76. Облік витрат операційної діял-ті за спрощеною схемою.

Суб’єкти малого підпр-ва і ін. орг-її, діял-ть яких не спрямована на ведення комерційної діял-ті, для обліку витрат можуть використовувати тільки рах-ки 8-го кл. із списанням щомісяця до Дт 79”Фін. витр.” Сум в частині прямих і виробничих накладних витрат та в кінці року або щомісяця сум в частині адмін. витрат, витрат на збут, та ін. операц. витр. Для цього використ. такі рах. 8-го кл.:80”Матеріал. Витрати”, 81”Витр. на опл. праці”, 82 ”Амортизація”, 84”Ін. операц. витрати”(варт-ть робіт, послуг сто­ронніх організацій; сума податків, сборів; порча цінностей тощо). Протягом звітного періоду на Дт 80, 81, 82, 83, 84 ведуть облік витрат за елементами, які в кінці звітного періоду списуються на рах. 79.

77. Облік та оцінка незавершеного вир-ва.

До незавершеного в-ва належить продукція (напівфабрикати, деталі тощо), яка не пройшла всіх ста­дій і операцій переробки, передбачених технологічним процесом, а також вироби, завершені в-вом, але повністю не укомплектовані, не пройшли випробувань і технічного контролю або не прийняті замовни­ком. Незаверш. в-во на підпр-х, які виконують роботи і надають послуги, складається із затрат на вико­нання незавершених робіт, послуг,відносно яких підпр-ом ще не визнаний дохід. Підпр-ми періодично (щомісячно) проводиться інвентаризація незаверш. в-ва, визначається міра готовності виробів. Факти­чна начвність незавершеного в-ва на момент перевірки відображається у інвентаризаційних описах. За­лишки незавершеного в-ва, виявлені інвентаризацією, звіряють з даними оперативного обліку руху де­талей і напівфабрикатів і так встановлюють надлишок або нестачу незавершеного в-ва. Залишок незаве­ршеного в-ва оцінюється, чк правило, за фактичною виробничою собів-тю усіх статей калькуляції. В окремих галузях промисловості з коротким технологічним циклом допускається оцінку незавершеного в-ва виконувати в сумі прямих затрат або за собівартістю використаних матеріалів та напівфабрикатів. Облік незаверш. в-ва ведеться на рах.23”В-во”, дебетове сальдо якого відображає затрати в незавершене в-во.

78. Методи обліку витрат та калькулювання собівар-ті.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства викладені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.99 р.. Основні принципи формування собівартості продукції для визначення оподатковуваного прибутку визначені Законом України «ПРО внесення змін і доповнень у Закон України "ПРО оподатковування прибутку підприємств"» і "конкретизовані галузевими Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції. Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміється сукупність прийомів по зборі, угрупованню в бухгалтерському обліку інформації про виробничі витрати і числення фактичної собівартості продукції, для контролю за витратами підприємств. В даний час існує наступна класифікація основних методів обліку витрат: *стосовно технологічного процесу — нормативний, стандартний, позамовний, попереробний методи обліку; *по об'єктах калькуляції – облік по деталях, вузлам, виробам, процесам, переділам, виробництвам, замовленням; *по способу збору інформації, що забезпечує контроль за витратами, — метод попереднього контролю і нормативний метод. Облік витрат на виробництво доцільно здійснювати за допомогою методів, що відповідають вимогам і специфіці окремих виробництв, забезпечують складання достовірних калькуляцій собівартості продукції й організацію діючого контролю за зниженням витрат на виробництво. При кожнім з методів можливо і доцільно застосовувати систему нормативного обліку, що не означає відмовлення від угруповання витрат по об'єктах обліку. Числення собівартості одиниці окремих видів чи продукції робіт і всієї товарної продукції називається калькуляцією. На практиці застосовують планову, кошторисну, нормативну і фактичну калькуляції. Планові калькуляції визначають припустимі витрати на продукцію (роботи, послуги). Вони складаються виходячи з прогресивних норм витрати сировини, матеріалів, палива, витрат праці, використання устаткування і норм витрати по організації обслуговування виробництва. Кошторисні калькуляції складаються на разові чи роботи знову проектовані й освоювані вироби, для визначення мети, розрахунків із замовником. Нормативні калькуляції складаються на основі діючих, на початок місяця норм витрати сировини, матеріалів і інших витрат. Фактична калькуляція складається за даними бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), а відбиває фактичну собівартість зробленої продукції (робіт, послуг). У практичній діяльності по ступені повноти розрізняють собівартість продукції цехову, виробничу і повну. Цехова собівартість являє собою вартість витрачених сировини, матеріалів, трудових витрат і т.д. Виробнича собівартість продукції визначається з додаванням цехових і загальногосподарських витрат. Повна собівартість складається з виробничої і вневиробничих (комерційних) витрат. Зразок калькуляції приведений нижче. Нормативний метод – це основний метод виробничого обліку, що сприяє введенню прогресивних норм витрат, діючому контролю за рівнем витрат виробництва, що дає можливість використовувати дані обліку виявлених резервів зниження собівартості продукції й оперативного керування виробництвом. Нормативний метод обліку застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості, машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчовий, де здійснюється масове і серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей і вузлів. Нормативний спосіб калькулювання передбачає складання калькуляції нормативної собівартості. Застосування нормативного способу визначає особливості калькулювання собівартості продукції. Ці калькуляції відрізняються від планових. Друга особливість даного способу полягає в тому, що собівартість при нормативній калькуляції постійно коректується відповідно до застосування норм витрат