62Лек. Арх. Постмодернізму.
Постмодернізм з'являється (з погляду історії світової культури) після вичерпання евристичного потенціалу раннього авангардистського художнього мислення. Наступає досить цікавий і оригінальний період розвитку мистецтва, коли авангардистська форма синтезується з традиційною. Це і є періодом постмодернізму, який включає в себе осучаснену образну форму будь-яких стилів і напрямів, так що іноді важко зрозуміти, чи то класична форма в ньому збагачується авангардистською знахідкою, чи то ці останні розвиваються на грунті традиційних підходів і рішень. Мистецтво постмодернізму втілює в собі всю культурну епоху, вільно бере матеріал звідки завгодно і використовує його де завгодно і як завгодно. Воно поглиблене в товщу культури, всі шари якої (форма, зразки, епоха) сьогодні - це придбання розуму, який одночасно і рефлектує, і «бавиться». Сьогодні індивід існує, сприймає і мислить в культурному просторі свого віку, привертаючи, проте до цього простору безліч форм культури, безліч культурних зразків, -східний, західний, античний, середньовічний, ренесансний і тому подібне.
Можна встановити декілька найбільш виразних ознак постмодерністського мистецтва: постійне звернення до різної історичної форми культури, активне використання різноманітної художньої системи в творах, тяжіння до полісемантичного і полістилістичного, підвищена увага до чужого тексту («цитатність»), відсутність єдиного героя «Я»; уникнення фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; наявність «розірваної» свідомості; фрагментарність, зовнішня «необробленість» форми художніх творів, їх програмна іронічність; нечіткість розмежування між «високою культурою» і низькопробними комерційними жанрами.
Мистецтво постмодернізму одним з перших аналізував американський дослідник Іхаб Хассан в книзі «Розділювання Орфея. До проблеми постмодерністської літератури» (1971). Відсутність цілісності, розірваність смислової структури - ось що визначає нове мистецтво в кінці XX ст. Якщо для традиційного і авангардистського мистецтва характерні форма, намір, проект, ієрархія (тобто раціональність і організація), то для ГЕМ мистецтва - антиформа, гра, випадковість і анархія. Мова йде про відсутність єдиного підходу і фіксованої точки зору, про принципову нескінченність підходів і комбінацій, про децентралізованість витворів мистецтва і літератури, тобто про відсутність головного героя, головного сюжету, головної ідеї. Художники відмовляються від самого принципу «сенсу», тобто від визначеного, структурованого, однозначно зрозумілого, послання.
64Роберт Вентурі (англ. КоЬегі Уепіигі) сучасний американський архітектор, лауреат Притцкерівської премії, один з родоначальників постмодернізму. Народився 25 червня 1925р. (зараз має 86 р.) у Філадельфії. Вчився в архітектурній школі Прінстонського університету (1947—1950) й Американській академії в Римі (1954—1956). Працював в архітектурних фірмах О.Стонорова (Філадельфія), Е.Саарінена (Блумфілд-хиллс, штат Мічіган) і Л-Кана (Філадельфія). У 1964 відкрив (разом з Дж. Раухом) власну фірму (співвласницею якої стала дружина Вентурі, Д. С. Браун). З 1980 це фірма «Вентурі, Раух & Скотт Браун». У останні десятиліття фірма активно займалася виставковим і меблевим дизайном. З 1957 Вентурі активно працював як педагог, будучи професором Пенсільванського університету.
Його книги «Складності і суперечності в архітектурі» (1967) і «Уроки Лас-Вегаса» (1972) нарівні з роботами Ч.Дженкса заклали теоретичну основу постмодернізму в архітектурі. Роботи
Вентурі в сучасній теорії архітектури вважають не менш значущими і етапними для архітектури, як свого часу роботи Ле Корбюзье.
Р. Вентурі зробив великий вплив на нове художнє покоління як своїми спорудами, так і теоретичними працями. У своїй книзі-маніфесті «Складність і суперечності в архітектурі» він піддав різкій критиці холодну і безлику утилітарність функціоналізму й «інтернаціонального стилю», що ігнорує ті живі суперечності навколишнього буття, які тонко враховувалися будівельниками минулих часів. Закликав чутливо реагувати на особливості місця і часу, пристосовуючись до них за допомогою стилістичного різноманіття, що зводить нанівець традиційні відмінності між «високою» культурою і кггчем (надихаючим прикладом для Вентурі послужив тодішній поп-арт). Продовженням цих концепцій з'явилася книга «Уроки Лас-Вегаса», підготовлена в співавторстві з Д.С. Браун і С. Айзенуром (1972). «Вульгарності» неонової і щитової реклами, що наповнили це місто, були переосмислені тут як зразки життєвої іронії, необхідні для того, щоб архітектура не «впадала в гординю», замикаючись в своїх умоглядних кресленнях.
У своїх спорудах Вентурі навмисно суміщав різні стилістичні пласти, надаючи житловим будинкам риси складу або супермаркету, - але у поєднанні з іронічно-відстороненими елементами історичних стилів (Гилд-хаус, будинок для старих у Філадельфії, 1960-1965; особняк для матері Вентурі в Честнат-Хилле, Пенсільванія, 1962; Брант-хаус в Грінвічі, 1971-1973).
З роками стилістичні ретроспекції, «виноски» на класику займали в його творах все більш помітне місце, проте майстер незмінно занурював їх в атмосферу тонкої архітектурно-пластичної гри, що не дозволяє будівлі перетворитися на непорушний естетичний канон. Серед його творів -гуманітарний факультет і факультет суспільних наук в Державному університеті штату Нью-Йорк в Перчейзі (1968-1978), пожежне депо в Нью-хейвені ,(1970), меморіальний комплекс Б.Франкліна у Філадельфії (1972-1976), новий корпус Художнього музею в Оберліні (1974-1977)/ корпус молекулярної біології в Прінстонському університеті (1983), художні музеї (Лагуна Глорія в Остіні, 1983) і Сієтлі (1985), новий корпус лондонської Національної галереї (1987-1991).