Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Африка.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
451.07 Кб
Скачать

Африка Лекція 1. Загальна характеристика материка

Африка — другий по величині після Євразії материк Землі. Разом із прилеглими до неї островами її площа — 30,3 млн. км2, без островів —29,2 млн. км2.

Африканський материк тісно пов'язаний з Євразією; їх розділяють тільки Червоне і Середземне моря. Африка і Євразія складають єдиний масив суші східної півкулі, відділений від інших материків величезними просторами океанів.

Крайніми точками материка на півночі — мис Рас-Енгела (37°20' пн. ш.), на півдні — мис Голковий (34°52' пд. ш.). З півночі на південь Африка простирається на 8 тис. км. Найбільш широка частина материка знаходиться до півночі від екватора між 10 і 16°, де Африка простирається від 17°33' з.д. (мис Альмаді) до 51°24' в. д. (мис Рас-Хафун) і досягає ширини 7500 км.

Острови біля берегів Африки нечисленні. Найбільший з них — Мадагаскар. Крім нього, в Індійському океані .знаходяться острови Сокотра, Занзібар, Пемба, Мафія, Коморські, Маскаренські, Сейшельські, Амірантські.

В Атлантичному океані знаходяться материкові і вулканічні острови — Мадейра, Канарські, Зеленого Мису, Принсіпі, Сан-Томе, Пагалу.

На противагу сильно розчленованій і різноманітній по орографії Євразії, Африка відрізняється єдністю будови поверхні і простотою обрисів. У її рельєфі переважають рівнини і плоскогір'я з висотами від 200 до 1000 м. Менш 10% поверхні займають низовини, трохи більш 20% — гірські області. окраїнні частини материка, як правило, підняті в порівнянні з внутрішніми районами. Середня висота складає 750 м.

Положення Африки по обидві сторони від екватора, основною частиною в межах тропіко-екваторіального простору, обумовлює перевагу високої температури, а слабка розчленованість і замкнутість внутрішніх частин створюють характерну для Африки континентальність. Перевага рівнинного рельєфу і географічне положення обумовлюють яскравий прояв зональності. Широкі смуги субширотного простягання з відносно однорідними природними умовами закономірно змінюють одна одну від екватора до півночі і півдня. Особливо чітко зональна структура виявляється в найбільш масивній і одноманітній за рельєфом північній частині материка.

Ще за багато століть до нашої ери узбережжя і внутрішні райони материка відвідували народи Азії і Північної Африки: фінікійці, єгиптяни, карфагеняни. У ранньому середньовіччі в Східну і Північну Африку проникнули з Аравійського півострова араби.

У XV ст. португальці в пошуках шляху в Індію обстежували узбережжя Африки. Це був початковий період работоргівлі і скорення європейцями африканських країн. Наприкінці XVIII ст. і в XIX ст. Англія і Франція захопили ряд колоній у внутрішніх частинах материка. Ці захоплення супроводжувалися відкриттями і дослідженнями. У 1788 р. англійці створили «Асоціацію для сприяння відкриттю внутрішніх частин Африки», що організувала великі експедиції. Позитивним підсумком досліджень XIX було вирішення основних географічних проблем, пов'язаних з дослідженням басейнів найбільших рік Африки: Нігеру, Нілу, Конго і Замбезі. Великий внесок у вивчення Центральної і Південної Африки вніс англійський учений Д. Лівінгстон. Протягом 30 років (1843—1873) він вивчав величезні простори від Атлантичного до Індійського океану і від Кейптауна майже до екватора.

В другій половині XIX ст. великі дослідження області вододілу Нілу і Конго провів росіянин учений В. В. Юнкер. У першій половині XX ст. були створені великі зведені роботи з географії всього континенту в цілому й окремих його частин та країн.

Велике пожвавлення в дослідженні Африки почалося з 1960 р., коли на місці колишніх колоній стали виникати молоді незалежні держави. Уряди багатьох з них при активній допомозі інших країн проводять роботи, пов'язані з пошуками і використанням найбагатших природних ресурсів: корисних копалин, гідроенергетичних ресурсів, запасів прісних підземних вод та ін. Крім того, у різних районах Африки проводять дослідницькі роботи, що мають велике теоретичне значення для різних областей знань: комплексне вивчення рифтових зон Східної Африки, вивчення палеогеографії антропогену, у тому числі передісторії людини, і т.д.