Зовнішньоекономічна стратегія України повинна виходити з необхідності:

• збереження національного суверенітету країни, гарантування її економічної безпеки;

• досягнення ефективного господарювання суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на основі їх певної самостійності в цій сфері та дієвого державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• обмеження лібералізації зовнішньої торгівлі та посилення ролі держави в цій сфері;

Напрямки формування і розвитку експортного потенціалу України та її регіонів:

° диверсифікація експорту з метою досягнення його максимально ефективної та оптимальної структури, розширення асортименту товарів з високим ступенем обробки, суттєвого підвищення в експорті частки наукомісткої продукції, високих технологій, збереження існуючих і освоєння нових регіональних ринків товарів, технологій, капіталів і послуг;

• диверсифікація імпорту і зменшення залежності від нього найважливіших чинників виробництва -— енергоносіїв та стратегічних видів сировини, створення імпортозамінних виробництв;

• удосконалення системи захисту і підтримки національного товаровиробника, усунення загрози інтервенціоністських імпортних поставок, здійснення вибіркового протекціонізму щодо стратегічно важливих для економіки України галузей і видів виробництв;

• розширення транскордонного співробітництва, надання міжнародних транспортно-експедиторських послуг з урахуванням геополітичних чинників, створення необхідних транспортних коридорів;

• активізація участі України в міжнародних організаціях та угрупованнях на основі подальшого розвитку режиму вільної торгівлі з державами СНД, Балтії, Європейського Союзу, укладання угод про вільну торгівлю з європейськими та іншими країнами світу.

Здійснення процесу диверсифікації сприятиме прискореному входженню України в систему міжнародного поділу праці, вдосконаленню структури її експортного потенціалу. В найближчі роки експорт металу повинен бути замінений експортом машин, обладнання, металовиробів. Збільшиться виробництво експортно орієнтованої та імпортозамінної продукції машинобудування, хімічної промисловості, агропромислового комплексу (в першу чергу, харчової промисловості і сільського господарства).

2. Основні напрями розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України.

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики України:

• перебуванням економіки країни на етапі становлення системи господарювання;

• надмірною енерго- і ресурсомісткістю галузей господарського комплексу;

• низькою конкурентоспроможністю національного виробництва;

• поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалу;

• надмірною залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарів (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів);

• відсутністю розвинутої зовнішньоторгівельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, біржової тощо).

Основні напрями розвитку зовнішніх економічних зв'язків України:

• гармонізацію економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу й світової системи торгівлі з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України;

• трансформацію політичного визначення України як держави з ринковою економікою до юридичного закріплення її статусу в законодавстві ЄС з метою одержання торгівельно-економічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференцій;

• створення зони вільної торгівлі між Україною та багатьма державами світу і, в першу чергу, з країнами ЄС;

• забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів (продукції АПК, чорної металургії і машинобудування);

• збільшення обсягів експорту традиційної продукції промисловості і сільського господарства та імпорту високотехнологічних виробів для виробничого і невиробничого використання;

• залучення в Україну іноземних інвестицій;

• зниження митних бар'єрів;

• формування і розвиток нових зв'язків на основі спільного використання прогресивних технологій;

• створення спільних підприємств, транснаціональних компаній;

• укладання міжнародних угод про режим прикордонної торгівлі;

• забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах паливно-енергетичних ресурсів;

• удосконалення різних форм торгівельно-економічних, інвестиційних двосторонніх стосунків з державами світу;

• відновлення та зміцнення виробничих зв'язків з країнами Східної Європи і США на основі традиційної міжгалузевої й вну­рішньогалузевої спеціалізації.