Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Одеська юридична академія»

Івано-Франківський факультет

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

«Господарське процесуальне право»

на тему:

УЧАСНИКИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Підготував:

К.ю.н., доц. Ковальчук С.О.

Івано-Франківськ – 2011

1. Поняття учасників судового процесу

Важливе значення для господарського судочинства має визначення кола суб’єктів, які беруть участь у розгляді господарського спору, обсягу їх процесуальних прав та обов’язків. При безпосередньому судовому розгляді конкретного господарського спору в його учасників повинно бути чітке уявлення про те, чи можуть вони здійснювати ті або інші дії, в якій формі та яким чином, від яких дій їм потрібно утриматися і взагалі як поводитися у господарському суді. Саме від цього залежить ефективність судового процесу та досягнення основної його мети – справедливого вирішення спору на основі змагальності та законності. Тому в ГПК України правам та обов’язкам учасників судового господарського процесу присвячений розділ IV «Учасники судового процесу», а також низка статей в інших розділах ГПК України.

ГПК України не містить офіційного визначення поняття «учасник судового процесу», а лише визначає коло осіб, які входять до складу його учасників. У юридичній науці існує декілька підходів до визначення цього поняття. Так, учасники господарського процесу визначаються як: 1) як особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії; 2) як юридичні та фізичні особи, які наділені згідно із законом певними процесуальними правами і на яких покладені певні процесуальні обов’язки, та які беруть участь у господарському судочинстві з метою захисту своїх прав або законних інтересів або сприяє суду у всебічному, повному та об’єктивному розгляді справи і вирішенні спору; 3) як особи, які мають у справі юридичну зацікавленість, а тому наділені правом впливати на перебіг господарського процесу. Різноманітність у визначенні цього поняття пояснюється достатньо широким колом осіб, яких процесуальний закон відносить до числа учасників судового процесу, та особливостями процесуальної правосуб’єктності кожного учасника.

Ст. 18 ГПК України визначає, що до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГКП України. Перелік, визначений цією статтею, не є вичерпним. До складу учасників необхідно віднести представників сторін і третіх осіб, зокрема адвокатів (ст. ст. 28 і 44 ГПК України), судових експертів (ст. 31 ГПК України), перекладачів (ст. 44 ГПК України), посадових осіб або інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, що викликаються для давання пояснень з питань, які виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК України). Крім того, у справах про банкрутство згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року передбачений інший склад учасників. Сторонами у цьому процесі є боржник (банкрут) і кредитор (представник комітету кредиторів), інші учасники провадження у справі про банкрутство – арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Згідно з п. 9 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, до штату апарату судів входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники. Ці особи не згадуються в ГПК України, а тому згідно зі ст. 18 ГКП України на сьогодні не можуть вважатися учасниками судового процесу. Проте, окремі з них, наприклад судовий розпорядник, виконують у процесі окремі процесуальні функції. Так, судовий розпорядник забезпечує додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого у судовому засіданні (ч. 1 ст. 153 Закону України «Про судоустрій і статус» від 07 липня 2010 року). При цьому за розпорядженням головуючого судовий розпорядник приймає від учасників судового процесу документи, докази та інші матеріали, що стосуються розгляду справи, та передає їх суду у судовому засіданні; забезпечує дотримання вимог процесуального законодавства для того, щоб свідки, допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не піддав допиту; у разі потреби надає допомогу секретарю судового засідання в забезпеченні фіксації судового процесу технічними засобами, і виконує інші функції, передбачені Положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, затвердженим Наказом Державної судової адміністрації від 21 квітня 2004 року № 51/04. Тому відсутність судового розпорядника у складі учасників судового процесу не відповідає сучасному розвитку законодавства. У проекті нового ГПК України, зареєстрованого Верховною Радою України 25 травня 2006 року за № 4157-2 (суб’єкт законодавчої ініціативи – Кабінет Міністрів України), судовому розпоряднику відведене місце у числі учасників судового процесу та визначені його функції у процесі.

Таким чином, за своїм становищем, правами та обов’язками, закріпленими у законі, учасники судового процесу істотно відрізняються, але їх участь у судовому процесі направлена на досягнення єдиної мети – правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, учасник судового процесу – це особа, яка наділена визначеними процесуальними правами та обов’язками і бере участь у судовому процесі згідно із процесуальним законом з метою вирішення господарського спору згідно із законом.

2. Суд як основний учасник судового процесу

Суддя господарського суду. Суддя господарського суду – учасник судового процесу, який є посадовою особою господарського суду та наділений повноваженнями для здійснення правосуддя і виконання своїх обов’язків на професійній основі в господарському суді.

Суддя безпосередньо здійснює судочинство, діє від імені суду та виносить рішення у справі іменем України. Справи у господарських судах, залежно від інстанційної приналежності, розглядаються суддею одноособово або колегіально у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. Суддя безпосередньо не зацікавлений у вирішенні спору на користь тієї або інший сторони, у чому, власне, полягає його професійний обов’язок. Ця обставина відрізняє суддю від більшості інших учасників процесу, які так чи інакше мають юридичну зацікавленість у справі. Тому прихильники поділу учасників судового процесу за критерієм юридичної зацікавленості взагалі не включають суддю до кола учасників судового процесу. Згідно з роз’ясненням Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18 вересня 1997 року № 02-5/289, до складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у справі у випадках, передбачених ГПК України, зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи або інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, викликані для давання пояснень з питань, які виникають під час розгляду справи. Тобто Вищий арбітражний суд України, діючи з суто практичною метою, також не вказав суддю у складі учасників.

Чинна редакція ГПК України, як і всі попередні редакції, визначає суддю як учасника судового процесу, оскільки ст. 20 «Суддя» знаходиться в структурі розділу, окремо присвяченого його учасникам. Тому позиція, згідно з якою суддя (судді) господарського суду не належить до учасників судового процесу, викликає певні зауваження, адже суддя бере участь у справі, на що також є пряме посилання в ч. 1 ст. 20 ГПК України, відповідно до якої суддя не може брати участі у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Відвід судді, тобто вираз недовіри до суду, – це єдино можлива процесуальна дія проти судді з боку окремих учасників судового процесу – позивача, відповідача та прокурора, якщо останній є учасником розгляду конкретної справи, і є однією з гарантій об’єктивного розгляду справи у суді. Інші особи не мають права заявити відвід судді. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після початку вирішення спору можна лише у випадку, якщо про підставу відводу сторона або прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Тобто якщо сторона заявить відвід судді після початку розгляду справи, це може бути приводом для відхилення заяви.

Закон покладає на суддю обов’язок заявити самовідвід, якщо суддя є родичем осіб, що беруть участь у судовому процесі, або будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у безсторонності судді. Суддя, що брав участь у розгляді справи, не може брати участь у новому розгляді справи у разі скасування рішення чи постанови, прийнятої при його участі. Це означає, що за наявності таких обставин суддя повинен відмовитися від розгляду справи за власною ініціативою, навіть якщо з боку інших осіб, які мають право заявити відвід судді господарського суду, не було заперечень або заяв про відвід.

Проте, структурне розміщення цієї норми саме в розділі IV ГПК України є не зовсім вдалим. Зрозуміло, що право заявити відвід судді є одним з найважливіших прав окремих учасників судового процесу. Тому порядок відводу судді традиційно зберігається у даний час у структурі розділу, присвяченого правам та обов’язкам учасників, незважаючи на численні зміни і нову редакцію ГПК України.

Правове положення судді та вимоги до судді як носія судової влади регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; 3) які мають не зняту чи не погашену судимість.

Відповідно до норм ГПК України, суддя як основний учасний судового процесу наділяється широкими повноваженнями, необхідними йому для виконання покладених на нього повноважень з розгляду та вирішення господарських спорів. Так, з метою забезпечення правильного та своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках дії з підготовки справи до розгляду, передбачені ст. 65 ГПК України, зокрема: 1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача; 2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому самому населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матеріали може бути подано додатково; 3) зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; 4) вирішує питання про призначення судової експертизи; 5) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження; 6) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою; 7) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи; 8) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; 9) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи.

При цьому вимоги судді, що пред’являються ним у межах передбачених законом повноважень господарського суду, є обов’язковими для посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, господарських та інших організацій і підприємств, до яких вони звернені. Вказані вимоги можуть бути адресовані як сторонам у справі (наприклад, відповідачу – обов’язково подати відгук на позов, позивачу – подати необхідні документи тощо), так і підприємствам, установам та організаціям, які не беруть участі у справі (наприклад,_; вчинити певні дії, подати необхідні документи, висновки тощо, необхідні для вирішення спору).

Суддя господарського суду у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Гарантії незалежності суддів встановлюються ст. 129 Конституцій України і законом.

Секретар суду як учасник судового процесу. Секретар суду – учасник судового процесу, який є посадовою особою господарського суду та веде фіксацію судового процесу.

Секретар не входить до складу суду, але також безпосередньо не зацікавлений у вирішенні спору на користь тієї або іншої сторони, враховуючи загальні принципи судочинства та його приналежність до апарату суду. Секретар підписує протокол судового засідання одночасно з суддею (головою суду) впродовж впродовж триденного терміну з дня його складання. Це єдині повноваження секретаря судового засідання господарського суду, які згадуються у ГПК України (ст. 81-1). Сучасне відношення до фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів, яке закріплене, перш за все у п. 7 ст. 129 Конституції України, знайшло відображення у ч. ч. 7 – 9 ст. 81-1 ГПК України, згідно з якою на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду. Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

Всі господарські суди мають необхідне технічне устаткування та виконують вимоги закону про повну фіксацію процесу за допомогою технічних пристроїв. Проте, процесуальний закон не згадує, хто саме це робить, або за допомогою якої посадової чи службової особи здійснюється фіксація судового процесу технічними засобами і виготовляються копії технічного запису. У п. 2.8 Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами від 21 липня 2005 року № 84 закріплено, що повноваження для звукозапису судових засідань, створення архівних і робочих копій фонограм покладаються на секретаря судового засідання або працівника, визначеного головою суду. Секретар допускається до звукозапису, створення примірників фонограм за наявності сертифіката про проходження курсу навчання за темою «Технічне фіксування судового процесу». На відміну від інших процесів (цивільного, кримінального, адміністративного), де діяльність секретаря детально регламентована процесуальними кодексами, враховуючи необхідність належної фіксації ходу судового засідання за допомогою технічних засобів та шляхом складання протоколу судового засідання, у господарському процесі така регламентація відсутня, що є безумовним недоліком ГПК України. Незважаючи на те, що секретар виконує одну з найважливіших функцій судового процесу – його фіксацію, сторони або прокурор не можуть виразити недовіри секретарю, на відміну від відводу судді, оскільки це не передбачено процесуальним законом.