2. Засоби фіксації звукових слідів

Звукові сліди відрізняються від традиційних у трасології за ознаками, названими вище, що створює серйозні труднощі їх фіксації як у технічному, так і в тактичному відношенні. Динамічність (рухливість) і розсіюваність (загасання) звуку вимагають спеціальних прийомів і засобів для виявлення звукових слідів та їх фіксації.

Існують два способи фіксації звуку: органолептичний і технічний. При органолептичному способі фіксації використовуються органи слуху людини. Зафіксований органом слуху слід звуку являє собою суб'єктивний образ – „слід пам'яті”. Такі звукові сліди можуть бути використані в ході слідчої дії – при проведенні впізнання людини за особливостями мови.

Фіксація технічними засобами. Записування звуку на матеріальний носій для створення фонограми називається звукозаписом. Для звукозапису застосовуються різні технічні пристрої, які називаються звукозаписуючою апаратурою, а для відтворення фонограми – звуковідтворююча апаратура. Останнім часом у слідчій і оперативній практиці набула поширення портативна звукозаписуюча апаратура: кишенькові диктофони, портативні мікрофони.

Сутність звукозапису полягає в тому, що звуковий слід, взаємодіючи з технічним пристроєм, збуджує в його приймачі синхронні джерелу звуку коливання, які різними методами перетворюються на більш потужні енергетичні сигнали, що закріплюються на матеріальному носії.

За способом перетворення і закріплення енергетичних сигналів звукозапис поділяють на механічний, магнітний, оптичний і цифровий.

Механічний звукозапис здійснюється технічними пристроями – патефонами або електрофонами на грамплатівки.

Магнітний запис. Основу його становить явище намагнічування носія, що рухається поблизу магнітного поля записуючої голівки. Для магнітного запису як магнітний носій використовуються магнітна стрічка, сталевий дріт, магнітні диски, барабани.

Оптичний запис полягає в тому, звуковий сигнал перетворюється на оптичний, який спеціальним пристроєм записується на світлочутливий носій.

Наведені системи запису є аналоговими, тому запис страждає на багато недоліків.

Цифровий запис. Це велике досягнення електроніки кінця XX ст. і майбутнє звукозапису. Цифровий пристрій перетворює аналоговий звуковий сигнал на дискретний, який записується цифровим кодом. Носій цифрового запису (мікросхема) у сто разів компактніший звичайної магнітної касети. Портативні цифрові магнітофони внаслідок своєї компактності знайшли широке застосування. Цифровий диктофон дозволяє переписувати запис до комп'ютера і потім його відтворювати та досліджувати.

3. Особливості огляду магнітних носіїв із записами та підготовка матеріалів для проведення фоноскопічної експертизи і її можливості

При вилученні касет з магнітною стрічкою, аудіо- і відеоапаратури необхідно дотримуватись обережності, щоб забезпечити збереження слідів, які можуть виявитися на цих об'єктах і навіть безпосередньо на магнітній стрічці. На касетах і апаратурі можуть бути виявлені не тільки сліди рук, але і мікрооб’єкти (біологічного походження, волокна, волосся і ін.).

В протоколі огляду касети необхідно вказати маркірувальні позначення, що маються на касеті: фірмові знаки, тип стрічки й ін. Якщо тип стрічки не позначений, описується її колір, характер основи (блискуча або матова). Фіксуються написи і позначення на ракорді (кольорова смужка наприкінці стрічки), а також видимі дефекти й ушкодження на касеті і стрічці.

Після цього запис прослуховується і у протоколі фіксується його характер (мова, музика, інша звукова інформація). По закінченні прослуховування стрічка перемотується у вихідний стан, упаковується і забезпечується пояснювальним написом. Далі магнітні носії зберігаються в поліетиленових пакетах і картонних коробках у вертикальному положенні подалі від металевих предметів і електромагнітних полів при температурі від +10 до +20°С.

Для вирішення діагностичних і ідентифікаційних задач призначається фоноскопічна експертиза, успіх якої багато в чому визначається якістю і кількістю зразків для порівняльного дослідження. Матеріали, що надаються для порівняльного дослідження, повинні містити в першу чергу фрази, в яких найбільш яскраво виявляються особливості вимови, патології мови або інші відхилення від загальноприйнятих норм літературної мови. При цьому бажано встановити заздалегідь, за допомогою якої звукозаписуючої апаратури і в яких акустичних умовах проводився досліджуваний магнітний запис.

Високоякісні експериментальні зразки отримуються при дотриманні наступних умов:

- мікрофон розташовують на відстані близько 0,5 м. від рота людини;

- вікна і двері приміщення, де проводиться запис, повинні бути щільно закриті, телефонні апарати відключені, усунуті й інші джерела можливих сторонніх шумів;

- на магнітній стрічці повинно бути записано, коли, ким і в чиїй присутності проводиться відбір порівняльного матеріалу. Для цього запрошують спеціаліста.

Процес отримання порівняльних зразків здійснюється таким чином, щоб при записі фонограми особа була змушена вимовляти ті ж самі фрази і слова, що й у досліджуваному записі. При цьому необхідно дотримуватись тих умов запису, використовувати ту ж (або принаймні аналогічну) апаратуру, що використовувалася при записі досліджуваної фонограми.

Якщо експериментальні зразки одержати неможливо, як матеріал для порівняльного дослідження можуть бути представлені вільні зразки – магнітні записи зроблені, наприклад, при проведенні слідчих дій.

Експерту необхідно повідомити, коли проводився даний звукозапис, яке устаткування для цього використовувалося і який його технічний стан, вид електроживлення при записі (електромережа, акумулятор, батарея), план приміщення з вказівкою місцезнаходження магнітофона, мікрофона й учасників запису.

До числа основних завдань фоноскопічної експертизи відносяться:

1) встановлення джерела звуку (людина, технічний пристрій, музичний інструмент тощо);

2) ідентифікація аудіо-, відеопристроїв (магнітофонів, диктофонів тощо);

3) ідентифікація людини за голосом;

4) дешифрування змісту нерозбірливої звукової інформації;

5) встановлення різних змін, утворених або навмисно внесених внаслідок експлуатації відеофонограми;

6) встановлення емоційного стану людини за її усною мовою тощо.

Теоретичні передумови методики ідентифікації особи за фонограмами усного мовлення:

1. Голос людини індивідуальний. Це обумовлено специфічною формою і розмірами ротової і носової порожнини, горла, органів дихання. Тому фізичні характеристики звуків – частота, тривалість, інтенсивність – у кожної людини індивідуальні.

2. Акустична характеристика голосу відносно стійка за часом і залишається індивідуальною навіть при морфологічних і патологічних змінах органів мови.

3. Мова людини характеризується рисами, властивими тільки їй, і визначається соціальними і психічними факторами. Сформовані в юності (приблизно до 20 років) особливості мови, інтонації і манера говорити стають звичними і майже не міняються протягом усього життя.

В основі методики фоноскопічних досліджень лежать акустичний і лінгвістичний аналізи усного мовлення. Лінгвістичний аналіз у цілому спрямований на дослідження усного мовлення, що відбиває соціальні, інтелектуальні, психофізіологічні й інші особистісні характеристики людини; акустичний – на вивчення характеристик, обумовлених анатомічними, фізіологічними і психофізіологічними особливостями індивідуума.

Комплексний лінгво-акустичний аналіз мови дозволяє проводити ідентифікацію людини навіть за фонограмами низької якості і малої тривалості. Крім ідентифікаційних можливо також вирішення не менш актуальних для розкриття і розслідування злочинів діагностичних задач, які дозволяють судити про фізичні, психічні і соціальні ознаки особи.

На вирішення фоноскопічної експертизи ставляться наступні ідентифікаційні питання:

1) чи належить зафіксоване на фонограмі усне мовлення певній особі або особам; які фрагменти звукозапису яким особам належать;

2) чи виготовлена дана фонограма на представленому звукозаписуючому апараті; чи відтворювалась вона на представленому магнітофоні (відеомагнітофоні, диктофоні); на якому з представлених магнітофонів (відеомагнітофонів, диктофонів) записувалась або відтворювалась дана фонограма; чи є вона копією, виготовленою шляхом запису на даний магнітофон;

3) чи є відеофонограма №1 цілком або частково копією відеофонограми №2; чи є відеофонограми №1 і №2 дублікатами, виготовленими шляхом копіювання з однієї і тієї ж відеофонограми №3;

4) чи складали склеєні фрагменти даної магнітної стрічки раніше одне ціле.

На вирішення фоноскопічної експертизи ставляться наступні діагностичної питання:

1) скільки осіб брало участь у розмові, записаній на представленій фонограмі;

2) чи є мова, представлена на фонограмі, або її фрагменти заученою, прочитаною або вільною;

3) який дослівний зміст тексту; який зміст нерозбірливого запису на представленій фонограмі;

4) які джерела і характер звуків, що супроводжують основний запис; яке було навколишнє оточення в момент виготовлення фонограми (характер приміщення, в якому відбувався запис, на відкритій місцевості і т.д.);

5) чи є представлена відеофонограма оригіналом (копією), а якщо копією, то якою: першою, другою і ін.;

6) чи містить відеофонограма безперервний запис або з зупинками (магнітофона, відеомагнітофона, відеокамери);

7) який тип магнітної стрічки, з використанням якої виготовлявся даний запис; чи використовувалася для запису нова або раніше вже маюча запис (і який) стрічка;

8) чи піддавалася представлена відеофонограма монтажу (склейці, електроакустичному монтажу і т.п.), а якщо так, то яка її частина змонтована; чи маються ознаки інших змін, внесених у процес запису після його закінчення; чи одночасно проводився запис звуку і зображення на представленій відеофонограмі;

9) чи виготовлена представлена на дослідження фонограма на одному або різних звукозаписуючих апаратах;

10) на магнітофоні (відеомагнітофоні, диктофоні) якого типу, марки, класу, країни-виробника здійснений даний магнітний запис; мікрофон якого типу використовувався для проведення звукозапису;

11) чи мали, судячи з запису, звукозаписуючий апарат або мікрофон які-небудь несправності, які саме; чи не використовувалися технічні засоби для навмисного перекручування голосу;

12) який технічний рівень навичок виготовлювача фонограми;

13) в якій місцевості формувалося усне мовлення й в яких можливих місцях довгостроково проживала особа, мова якої записана;

14) які стать, вік, анатомічні особливості мовоутворюючого тракту, фізичні і психічні характеристики особи, мова якої представлена на фонограмі;

15) які деякі соціальні характеристики особи (рівень і спрямованість освіти, інтелект, рівень культури і т.п.), мова якої представлена на фонограмі;

16) який емоційний стан особи в період запису її усного мовлення.