33. Використання землі. Плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати за середніми ставками за одиницю площі землі.

Об'єктом плати за землю виступає земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Платниками є власники землі та землекористувачі, в тому числі і орендарі. Плата за землю стягується в двох формах: земельний податок; орендна плата. Залежно від призна­чення землі розрізняють ставки, що встановлюються щодо земель сільськогосподарського і не сільськогосподарського призначення. В свою чергу, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення диференціюються для земель населених пунктів і земель промисловості, транспорту тощо за межами населених пунктів. Щодо земель сільськогосподарського призначення, ставки встановлюються у відсотках від грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь і диференціюються для ріллі, сіножатей та пасовищ і для багаторічних насаджень. За земельні ділянки в межах населених пунктів ставки податку із земель, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у відсотках від грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не визначено, використовуються середні ставки (в копійках за квадратний метр) для населених пунктів, розміри яких диференціюються залежно від чисельності населення. В свою чергу, середні ставки, встановлені Верховною Радою України, також можуть диференціюватись відповідними сільськими, селищними, міськими Радами, виходячи з функціонального призначення і місцезнаходження земельноїділянки, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок. У населених пунктах, віднесених до курортних, встановлюються підвищуючі коефіцієнти до середніх ставок. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, автостоянками, гаражами, дачами громадян, а також надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства тощо справляється в розмірі 3% суми земельного податку. Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України, залізниць, гірничодобувних підприємств, справляється у розмірі 25%.

Щодо земель, розташованих поза межами населених пунктів, ставки земельного податку встановлюються: для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення - з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області; для залізничного транспорту°, Збройних Сил України -урозмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області та ін. Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Від земельного податку звільняються: історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно зі списком і т. п.

34. Кваліфікаційна ознака податкового правопорушення. Примус у сфері оподаткування. Невиконання або неналежне виконання платником своїх обов’язків зі сплати податку. Суб’єкти та об’єкти податкового правопорушення.

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, додержання податкової дисципліни як умови якісного виконання фізичними і юридичними особами зобов'язань перед державою зумовили створення особливого напряму державного фінансового контролю — податкового контролю.

Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служби надано ряд повноважень зі здійснення податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до фізичних та юридичних осіб — порушників податкового законодавства — заходи державного примусу.

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи: 1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи (фізичної, юридичної) на факт протиправної поведінки; 2) державно-необхідні запобіжні і припиняючи заходи. Запобіжні і припиняючи заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів.

Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, здійснюється внаслідок двох процесів: 1) правомірного обходу податків (планування податків); 2) ухилення від сплати податків. У першому випадку в основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник податку використовує прогалини законодавства, що пов'язані як з недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту)'.

У свою чергу ухилення від сплати податку — це правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання платником своїх обов'язків зі сплати податку.

Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків платників податків. Іноді при характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як основне кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків.

Аналізуючи податкові правопорушення залежно від характеру поведінки та діяльності суб'єктів податкових правопорушень, можна визначити такі їх види, як: обхід податку — правомірне уникнення сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, закладених законодавством; ухилення від сплати податку — правопорушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов'язків щодо сплати податків та обов'язкових платежів; стягнення надлишкових сум податків — навмисні дії працівників податкових органів щодо необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.

Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки, що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріальних (внутрішніх), об'єктивних і суб'єктивних ознак, зокрема: суспільна небезпека; протиправність; винність; караність. Правопорушення — це діяння, тобто зовнішньо об'єктивований акт, який виражається і усвідомлюється як ставлення суб'єкта до реальної дійсності, інших суб'єктів держави, суспільства.

податкове правопорушення — це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізованих фондів коштів.

Суб'єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. відповідальність, встановлена податковим законодавством, застосовується лише до платників податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок, тобто відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов'язкових платежів і додержання законодавства про оподаткування покладається на платників податків та інші обов'язкових платежів.

Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності у разі: ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу. Ця група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов'язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків; заниження об'єкта оподаткування; несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу; неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів; неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів; недопущення перевіряючи для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо.