49. Інфляція в Україні та її особливості.

На початку 90-х років інфляція не обминула Україну. Розвиток інфляційних процесів в Україні (91-94рр.) має специфічні особливості. Вони пов'язані з непослідовністю економічних перетворень, прорахунками в економічній політиці, деформаціями в процесі роздержавлення та приватизації, надмірними бюджетними видатками. Якщо 91р. дефіцит бюджету становив 14% ВВП, то в 92р. він збільшився до 29%. Бюджетні видатки зросли до 72% ВВП. Економіка втратила здатність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Первинна емісія - головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімкі падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991 по половину 1994, коли індекси цін підвищились з 240% 91р. до 2100% 92р. і перейшли в гіперінфляційне зростання 93р. -1025% на рік. Один з найважливіших чинників інфляції були кредити уряду які надавалися безплатно. На 01.01.94 вони становили в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9% або 141,5 трлн. Крб. Відтак основним винуватцем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстату намагалися компенсувати надмірні бюджетні витрати, значною мірою породжені недосконалою економічною політикою.

50. Поняття, цілі та види грошових реформ.

Гр. реформи – повна чи часткова перебудова гр. с-ми, яку проводить держава з метою оздоровлення гр., чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-екон. умов, чи одне і друге водночас. Мета – стабілізація гр. обороту. За методом здійснення:1)шляхом реставрації – мета: збалансувати наявну грошову і товарну форму, супроводжується дефляцією(зменшення частки гр.. маси);2)введення паралельних валют. За глибиною реформаційних заходів: 1) структурна (повна) гр. реформа – перехід від біметалізму до золотого монометалізму, до паперово-гр. чи кредитн. обігу. Зміна в виді гр., в структурі економіки, держ. фінансів, банк. та валютн. системах (СРСР). 2) реформи часткового типу – зміни в гр. обороті, окремих елементів гр. с-ми, в масштабі цін, виду, номіналу, в емісії. Поділяються на формальні р-ми - зміна купюри на інший зразок, але масштаб цін не змінюється, та деномінаційні р-ми (зміна 100$ та 50 $) – збільшення гр. одиниці (масштаб цін). За хар-ром обміну старих гр. на нові: 1) неконфіскаційні р-ми – уцінка запасу гр., доходів, цін 2) конфіскаційні р-ми – встановлюються критерії обміну: скільки можна обміняти одному ек. суб’єкту, депозитні гр. на нові та їх норми. 3) нуліфікація – всі старі гр. недійсні і вилучаються з обігу. 4) обмін по курсу, який знецінюють старі. За порядком введення в обіг нових гр.: 1) одномоментні р-ми: обмін гр. за 7-15 днів. 2) реформи паралельного типу – ЦБ емітує нові гр. та в обороті є старі, існують одночасно і паралельно.

51. Особливості проведення грошової реформи в Україні та її перші наслідки. Грошова реформа в Україні з 2 по 16 вересня 1996 р. Супроводжувалась деномінацією купона: 100тис. на 1укр карбованець. Упродовж цього періоду вільно використовувались як гривні, так і карбованці, які обмінювались 1:1. Це була найбільш ус­пішна з усіх грошових реформ, проведених до цього часу в країнах СНД. Найважливіша її особливість — це насамперед її неконфіскаційний характер. Досить високим був і рівень її техні­чної організації, реформа була прозорою. Неконфіскаційний характер реформи став основним чинником стримування різкого зростання цін. У період проведення реформи урядом був встановлений місячний мораторій на підвищення цін, який уже через півмісяця достроково було скасовано. Введено 10% маржу по валютним операціям банків. У першу річницю проведення реформи можна було виокремити позитивні результати —зниження рівня інфляції. У 1997 р. інфляція становила 10 %, що стало найнижчим її показником за весь попередній період. —стабільність курсу гривні стосовно долара, ні­мецької марки і російського рубля. Це дозволило вже в середині 1997 року ввести перший валютний коридор у межах 1,7—1,9 грн за долар США, а це означало введення конвертації гривні за по­точними платежами. —Зростання довіри до гривні, що зумовило збільшення внески населення в комерцій­ні банки. Це привело до нарощування кредитних ресурсів комер­ційних банків і дало змогу збільшити обсяги кредитування при одночасному зниженні середніх процентних ставок за банківсь­ким кредитом.—Валові резерви Національного банку України зросли.—Відбулися позитивні зрушення на валютному ринку, збільшення обсягів продажу валюти.—Збільшились видані комерційними банками кре­дити.Наслідки успішно здійсненої рефо­рми такі:—в Україні була введена власна національна валюта;—курс гривні став стабільним і в наступні роки, він хоч і ко­ливався залежно від дії багатьох чинників, але ці коливання вже не були руйнівними для нашої економіки;—гривня стала привабливою для громадян і господарюючих суб'єктів, а це, у свою чергу, сприяло нагромадженню, зменшен­ню бартеризації економіки, пом'якшенню проблеми неплатежів, послабленню рівня доларизації економічних відносин, розши­ренню довгострокового кредитування, припливу іноземних інве­стицій тощо;—уведення нової валюти супроводжувалось деномінацією, а це призвело до різкого скорочення в обігу кількості банкнот, зна­чно зменшило витрати і поліпшило бухгалтерський облік, роботу суб'єктів господарювання й усіх тих, хто так чи інакше пов'я­заний з організацією руху грошей.

52. Необхідність та суть кредиту. Історія становлення та розвитку кредитних відносин.Кредит - сукупність економічних відносин, що виникають між кредитором і позичальником із приводу передачі вартості (майна або грошей) у позичку на умовах повернення, терміновості й платності. Ці умови виступають основ­ними принципами організації і функціонування кредиту. Тільки в кінці XVIII ст. сфо­рмувались перші системні уявлення про кредит. В теоретичному осмисленні кредиту є дві основних теорії: натура­лістична і капіталотворча.Натуралістична теорія(А. Сміт і Д. Рікардо). У подальшому вона отримала розвиток у працях ін­ших вчених, зокрема Дж. Міля, Ж. Сея. Суть теорії в тому, що в позику надається не позичковий капітал, а продуктивний капітал, тобто капітал у його речовій формі.Ви­ступали проти меркантилізму і його головної тези про те, що ба­гатство нації — це золото і срібло, а його джерело — торгівля, під­креслювали, що кредит — це явище, котре виникає саме з виробництва. Сам кредит не здатний створювати вартість. Такий висновок був науко­вим і заклав ґрунтовні підвалини для подальшого аналізу кредиту.

Вони розглядали відсоток як частину прибутку, який створюється у виробництві. Досягнен­ням цих теоретиків став висновок про те, що сам по собі кредит не створює реального капіталу.Незавершеність їх натуралістичної теорії полягає в такому:вони не розуміли специфіки позичкового капіта­лу як особливої складової промислового капіталу, що виступає в процесі свого руху в грошовій формі; вони не бачили потужного зворотного впливу позичкового капіталу на саме виробництво; нерозвиненість грошового ринку не дозволила їм розглянути відсоток за кредит зале­жно від співвідношення попиту і пропозиції на гроші.

З розвитком товарно-грошових відносин певна обмеженість натуралістичної теорії не давала змоги зробити глибокий аналіз взаємозв'язку між кредитом і виробництвом. І тому на зміну цій теорії кредиту прийшла так звана капіталотворча теорія, яка вже з середини XIX ст. стала панівною. Суть: банки — не посередники в кредиті, а установи, які виступають «фабриками капіталу», бо здатні самостійно створювати капітал. Сам кре­дит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством. А це означає, що кредит сам по собі здатен збільшувати багатство.Засновником теорії Дж. Ло (1671—-1729 р.). Він явно перебільшував значення і роль кредиту, стверджуючи, що за допомогою кредиту можна швидко створити капітал і багатство. Г. Маклеод ствер­джував, що кредит сам виступає капіталом, а не створює капітал, як про це писав Дж. Ло. Сам кредит, і це друга основна теза його теорії, є капіталом, який приносить прибуток, а відтак, виступає продуктивним капіталом. Що ж стосується банків, то вони, за йо­го уявленням, є «фабриками кредиту». Кредит вони здійснюють через готівкову і депозитну емісію, а відтак, головними, базови­ми операціями банків виступають їх активні операції. Послідовники і прихильники теорії Г. Маклеода робили практичний ви­сновок про можливість безмежного збільшення кредиту. Зазначену теорію називають експансіоністською. її головний недолік полягає в ігноруванні того факту, що розміри банківського кредитування не безмежні. Найбільш вагомий внесок в удосконалення капіталотворчої теорії внесли австрієць Й. Шумпетер і німець А. Ган. Розглядаючи банки і кредит як вирішальні фактори організації та розвитку суспільного виробництва, ак­центували увагу на їх тісному зв'язку з такими важливими проце­сами в економіці, як інфляція, безробіття, кризи тощо. Позичковий капітал спочатку оформився як лихварський, він хар-ся: - великим відсотком; -не сприяв розвитку вир-ва. На зміну лихварському приходить позичковий капітал, має особливості: -його надають у кредит представники банку; -це є капітал-власність; -має особливу форму відчуження(на певний термін); -у грошовій формі Г-Г’; -відсоток-плата за кредит, межі % визначаються розміром додаткового продукту,% має тенденцію до зниження. Норма %-відношення % до тієї суми, яка надається у кредит, це відносне вираження величини %.Є ринкова