24.Особливості використання граматичних форм прикметників і займенників

Прикметник називає ознаку, якість або властивість предметі, явища, істоти. За значенням прикметники поділяються на І кісні, відносні й присвійні. Усі вони змінюються за родами, числами й відмінками, а якісні, окрім того, мають ступені порівняння.

Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, валютний, ідеальний, конфіденційний, організаційний, парламентський, та ін.

неправильно правильно

роботящий працьовитий

довжелезний дуже довгий

безвихідне становище безпорадне становище

Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.

неправильно правильно

працьовитіший дуже працьовитий

завеликіший надто великий

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса –іш-.

неправильно правильно

більш рішучіший більш рішучий

найменш продуктивніший найменш продуктивний

4. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні — особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, зустрічі, зв'язки, обов'язки, переговори.

5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому.

неправильно правильно

на попереднім з'їзді на попередньому з'їзді

на старім обладнанні на старому обладнанні

6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням.

неправильно правильно

чималий, чималенький, великий, більший за ...,

якнайдовшу, щонайдовшу дуже довгу, надзвичайно довгу

7. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів.

неправильно правильно

студентові досягнення досягнення студента

материна, батькова поради матері, батька поради

Але усталеним є вживання присвійних прикметників: а) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, базедова хвороба, бертолетова сіль, рентгенівський апарат та ін.; 6) у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова, дамоклів меч та ін.

8. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз'яснюючим іменником.

неправильно правильно

білоцерківський житель житель м. Біла Церква

китайські товари товари з Республіки Китай

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять: а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Красноярський край, Київський проспект, Дніпровський лиман, та под.; б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, Баренцрве море, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, та под.

9. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

неправильно правильно

старша викладачка старший викладач

досвідчена інженер досвідчений інженер

10. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше: Два нестандартні вироби ... Експонувалося три оригінальні розробки ... Чотири великі контейнери ... За останні вісімдесят років ...

11. Для визначення часу за роком треба вживати відповідні прикметники в Р. відмінку без прийменника у (в), або ж прислівник.

неправильно правильно

у позаминулорічну навігацію ... позаторішньої навігації ...

у минулому році ... торік ... (минулого року)

12. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

неправильно правильно

медичні приладдя медичне приладдя

кучеряві волосся кучеряве волосся

Особливості використання граматичних форм займенників

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів.

1. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).

неправильно правильно

Прошу Вас надати мені грошову допомогу У зв'язку із скрутним матеріальним

у зв'язку з моїм скрутним матеріальним... становищем прошу надати грошову

допомогу

2. Слід уникати вживання займенників:

• із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;

• складних неозначених форм: абиякий, казна-хто, хтозна-який, хто-небудь і под.;

• усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, тої, на чим і под.

3. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів:

неправильно правильно

на моїм на моєму

був відсутній якийсь час був відсутній деякий час

4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку.

неправильно правильно

мною запроваджено я запровадив

ними привезено вони привезли

5. Уникати двозначності, що може виникнути:

а) якщо займенник віддалений від слова, із яким синонімічне пов'язаний:

неправильно правильно

Значна кількість ученихвзяла активну У багатьох секційних засіданнях

участь у секційних засіданнях. взяла участ значна кількість учених.

Їх виявилося багато.

Виконано за однією моєю умовою. Виконано лише за умови.

6. Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.

Без займенника, як правило, укладаються ділові листи, які починаються дієсловом у 1-й особі множини (від імені організації, установи, закладу - Нагадуємо..., Повідомляємо...). Паралельно вживається форма 3-ї особи однини (Адміністрація повідомляє..., Ректорат просить..., Об'єднання інформує...).

7. Для уникання зайвого паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися Р. чи 3. відмінків їх ніж присвійного займенника їхній.

неправильно правильно

Надійшли їхні пропозиції Надійшли їх пропозиції

Оглянуто їхній об'єкт Оглянуто їх об'єкт

25. Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за загальними нормами українського правопису: Заєць, Швець, Короленко, Коваль.

Стосовно правопису прізвищ, що прийшли з інших мов, то загальна закономірність така: прізвища не перекладаються, їхня вимова передається українською графікою. При записі прізвищ українською мовою виділяємо такі основні правила:

Російська літера е у прізвищах передається;

1. Літерою е після приголосних: Лермонтов, Александров, Державін.

2. Літерою є:

а) на початку слів: Єгоров, Єршов, Євдокимов;

б) у середині слів після голосного, м'якого знака й апострофа: Благоєв, Ісаєнко, Аляб'єв;

в) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв. -єєв: Матвєєв, Ломтєв, Тимірязєв;,

г) якщо в російському корені е відповідає в аналогічних українських словах і: Пєшков (бо пішки), Бєлінський (бо білий).

Російська літера е передається:

1. Звукосполученням йо;

а) на початку слова: Йолкін, Йоханоб;

б) у середині слова після голосного: Окайомов, Бугайов;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов;

2. Сполученням ьо після приголосних, коли е позначає сполучення м'якого приголосного з о: Ковальов, Пельонкін, Новосьолов.

3. Літерою о під наголосом після ч, ш, щ. Грачов, Пугачов, Лихачов, Хрущов, Щипачов.

Російська літера и передається:

1. Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв. Іванов;

б) після приголосного (крім шиплячих та ц): Мічурін, Зволінськи;

в) в кінці невідмінюваних прізвищ: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї:

а) після голосного: Воїнов, Гзоїм;

б) після м'якого знака й апострофа; Ільїн, Гур’їн.

3. Літерою и:

а) після ж, ч, ш, щ, ч перед приголосним: Чичиков, Щиглов, Шишкін, Гущин.

б) у префіксі при-: Привалов, Пришвін;

в) у суфіксах -ч, -ик, -иц, -ищ: Рудич, Радищев, Фучик, Новиков;

г) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов'янських мов: Денисенко (Денис), Тихомиров (тихий, мир), Пивоваров (пиво варити). Але: Ніколаєв, Нікітін, Філімонов.

Російська літера ы у прізвищах передається

1. Літерою и: Циганков, Крутих, Чернишов.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ьій – ий, ий – ій, ий – ий, ая – а, яя – я: Бєла, Крайня, Крайній, Залеський, Бєлий.

Закінчення -ой передається через -ой: Полевой, Толстой, Донськой.

У прізвищах м 'який знак пишеться:

1) у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Бронський,

2) після д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова: Лось, заєць, Соболь (але у неслов'янських прізвищах ь не пишеться: Моріц, Ліфшиц);

3) перед я, о, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Ільюшин;

4) перед приголосними: Вольнов, Дідьков, Коньков,

Апостроф у прізвищах пишеться після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб 'єв, Водоп 'янов, Григор 'єв, Рулс 'є, Монтеск 'є, Лук 'янов.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Правопис імен у документах

Подвійні імена, які зрідка трапляються в українського населення, пишуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Ростислав-Володимир, Ірина-Світлана, Лідія-Юлія.

В українській мові, на відміну від російської, не подвоюються приголосні в іменах: Иннокентий – Інокентій, Ипполит – Іполіт, Кирилл – Кирило, Филипп – Пилип, Савва – Сава, Агриппина – Агрипіна, Агнесса – Агнеса, Инесса – Інеса.

26. з конспекта або книжки (201)

27. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, яка називає ознаку предмета за дією

У діловій українській мові назви посад - субстантивовані дієприкметники замінено українськими відповідниками-іменниками:

завідуючий (чим) - завідувач (чого);

командуючий (чим) - командувач (чого);

виконуючий обов`язки - виконувач обов`язків.

Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській мові вживаються обмежено, на відміну від російської мови. Ці форми утворюються від основи 3-ої особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) (від дієслів І дієвідміни), -ач- (яч-) (від дієслів ІІ дієвідміни): ведучий (телепрограми). Відповідниками росій­ських активних дієприкметників теперішнього часу в українській мові є підрядні частини складнопідрядних речень або іменники чи прикметники: проживающий - мешканець; той, хто(який) мешкає; заведующий - завідувач; той, хто (який) завідує.

Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі(ти) - дозрілий, змарні(ти) - змарнілий, мерз(ти) - мерзлий, опа(сти) - опалий, спочи(ти) - спочилий. Суфікс -ну- випадає: засохну(ти) - засохлий, промокну(ти) - промоклий.

Активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш- (-вш-) в українській мові не вживаються, а передаються описово.

Особливі труднощі становить пошук відповідників російським дієприкметникам. Прикро, що забуваються українські слова, а вживаються кальковані форми, тому пропонуємо переклади окремих дієприкметників:

колеблющийся коливний

сходящийся збіжний

меняющийся мінливий

исследованный досліджений

исследуемый досліджуваний

употребляемый в(у)живани

Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т-: завершений, зроблений. Дієслова з основами на -ну- і на -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: висунути - висунутий, висунений, повернути - повернутий, повернений.

У пасивних дієприкметниках -н- не подвоюється: зроблений, намальований, зав`язаний, натхнений та ін.

Дієприслівник – це особлива незмінювана форма дієслова, що означає додаткову дію або стан і має граматичні ознаки дієслова та прислівника.

Дієприслівники близькі до дієслова, бо вони означають дію: писати —пишучи, бачити —бачачи, слухати —слухаючи, читати — читаючи, їхати — їдучи, друкувати — друкуючи.

Дієприслівники близькі і до прислівника, бо вони пояснюють у реченні самостійну дію: Петро вів машину, наспівуючи; Звернувши вбік, машина притишила хід; Зачинивши дверці, водій вийшов з машини; Привітавшись, він розповів про цікаву екскурсію.

Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Недоконаний вид означає, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Дивлячись на високі Карпати, Марко мріяв про рідні Альпи; Читаючи книгу, не помічаєш, як швидко летить час; Сміючись, вона розповідала про свою подорож; Соромлячись, сміючись і закриваючись рукавом, Максим поривався сховатись за хлопців (С. Васильченко).

Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше від головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Купивши квиток, ми пішли до музею народної культури; Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати; Закінчивши перший курс, студенти поїхали на практику.

Дієприслівники утворюються від дієслівних форм. Дієприслівники недоконаного виду утворюються від третьої особи множини теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч, -юч, -ач, -яч: ходять — ходячи; ідуть — ідучи; бачать — бачачи; фотографують — фотографуючи.

До складу дієприслівників недоконаного виду може входити частка -сь (-ся). Наприклад: сміючись, зупиняючись, змагаючись, сподіваючись.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від форми дієслова в минулому часі за допомогою суфікса -ши (-вши). Наприклад: зробив — зробивши, побачив — побачивши, сказав — сказавши, показав — показавши, приніс — принісши, їхав — їхавши.

Дієприслівники доконаного виду також вживаються із часткою -сь (-ся). Наприклад: розписавшись, надивившись, начитавшись, піднявшись, спустившись.

У реченні дієприслівник виступає у ролі обставини часу, мети, причини, умови, способу дії. Наприклад: Під'їжджаючи до Яремні, наш автобус звернув праворуч (обставина часу); Він біг, чіпляючи ногами зрубані пеньки й кущі (обставина способу дії).

. Надається перевага активним конструкціям над пасивними або ж використовується безособова конструкція з дієслівними формами на -но, -то:

Розмовний варіант Нормативний варіант

рішення було достроково виконане нашою групою наша група достроково виконала рішення (рішення достроково виконано)

головна увага ним приділяється... головну увагу він приділив... (приділено головну увагу)

інспектори, які призначаються комісією... інспектори, яких призначає комісія... (інспекторів призначено комісією)

Широко використовувати дієприкметники і дієприслівники, але уникати ненормативних форм (тобто розмовних варіантів) або заміняти їх іменниками, іменниками з прийменниками (описова конструкція), дієсловами:

Розмовний варіант Нормативний варіант

оточуюче середовище довкілля

знаючий працівник обізнаний працівник, який добре знає розбирається, володіє

бувші учасники колишні учасники

запитуючий делегат запитувач; делегат, який запитує (задає запитання); той, хто запитує

даючий обіцянку той, хто дає обіцянку

рахуючий прибутки рахівник; який (хто) рахує прибутки

пануюча думка панівна думка

кажучий промову мовець; який (хто) говорить

не дивлячись на об`єктивні причини незважаючи (незважаючи) на об`єктивні причини

Однак окремі форми активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксами -уч (-юч), -ач (-яч) почали використовувати, але у функції означення, а не головного компонента дієприкметникового звороту. Наприклад:

Розмовний варіант Нормативний варіант

співробітник, виконуючий службові обов`язки виконувач службових обов`язків (або співробітник, який виконує службові обов`язки)

академік, керуючий новим відділом керуючий новим відділом (або академік, який керує новим відділом)

Це ж стосується й активних дієприкметників минулого часу з суфіксом -л-:

Розмовний варіант Нормативний варіант

студенти, замерзлі від холоду замерзлі студенти (або студенти, які замерзли від холоду)

Сфера використання активних дієприкметників - в основному термінологічна лексика: діючий вулкан, лімітуючий режим.

БЕЗОСОБОВІ ФОРМИ НА -НО, -ТО

В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).

Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити® вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл було подано декілька страв)

Незмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено- зроблено, писано- написано).

Допомога бажаючим ― Допомога тим, що бажають

Для бажаючих здійснити ― Для охочих здійснити

Беззаперечні істини ― Незаперечні істини

Біжуча вода ― Проточна вода

У біжучому році ― У поточному році

0028. Прийменник У визначенні статусу прийменника сформувалося три основних підходи. А.С.Колодяжний, О.С.Мельничук, В.С.Бондаренко, П.П.Шуба кваліфікують прийменник як службове слово, включаючи його до загального ряду частин мови. Цей підхід до визначення статусу прийменника найбільш поширений в українському мовознавстві. «Прийменники не мають самостійно виявленого лексичного значення, а лише, допомагаючи у виявленні синтаксичного керування непрямими відмінками іменних частин мови, вносять у відмінкові форми спеціальні смислові відтінки»

Проблема статусу прийменника тісно пов’язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи повнозначного, самостійного) означає виділення в нього не тільки граматичного, а й лексичного значення, оскільки саме слову притаманна єдність лексичного і граматичного значень.

вісім основних груп таких конструкцій з прийменником по, що виражають:

просторові відношення;

об’єктні відношення;

об’єктно-обставинні відношення;

часові відношення;

означально-обставинні відношення;

відношення кількості, міри, ступеня;

відношення мети;

відношення причини

Керуючи місцевим відмінком, прийменник по вводить назву предмета, на поверхні якого відбувається переміщення або розташовуються розрізнені предмети ( «…Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту, а Отаві здавалося, що то йому — по серцю»

Уживається при вказуванні на предмет, місце тощо, вздовж якого відбувається дія або хто, що-небудь перебуває, розташовується, розміщується ( «А щоб не проходити через кріпосниці, поставлені Володимиром по Росі, мали печеніги переправитися десь аж коло Переволочи через Дніпро».

Уживається прийменник по при вказуванні на предмет, поверхня якого є місцем виявлення дії («Взяв різець та й водить по м’якому дереву, хоч інколи вже й наперед в уяві рисується взір» (О.Чинилук

Прийменник по може використовуватися при вказуванні на місце, простір, у межах якого відбувається дія, рух або хто-небудь перебуває, розташовується, розміщується, а також при вказуванні на кілька однорідних місць, стосовно яких виконується, відбувається дія («Страшна то була ніч: металася по кімнаті як звір у клітці, ходила від вікна до вікна, надслуховувала з завмиранням серця, виходила на балкон, збігала по сходах і поверталася назад» (О.Чинилук).

Уживається при вказуванні того, в напрямку руху чого також хто, що-небудь рухається; протилежне проти («Знов посадив своє військо в судна й поплив по Дніпру, а там по Прип’яті — назустріч Болеславові, який шикувався на бузі до рішучого удару» (П.Загребельний)).

Із знахідним відмінком іменників рука, бік, сторона тощо прийменник по вживається при вказуванні на напрямок дії або на місце перебування, розташування, розміщення кого, чого-небудь («Вона стояла, мов застигла в русі, — // уже по той бік сонця і життя» (Л.Костенко)). Використовується при вказуванні на предмет, простір, що є межею поширення певної дії або ознаки («Загруз я по серце // У землю вязко» (В.Симоненко)).

Прийменник по вживається зі знахідним відмінком при вказуванні на предмет чи особу, що є метою дії, руху («У самій сорочці з розіпнутим коміром він вибіг по воду до криниці» (О.Чинилук). «Взявши торби, малюки // Ходять в небо по зірки» (В.Симоненко)).

Прийменник по вводить назву предмета в формі множини для позначення розташування чи переміщення в ряді однотипних місць («Може, з мамою буду їздити по базарах, не буду чекати, поки вона мені щось трохи вділить» (О.Чинилук)).

Синонімія прийменникових конструкцій

І. Прийменники, що передають відношення мети

Відношення мети виражають прийменники для, з метою, на предмет, задля, заради, ради, в ім'я. Нейтральний прийменник для уживається в усіх стилях мовлення. Прийменник з метою має відтінок книжності і використовується в офіційно-діловому та науковому стилях. Для офіційно-ділового мовлення характерний прийменник на предмет. Прийменники задля, ради, заради, в ім'я, в інтересах реалізують відтінок присвяти, що обов'язково має враховуватися при їх використанні.

II. Прийменники, що виражають причинові відношення

Прийменник завдяки містить вказівку на причину, яка сприяє здійсненню чогось, прийменник через вказує на причину, що заважає здійсненню чогось. Отже, слід говорити: виконав завдання завдяки твоїй допомозі, зробив помилку через неуважність.

Для позначення причинових відношень з обмеженим колом іменників уживаються прийменники від, з: кричати від (з) болю, плакати з (від) радості, підскочити від (з) несподіванки тощо.

III. Прийменники, що виражають часові відношення

Паралельно вживаються конструкції: на ту пору — в ту пору, за всіх часів — в усі часи, за давніх часів — у давні часи, під час війни — за часів війни, через два дні — за два дні.

IV. Прийменники, що виражають просторові відношення

Синонімічними зв'язками об'єднуються такі прийменники цієї групи: біля — близько — коло — поряд (з) — поруч (з), край — кінець, обіч — обабіч — збоку — побіч (розм.) — обік (розм.), напроти — навпроти — проти — супроти — насупроти (розм.), серед — посеред.

Нормативними є конструкції: їхати до міста, йти до школи, завітати до музею, мешкати на вулиці Франка, будинок по вулиці Васи-ленка, надсилати на адресу, мешкати за адресою, серед яких, серед села, навпроти будинку.

V. Прийменники, що передають відношення відповідності

Синонімічний ряд утворюють прийменники: відповідно до, згідно з, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі. Всі наведені прийменники характерні для офіційно-ділового мовлення.

VI. Прийменники, що передають об'єктні відношення Синоніми стосовно, стосовно до, щодо мають тотожні значення. В усному мовленні, публіцистиці, художніх творах переважно вживається прийменник щодо. Прийменникам стосовно, стосовно до, що вирізняються відтінком книжності, надається перевага у науковому й офіційно-діловому мовленні.

Російські словосполучення з прийменником -в українською мовою передаються:

-на: в адрес – на адресу, в виду (иметь) – на увазі (мати),в;

-до: в известность (поставить) – довести до відома, в работу (вовлечь) – залучити до роботи,

-з: в следующих вопросах – з таких питань;

-за: в пример (поставить) – поставити за приклад, в пяти шагах – за п'ять кроків,

-про: в получении расписался – про одержання розписався;

-при: в случае некплати – при несплаті;

-під: в конце недели – під кінець тижня;

-о (об): в семь часов – о сьомій годині, в одиннадцать часов – об одинадцятій годині;

-як: в качестве – як, в порядке исключения – як виняток;

-безприйменникові конструкції: в дальнейшем – надалі, в момент – миттєво, в покое оставить – дати спокій

Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника -при.

Цей прийменник уживається часто паралельно з іншими прийменниками біля, коло, край, поруч. Наприклад, для позначення близькості до конкретного місця: при виході – коло виходу – біля виходу, край дороги, поруч мене.

Лише з прийменником при можливі конструкції:

а) на передавання значення приналежності, певних стосунків до кого-,чого-небудь: При університеті працює дослідна станція; Служу при штабі дивізії;

б) на зазначення чого-небудь у будь-кого, будь-чого або присутність когось будь-де: Був при повній свідомості; Сьогодні я при зброї; Не можна лаятися при дітях;

в) на вказування певних обставин або супутніх умов, за яких щось відбувається: Роздивився при світлі сірника; При нульовій температурі випав сніг; Проголосували при овному мовчанні; Зателефоную при першій нагоді; Зроблю при бажанні.

1. Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функціонування. Більшість з них належить до стилістично нейтральних: і, або, оскільки, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у книжному мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, оскільки, зважаючи на те що, з того часу як. Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, буцім, оскільки, буцімто, одначе, отож:, покіль, раз, себто та ін. Як засіб стилізації у художніх творах використовуються застарілі сполучники: заки (поки), коби (якби), позаяк (бо), прецінь (але) та ін. Поза художнім мовленням ці слова не вживаються.

2. Урізноманітнює мовлення вживання синонімічних сполучників і, та; але, та, проте, однак, одначе (розм.); або, чи; ніби, наче, неначе, як, мов, мовби, немов; коли, якщо, раз (розм.); бо, тому що, через те що; поки, доки; зважаючи на те що, з огляду на те що; щоб, для того щоб, з тим щоб та ін.

4. У складнопідрядному реченні сполучник чи сполучне слово мають узгоджуватися з головною частиною. Неправильним є речення: Зупинка мікроавтобуса здійснюється на обладнаних зупинках і на вимогу пасажирів тільки в місцях, якщо це не заборонено для зупинки дорожніми знаками та правилами дорожнього руху. Від головного речення до підрядного ми ставимо питання " Уяких?". Отже, підрядне речення повинно приєднуватися означальним сполучником які або що.

0029.Синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю підпорядковані адекватності комунікації, тобто спілкування.

Граматичні одиниці — різні частини мови, а також синтаксична організація речення і словосполучення у взаємозв’язку створюють той стилістичний колорит мовлення, який надає тексту певного комунікаційного спрямування, забезпечує логіко-семантичну адекватність мовлення.

Як і лексичні засоби, синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю не становлять чогось неповторного — їх можна знайти в будь-якому іншому функціональному стилі. Проте в діловому мовленні вони виявляються найяскравіше, саме за їх участю забезпечується інтелектуально-комунікативна (чи регулювально-волюнтативна) функція стилю.

Спостереження над синтаксичною будовою в офіційно-діловому стилі дає підставу зробити висновок, що у доборі структурно-синонімічних граматичних засобів оформлення думки також існують певні закономірності, «санкціоновані» суспільством для певного різновиду мовлення як найдоцільніші.

Оскільки стиль визначається не лише функціонально маркованими одиницями, всім ладом, всією мовною організацією, добір граматичних одиниць забезпечує основну специфічну рису офіційно-ділового мовлення: точність, яка не допускає різнотлумачення, та певну шаблонізацію викладу.

Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти.

Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є:

перевага імені над дієсловом;

широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об’єктивності та узагальнення;

перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди — періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності;

часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту;

мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.

На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується:

використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо);

прямим порядком слів;

ретардацією — перенесенням присудка на кінець речення;

частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів;

перевагою складних конструкцій над простими;

перевагою складнопідрядних речень над складносурядними;

широким використанням техніко-стилістичного засобу — абзацу, трафарету тощо.

Синтаксис ділових паперів (особливо словосполучень) характеризується численними мовними кліше — усталеними початками й закінченнями тих чи інших документів. Наприклад, оголосити подяку (догану), порядок денний, накласти стягнення.

Характерною ознакою мови ділових паперів є наявність розщепленого присудка — заміна простого присудка у формі особового дієслова словосполученням інфінітива з віддієслівним іменником. Як от: не зобов’язатися, а взяти зобов’язання; не постановити, а прийняти постанову; не протестувати, а виявити протест тощо.

Найбільш частотним у мові ділових документів є використання прийменників для, до, що керують родовим відмінком, з, який керує орудним та знахідним відмінками, у (в) — давальним тощо. Наприклад: Передати справу до прокуратури для притягнення до відповідальності винного у нестачі матеріально-товарних цінностей.

Для офіційно-ділового стилю особливо характерне вживання переважно неозначено-особових, безособових та інфінітивних синтаксичних конструкцій.

Загальний характер викладу в мові ділових паперів позначився не лише на доборі форм присудка, а й на його місці — у кінці речення.

Зосередженню уваги на реальному результаті дії сприяє використання предикативної форми на -но, -то, яка позначає процес поза діячем, що мислиться узагальнено (наприклад, у заяві зазначено).

Типовим для офіційно-ділового мовлення є те, що у простому (може бути ускладненому) реченні для зосередження уваги на результаті дії нерідко використовуються дієслова-присудки у формі пасивного стану. Як от: Генеральний директор призначається Радою управляючих і затверджується Генеральною конференцією строком на 4 роки.

Порядок взаємного розміщення головних та підрядних речень підпорядкований логічній взаємозалежності різних фактів.

Однією з ознак офіційно-ділового синтаксису є надзвичайна величина, громіздкість речень. Особливо це стосується певних його жанрів, зокрема дипломатичних конвенцій, меморандумів, декларацій тощо. Сам факт підрядності свідчить про взаємозв’язок і зв’язок між явищами, потребу ж деталізувати обставини вимагає використання не простих, а розгорнених складних синтаксичних будов

.порядок слів Це виражається:

· підмет стоїть перед присудком: Запоріжці відчули зміни…; Дирекція просить...;

· узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього: Пайовий внесок оплачується на підставі…; Генератор змінного струму перетворює механічну енергію в електричну.

· вставні слова, як правило, вживаються на початку речення: Як зазначалося раніше, треба виходити із інтересів акціонерів;

Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародноїтелерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

дієприслівникові та дієприкметникові звороти ставляться на початок речення: Зважаючи на викладене вище, хочемо...

· Для передачі часового, причинового, умовного значення дієприслівникові звороти замінюють підрядним реченням: Як вказувалося (говорилося) вище, треба...

· Не бажано розпочинати кожне речення чи абзац документа дієприслівниковим зворотом. Їх варто заміняти підрядним реченням: Будучи директором фірми... – Як директор фірми

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

0030. Складні випадки керування у ділових паперах

Керування – один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд.

Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки.

Щоб уникнути таких помилок слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа.

При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати – методами, але вдосконалення – методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти – факти, інформувати – про факти. Спільний додаток неможливий.

У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблено до відома), для розуму і душі (перероблено до душі).

Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому?) – інформувати директора (кого?); опанувати (що?) мову – оволодіти (чим?) мовою; властивий (кому?) – характерний (для кого?); сповнений (чого?) – наповнений (чим?); оснований (на чому?) – заснований (ким?); торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?).

Наприклад: нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас).

Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого?) – дякувати (кому?); причинять (что?) – завдавати (чого?); нуждаться (в чем?) – потребувати (чого?); подражать (кому?) – наслідувати (кого?).

Напиклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі.

Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовиться (к чему?) – підготуватися (до чого?); стремится (к чему?) – прагнути (до чого?); предупреждать (о чем?) – попереджувати про (що?); думать о (чем?) – думати про (що?); случилось по вине – трапилось через провину.

В українській мові розрізняють такі види керування:

1. Дієслівне – коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого?) заходів, запобігати (чому?) аваріям, заперечувати (що?) факти, повідомляти (чим?) телефоном, ігнорувати (що?) пропозицію, зазнати (чого?) поразки, наголошувати (на чому?) на головному, заслуговувати (на що?) на увагу, досягти (чого?) згоди.

2. Іменне – іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого?) незаконних дій, завідувач (чого?) відділу, завідуючий (чим?) відділом, забезпечення (чим?) літературою, опанування (чого?) курсу, оволодіння (чим?) мовою, освоєння (чого?) комп'ютера, запобігання (чому?) злочинним заходам.

Існують інші види іменного керування: пам'ятник (кому?) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.

3. Прикметникове – коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого?, чого?) для директора, притаманний (кому, чому?) директору, властивий (кому?) менеджеру, хворий (на що?) на грип, багатий (на що?) на ідеї.

Конкретної форми вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.

Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

неправильно правильно

старша викладачка старший викладач

досвідчена інженер досвідчений інженер

нова професорша новий професор

винахідлива капітан винахідливий капітан

Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та З. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше.

Два нестандартні вироби

Експонувалося три оригінальні розробки

Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

неправильно правильно

медичні приладдя медичне приладдя

величезні каміння величезне каміння

3. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять в однаковому відмінку, наприклад: із трьома братами, шістдесяти будинкам.

Але після числівників тисяча, мільйон, мільярд, трильйон і под., числових найменувань пара, десяток, дюжина та слів сила, маса іменник стоїть тільки в Р. відмінку множини, наприклад: тисячею років — тисячі років, мільйоном гривень — на мільйоні гривень, мільярдом зірок — на мільярді зірок, пара рукавиць — парі рукавиць, дюжина виделок — дюжиною виделок, маса мікробів — масу мікробів.

4. Числівник , ужитий у сполученні з більш на... або менш на..., має форму 3. відмінка, яка залежить від семантики іменника : у назвах істот паралельно вживаються 3., Р. чи Н. відмінок, у назвах неістот лише 3. чи Н. відмінок, наприклад: більше на сімох (сім) аспірантів, але більше на сім книжок.

5. Дробові числівники означають кількість, що є частиною від цілого числа: дві третіх, сім цілих і чотири десятих — і виражаються сполученням кількісних та порядкових числівників , наприклад: сорок шість сотих гектара, три цілих одинадцять сотих відсотка. Порядковий числівник — еліптична конструкція, оскільки:

а) поєднується з іменниками , що позначають предмети, які не піддаються лічбі (збірними, речовинними) і стоять завжди в Р. відмінку множини, наприклад: одна друга потрібної рідини, три десятих міського населення;

б) після дробових числівників іменник стоїть лише в Р. відмінку однини: двох десятих відсотка, двом десятим відсотка, двома десятими відсотка;

9. У датах назви місяців уживаються в Р. відмінку, наприк- , лад: двадцять четверте лютого, двадцять четвертому лютого, із двадцять четвертим лютого.

0031. Як у щоденному, так і у професійному та офіційному мовленні зустрічається велика кількість повторюваних формулювань, які прийнято називати "мовними стереотипами".

До мовних стереотипів належать такі функціональні класи, як прислів’я, фразеологізми, штампи, прагматичні й мовні кліше, стандарти.

Кліше - достатньо фіксовані мовні реакції на стандартні ситуації соціального спілкування. Наприклад, ситуації зіткнення з іншими особами (формули привітання): Добрий день!; порушення правил поведінки (формули вибачення): Вибачте. Пробачте; отримання матеріальних або нематеріальних благ (формули подяки): Дякую; зіткнення з чужою бідою, смертю (формули співчуття): Співчуваю. Сумую разом з вами; зіткнення з особливим успіхом, високим досягненням (формули вітання): Молодець! Вітаю!; зустріч із незнайомими людьми, з якими передбачається подальший контакт (формули рекомендування): Дозвольте відрекомендуватися; бажання почати розмову (формули початку розмови): Отже ви знаєте...

Приблизно у такому значенні вживаються також терміни "прагматичні ідіоми", "розмовні формули", "мовні кліше", "етикетні формули" та інші.

В офіційно-діловому стилі фразеологізми - словосполучення, які широко вживаються у діловій сфері, в усному і писемному мовленні, а також кілька груп стійких словосполучень, закріплених за окремими галузями діяльності: юридична особа, майнові відносини, довічне утримання, заробітна плата, фактор ризику, трудовий стаж. Крім термінологічних сполук, у цьому стилі вживається велика кількість специфічних стійких сполучень – мовних штампів, регулярно повторюваних у певних умовах і контекстах: у зв’язку з відсутністю, порядок денний, вжити заходів, надати слово, скласти повноваження.

Мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, неточні фрази, безкінечні, стилістично невмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-семантичний ефект.

Штампами вважаються й логічні вставні слова і конструкції, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої інформації, наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити; гадаємо та ін.

Штампи трапляються в мовленні на всіх рівнях — фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотворчому, морфологічному і синтаксичному, тому їх виявлення і методи боротьби з ними потрібно розглядати в кожному конкретному випадку.

Що стосується мовних кліше - мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка

Поява кліше пов'язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються на стандартні. Сюди зараховують вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін.

Стандартизація породжує усталені мовні формули і блоки текстів, які за синтаксичною будовою нагадують словосполучення чи моделі речень: вид на проживання, вірча грамота, грошова компенсація, запис актів громадянського стану, засоби до існування, одноразова допомога, особа без певного місця проживання, порядок денний, право на працю, рада засновників, строк чинності та ін.

Особливістю цих стійких словосполучень (мовних формул) є те, що вони не розчленовано виражають поняття і водночас мають виразну норму синтаксичного словосполучення, ніби перебувають на межі між фразеологією і синтаксисом.

За граматичними ознаками вони — словосполучення, за вживаністю — фраземи, які не можна модифікувати (особа похилого віку; контроль за виконанням даного рішення; притягнення до відповідальності).

Отже, роль гасел, шаблонів, кліше й стереотипів у процесі формування ціннісних орієнтацій дуже велика. Особливо, коли мова йде про людей з невисоким рівнем культури і не дуже розвиненим інтелектом. І саме на ЗМІ завжди і всюди покладено завдання тиражувати стереотипи (часто вкрай примітивні й розраховані на відповідні поведінкові реакції), упаковуючи їх у привабливі для обивателя обгортки).

0032.

Документ (з лат. documentum – взірець, посвідчення, доказ) – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

Функції документів:

􀀹 інформаційна,

􀀹 комунікативна,

􀀹 культурна,

􀀹 управлінська,

􀀹 правова,

􀀹 історична.

За найменуванням Заява, лист, наказ, протокол та ін.

За змістом (призначенням) Документи щодо особового складу(резюме, заява, автобіографія, характеристика);Довідково-інформаційні (довідка, доповідна і пояснювальна записка, запрошення, оголошення, план, протокол, лист, телеграма);Обліково-фінансові (акт, доручення, розписка, список,таблиця, накладна);Господарсько-договірні (договір, трудова угода, контракт);Організаційно-розпорядчі (статут, правила, інструкція, вказівка, наказ, постанова, розпорядження)

За походженнямСлужбові (офіційні) – створюються організаціями та службовими особами;Особисті – створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності

За місцем складання Внутрішні – мають чинність всередині установи, де їх складено, і не виходять за її межі; Зовнішні – це вхідна й вихідна документація, результат контактування установи з іншими організаціями

За напрямком Вхідні, вихідні

За формою Стандартні (типові) – розроблені вищими органами для підвідомчих організацій; мають обов’язків характер і заповнюються в суворій послідовності (типові листи, інструкції тощо); Індивідуальні (нестандартні) – створюються в кожному окремому випадку по-іншому (службові листи, автобіографії, накази, заяви тощо)

За строками виконання Звичайні безстрокові – виконуються в порядку загальної черги; Термінові – зі встановленими строками виконання (телеграма, телефонограма); Дуже термінові – потребують негайного виконання.

За ступенем гласності Секретні Несекретні (для службового користування)

За стадіями виготовлення Оригінали – перші примірники офіційних документів; Копії – точне відтворення оригіналу Виписки – відтворені частини документа

За складністю Прості – містять інформацію з одного питання; Складні – містять інформацію з двох або більше питань

За строками зберігання Тимчасового зберігання (до 10років); Тривалого зберігання (понад 10років); Постійного зберігання

За технікою відтворення Рукописні Відтворені механічним способом

За носієм інформації На папері На диску На фотоплівці На магнітній стрічці На перфострічці

За юридичною силою Справжні – ті, що мають або втратили юридичну силу; Підробні – зміст і реквізити не відповідають істині

Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.

Текст — це сукупність речень, об'єднаних у тематичну й структурну цілісність за правилами певної мовної системи.

Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Він оформляється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

- Текст викладати від третьої особи:

Комісія ухвалила... ; Інститут просить... ; Ректорат клопочеться...

- Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.

- Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.

- Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу:

відповідно до, у зв'язку з, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку.

- Використовувати синтаксичні конструкції типу:

Доводимо до Вашого відома, що... ; Нагадуємо Вам, що... ; Підтверджуємо з вдячністю... ; У порядку надання матеріальної допомоги...; У порядку обміну досвідом...; У зв'язку з вказівкою...; Відповідно до попередньої домовленості...; Відповідно до Вашого прохання...

- Дієприслівникові звороти вживати на початку речення:

Враховуючи...; Беручи до уваги...; Розглянувши...; Вважаючи...

- Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

- Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки — після опорного слова, вставні слова — на початку речення).

- Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. Наприклад: Ви не висловили свої пропозиції — Вами ще не висловлені пропозиції...

- Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму: Університет не гарантує...

- Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію; відкликати працівників...

- У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: Наказую... ; Пропоную...

- Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві за загальними правилами :р-н, обл., км, напр., канд. філол. наук.

- Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний; високошановний; вельмишановний; високоповажний.

0033. Формуляр зразок – єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу, розташованих у встановленій послідовності.

Документи з високим рівнем стандартизації створюють за затвердженою формою, тобто відповідно до формуляра-зразка.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром. Формуляр-зразок — це модель побудови однотипних документів. Він передбачає такі реквізити та їх розташування в організаційно-розпорядчих документах

При розробці стандартів на систему документації перш за все визначається максимальний склад реквізитів документів, які входять до системи, і кожному реквізиту відводиться точно зазначене місце на аркуші паперу.

1.Державний герб України.

2.Емблема організації чи підприємства.

3.Зображення державних нагород.

4.Код установи, організації, підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5.Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

6.Назва міністерства або відомства (вищої організації або замовника).

7.Повна назва організації, установи чи підприємства — автора документа.

8.Назва структурного підрозділу.

9.Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс.

13. Посилання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце складання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Візи.

26. Печатка.

27. Відмітка про засвідчення копій.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Відмітка про виконання документа й направлення його до справи.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

31. Відмітка про надходження документа.

Розрізняють два основні види формулярів — з поздовжнім і кутовим розміщенням реквізитів. У різних типах документів склад реквізитів неоднаковий. Він залежить від змісту, призначення і способу обробки документа. Кожному реквізиту відведене певне місце. Це робить документи зручними для зорового сприйняття, спрощує їх опрацювання.

Для документів з високим рівнем стандартизації друкарським або іншим способом виготовляють бланки, які містять трафаретний текст.

з обов'язковим додержанням таких правил:

— встановлюється два види бланків: бланк для листів і загальний бланк для інших видів організаційно-розпорядчих документів. Виготовлення бланків конкретних видів документів допускається, якщо їх кількість на рік перевищує 200 одиниць;

— реквізити заголовка розмішуються центрованим або паперовим способом;

— бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері або папері світлих тонів фарбами яскравого кольору.

Деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові довідки тощо) та документи, створені від імені двох або більше організацій, оформляються не на бланках.

Бланк — це друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію. Бланки заповнюють конкретними відомостями. Найпоширенішими є бланки актів, доні док, наказів, протоколів, листів.

Трафаретний текст — це дослівне відтворення постійної інформації однотипної групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа.

Застосування бланків під час складання документів підвищує культуру ділового спілкування, надає інформації офіційного характеру.

Під час оформлення документів слід дотримуватися головних правил їх складання, які передбачають правильне написання реквізитів, їх розміщення на бланку документа. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності.

0034

Дата (11) – обов’язків реквізит, що проставляється особою, яка його підписує або затверджує, в момент підписання або затвердження. На бланках дата ставиться у лівій верхній частині разом з індексом; не на бланку – зліва під текстом. Записується цифровим (09.08.2005) або словесно-цифровим способом – у документах, що містять фінансову інформацію – 06 грудня 2005 р.

Адресат (16) – реквізит, який розміщується у верхній частині сторінки справа. Кожен елемент – з нового рядка без перенесення. Якщо документ адресовано керівникові установи, то спочатку вказується назва установи, структурного підрозділу, прізвище посадовця, а потім поштова адреса:

Голові ВАК України

п. Потапенку В.М.

01001, Київ-1, вул. Хрещатик, 34.

Якщо документ адресується приватній особі, то спочатку вказується прізвище, а потім – адреса.

Якщо документ призначений установі або її структурному підрозділу без зазначення посадової особи, їх найменування подається у називному відмінку: ВАК України.

Підпис (23). Підписують перший примірник документа. У разі надсилання документа одночасно кільком установам вищого рівня керівник підписує всі примірники.

До складу підпису входять:

• найменування посади ( з лівого боку);

• підпис (між назвою посади й прізвищем);

• ініціали й прізвище особи, що підписується (праворуч):

0035.

Організаційні документи - закріплюють конкретні функції, права та обов'язки органів управління, окремих посадових осіб, регламентують організаційні, трудові та інші відносини з конкретного питання.

До найбільш поширених організаційних документів належать положення, статути, інструкції, правила, штатні розписи тощо. Разом із розпорядчими, довідковими та інформаційними документами вони складають документацію із питань загальної діяльності.

Положення – це правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, їх структурних підрозділів, а також підпорядкованих установ, організацій, підприємств.

Положення є:

- Типові положення розробляються вищими органами для системи, як правило, підпорядкованих їм установ, організацій.

- Індивідуальні положення розробляються кожною організацією, установою на основі типових. Такі положення підписуються керівниками організацій і затверджуються розпорядчим документом вищої організації.

Реквізити положення: герб; назва відомства; назва організації; гриф затвердження; назва виду документа; дата (дата затвердження); індекс; місце видання; заголовок; текст; підпис; позначки про погодження.

Важливе значення для ефективної діяльності установи, організації має розробка положень про структурні підрозділи.

Статути - це юридичні акти, якими оформляється створення конкретного підприємства, установи, товариства, фірми, визначається їх структура, функції, правове становище.

Статути є типові та індивідуальні. Типові розробляються вищими органами для однотипних підприємств (типовий статут для вищих навчальних закладів). Індивідуальні статути складаються окремою юридичною особою на основі типового.

Статути оформляються на папері формату А4 друкарським способом.

Реквізити статуту:

- назва підприємства, установи, товариства;

- гриф затвердження;

- позначка про реєстрацію;

- назва виду документа;

- місце складання (видання), рік; (зазначені реквізити оформляються, як правило, на окремому аркуші - титульній сторінці, причому нерідко назва підприємства, установи, товариства зазначається після назви виду документа);

- текст;

- підпис;

- позначки про погодження.

.

Інструкція - це нормативний документ, у якому викладаються правила, що регулюють спеціальні аспекти діяльності і стосунків підприємств, установ, організацій, службових осіб. Наприклад, "Інструкція з діловодства", "Інструкція про порядок ведення трудових книжок" тощо.

Текст інструкції може розбиватися на розділи й пункти і повинен мати вказівний характер. З цією метою вживаються формулювання: "необхідно", "слід", "повинен" та ін.

Усі інструкції можна умовно поділити на дві групи:

- інструкції, що регулюють порядок здійснення певного процесу кількома виконавцями;

- посадові інструкції.

Реквізити інструкції: назва виду документа (Інструкція); дата, індекс, місце складання чи видання; гриф затвердження; заголовок до тексту (нерідкойого розташовують разом із назвою виду документа); текст; підпис; позначки про погодження.

Особливу групу інструкцій становлять посадові інструкції. Вони є нормативними документами, які визначають функції, права та обов'язки працівника.

ПРАВИЛА

Правила — це службові документи, які визначають настанови або вимоги, що регламентують певний порядок дій, поведінки.

За формою та змістом правила схожі на інструкції, іноді вони бу¬вають їх складовою.

Реквізити правил:

1. Гриф затвердження.

2. Вид документа (правила).

3. Заголовок (короткий зміст призначення правил).

4. Дата та номер.

5. Текст (може складатися з пунктів).

6. Підпис особи, що відповідає за складання правил. Правила обов'язкові для виконання.

0036. Розпорядження – це акт управління посадової особи, державного органу, організації, установи, підприємства, що виданий у межах їхньої компетенції і має обов’язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та підлеглих організацій, яким адресовано розпорядження.

Розпорядження складають, як правило, підзаконні акти двох типів:

загального характеру — тривалої дії (видаються Президентом, Кабінетом Міністрів та іншими органами виконавчої влади для виконання указів Президента, законів і рішень Верховної Ради);

окремого характеру — стосуються конкретного вузького питання (видаються, як правило, в установах та на підприємствах їх керівниками та заступниками для вирішення оперативних завдань)

Розпорядження видають КМУ (на підставі та для виконання законів, рішень ВРУ), виконкоми Рад народних депутатів, а такожкерівники підприємств (організацій, установ) та їхні заступники для вирішення оперативних завдань. Розпорядження, що їх видають на підприємствах, мають обмежений термін дії і стосуються вузького кола підрозділів чи посадових осіб (працівників).

Розпорядження мають однаковий із наказами правовий статус, але замість слова «Наказую» вживаються слова «Вимагаю», «Доручаю», «Пропоную», «Забезпечити» тощо.

Розпорядження складаються з таких реквізитів:

- Повна назва установи

- Назва документа

- Номер

- Дата видання

- Місце видання

- Назва (про що розпорядження)

- Текст (констатуюча та розпорядча частини)

- Додатки (при необхідності)

- Посада, підпис, ініціали, прізвище особи, яка підписала розпорядження

Оформляють розпорядження на загальних чи спеціальних бланках формату А4.

21