64.Суть і основні функції небанківських кредитних установ.

Небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки) — це різно­манітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним фу­нкціональним призначенням вони аналогічні банкам, але їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.

До системи парабанків належить ціла низка різно­манітних установ, серед яких інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фон­ди, страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки. На відміну від банків, вони спеціалізуються на одній або декількох операціях.

Функції парабанків:

-акумулюють ті кошти, які в процесі свого початкового руху не мають характеру капіталу;

-дають інвестору більше можливостей з точки зору отримання доходу на свій капітал;

-надають кредит у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів;

65.Інвестиційні компанії і фонди.

Інвестиційна компанія —- це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональ­ним призначенням є установою, що об'єднує індивідуальні за­ощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи.Перша інвестиційна компанія виникла в 1822 у Бельгії. Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу. Компанії закритого типу — це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів, що продаються інвесторам.Такі інвестиційні акції і сертифікати є неліквідними. Інвестиційні компанії відкритого типу у встановлений термін або в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції.Цінні папери таких компаній мають високу ліквідність.Інвестиційні компанії розміщують акумульовані грошові кошти на ринку цінних паперів.В Україні інвестиційний фонд створювався, як юридична особа,функцією якого було спільне інвестування.ЗУ”Про інститути спільного інвестування”2001 р.

66.Довірчі товариства, пенсійні фонди та страхові компанії.

Довірчі товариства— товариства, що здійснюють управління майном, грошима, або цінними паперами, чи правами за дорученням власника. Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є трастова угода Ді­ючими особами, які укладають трастову угоду, є:

1)Довіритель — фізична, або юридична особа,яка є власником капіталу і передає його в управління довіренійособі (управляючому, або менеджеру) для його використання на певних умовах.2)Довірена особа — фізична або юридична особа, яка на певних умовах бере в управління майно довірителя3).Бенефіціар — третя особа, на користь якої здійснюється управління майном. Всі трасти ділять на активні й пасивні.Активний траст — це довірче товариство, котре може зміню­вати форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попередньої) згоди довірителя.Пасивний траст або виключає таку можливість узагалі, або передбачає отримання відповідної згоди довірителя.

Трастові операції можна об'єднати в такі групи:

• персональні трастові послуги, що надаються окремим гро­мадянам;

• трастові послуги, що надаються у сфері безпосередньої підприємницької діяльності;

• послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів.

Пенсійні фонди відіграють величезну роль у забезпеченні процесу інвестування, що забезпечується великою часткою їх ак­тивів у ВВП. Так, у США ця частка на кінець 90-х років сягнула 62 %, у Великобританії — 77 %, а в Нідерландах — 92 %. Поміт­ною є роль таких активів в організації суспільного життя своїх громадян. Так, вони за рахунок накопичених грошових коштів надають різні послуги, наприклад, забезпечують пільгове медич­не обслуговування, ритуальні й інші послуги.

Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах є важливим і значним за обсягами інвестиційним ресур­сом. Вони обумовлені функціональною роллю даних фондів і особливою регламентаці­єю їх діяльності з боку держави.Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як інститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зник­нення. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він ви­користовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю.

Страхова компанія — це юридична особа, яка залучає ко­шти клієнтів під певні зобов 'язання і сплачує цим клієнтам ви­значену суму коштів у разі настання страхового випадку.

Страхові компанії, як показує досвід їх функціонування у висо-корозвинених країнах, накопичують великі ресурси. Ця перспектива реальна в майбутньому і в Україні, що ставить на порядок денний надзвичайно важливу проблему стосовно вибору оптимальних на­прямів розміщення активів цих компаній. У нашому законодавстві ці напрями окреслені досить жорстко. Це можуть бути:

♦ Депозитні банківські вклади.

• Цінні папери, що передбачають отримання доходу, в тому числі Й державні цінні папери.

• Нерухомість.

• Права вимог до перестрахувальників.

• Залишки готівки, розмір яких регламентується Національ­ним банком України.

• Гроші на розрахунковому рахунку.

• Довгострокові інвестиційні проекти, призначені для креди­тування житлового будівництва за рахунок резервів, сформова­них на базі угод про страхування життя. Законом про страхуван­ня не зазначені в законі види кредитування заборонені і є, як правило,прерогативою комерційних банків.

67.Кредитні спілки, їх значення для функціонування та розвитку ринкової економіки.

Кредитні спілки — це корпоративні ощадні інститути, які утворюються групою осіб, об'єднаних загальними матеріальни­ми інтересами.Кредитні спілки створюються як установи, що забезпечують кредитування своїх членів-пайовиків. Капітал кредитної спілки використовується для видачі кредитів під придбання споживчих товарів або оплати послуг, які надаються членам кредитної спілки. У 1849 р, німе­цький підприємець Ф. Райфайзе організував першу кредитну спі­лку. У кінці 2001 р. Верховною Радою прийнято Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом кредитна спілка ви­значена як неприбуткова організація, що на кооперативних заса­дах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних гро­шових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різноманітних фінансових послуг.

Прибуток, який утворюється внаслідок діяльності, що здій­снюють кредитні спілки, після покриття витрат і сплати пода­тків та платежів до бюджету залишається в розпорядженні кредитної спілки й розподіляється на цілі, передбачені в ста­туті спілки. Частину прибутку розподіляють на внески його членів відповідно до розміру коштів, внесених кожним членом кредитної спілки.

Для забезпечення надійності І стабільності діяльності кредит­них спілок вони повинні створювати резервний фонд у межах 5 — 15 % від коштів спілки. При цьому максимальний розмір кре­диту обмежений 10 % коштів спілки.