160. Відшкодування шкоди завданої злочином

Захист прав людини вимагає надання громадянину, який постраждав від злочину, таких прав, які будуть забезпечувати йому можливість активно захищати свої інтереси в кримінальному судочинстві.

Відповідно до вимог цивільного права збиток, заподіяний у результаті порушення правовідносин, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Цивільний позов в кримінальному процесі має подвійну правову природу - матеріальну і процесуальну. За матеріальної природі він є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а по процесуальної - кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззю матеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини, які виникли між позивачем і відповідачем , З якого першим виводить свою вимогу до другого; процесуальна - процесуальної формою, за допомогою якої «приводиться в дію» матеріально-правове вимога позивача .

Оскільки ж позов про відшкодування заподіяної злочином матеріальних збитків пред'являється і розглядається у кримінальному процесі, то, природно, і процесуальна його природа може бути тільки кримінально-процесуальної.

Цивільний позов в кримінальному процесі - Це вимога потерпілої особи, яким завдано матеріал (моральної) шкоди від злочину, його повноважного представника або в його інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого або підсудного або осіб, що несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, що заявлений органу дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду), у кримінальній справі до початку судового слідства.

161.Відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, обмежено дієздатними та дієздатними.

Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх функції опікуна (ч. 3 ст. 1178 ЦК).

У ЦК вперше введено можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та/чи нагляд за малолітніми на правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), зокрема, на підставі договору.

Законодавець визначає перелік юридичних осіб, які є відповідачем за шкоду, завдану малолітнім: навчальний заклад (наприклад, школа та дитячий садок), заклад охорони здоров'я (наприклад, лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (наприклад, літній табір відпочинку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (наприклад, дитячий будинок, інтернат тощо). При цьому, протиправним діянням цих юридичних осіб вважаться саме невиконання чи неналежне виконання законного обов'язку здійснювати нагляд за малолітніми.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобов'язаних осіб відшкодовувати шкоду, яку завдано малолітніми, не припиняється навіть у разі досягнення малолітніми повноліття. Однак по досягненні повноліття особу може бути зобов'язано судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а зобов'язані до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.

Відшкодувавши шкоду, завдану малолітніми, жодна з фізичних та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за цим видом делікту, не має права зворотної вимоги (регресу) до малолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).