5. Структура та особливості функціонування світового фінансового ринку

 Важливою частиною валютно-фінансової системи є фінансові ринки, на яких здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів. Такі ринки виникають унаслідок існування в економіці тимчасово вільних капіталів. Завдяки фінансовим ринкам вони перетворю­ються в позичковий капітал, що інвестується в економіку. Саме фінансовий ринок (насамперед грошовий) найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлено однорідністю товару, наявністю інформації про цей об'єкт торгівлі тощо.

На ринку обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варранти (складські свідоцтва) та ін.

Суб'єктами відносин, які при цьому виникають, є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Об'єкти фінансового ринку — це особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталів, та ін. Як основні важелі цього ринку діють попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Продавцями капіталу на фінансовому ринку за сучасних умов є комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, ощадно-зберігальні асоціації, заможні верстви населення тощо. У багатьох країнах ними є також різні міжнародні фінансово-кредитні організації, транснаціональні банки та ін.

Основні покупці капіталу на фінансовому ринку — промислові, торговельні компанії, держава і населення. Водночас вони самі здійснюють продаж цього особливого товару. Найбільшими продавцями капіталів є страхові компанії (із страхування життя) і пенсійні фонди, які стабільно акумулюють довготермінові грошові надходження від населення. Такої стабільності не мають комерційні банки, оскільки їх депозити формуються з ліквідних ресурсів підприємств і особистих заощаджень населення, а частину цих коштів вилучають ті самі суб'єкти.

Фінансові ринки традиційно поділяють на довготерміновий (ринок капіталу) і короткотерміновий (грошовий ринок). На ринках капіталу обертаються фінансові вимоги зі строком виплати довшим за один рік, звичайно їх називають довгостроковими вимогами. Це акції, що репрезентують майнові вимоги та не мають дат строку виплати, а також облігації та довгострокові позики. Тому довготерміновий фінансовий ринок поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів.

На грошових ринках обертаються коротко­строкові вимоги зі строком виплати меншим за один рік. Грошовий ринок, у свою чергу, поділяється на обліковий (об'єктами купівлі-продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають строк виплати від тридцяти днів до шести місяців та високу ліквідність) і міжбанківський (на якому банки розміщують тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ у формі міжбанківських депозитів на короткий термін).

Документи грошового ринку за всього їх розмаїття щодо типу закладу-емітента, строку виплати та інших рис мають деякі спільні характеристики: це короткострокові активи, що швидко прода­ються та купуються з невеликими операційними витратами (тобто ліквідні). Саме з цих причин вони є вигідною сферою інвестуван­ня, особливо якщо кошти перебувають у розпорядженні тільки короткий період часу. Завдяки своїй ліквідності короткострокові активи розглядаються як заміна грошей, та часто до них і ставлять­ся майже як до грошей.

Грошовий ринок є ринком з великою конкуренцією, з інфор­мацією про процентні ставки стосовно альтернативних докумен­тів, яку можна отримати по телефону. Про ставки, що їх пропо­нують головні грошові ринки, можна легко дізнатися зі щоденних газет. На грошовому ринку функціонує широке коло інвесторів, від приватних осіб та державних установ до великих корпорацій, і всім їм пропонується ціле меню документів внутрішнього грошо­вого ринку. Вони можуть віддати перевагу інвестуванню в доку­менти грошового ринку за кордоном — тобто вийти на міжна­родний рівень. Наприклад, можливе прийняття рішення про ку­півлю депозитних сертифікатів у швейцарських франках, що ви­пущені в обіг банком Швейцарії, депозитних сертифікатів у дола­рах, що також випущені в обіг банком Швейцарії (вони назива­ються депозитами в євродоларах).

Фінансові ринки — це сукупність кредитно-фінансових уста­нов, ринків цінних паперів. Серед них провідною ланкою є фон­дові біржі.

У загальному вигляді фондовий ринок — це частина фінансового ринку, що забез­печує швидкий перелив капіталу, фінансових коштів та інвестицій. Фондовий ринок є ніби артерією, через яку відбувається, з одного боку, переміщення грошових коштів від власників до користу­вачів, з іншого — участь у перерозподілі отриманого при­бутку.

Функції фондового ринку полягають у переміщенні капіталу в галузі з найвищою нормою прибутку, а також виконанні посе­редницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників — внутрішніх та іноземних інвесторів (юридичні особи або грома­дяни, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок) та ефективному їх розміщенні як у державному, так і приватному секторах.

Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення нових випусків цінних па­перів. Воно здійснюється або шляхом прямого звернення емітента до інвесторів, або через посередника.

Більшість цінних паперів, придбаних інвесторами при емісії, можуть перепродаватися.

Головна риса первинного ринку — повне розкриття інфор­мації, що дає змогу зробити обґрунтований вибір виду цінного паперу для вкладання коштів. Розкриттю інформації підпоряд­ковано все, що відбувається на первинному ринку: підготовка проспекту емісії, реєстрація та контроль державних органів з по­зицій повноти представлених даних, публікація проспекту та під­сумків підписки і т. п.

Угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів ук­ладаються на вторинному ринку, в якому виділяють дві складові частини: фондові біржі та позабіржовий ринок. Головна риса вторинного ринку — його ліквідність, тобто спроможність охоп­лювати значні обсяги цінних паперів за короткий час, за неве­ликих коливань курсів та низьких затрат на реалізацію.

Сам механізм торгівлі на вторинному ринку налаштований на підтримання стабільного ринку: на обмеження спекуляції. Бір­жовий ринок вичерпується поняттям фондової біржі як особ­ливого, інституційно організованого ринку, на якому обертаються цінні папери найвищої якості та здійснюються операції, що їх проводять професійні учасники ринку цінних паперів. Фондова біржа покликана забезпечити постійність, ліквідність та регулю­вання ринку, визначення цін, облік ринкової кон'юнктури. Фондова біржа – торговельне, професійне, нормативне та техноло­гічне ядро ринку цінних паперів.

Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з цінними папе­рами, що проводяться поза фондовою біржею. На практиці в західному світі через цей ринок проходить більшість первинних розміщень, а також торгівля цінними паперами, що мають най­нижчу оцінку за шкалою якості (порівняно із зареєстрованими на біржі).

Варто зауважити, що перехідні форми між біржовим та по­забіржовим ринками цінних паперів «змивають» чітку межу між ними.

З позабіржового обороту виникають організовані системи тор­гівлі цінними паперами, що мають комп'ютерну основу і схожі на територіально розподілені електронні біржі. Як приклад можна навести «National Association of Securities Dealers Automated Quo­tations» (NASDAQ), «National Market Security» (NMS) та інші позабіржові системи національної асоціації інвестиційних дилерів (США).

Вагомий вплив на розвиток і функціонування фінансового ринку має держава через механізм проведення кредитної політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку, є кредитором і позичальником, встановлює загальні правила функціонування й розвитку ринку, здійснює оперативний контроль за ним тощо.

Істотним недоліком фінансового ринку є випереджаючий розвиток грошового ринку порівняно з ринком капіталів, повільне формування платіжної системи та ін.