Океани, що омивають береги Африки

Береги Африки омивають води Атлантичного й Індійського океанів. Атлантичний океан утворює біля її берегів одну велику затоку — Гвінейську. Уздовж мало розчленованого західного берега Африки протягається неширока (до 100 км) смуга материкової обмілини, крутий схил якої обривається до підводного плато і поділяючого його западину. До сходу від Серединно-Атлантичного хребта проти Африки знаходяться улоговини Канарська, Зеленого Мису, Гвінейська, Ангольська, Капська й Агульяс із глибинами від 3000 до 7200 м. Рівні поверхні дна улоговин місцями ускладнені гірськими підняттями, вулканічні вершини яких піднімаються у вигляді островів Канарських, Зеленого Мису та ін. На широті 20° пд. ш. між Ангольською і Капською улоговинами до берегів Африки підходить підводний Китовий хребет. Біля берегів Африки в Атлантичному океані переважає пасатна циркуляція, що створює складні замкнуті системи течій обох півкуль. На півночі і півдні з високих широт убік екватора направляються холодні течії — Канарська і Бенгальська. Вони являють собою східні гілки північного і південного круговоротів і виносять до західних берегів Африки відносно холодні води. Особливо могутня — Бенгельська течія, вплив якої виявляється майже до самого екватора. Вона є аналогом Перуанської течії Тихого океану біля берегів Південної Америки. Постійно дмуть біля західних берегів Африки вітри південних напрямків, зганяють поверхневий шар води, що викликає підйом холодних глибинних вод, які постійно рухаються убік екватора.

Південна частина північного і північна частина південного круговороту утворюють Північну і Південну Пасатні течії. У місці свого початку біля берегів Африки вони є продовженням Канарської і Бенгельської течій, і їхні води мають відносно низьку температуру. Більш сильні і стійкі ці течії узимку відповідної півкулі. Вертикальна потужність потоку не перевищує 300 м. Від берегів Африки вітки пасатних течій направляються на захід. Між ними з заходу на схід проходить Екваторіальна протитечія, східну частину якої називають Гвінейською течією.

Течії впливають на розподіл температури поверхневих вод біля берегів Африки, вносячи корективи в загальну закономірність зменшення температури від екватора до півночі і півдня. Через велику виразність холодних течій і підйому холодних глибинних вод температура води біля берегів Африки, особливо до півдня від екватора, значно нижче середніх для даних широт (приблизно на 5— 7°С). Наприклад, біля витоків Південної Пасатної течії в серпні температура води буває + 22, +25°С. Води Гвінейської течії прогріті до + 28°С. Середня річна температура вод біля північно-західних берегів Африки + 20°С, а біля південно-західних + 15°С. Узимку вона може знижуватися до +12°С. Солоність води в Атлантиці біля берегів Африки близька до нормальної океанічної. Виняток становлять акваторії, розташовані проти пасатних пустель (особливо Сахари), де солоність підвищується до 37°/оо. Це — найвища солоність у відкритій частині Світового океану.

Північно-західна частина Індійського океану, що омиває Африку на сході і півдні, сформувалася в післякрейдовий час у результаті розпадання Гондвани. Вона характеризується великими нерівностями дна і різкими перепадами глибин. Від інших частин океану північно-західна його частина відділена підводним Аравійсько-Індійським хребтом. У її межах знаходяться улоговини з глибинами, що перевищують 5000 м (Сомалійська, Мадагаскарська, Мозамбікська). Вершини підводних хребтів, що розділяють улоговини, утворюють вулканічні і коралові острови (Маскаренські та ін.). Деякі хребти мають материковий тип земної кори і являють собою залишки древніх гондванських структур.

Систему течій у північній і північно-західній частинах Індійського океану визначають пасатна і мусонна циркуляція субекваторіального і тропічного поясів. До півдня від екватора біля берегів Африки проходять теплі течії Мозамбікська і Мадагаскарська. Зливаючись, вони утворюють течію мису Голкового (Агульяс). Остання — одна із самих стійких і сильних течій Світового океану. Ці течії утворюються з Південної Пасатної течії і викликають підвищення температури води в зимовий період південної півкулі в берегів Південно-Східної Африки до +20°С и більш. До півночі від екватора діє мусонний Сомалійський плин, що приносить улітку північної півкулі відносно холодні глибинні води з південної півкулі, а узимку несучи відносно теплі води з півночі. У цілому в Індійському океані до півночі від 10° пд. ш. температура вод до великої глибини висока протягом усього року. Найбільш теплими ( + 27, +29°С) вони бувають у травні. Солоність води біля берегів Африки —35—36⁰/₀₀