості:

1) зміна обсягу виробництва;

2) зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань;

3) зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, в тому числі за рахунок конверсії;

4) зміна технічного рівня виробництва;

5) зміна організації виробництва та умов праці;

6) зміна природних умов і способів видобутку корисних копалин;

7) інші фактори. тва є: галузева належність підприємства, тип виробництва, характер технологічного процесу, номенклатура продукції, що випускається, організаційна структура управління виробництвом.

66. Характеристика інвестицій. їх різновиди і структура. Напрямки використання.

(надруковане)

Інвестиції в європейському розумінні кошти що направлені на розвиток підпр. з метою отримання прибутку.

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, й сам процес вкладення капіталу — інвестуванням

Основні види інвестицій:

• Фінансові інвестиції – інвестиції, які означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою.

• Реальні інвестиції – це вкладання капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створених нових благ.

• Прямі – здійснюються інвестором безпосередньо в підприємство без участі посередника.

• Не прямі – здійснюються з обов*язковою участю фінансового посередника.

• Короткострокові – здійснюються терміном від декількох місяців до трьох років.

• Середньострокові – 3 -6 років .

• Довгострокові – більше 10 років.

• Державні – здійсн. держ. підприємствами або з бюджетів місцевих рад для здійснення соціально важливих для конкретного регіону міроприємств.

• Приватні – здійснюються приватними особами, приватними, юридичними фірмами і т.д.

• Іноземні – здійснюються іноземними партнерами.

• Спільні – здійснюються у вигляді інвестиційних сертифікатів, які випускаються спеціальними компаніями або фірмами.

67. Різновиди і структура капіталовкладень в галузі машинобудування.

(з інтернету)

Довгострокове вкладення капіталу в різні галузі народного господарства з метою одержання прибутку називають інвестиціями (англ. investition, від лат. investire - одягати).

такими цінностями можуть бути:

♦ гроші, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

♦ рухоме і нерухоме майно;

♦ майнові права, що випливають з авторського права, та інші інтелектуальні цінності;

♦ технічна документація (ноу-хау);

♦ права користування землею, водою, ресурсами та інші майнові права;

♦ інші цінності.

Розрізняють інвестиції фінансові та капітальні, а також портфельні, прямі та венчурні.

До фінансових інвестицій належить купівля акцій, облігацій, інших цінних паперів, фінансових інструментів і корпоративних прав.

Під капітальною інвестицією (капіталовкладенням) розуміють придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомості, основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Портфельна інвестиція - це придбання цінних паперів та інших фінансових активів на фондовому та інших фінансових ринках (за винятком купівлі контрольного пакета акцій, тобто в обсязі, що перевищує 50% загальної суми акцій, емітованих одним емітентом).

Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна в статутний фонд підприємства (або купівлю контрольного пакета акцій, тобто в обсязі, що перевищує 50% загальної суми акцій, емітованих одним емітентом).

Поняття венчурних інвестицій (від англ. venture - ризикувати, ризиковане починання) застосовується для позначення ризикового вкладення капіталу. Ризикове (венчурне) вкладення капіталу обумовлено необхідністю фінансування інноваційних наукоємних розробок у сфері нових технологій, продуктів тощо.

Портфельні інвестиції докладніше розглянуто в главі 12. Тут ми розглянемо капітальні інвестиції підприємств.

68. Сучасні завдання , зміст планування матеріально-технічного забезпечення виробництва. Планування потреби в матеріально- технічних ресурсах на промисловому підприємстві.

(надруковане)