- •7. Німецька формальна соціологія
- •Економічні передумови.
- •Політичні передумови.
- •Наукові передумови.
- •9. 1. Социологический реализм Эмиля Дюркгейма
- •2. «Социологизм» как социальная теория
- •3. Теория социального факта э. Дюркгейма
- •Концепция аномии э. Дюркгейма
- •10 Понимающая социология м. Вебера
- •Теория социального действия по веберу
- •Учение вебера об идеальных типах
- •Социология религии по веберу
- •11. «Человеческих отношений» доктрина —
- •Содержание хоторнских исследований
- •Резюме исследований
- •17. Генетическая социология Михаила Грушевского
- •Види норм
- •Фактори ризику девіантної поведінки
- •Види девіантної поведінки
- •Люмпени і маргінали
- •25. Особистість як суб’єкт й об’єкт соціальних відносин. Соціальна структура особистості, характеристика складових. Соціальний статус і соціальні ролі особистості. Поняття соціальної поведінки.
- •29. Основні методи збору соціологічної інформації, їх характеристика: опитування (анкетування, інтерв’ю), аналіз документів, експеримент, спостереження.
- •30. Програма соціологічного дослідження: сутність, структура, методологічні й методичні функції, технологічна схема підготовки.
- •31. Соціологічне дослідження: сутність, різновиди. Етапи підготовки і проведення соціологічного дослідження.
- •35. Соціологія освіти: предмет, об’єкт, структура, функції як галузевої соціології. Історична еволюція та сучасний стан соціології освіти.
- •36. Культура як предмет соціологічного дослідження: сутність, типи, основні елементи, функції культури у суспільстві.
- •37. Соціологія культури: предмет, об’єкт, проблемне поле досліджень. Культурологічні концепції у світовій соціології. Соціологічне вивчення культури соціальних спільнот.
- •38. Місто як соціокультурний феномен. Соціальна структура міста та специфіка міського способу життя. Соціально-культурні проблеми урбанізації.
- •39. Соціологія вільного часу: предмет, об’єкт, категорії та функції. Культура вільного часу. Культурно-дозвіллєва діяльність. Основні принципи організації системи дозвілля.
- •42. Соціологія релігії
- •45. Економіка як соціальний інститут
36. Культура як предмет соціологічного дослідження: сутність, типи, основні елементи, функції культури у суспільстві.
Культура - сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.
Соціологія культури є галуззю соціології і водночас культурознавчою наукою. Вона знаходиться на межі філософії і культурології. Щоб пізнати соціологію культури як наукову дисципліну, необхідно розглянути її в контексті соціологічного знання і в контексті інших наук про культуру, а в більш широкому плані - визначити співвідношення соціології та культурології, роль і місце її серед інших наук про культуру.
Культура, мабуть, виступає як якісна сторона будь-якої діяльності, як спосіб мислення й поводження. При цьому вона являє собою певні цінності, як матеріальні, так і духовні. У реальному житті вони злиті, але є й розходження. Матеріальна культура, як правило, предметна, відчутна. Духовні цінності можуть виступати не тільки в предметно-речовинній оболонці, але й в акті творчої діяльності.
Компоненти матеріальної культури мають чітке вираження. Цього не можна сказати про духовну культуру. Одні дослідники порівнюють культуру з усією соціальною сферою, інші - з духовним життям, треті представляють її як сукупність матеріальних і духовних цінностей і т.п.
Однак, вважається, що зміст зазначеної категорії не може бути обмежено якою-небудь одною сферою життя (матеріальною або духовної), одною ціннісною характеристикою (моральною або політичною), одною формою діяльності (пізнавальної, просвітньої, організаційної й т.п.).
Специфіка культури полягає в тому, що вона, являючи собою відомі цінності, у той же час характеризує різні явища громадського життя.
Культура є соціальним феноменом, і в цьому змісті вона протиставляється натурі (природі).
У культурі фіксуються: загальна відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя; якісна своєрідність форм життєдіяльності в рамках окремих епох, країн, класових, національних, демографічних спільнот людей; особливості поводження, свідомості, діяльності людей у конкретних сферах життя.
Культура виконує різноманітні й відповідальні соціальні функції. Насамперед вона, по думці Смелзера, структуризує громадське життя, тобто робить те ж, що генетично запрограмоване поводження в житті тварин. Засвоєне поводження, загальне для цілої групи людей і передається з покоління в покоління, є культура. Сам цей процес називається соціалізацією. У його ході цінності, переконання, норми, ідеали перетворюються в частину особистості й формують її поводження.
Функції культури:
1. духовно-моральна функція культури. Вона виявляє, систематизує, адресує, відтворює, зберігає, розвиває й передає вічні цінності в суспільстві - добро, красу, істину. Цінності існують як цілісна система. Сукупність цінностей, загальноприйнятих у тієї або іншій соціальній групі, країні, що виражають особливе бачення ними соціальної реальності, називається менталітетом. Розрізняють політичні, економічні, естетичні й інші цінності. Домінуючим видом цінностей є моральні цінності, які являють собою кращі варіанти взаємин між людьми, їхніх зв'язків один з одним і суспільством.
2. комунікативна функція дозволяє закріпити зв'язок особистості й суспільства, побачити зв'язок часів, встановити зв'язок прогресивних традицій, налагодити взаємовплив, провести відбір самого необхідного й доцільного для тиражування.
Складність розуміння феномена культури полягає також і в тім, що в будь-якій культурі є різні її шари, відгалуження, зрізи. У науці вони йменуються субкультурами. Це - автономне утворення усередині пануючої культури зі своїми цінностями, нормами, інститутами, певним чином життя й мислення.
Соціальною базою формування субкультури можуть бути вікові групи (молодіжна субкультура), великі неформальні групи (хіпі, панки й т.п.), територіальні спільності (городяни, сільські жителі, населення малих міст), конфесіональні групи (православні, іудеї, протестанти, католики), національно-етнічні утворення (англосакси, слов'яни) і т.д. Носії субкультури, як правило, не заперечують культури цілого, але все-таки істотно відрізняються від неї.
Активний розвиток засобів масової інформації в ХХ в. призвів до появи нових культурних форм. Серед них особливо поширилася так звана масова культура. Вона виникла разом з виникненням суспільства масового виробництва й масового споживання. У західній соціології цей термін у першу чергу означає "комерційна культура". Досить часто вважається, що масова культура демократична, оскільки адресована й доступна всім людям.
Масовій культурі часто протиставляється так звана елітарна культура. Вона орієнтована на більш вузьке коло споживачів. В остаточному підсумку елітарна культура покликана підняти рівень масової.
Останнім часом, як стверджують сучасні філософи, з'явилася ще одна нова форма культури - екранна (віртуальна), пов'язана з комп'ютерною революцією, заснована на синтезі комп'ютера з відеотехнікою.
Соціологи відзначають, що культура досить динамічна. Так, у другій половині ХХ ст. в культурі відбулися істотні зміни: відбувся колосальний розвиток засобів масової інформації, виник індустріально-комерційний тип виробництва стандартизованих духовних благ, збільшився час дозвілля й витрат на дозвілля, культура стала галуззю ринкової економіки.
Ряд соціологів також виділяє так звану контркультуру, у якій відбиваються опозиційні, заколотні соціально-культурні установки й настрої, ціннісні орієнтації. Можна відзначити, що практично будь-яка субкультура може приймати форми контркультури (наприклад, панки й т.п.). Наявність і поширення контркультури розцінюється соціологами як ознака кризи культури того або іншого суспільства, незадоволеності людей існуючою системою цінностей культури.