- •7. Німецька формальна соціологія
- •Економічні передумови.
- •Політичні передумови.
- •Наукові передумови.
- •9. 1. Социологический реализм Эмиля Дюркгейма
- •2. «Социологизм» как социальная теория
- •3. Теория социального факта э. Дюркгейма
- •Концепция аномии э. Дюркгейма
- •10 Понимающая социология м. Вебера
- •Теория социального действия по веберу
- •Учение вебера об идеальных типах
- •Социология религии по веберу
- •11. «Человеческих отношений» доктрина —
- •Содержание хоторнских исследований
- •Резюме исследований
- •17. Генетическая социология Михаила Грушевского
- •Види норм
- •Фактори ризику девіантної поведінки
- •Види девіантної поведінки
- •Люмпени і маргінали
- •25. Особистість як суб’єкт й об’єкт соціальних відносин. Соціальна структура особистості, характеристика складових. Соціальний статус і соціальні ролі особистості. Поняття соціальної поведінки.
- •29. Основні методи збору соціологічної інформації, їх характеристика: опитування (анкетування, інтерв’ю), аналіз документів, експеримент, спостереження.
- •30. Програма соціологічного дослідження: сутність, структура, методологічні й методичні функції, технологічна схема підготовки.
- •31. Соціологічне дослідження: сутність, різновиди. Етапи підготовки і проведення соціологічного дослідження.
- •35. Соціологія освіти: предмет, об’єкт, структура, функції як галузевої соціології. Історична еволюція та сучасний стан соціології освіти.
- •36. Культура як предмет соціологічного дослідження: сутність, типи, основні елементи, функції культури у суспільстві.
- •37. Соціологія культури: предмет, об’єкт, проблемне поле досліджень. Культурологічні концепції у світовій соціології. Соціологічне вивчення культури соціальних спільнот.
- •38. Місто як соціокультурний феномен. Соціальна структура міста та специфіка міського способу життя. Соціально-культурні проблеми урбанізації.
- •39. Соціологія вільного часу: предмет, об’єкт, категорії та функції. Культура вільного часу. Культурно-дозвіллєва діяльність. Основні принципи організації системи дозвілля.
- •42. Соціологія релігії
- •45. Економіка як соціальний інститут
38. Місто як соціокультурний феномен. Соціальна структура міста та специфіка міського способу життя. Соціально-культурні проблеми урбанізації.
Місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Тобто міське середовище — це і ландшафт, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, екологія, якість життя, рівень інформаційного обміну, особлива соціальна структура. Це середовище формує відповідний соціально-психологічний тип особистості, наділений раціональністю, мобільністю, готовністю до змін, умінням поєднати власні інтереси з інтересами інших, здатністю долати труднощі середовища.
У своїх дослідженнях соціологія міста часто вдається до категорії «міський спосіб життя». Його характеризують такі ознаки: нестійкість соціального статусу, підвищена мобільність; інтенсивність та анонімність людських контактів; різноманітність можливостей щодо проведення вільного часу; відмирання сусідських стосунків; зниження соціального значення сім'ї, передачабагатьох її функцій різним суспільним інститутам, послаблення зв'язків і залежності між родичами; послаблення традицій у регулюванні поведінки особистості внаслідок посилення формального соціального контролю.
Найвідчутніше впливають на міське середовище: фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські зв'язки). Вони спричиняють як позитивні (комфорт, благоустрій), так і негативні (дискомфорт, труднощі з приєднанням до культурних цінностей, неврози і стреси, проблема самітності тощо) почуття, емоції тощо; екологічні характеристики міста: передусім — це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоров'я людини; інформаційний чинник — охоплює процес передачі сукупності знань, повідомлень, відомостей, що формуються в суспільстві. Відбувається за допомогою різних засобів масової комунікації (телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика тощо). Соціокультурна ситуація в сучасному місті має тенденцію до ускладнення, з одного боку, засвідчує соціальний прогрес, з іншого — породжує безліч проблем для людини (відчуття стурбованості, тривоги, невизначеності, неспокою).
Особливу увагу соціології привертає столичне місто, адже столиця є суспільним феноменом, який охоплює політичні, адміністративні, фінансові, владні, культурні, історичні, мовні, етнічні, соціальні складові; центр у системі адміністративно-владних та політичних зв'язків. Столичне життя за моделями поведінки своїх мешканців випереджає на декілька років інші міста країни. Саме вивчення нових тенденцій, які виявляються у столиці, дає змогу певною мірою прогнозувати розвиток соціально-економічних та політичних процесів у суспільстві загалом.
Урбанізація (лат. urbanus — МІСЬКИЙ) — соціально-економіч-НИЙ процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство.
Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом або глобальним містом.
Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками: частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни; щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст; транспортна та інша доступність великих міст для населення країни; різноманітність галузей народного господарства; різноманітність видів трудової, дозвільної діяльності населення; поширення міських форм життя як на населення міст, так і на жителів села.
Урбанізація є соціальним процесом, який характеризує сучасну дійсність. Вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Загальні їх тенденції простежуються і в Україні. Водночас помітні й певні специфічні риси «української урбанізації». Головна з них — зростання міст і поширення міського способу життя на всі форми життєдіяльності. Якщо, наприклад, перед початком Другої світової війни питома вага міського населення України складала лише 34%, то у післявоєнний час вона почала помітно збільшуватися, досягнувши у 1992 р. 68%. Загалом кількість міського населення з 1960 по 1997 рік зросла у 1,7 раза. Але це відбувалося переважно за рахунок скорочення сільського населення, занепаду села. На сучасному етапі в Україні почали розвиватися і дезурбанізаційні процеси, найпомітнішими з яких є: зниження ролі міста як центру концентрації передових виробничих технологій, виробничих науково-дослідних установ, високопродуктивних підприємств; декваліфікація кадрового потенціалу, втрата досвіду висококваліфікованої праці; руйнування міських особливостей зайнятості населення, деформація міського способу життя; скорочення кількості міського населення (депо-пуляційні процеси), зворотна міграція у сільську місцевість, скорочення міських територій за рахунок адміністративно-територіальних реорганізацій.
Специфічні особливості розвитку міст, різноманітні процеси в міському середовищі покликали до життя відповідні урбаністичні теорії.