13.Класифікація рахунків бухгалтерського обліку.

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку, а іншими словами, групування їх за певними ознаками, допомагає процесу вивчення системи рахунків та застосуванню її на практиці.

Усі рахунки класифікують за об’єктами відображення (активні, пасивні, активно-пасивні), рівнем узагальнення даних про господарську діяльність (синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки), за економічним змістом, призначенням та структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом дає можливість встановити, які рахунки слід застосовувати для обліку певного об’єкта, тобто ця класифікація дозволяє визначити систему рахунків, які необхідно використовувати на підприємствах тієї чи іншої галузі. Вона будується відповідно до класифікації об’єктів бухгалтерського обліку.

За економічним змістом рахунки поділяють на три основні групи і одну доповнюючу (рис. 3.5.1):

— рахунки господарських засобів;

— рахунки господарських процесів;

— рахунки джерел формування засобів;

— рахунки обліку операцій, які не відображені в балансі (позабалансові рахунки).

Основні рахунки у бухгалтерському обліку застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об’єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

Рахунки коштів призначені для обліку грошових коштів. Вони також є активними (рахунки № 30, 31, 33).

Рахунки капіталу використовуються для обліку джерел утворення власних засобів. Вони є пасивними 

14 Характеристика плану рахунків, його значення та будова. План рахунків (р-в) – це систематизований перелік р-в, який визначає організацію бухгалтерського обліку на підприємствах, в організаціях та установах з метою отримання інфор-ї, необхідної для управління та контролю. Затверджений у 1999 р. план рахунків є обов’язковим для всіх організацій та підприємств Укр. (крім банків та бюджетних установ). Р-ки за ек-м змістом групуються в 9 кл. В окремий клас виделені забалансові р-ки. Р-ки в Плані згруповані у визначеній послідовності: спочатку класи р-в госп. засобів, а потім – для обліку джерел формування цих засобів. Забалансові р-ки виділяють в окремий клас. До них відносять елементи які не є власністю підпр., але знаходяться на ньому і на них не розповсюдж. правило подвійного запису. Кожному синт. рахунку та субрахунку, окрім назви привласнюється номер (код), для прискорення и зменшення облікової роботи. Номери синтетичних рахунків – двозначні. Кожному субрахунку привласнюється номер в межах відповідного синтетичного рахунку. Номер (код) кожного субрах-ку склад-ся з номера синт. р-ку и порядкового номера субр-ку. 1-ша цифра коду означає номер класу, 2 – номер синт. рах., 3 – номер субрах. Підприємства мають право вводити в себе будь-які субрахунки, зберігаючи нумерацію субр-х діючого Плану р-в. Для забеспеч. правиль-го викор-ня р-в при відображені госп. операцій Мін. фіном розработана інструкція к Плану р-в. План р-в і інструк. по його застосуванню є важливим засобом держ. керівництва б.о-м. на підпр. і орг-х всіх форм власності, можливості узагальнення показників обліку при складанні бал-су і інших форм звітності.

15. Для правильного визначення кількісних та якісних показників господарської діяльності

підприємств виняткове значення  мають наукові методи їх обчислення, особливо оцінка господарських активів (засобів) і калькуляція собівартості. Кількісними показниками діяльності підприємств є показники обсягу тих або інших процесів: кількість заготовлених виробничих запасів, виробленої або реалізованої продукції, виконаних  робіт тощо. Здійснення контролю за кількісними показниками має велике значення для поліпшення діяльності підприємств. Якісні показники характеризують економічну ефективність певного господарського процесу. У нових умовах господарювання  найголовнішими економічними критеріями оцінки діяльності підприємства є доходи і фінансові результати (прибутки — збитки) і рівень рентабельності. Важливим якісним показником є також собівартість виробленої і реалізованої продукції (робіт і послуг), придбаних (закуплених) господарських засобів і предметів  праці (господарських активів).  Кількісні і якісні показники господарської діяльності підприємств, організацій і установ визначають за даними бухгалтерського обліку.  Оцінка господарських активів (засобів) — це спосіб їх вираження у грошовому вимірнику. Вона є важливим елементом методу бухгалтерського обліку, за допомогою якого одержують узагальнені показники про господарські активи (засоби) і процеси.  Такі показники мають велике значення, оскільки існують товарно-грошові відносини. Облік об’єктів, що не підлягають грошовій оцінці, ведеться тільки в натуральних вимірниках (посівні площі — га і т. ін.). Від правильної оцінки залежить достовірність облікової інформації про ресурси господарства, фінансові результати  його діяльності. 

16. В основу правильності оцінки господарських активів (засо-  бів) покладено принципи її реальності і єдності.  Реальність оцінки полягає у відображенні в грошовій оцінці реальної вартості господарських активів (засобів) і джерел їх  утворення. Дотримання цього принципу забезпечується тим, що господарські активи (засоби) оцінюються за фактичною собівартістю, а джерела їх утворення за фактичними розмірами. Єдність оцінки полягає в тому, що в підприємствах різних галузей народного господарства одні і ті ж господарські активи (засоби) і джерела їх утворення оцінюються за єдиною методикою (тобто в одному і тому ж порядку). У нашій країні передбачені єдині принципи оцінки господарських активів (засобів) і джерел їх утворення. В основу цих прин-  ципів покладено фактичну собівартість госдарських активів (засобів) і фактичні розміри їх джерел. При цьому мається на увазі фактична собівартість придбаних (заготовлених) товарно-  матеріальних цінностей, виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг та ін. Відповідно до цього оцінюють окремі види господарських активів (засобів). Основні засоби обліковують протягом періоду експлуатації за їх початковою вартістю, що дорівнює сумі фактичних витрат на будівництво чи їх придбання. Початкова вартість основних засобів може змінюватися після проведення робіт з реконструкції, що збільшує їх вартість. У зв’язку з тим, що основні засоби в процесі експлуатації зношуються, на них ведуть відокремлений облік їх зносу (рахунок 13 «Знос необоротних активів», субрахунок «Знос основних засобів» — регулюючий контрактивний рахунок), що дає змогу визначати залишкову вартість основних засобів (І розділ активу балансу). Виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, пальне, добрива тощо) оцінюють за фактичною собівартістю, що визначається сумою витрат господарства на їх придбання (заготівлю) — покупна вартість плюс транспортно-заготівельні витрати. Продукцію власного виробництва (готову продукція) у сільсь-  когосподарських підприємствах протягом року оцінюють за плановою, а в кінці року — за фактичною собівартістю. В кінці року після визначення фактичної собівартості виробленої продукції  планову її собівартість коректують до рівня фактичної. Незавершене виробництво оцінюють за фактичною собівартістю витрат за окремими виробництвами, продукція яких буде одержана в наступному звітному періоді.