68.Поняття валюти, види валют та їх характеристика. Суть валютних відносин.

Валюта в широкому розумінні цього слова — це націона­льна грошова одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою називають грошову одиницю, яка ви­конує функції міжнародного платіжного і резервного засобу. Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітенська належність валюти. За цим критерієм виділяють:

• національну в. , яка виражена в горшах, що емітуються національною банк. Систеиою.(для України – гривня).

• Іноземну в., виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інщих країн.(для України – всі, крім гривні)

• Колективну в., виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. (СДР, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, евро).

Mіж валютами існує різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватись на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти, а суть її в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повні­стю або частково) на валюти інших країн.Розрізняють конвертовану і неконвертовану валюту. Конвертованість за поточними операціями може бути жорст­кою, коли держава встановлює фіксований курс національної ва­люти щодо іноземної, і м'якою, коли національна валюта має змінний (плаваючий) курс.

Неконвертована валюта — це та валюта, що не обміню­ється на іноземну валюту або ж має суттєві обмеження в її обміні як за поточними, так і за капітальними операціями. До найбільш поширених обмежень, які є ознакою неконвертованості валюти, належать:

• обмеження на виплату відсотків за зовнішнім боргом

• установлення квот і розподіл валюти між імпортерами;

необхідність попереднього дозволу з боку центрального банку на здійснення платежів за імпортними операціями. Для України становлення й розвиток валютних відносин з інши­ми країнами набуває особливого значення. Воно пов'язане з новиз­ною цих відносин для молодої незалежної держави, з величезною відкритістю нашої економіки, а також дуже сильною залежністю нашої держави від поставок енергоносіїв із сусідніх країн.

69.Валютні курси та конвертованість валют. Механізм забезпечення конвертованості валют.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці. Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що грунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Залежно від способу зміни валютного курсу розрізнюють їх два основних види: фіксо­ваний і плаваючий.

Фіксований курс валюти — це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмін­ний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції ва­люти. Як правило, центральний банк установлює такий курс сто­совно до якоїсь провідної валюти. Плаваючий валютний курс — це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції. Цей вид курсу також має свої підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим курсом, тобто не залежати від валютного курсу будь-якої іншої країни;валютний коридор-центральний банк установлює верхню і нижню межу можли­вих коливань національної валюти. Mіж валютами існує різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватись на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти, а суть її в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повні­стю або частково) на валюти інших країн.Розрізняють конвертовану і неконвертовану валюту. Конвертованість за поточними операціями може бути жорст­кою, коли держава встановлює фіксований курс національної ва­люти щодо іноземної, і м'якою, коли національна валюта має змінний (плаваючий) курс.

Неконвертована валюта — це та валюта, що не обміню­ється на іноземну валюту або ж має суттєві обмеження в її обміні як за поточними, так і за капітальними операціями. До найбільш поширених обмежень, які є ознакою неконвертованості валюти, належать:

• обмеження на виплату відсотків за зовнішнім боргом

• установлення квот і розподіл валюти між імпортерами;

необхідність попереднього дозволу з боку центрального банку на здійснення платежів за імпортними операціями.