3. Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Розвиток сучасної МВС носить системний характер. Її становлення відбувалося в кілька етапів.

У своєму розвитку МВС пройшла чотири етапи, кожному з яких відповідає свій тип організації міжнародних валютних відносин.

І етап – система «золотого стандарту». Юридично оформлена у 1876р. на міжнародній конференції в Парижі. Провідну роль відігравав англійський фунт. Основні ознаки системи золотого стандарту:

• Роль загального еквівалента виконують дорогоцінні метали у вигляді золотих монет та грошові знаки, які вільно розмінюються на золото банками.

• Золоті монети мають вільний обіг.

• Золото виконує усі грошові функції у системі міжнародних валютних відносин.

• Функціонував режим фіксованих валютних курсів.

• Регулювання міжнародних валютних відносин відбувалося автоматично.

Основні підетапи золотого стандарту:

Система золотозливкового стандарту (1822-1833рр.)

Система золотомонетного стандарту 1876-1922рр.

ІІ етап (1922-1944 рр.) – система золотодевізного стандарту. Юридично оформлена на Генуезькій конференції 1922р..

• Функцію світових грошей виконують золото та девізи – валюти провідних держав світу (Великобрита­нії та США).

• Країни нагромаджують валютні авуари у девізах.

Падіння системи пов'язане з загально світовою економічною кризою 30-х рр., та кризою у країнах провідних валют – Великобрита­нії та США.

ІІІ етап (1944-1971) рр.) – система золотодолорового стандарту. Юридично оформлена на Бреттон-Вудській конференції 1944рр. (м. Бреттон-Вудс). Основні ознаки системи золотодолорового стандарту:

• Збереження золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародних валютних відносинах.

• Встановлення офіційних курсів валют через визначення їх золотого змісту та твердої фіксації до долара.

• Прирівнювання долара до золота та вільний розмін його на золото.

• Здійснення операцій із золотом тільки центральними банками.

• Підтримка валютної стабільності через операції валютних інтервенцій.

• Заснування МВФ для забезпечення стабільності міжнародних валютних відносин.

• Підтримка ринкового валютного курсу усіх валют у межах 1 % відхилення в будь-яку сторону від паритету;

• Отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10 % відхилення від паритету.

У 1971 р. США офіційно припинили конвертувати долари в золото за офіційним курсом. У 1972 р. був створений комітет із реформи міжнародної ва­лютної системи. У 1978 р. в дію було введено сучасну валю­тну систему.

ІVетап (1976р. до сьогоднішнього часу) – сучасна валютна система. Юридично оформлена на Ямайській конференції 1976р.

Основні принципи нової системи полягають у наступному (рис. 15.5):

• Країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу за своїм вибором (фіксовану або змінну, встановлювану в однобічному порядку або на основі багатосторонніх угод).

• Розширення повноважень МВФ у системі міжнародного регулювання валютних відносин. МВФ уповноважений спостерігати за рухом валютних курсів і дотриманням угод про їхнє встановлення.

• Скасована офіційна ціна золота і воно перестало відігравати роль офіційного засобу міжнародних розрахунків.

• У якості додаткового резервного активу в міжнародних розрахунках між членами МВФ уведені спеціальні права запозичення (СПЗ).

У Європі створено регіональну валютну систему – Європейську валютну систему, яка була створена країнами – членами Європейської співдружності, щоб протистояти гегемонії долара США у світовій валютний системі, а також для забезпечення чіткого співвідношення курсів національних валют країн ЄС для підтримки інтеграційних процесів. Механізм дії Європейської валютної системи включає три основні елементи:

• Європейська валютна одиниця – ЄВРО.

• Режим сумісного коливання валютних курсів.

• Європейський фонд валютного співробітництва.

• Валютні ринки світу.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (1945) – міжурядова валютно-кредитна організація покликана сприяти розвиткові міжна­родних економічних відносин, насамперед у фінансово-кредитній і торговельній сферах.

Основні функції MBФ:

• розробка правил регулювання валютних курсів і контроль за їхнім дотриманням;

• надання державам-членам кредитів для вирівнювання пла­тіжних балансів та підтримки національних валют.

Капітал МВФ, що є джерелом кредитних ресурсів фонду ство­рений із членських внесків країн-учасниць. Квоти кожної з країн ви­значаються на підставі національного економічного потенціалу та мі­сця країни у світовій економіці. У залежності від розміру квоти ви­значається кількість голосів країн світу в керуючих органах МВФ.