3.1. Основні проблеми транспортної системи України

Основними причинами, що стримують розвиток транспортного забезпечення у сфері зовнішньоекономічної діяльності України є:

• Невпорядкованість системи державного регулювання щодо контролю на кордоні та справляння зборів;

• Висока вартість послуг, що надаються митними брокерами, контрольними службами й транспортними терміналами;

• Численні бюрократичні перепони при оформленні міжнародних перевезень;

• Низька швидкість доставки пасажирів та вантажів;

• Несприятлива криміногенна обстановка;

• Брак комплексного й у тому числі інформаційного обслуговування на шляху здійснення міжнародних перевезень;

• Недостатність, а на окремих напрямках і відсутність комплексу нормативно-правових актів, що регулюють міжнародні перевезення та їх обслуговування.

Також основними проблемами транспортного комплексу України є:

• безупинне старіння основних фондів, недостатнє їх оновлення та невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам;

• незадовільний транспортно-експлуатаційний стан шляхів сполучення;

• зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на світових ринках перевезень;

• недостатнє використання експортного потенціалу транспортних послуг;

• слабкий ступінь використання геополітичного положення України та можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України;

• зростання транспортної складової у вартості товарів;

• незадовільний стан безпеки перевезень;

• значне екологічне навантаження транспорту на оточуюче середовище;

• низький рівень міжгалузевої координації у розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до роз'єднання єдиного транспортного простору, нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту;

• повільне вдосконалення транспортних технологій та недостатня їх пов'язаність з виробничими, торговельними, складськими і митними технологіями;

• неприпустимо низький рівень інформатизації транспортного процесу та інформаційної взаємодії транспорту з іншими галузями економіки;

• недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту;

• відставання у реалізації державних і галузевих програм в області окремих видів діяльності, видів транспорту, транспортного машинобудування, розбудови державного кордону.[6,238]]

Потужної підтримки в оздоровленні транспорту, слід очікувати від широкого використання транспортних комунікацій України, що забезпечить отримання значних валютних надходжень від експорту транспортних послуг.

Україна змінила характер транспортно-економічних зв’язків у державі, трансформувавши основну їх частину в категорію зовнішньоекономічних факторів: експортних, імпортних та транзитних. Міждержавний транзит через українську територію - це великий, але досі нереалізований національний ресурс. Поряд з підвищеною швидкістю доставки, перевагою транзиту через Україну є те, що для його здійснення немає необхідності будувати в більшому обсягу нові залізничні колії, автомагістралі, порти, транспортні прикордонні переходи й термінали. Існуючі комунікації зберігають достатній запас пропускної спроможності.[16,68]

Отже, фактично Україна вже має працюючу, хоча й не на повну потужність, систему транзитних коридорів, тоді як конкуренти ще повинні створити такі коридори. Залізничні транспортні коридори мають можливості пропускати потоки поїздів удвічі більші від тих, що виконуються; автомобільні шляхи теж мають резерви попуску додаткових потоків автотранспортних засобів. З огляду на резерви провізних та пропускних спроможностей, Україна має всі технічні та технологічні можливості залучити додаткові обсяги транзитних вантажопотоків і завдяки цьому одержати такі необхідні валютні надходження до державного бюджету.