Види злочинів

У залежності від кількості суб'єктів і умов вчинення розрізняють такі види злочинів:

1. злочин, вчинений групою осіб, виконавців, без попередньої змови між собою;

2. злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб;

3. злочин, вчинений організованою групою (якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб, які попередньо організували стійке об'єднання для вчинення цього та інших злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на реалізацію цього плану, відомого всім учасникам групи);

4. злочин, вчинений злочинною організацією – стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (3-х і більше), члени якого або структурні підрозділи якого за попередньою змовою об'єдналися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації. Злочинними організаціями визнаються банди, терористичні організації, воєнізовані формування тощо.

У Кримінальному кодексі України передбачені заохочувальні норми, які звільняють від кримінальної відповідальності учасників злочинної організації у разі виходу з неї, добровільного повідомлення правоохоронним органам про її діяльність, сприяння у викритті злочинців.

Кримінальна відповідальність

Це один з видів юридичної відповідальності, правовий наслідок вчинення злочину, що полягає в застосуванні до винної особи засобів державного примусу у формі кримінального покарання.

Юридична відповідальність за вчинення злочину полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Підставою кримінальної відповідальності є факт вчинення злочину і його склад, передбачений відповідною статтею Кримінального кодексу України. Вона застосовується винятково судом і тільки до особи, винної у вчиненні злочину.

Кримінальної відповідальності полягає осудна особа за вчинення злочину з 16 років, а за деякі найбільш небезпечні злочинні діяння встановлена кримінальна відповідальність з 14 років.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за один і той же злочин більше одного разу.

Покарання має на меті не тільки кару, але і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Види покарань

За порядком призначення покарання поділяються на 3 групи:

1. основні покарання;

2. додаткові покарання;

3. покарання, що можуть призначатися як основні і як додаткові (ст. 52).

До основних покарань відносять:

1. громадські роботи (ст. 56) – встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як чотири години на день, полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи або навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких встановлюють органи місцевого самоврядування. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами 1 або 2 груп, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби;

2. виправні роботи (ст. 57) – призначаються на строк від 6 місяців до 2-х років і обов’язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держави в межах від 10 до 20 відсотків заробітку засудженого. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування;

3. службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58) – встановлюються на строк від 6 місяців до 2-х років з відрахуванням в доход держави від 10 до 20 відсотків грошового забезпечення, одержаного засудженим. Це покарання не застосовується до військовослужбовців строкової служби;

4. арешт (ст. 60) на строк від 1 до 6 місяців;

5. обмеження волі (ст. 61) на строк від 1 до 5 років з утриманням в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов’язковим залученням до праці. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів 1, 2 груп;

6. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62) від 6 місяців до 2-х років, призначається військовослужбовцям строкової служби;

7. позбавлення волі на певний строк (ст. 63) – на строк від 1 до 15 років і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи;

8. довічне позбавлення волі (ст. 64) – воно замінило смертну кару, і встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку. Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінене на строк не менше 25 років.

До додаткових покарань відносять:

1. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54) – безстрокове;

2. конфіскацію майна (ст. 59) – полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Призначається лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статті за тяжкі й особливо тяжкі корисливі злочини.

Покараннями, що можуть призначатися як основні, і як додаткові є:

1. штраф (ст. 53) – встановлюється у межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 грн.), в окремих випадках може бути встановлений більший розмір штрафу;

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55) – на строк від 2 до 5 років як основне і від 1 до 3-ї років як додаткове покарання.

Закон враховує обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання за вчинений злочин. Так, згідно зі ст. 66 КК України, обставинами, які пом’якшують покарання, визнаються:

1. з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2. добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3. вчинення злочину неповнолітнім;

4. вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

5. вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

6. вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

7. вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

8. вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9. виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з учиненням злочину у випадках, передбачених Кримінальноим кодексом України.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, та інші обставини, не зазначені вище.

Обставини, які обтяжують покарання:

1. вчинення злочину особою повторно або рецидив злочинів;

2. вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3. вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4. вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5. тяжкі наслідки, завдані злочином;

6. вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7. вчинення злочину щодо вагітної жінки, коли винний знав про її стан;

8. вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9. вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10. вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11. вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12. вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13. вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.