23. Дати аналіз діяльності Паризької мирної конференції після Комп’єнського перемир’я та завершення і світової війни.

Підсумки Першої світової війни, що закінчилася підписанням 11 листопада 1918 р. Комп'єнського перемир'я, підбито на Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920). Її метою були розробка і укладення мирних договорів між державами Антанти, які перемогли у війні, і державами Четверного союзу, які розпочали і програли її. Основні питання конференції вирішувалися «радою трьох»: прем'єр-міністром Великобританії Д. Ллойд-Джорджем, президентом США В. Вільсоном, прем'єр-міністром Франції Ж. Клемансо, що не задовольняло інші країни, які брали участь у війні на боці Антанти.

Мета Франції - економічно послабити свого давнього суперника - Німеччину, встановити кордон по р. Рейн, заволодіти економічно розвинутими землями Німеччини (лівий берег Рейну, Саарський кам'яновугільний басейн).

Великобританія, керуючися гаслом: «У Англії немає постійних союзників, є постійні інтереси», прагнула зберегти сильну Німеччину як противагу Франції на континенті, відібрати німецькі колонії.

США, що перетворилися за роки війни на кредитора Європи, в документі, який отримав назву «14 пунктів» президента В.Вільсона» (опублікований 8 січня 1918 р.), відстоювали право європейських націй на самовизначення і утворення у Східній Європі самостійних держав, що змогли б стати противагою Німеччині, Британії та Франції.

Після довгих дебатів, 28 червня 1919 р., було укладено Версальський мирний договір країн Антанти і Німеччини. За ним Німеччина втратила 1/7 частину території, 1/12 частину населення, позбавлялася всіх колоній. Армія, створена на принципі загального військового обов'язку, мала стати професійною з чисельністю не більше 100 тис. чол. (у тому числі 4 тис. офіцерів). Німеччині було заборонено мати авіацію, важку артилерію тощо. Вона повинна була за 42 роки виплатити репарацій на астрономічну суму 256 млрд золотих марок.

24. Проаналізувати систему Версальських мирних договорів 1919-1920 рр. Вашингтонська конференція 1921-1922 рр.

Версальська система мирних договорів.

Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

За Версальським мирним договором з Німеччиною:

• Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;

• Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;

• Накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;

• Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;

• Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;

• Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії);

• Данії передавався Північний Шлезвіг;

• До Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.

Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.

Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

Вашингтонська конференція 1921 - 1922 рр.

Для розгляду далекосхідних питань у листопаді 1921 - лютому 1922 рр. була скликана Вашингтонська конференція 9-ти держав - США, Великобританії, Японії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Китаю

Найактивніший учасник конференції - США, які намагалися встановити контроль над Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Офіційна мета конференції - обмеження морських озброєнь і вирішення проблеми Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону. В основному її рішення були спрямовані на обмеження програми Франції по збільшенню свого флоту і зменшенню впливу Японії, яка втрачала свої позиції в Китаї. США вимагали припинити в усіх країнах будівництво великих військових кораблів.

13 грудня 1921 р. підписано договір «чотирьох держав» - США, Британії, Франції та Японії, який, в цілому, був договором про ненапад у зоні Тихого океану. Він скасував англо-японський договір 1902 року. Країни, що підписали договір, домовилися «поважати всі права стосовно їх острівних володінь у зоні Тихого океану». США надавалася можливість «придбання» островів у регіоні.

6 лютого 1922 р. підписано договір про обмеження морських озброєнь (договір «п'яти держав») між США, Британією, Францією, Японією та Італією строком на 15 років.

Одним з найскладніших на конференції вважалося питання Китаю. 6 лютого 1922 р. підписано договір «дев'яти держав», у якому йшлося про дотримання суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Китаю і дотримання принципу «відкритих дверей», тобто «рівних можливостей, що відкриваються у Китаї для торгівлі і промисловості всіх націй». Фактично, це давало перевагу США в Китаї, оскільки до цього останній був поділений на сфери впливу тільки Франції, Англії та Японії. Держави-учасниці обіцяли не використовувати ситуацію, що склалася в Китаї, з метою здобуття переваг для себе. На той час у Китаї існували 2 уряди: у Пекіні -монархічний, у Кантоні - республіканський на чолі з Сунь Ятсеном, які ворогували між собою. Іноземні громадяни мали право екстериторіальності - тобто у разі порушення ними китайських законів вони не підлягали юрисдикції Китаю.

Вашингтонська конференція зафіксувала нове співвідношення сил на Далекому Сході на користь США, Британії і Франції.