Висновки

Докладне порівняння історії народів мусульмансько-християнського прикордоння в ХVІ ст. дає можливість зробити кілька важливих висновків: - на всьому протязі Великого християнсько-мусульманського прикордоння Європи турки і татари створили зону постійної конфронтації і військової напруги, яка існувала протягом кількох сторіч, що в значній мірі визначило історичну долю всіх "народів на кордоні"; - правлячі кола Хорватії, Угорщини, Австрії і Московії належним чином усвідомили небезпеку, яка їм загрожує і зуміли спрямувати державну політику на формування належної системи оборони; - Молдавське князівство, яке довгий час опиралося османській навалі на початку ХVІ ст. опинилося з турецького боку, перетворилося на зону постійної нестабільності і його кордон з Польщею став особливою ділянкою Великого Кордону; - українські землі були найменш захищеною ділянкою християнського прикордоння Європи внаслідок занедбання урядами держав-метрополій справи їх оборони; українське населення було покинуте сам-на-сам із своїми проблемами і мало шукати шляхи створення власних недержавних збройних сил, серед яких поступово основне місце зайняло українське козацтво; - об'єктивність виникнення українського козацтва підтверджується фактом існування подібних спільнот на інших ділянках Великого Кордону; хорватські граничари, угорські секеї і гайдуки та донські козаки були прямими аналогами українського козацтва, а їхня доля відрізнялася внаслідок специфіки історичного розви-тку кожного народу; - для європейського суспільства вони були нетрадиційними, але довгий час лише вони могли ефективно виконувати роль авангарду християнства; за своїм соціальним становищем, характером і обсягом особистих прав і обов'язків перед суспільством дрібні військові корпорації прикордоння мало відрізнялися між собою, інша річ, чи були вони зафіксовані офіційно, чи існували де-факто; - це були привілейовані, проміжні між шляхтою і селянством суспільні верстви; на відміну від Великого князівства Литовського і Польщі панівні верстви Хорватії, Австрії, Угорщини та Московії вчасно усвідомили ефективність дрібних прикордонних корпорацій, змогли належним чином забезпечити фінансування і організувати стосунки з ними; - значно більшими були відмінності в організаційно-управлінській сфері, де особливо відрізнялися гра-ничари, позбавлені урядом права на створення власної завершеної вертикалі військово-адміністративної вла-ди; - граничари були і найбільш залежними від уряду, ніж всі інші розглядувані корпорації; найменш зале-жними від державних структур були українські козаки, оскільки влада упустила можливість вплинути на становлення козацької організації; - українське козацтво пройшло найважчий шлях становлення, відрізнялось найбільшою самостійністю серед інших прикордонних спільнот і, внаслідок цього, нерідко конфліктними стосунками з владою. Отже, головна і принципова відмінність українського козацтва від споріднених спільнот полягала у то-му, що Литва і Польща не змогли використати закладеного в ньому потенціалу в інтересах держави. Потрібне суспільству, але полишене на себе козацтво було приречене шукати власний шлях розвитку. Нещасливе завершення діяльності Дмитра Вишневецького практично співпало з початком залучення козацтва на державну службу, хоча і тимчасову - для війни проти Москви. Разом ці дві події поклали початок новому етапу еволюції козацтва.