Частина іi

Проблема суржику в професійному спілкуванні

Суржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища — арго, жаргон, креол, лінгва франка. Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

Назва суржик походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»

На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів — наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов у результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя. Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) — у ролі «нижчої» (за іншою термінологією, мов відповідно «високої культури» та «низької культури»). В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі.

У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була «мовою міжнаціонального спілкування».

Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітарізацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови у їх «незайманому» вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями.

З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською: «За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику»; як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів». Згідно з альтернативною точкою зору деяких московських нефілологів, суржик є цілком природним явищем; деякі такі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову — «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами».

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

Сучасні засоби масової інформації функціонують у т. зв. «стихії живої мови», що створює сприятливі умови для поблажливого ставлення журналістів до свого мовлення. У ситуації, коли журналісти активно не гребують жаргонізмами, арго, вульгаризмами та суржиком, виникає потреба говорити про проблеми мовної освіченості журналістів, коли демократизму та динамізму професійного мовлення протистоїть невігластво.

На сучасному етапі розвитку суспільствознавчих наук та мовознавства намітилися тенденції до розгляду цілком самостійного та надзвичайно важливого феномену мовної толерантності. У широкому значенні мовну толерантність можна розглядати як термін, що є протилежним за значенням іншого — мовної агресії, тобто використання мовних засобів для висловлення неприязні, ворожості. Проте мовна толерантність є явищем надзвичайно високої суспільної тональності, а тому є досить складним і багаторівневим утворенням, що потребує детального аналізу та вивчення.

Мовна толерантність — це не тільки ретельне та уважне ставлення до вибору лексики журналістського матеріалу, хоча саме лексичний рівень функціонування цього явища дає найбагатший матеріал для дослідження. У той же час мовна толерантність не приймає навіть манери мови, що ображає будь-чиє самолюбство або честь. Мовна толерантність як складова мовної культури багато в чому є відповіддю на запит основних критеріїв та норм літературної мови.

Українська літературна мова на сучасному етапі характеризується відчутною лібералізацією норм: збільшується варіативність мовних одиниць і слововживання загалом, розхитуються мовностилістичні та правописні норми, послаблюються та розмиваються стильові та стилістичні обмеження . На цьому загальному ослабленому мовному тлі посилюється функціонування інтерферем, тобто мовних елементів та різних засобів, що не відповідають літературній нормі. Інтерферемність може підстерігати недбалого мовця на рівні фонетичному (спотворення звукового комплексу, оформленого як слово, окремого звуку, наголосу), морфологічному (плутанина граматичних форм, нечітке розрізнення граматичного значення слів, неправильне словотворення), синтаксичному (порушення граматичної організації словосполучень та речень) та ін. Нагромаджуючись, інтерфереми утворюють різні комбінації, і — як наслідок — мова втрачає свою правильність і, врешті, перетворюється на суржик.

Стилістичною домінантою у пресі останнього десятиліття були прецедентні тексти та вульгарні жаргонізми. Конфронтація в розмовному стилі — це завжди показник поведінкових намірів. У ЗМІ часто пропагується агресія та інтолерантність, абсолютизується в масовій свідомості протест та нетерпимість як єдині способи досягнути справедливості через свідоме нехтування та руйнування цінностей співіснування та співпраці своїх та чужих.

Суржик, як уже хронічна неміч нашої мови, активно функціонує у межах кожної норми. Кожен з аспектів, в яких ми розглянемо функціонування суржику на журналістських теренах, свідчить про певний вплив на ситуацію з мовною толерантністю журналістів, що тією чи іншою мірою залежить від інтерферемних елементів у тексті.

Суржик розмиває стильові межі журналістських текстів, перетворюючи матеріали професійних мовців на «вуличну» балаканину. Недбале використання (іноді навіть одного) слова не тільки знижує дієвість та ефективність тексту, а й впливає на оцінку авторитетності висловлювання та рівня професіоналізму журналіста. Незнання норм та правил літературної мови не звільняє автора від відповідальності перед адресатом за спотворення мови, нехай навіть несвідоме .

Українська мова активно витісняється російською з побутової сфери усної комунікації, відсутність мовленнєвого середовища значно ускладнює процес оволодіння нею. «Нині процеси спонтанної й офіційної суржикізації настільки замулили живомовні народні джерела, що звертатися у справі нормування літературної мови до уснорозмовної бази... слід із великим застереженням» . Там, де журналіст втрачає пильність, з’являється «фекання» та «акання». Біда в тім, що незнання елементарних, первинних, правил української орфоепії більшість медійних мовників не вважають за недолік.

Підсумовуючи, мусимо визнати, що маємо критичну ситуацію з поширенням суржику в українській мові. Демократизація норм та лібералізація мовних законів неминуче провокують занепад літературної мови. ЗМІ набувають ознак не вихователів та пропагандистів вищої культури, а стають смітниками неякісної «низької» мови. Суржик сприяє дестабілізації та розмиванню стилів, що, своєю чергою, провокує руйнування самої структури мови.

Культура мовної толерантності набуває значення надзвичайно важливої складової культури суспільства загалом. Журналістський суржик знищує ознаки мовної толерантності тексту, адже невігластво професійного мовця — це завжди неповага до аудиторії. Варто пам’ятати й про інші передумови мовної толерантності журналістських матеріалів. Навіть активна авторська позиція журналіста не може виправдовувати надмірну категоричність висловлювань, що дуже часто переходить межі етики.

Одним із принципів запобігання появи інтолерантних елементів у журналістському тексті є культура полеміки, діалогу, повага до думки опонента, визнання та практичне втілення принципів толерантності. Поряд із формуванням дискурсу гуманізму, поваги іншого та визнанням невідворотної і необхідної інакшості, коректності та спільної відповідальності, налаштованості на згоду через діалог мовна толерантність повинна базуватися на основних законах культури мови, в межах якої йдеться про саме явище толерантності.

Частина ІII

Резюме – це документ, в якому коротко викладаються особисті, освітні та професійні відомості про особу.

Реквізити документа:

• Назва виду документа

• Текст, що містить таку інформацію:

• Домашня адреса, телефон, e-mail;

• Прізвище, ім’я, по-батькові;

• Мета написання документа;

• Особисті данні (дата народження; сімейний стан; національність);

• Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися; ступінь володіння іноземними мовами(при потребі);

• Відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади, із зазначенням стажу роботи);

• Відомості про публікації (якщо потрібно);

• Інша інформація на вимогу роботодавця.

• Дата (при потребі)

• Підпис (при потребі)

Резюме повинно бути детальним, і, водночас, лаконічним. Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. Для того, щоб досягнути успіху, під час складання варто дотримуватись певних правил:

• Формулюйте свою мету зрозуміло, чітко, дохідливо.

• Намагайтесь вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді, яку ви хочете обійняти.

• Для кожного конкретного конкурсу складайте окреме резюме.

• Намагайтесь не вживати такі слова, як “я”, “ми”. Замість них вживайте на початку речення активні дієслова: організував, створив, керував, вивчав, обізнаний з.

• Не надсилайте своєї фотокартки, якщо цього спеціально не передбачено.

• Не вказуйте розмір заробітної плати й особисті відомості.

• Для передруку використовуйте якісний папір стандартного розміру.

• Якщо ви обіймаєте не надто високу посаду, то під час складання резюме краще зосередитися на великому досвіді роботи й набутих навичках.

Зразок:

Резюме

м. Ізяслав, вул. Сагайдачного, 44 тел. 80982289983

Ізяславський район,

Хмельницька область, 30300

Олег Халімончук

Мета: заміщення вакантної посади податкового інспектора з умовою професійного вдосконалення і зростання.

Особисті дані: українка, 1993 року народження, незаміжній, дітей немає.

Освіта: вища, Тернопільський національний економічний університет.

Кваліфікація: спеціаліст.

Володіння мовами: українською, англійською.

Володіння ПК: досвідчений користувач.

Комп’ютерні навички: комп’ютерний набір, електронні таблиці, використання Internet.

Досвід роботи: особистий помічник керівника.

05.05.12

Відгук — документ, що відображає набуття працівником певних навичок, знань та вмінь за підсумками конкретного періоду часу або виконання якої-небудь роботи. Наприклад, відгук про проходження практики або випробного терміну, про підсумки стажування, відрядження тощо. Відмінність відгуку від характеристики в тому, що в ньому менше уваги приділяється особистісним якостям працівника. У той час як професійні якості мають бути відображені більш повно й докладно, ніж у характеристиці.

Відгук також може бути складений як висновок-оцінка певної наукової праці, статті, що має бути опублікована, нового проекту, звіту за підсумками проведеної роботи. У такому разі у відгуку ретельно аналізують позитивні сторони та недоліки поданої роботи, висновки мають бути обгрунтованими.

Реквізити:

1. назва виду документа;

2. заголовок;

3. текст;

4. підписи керівних осіб;

5. печатка (для характеристики обов’язкова, для відгуку — бажана);

6. дата.

Зразок:

ВІДГУК

про результати проходження випробного терміну

Коцурою Юлією Іванівною

Коцура Юлія Іванівна прийнята на посаду заступника фінансового директора з випробним терміном три місяці (з 12.01.2006 по 12.04.2006). Вона є дипломованим фахівцем з бухгалтерського обліку з семирічним стажем складання фінансової звітності, включаючи три роки незалежної аудиторської діяльності й чотири роки роботи в сфері виробничої бухгалтерії.

Під час проходження випробного терміну виявила себе як фахівець, що має високий рівень професійної компетентності. Вона складала кошториси поточних витрат, проводила семінари з бухгалтерського обліку для бухгалтерів структурних підрозділів з метою підвищення їхньої фінансової відповідальності. Проведення семінарів в одному випадку дало змогу скоротити витрати на 7%. Підготувала проект системи контролю бюджету капіталовкладень для забезпечення найбільш ефективного використання основних фондів.

Розпорядження керівництва виконує вчасно й точно. Повною мірою відповідає прийнятим на підприємстві нормам поведінки й правилам внутрішнього розпорядку. Має високу працездатність і легко навчається. Доброзичлива й комунікабельна, здатна створювати навколо себе атмосферу психологічного комфорту. Викликає симпатію до себе з боку колег і клієнтів.

До особливостей характеру можна віднести зайву прямолінійність при відстоюванні своїх ідей і висування таких же високих вимог до ефективності роботи колег, як і до себе самої.

З урахуванням вищесказаного загальний особистісний потенціал Коваль О. В. можна оцінити як дуже високий.

Фінансовий директор (особистий підпис) О.Л. Халімончук

13.04. 2007