9. Участь у господарському процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів

Участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів передбачена ГПК України, згідно зі ст. 30 ГПК України якого у судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Вказані пояснення використовуються господарським судом як один із засобів отримання фактичних даних, на підставі яких встановлюється наявність обставин, що мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Зазначені особи зобов’язані з’явитися до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, пред’являти докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Виклик до суду посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів можливий як за клопотанням сторін, третіх осіб, прокурора, так і за ініціативою суду.

Таким чином, посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів стають учасниками судового процесу, внаслідок чого набувають певних процесуальних прав. Проте, ці особи не є представниками осіб, що беруть участь у справі. Тому серед учених немає єдиної думки відносно того, чи можуть викликатися для дачі пояснень працівники сторін або третіх осіб, які беруть участь у справі. Так, одні вчені вважають, що мова йде про посадових осіб і працівників, які не беруть участь у справі. Інші вчені вважають, що це стосується як тих осіб, які є сторонами у справі, так і тих, які не приймають у ній участі, але господарський суд у межах своїх повноважень вимагає від них вчинення певних дій, подання необхідних документів, висновків тощо (ст. 38, п. п. 4 і 8 ст. 65 ГПК України).

Визначення кола суб’єктів ст. 30 ГПК України є важливим, оскільки пояснення згаданих осіб є доказами згідно зі ст. 32 ГПК, України. Учасники, про яких йде мова, повинні бути присутніми у судовому засіданні не протягом всього судового розгляду, а лише тоді, коли їх запрошують і коли вони дають пояснення суду, які також повинні бути викладені письмово. Наявність даної категорії учасників у господарському процесі обумовлена відсутністю в ГПК України таких важливих учасників процесу, як свідки і спеціалісти. Показання свідків і спеціалістів в інших судових процесах є джерелом доказів незалежно від того, чи є вони працівниками сторін або третіх осіб, і підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами та обставинами справи. Ототожнювати посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, про які мова йде у ст. 30 ГПК України, зі свідками або спеціалістами не можна, оскільки їх процесуальне становище є своєрідним синтезом тих та інших. Проте, чинне господарське процесуальне законодавство не встановлює відповідних обмежень, тому участь у судовому процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів згідно зі ст. 30 ГПК України є можливою незалежно від того, чи є вони працівниками сторін або третіх осіб. Визначальною умовою їх участі у судовому процесі є знання відомостей та обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Судова практика також дотримується вказаної точки зору. Так, у роз’ясненні Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання, які виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» від 29 лютого 1996 року № 02-5/109, мова йде про те, що доказами приналежності культового майна або будівель тієї або іншої релігійної організації можуть бути довідки державних архівних установ, Державного комітету України у справах релігій, архівні документи церковних організацій, рішення місцевих органів влади та інші письмові докази. Тому господарські суди повинні витребувати від державного органу України у справах релігій або архівних установ документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору або викликати посадових особи вказаного органу для дачі пояснень по суті справи у порядку, передбаченому ст. ст. 30 і 65 ГПК України.

Господарський суд має право викликати вказаних осіб для дачі пояснень як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду (п. 8 ст. 65 ГПК України), так і під час його розгляду (п. 1 ч. 1 і ч. 3 ст. 77 ГПК України).