Аварія на Чорнобильській аес.

26 Квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської аес стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася.

В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137, стронцію-90. Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні (від горіння запасів графіту) реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій.

Чорнобильська катастрофа за масштабами забруднення навколишнього середовища була найбільшою у світі. Як відомо, 32 мільйони людей 12 областей України різною мірою потерпіли від радіоактивного забруднення. Забруднення поширилось в Європу та за її межі. Внаслідок чорнобильської катастрофи на території України радіацією забруднені місцевості 86 адміністративних районів, 2311 населених пунктів, де загалом мешкає близько 2 млн. 600 тис. жителів, у тому числі — 600 тис. дітей. Забруднено радіонуклідами понад 7 млн. гектарів землі, серед яких 3 млн. га сільсько-господарських угідь та 2 млн. лісових масивів.

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.

Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними β-випромінюванням. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 чоловік. Ще дві людини загинули під час аварії з причин, не пов'язаних з радіацією, і один помер, ймовірно, від коронарного тромбозу. Протягом 1987—2004 року померло ще 19 чоловік, проте їх смерть не обов'язково була викликана перенесеною променевою хворобою.

Було виявлено збільшення числа вроджених патологій в різних районах Білорусі між 1986 і 1994 роками, проте воно було приблизно однаковим як в забруднених, так і в чистих районах. У січні 1987 року було зареєстровано незвично велике число випадків синдрому Дауна, проте подальшої тенденції до збільшення захворюваності не спостерігалося.

Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форсмаркської АЕС (англ. Forsmark Nuclear Power Plant) (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк державної цивільної служби затримав відповідь і публікацію.

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала близько 60% радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР. Проте згідно з даними (англ. The Other Report on Chernobyl (TORCH report)), які були оприлюдненні в 2006 році половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.

Перед аварією в реакторі четвертого блоку знаходилося 180—190 тонн ядерного палива (діоксиду урану). За оцінками, які в наш час вважаються найбільш достовірними, в навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30% від цієї кількості. Деякі дослідники ставлять під сумнів ці дані, посилаючись на наявні фотографії і спостереження очевидців, які показують, що реактор практично порожній. Слід, проте, враховувати, що об'єм 180 тонн діоксиду урану складає лише незначну частину від об'єму реактора. Реактор в основному був заповнений графітом; вважається, що він згорів в перші дні після аварії. Крім того, частина вмісту реактора розплавилася і перемістилася через розломи внизу корпусу реактора за його межі.

Окрім палива, в активній зоні у момент аварії містилися продукти ділення і трансуранові елементи — різні радіоактивні ізотопи, що накопичилися під час роботи реактора. Саме вони становлять найбільшу радіаційну небезпеку. Велика їх частина залишилася усередині реактора, але найбільш леткі речовини були викинуті назовні, у тому числі:

всі інертні гази, що містилися в реакторі;

приблизно 55% йоду у вигляді суміші пари і твердих часток, а також у складі органічних сполук;

цезій і телур у вигляді аерозолів.

Рівень радіації в деяких місцях після аварії був на рівні 5.6 Р/сек, тобто близько 20 000 Р/год. Смертельною вважається доза, яка дорівнює 500 Рентген за 5 годин. Тобто в деяких місцях незахищені працівники могли отримати смертельну дозу радіації за декілька хвилин.

Багато місцевих жителів в перші тижні після аварії споживали продукти, забруднені радіоактивним йодом-131. Йод накопичувався в щитовидній залозі, і це призвело до великих доз опромінення на цей орган, окрім дози на все тіло, отриманої за рахунок зовнішнього випромінювання і випромінювання інших радіонуклідів, що потрапили всередину організму. Для жителів Прип'яті ці дози були менші завдяки вживанню препаратів, в складі яких є йод, в інших районах така профілактика не проводилася. Слід зазначити, що для населення сіл 30 кілометрової зони, які були евакуйовані пізніше, рівень внутрішнього опромінення був в до 4 разів вищий від зовнішнього.

За результатами деяких досліджень, ліквідатори і жителі забруднених районів схильні до підвищеного ризику різних захворювань, таких як катаракта, серцево-судинні захворювання, зниження імунітету. Експерти Чорнобильського форуму прийшли до висновку, що існує зв'язок між можливістю захворіти катарактою з опроміненням після аварії встановлена досить достовірно. Відносно інших хвороб потрібні додаткові дослідження з ретельною оцінкою впливу різних чинників.

В даний час об’єкти ЧАEС випромінюють дози радіації . 15–300 мР/год. А на окремих ділянках 1–5 Р/год. Проектний термін служби саркофага який захищатиме четвертий реактор, 30 років. Зараз планується «саркофаг-2», який повинен містити «саркофаг-1» і зробити його безпечним.

Основна функція нового саркофагу полягає в обмеженні розповсюдження радіоактивних речовин, які знаходяться в об'єкті Укриття. Ця умова повинна виконуватись, як за умов нормальної експлуатації, так в разі аварії (руйнація існуючого об'єкту Укриття). За проектом передбачено, що нова споруда буде експлуатуватись впродовж 100 років.

Особливість спорудження нового саркофагу полягає в тому, що він будуватиметься на відстані 180 метрів від об'єкту Укриття. Це дасть змогу суттєво знизити опромінення персоналу, задіяного на будівництві. Для будівництва буде створено спеціальний майданчик. Після завершення будівництва арки її насунуть, застосовуючи спеціальні механізми, на існуючий об'єкт Укриття.

За проектом новий саркофаг складатиметься з таких елементів:

- основна споруда, що включає аркову конструкцію, фундаменти, західну та східну торцеві стіни, необхідні забезпечувальні та допоміжні системи;

- технологічний корпус, який включає ділянки дезактивації, фрагментації та упаковки, саншлюзи, майстерні та інші технологічні приміщення.