75

Реферат

Дипломна робота: стор, табл..,

Мета та завдання роботи. Головною метою дослідження є розгляд теоретичних та практичних питань управління землями сільськогосподарського призначення.

В ході написання роботи поставлено та виконано наступні завдання: розглянути питання управління землями сільськогосподарського призначення; характеристика земель сільськогосподарського призначення; якісна характеристика земель сільськогосподарського призначення; використання нормативної грошової оцінки земель; якісна характеристика грунтів; шляхи формування системи управління; напрями подальшого удосконалення управління земельними реформами.

Об’єкт дослідження – землі сільськогосподарського призначення.

Предмет дослідження – процес управління землями сільськогосподарського призначення.

В роботі розглянуті питання: управління землями сільськогосподарського призначення; характеристика земель сільськогосподарського призначення; населені пункти та землі сільськогосподарського призначення; якісна характеристика земель сільськогосподарського призначення; якісна характеристика грунтів; шляхи формування системи управління; напрями подальшого удосконалення земельними реформами.

ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, УПРАВЛІННЯ, ГРУНТИ, ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД, ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР, ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ

ЗМІСТ

Вступ

ВСТУП

Актуальність проблеми. Проблемам управління земельним фондом країни, її регіонів і населених пунктів в останні роки приділяється все більше уваги. Адже розвиток земельного ладу будь-якої країни пов’язаний із встановленням і практичною реалізацією порядку, принципів і правил, що забезпечують правовий, економічний, екологічний і соціальний режим організації використання земельних ресурсів як просторового базису всіх галузей економіки країни, засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві, скарбниці природних багатств, територіальної основи життєзабезпечення держави і підтримання здоров’я населення. Економічні перетворення в Україні багато в чому визначили роль і значення управління земельними відносинами і земельними ресурсами. Це пов’язано з тим, що земля, крім її традиційних властивостей (засіб виробництва, територіальний базис, природне тіло та ін.), стала об’єктом правовідносин і об’єктом нерухомості. Тому з’явилися нові принципи і методи управління земельними ресурсами, які дають змогу збільшити оподатковувану базу і збір бюджетних доходів, залучити інвестиції у розвиток муніципальних утворень і регіонів, створити ефективну систему забезпечення прав і гарантій для суб’єктів зе-мельних відносин. Одним із найважливіших факторів управління земельними ресурсами навсіх адміністративно-територіальних рівнях є система землеустрою і державного земельного кадастру, які становлять інформаційну основу державногоуправління територіями й економічним регулюванням земельних відносин. При цьому всі складові системи управління повинні бути адаптовані до ринкових умов. Особливо це важливо при розробці економічно та екологічно обґрунтованих засобів землеустрою, оцінки земель різних категорій, законодавчій зміні принципів і правил оподатковування об’єктів земельних відносин. Вивчення та розробка заходів з удосконалення системи управління земельними ресурсами в різних соціально-економічних формаціях є надзвичайно важливим, оскільки вони чи не найголовніші в системі економічнихвідносин. Яке б суспільство ми не взяли, воно завжди розвивалось на землі залежно від її використання. Аналіз розвитку управління земельними ресурсами свідчить про те, що воно ґрунтується на поєднанні використання землі як природного ресурсу, територіального базису і основного засобу виробництва; різноманітності форм власності на землю; державному регулюванні землекористуванням незалежно від форм господарювання тощо.Управління земельними ресурсами є спеціальною дисципліною в процесі підготовки інженерів землевпорядників і має своєю метою пізнання сутності і закономірностей розвитку управління земельними ресурсами, вивчення методів та механізмів управління. Кожному способу суспільного виробництва,рівню продуктивних сил і виробничих відносин відповідають певна система управління земельними ресурсами, зумовлена панівною формою власності на землю й інші засоби виробництва, а також властиві їм форми землекористування. Щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи розвитку управління земельними ресурсами, обґрунтувати його зміст і розкрити закономірності його зміни в конкретних умовах земельного ладу, необхідно простежити історичний зв’язок управління з іншими явищами та конкретний історичний досвід.

Мета та завдання роботи. Головною метою дослідження є розгляд теоретичних та практичних питань управління землями сільськогосподарського призначення.

В ході написання роботи поставлено та виконано наступні завдання:

- розглянути питання управління землями сільськогосподарського призначення;

- розглянути питання характеристики земель сільськогосподар-

ського призначення;

• розглянути питання якісна характеристика земель сільськогосподар-

ського призначення;

• розглянути питання використання нормативно грошової оцінки зе-

мель;

- глянути питання якісна характеристика грунтів;

- розглянути питання шляхи формування управління;

- розглянути питання напрями подальшого удосконалення управління

земельними реформами.

Об’єкт дослідження – землі сільськогосподарського призначення.

Предмет дослідження – процес управління землями сільськогосподарського призначення.

Методи дослідження – описовий, порівняльний, метод системного дослідження, монографічний.

Практичне значення роботи полягає в можливостях використання світового досвіду управління землями сільськогосподарського призначення при формуванні нової аграрної політики.

Структура роботи. Дипломна робота написана на сторінках, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із найменувань.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНI АСПЕКТИ УПРАВЛIННЯ ЗЕМЛЯМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1.Управління землями сільськогосподарського призначення.

Земельна реформа в Україні дала змогу кожному члену сільськогосподарського підприємства та пенсіонеру з їх числа отримати власний земельний наділ.Нині реформування земельних відносин в Україні вийшло на фінішну пряму. Що дасть запровадження ринку землі пересічному селянинові? Які вигоди від цього він зможе набути. На ці та інші запитання дає відповіді проект Закону України «Про ринок земель». Максимальні площі земель у власності однієї особи становитимуть для: Полісся – 1500 га, Лісостепу – 1750 га, Степу – 2100 га, Карпат – 900 га, Криму – 1100 гектарів, але, у будь-якому випадку, у власності однієї особи на всій території країни не зможе бути більше 2100 га сільськогосподарських земель. Особам надається право купувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення з розстроченням платежу терміном на 5 років. Земельні ділянки, на які звертається стягнення по неповернутому кредиту, підлягають продажу на прилюдних торгах і не переходять у власність банку. Встановлюватимуться високі ставки державного мита при перепродажу сільськогосподарських земель, які унеможливлять спекулятивні оборудки із землею. Власник земельної ділянки зможе самостійно господарювати на ній, здавати її в оренду, продати, подарувати, передати у спадщину, надати в заставу банку для отримання кредиту тощо. Але поспішати з продажем земельної ділянки навряд чи варто, тому що з розвитком ринку землі її вартість, а також розмір орендної плати стрімко та постійно зростатимуть. Якщо натепер орендна плата за земельну частку (пай) становить у середньому 300 – 350 гривень за 1 гектар ріллі, то після запровадження ринку земель вона швидко зростатиме до 600 – 700 гривень і з розвитком ринкових відносин буде й надалі неухильно збільшуватися.Вони матимуть право лише орендувати землі сільськогосподарського призначення у громадян України. Юридичні особи також не матимуть права на придбання сільськогосподарських земель, а тому ринок земель буде повністю закритий для капіталу іноземного походження.Основним документом, що посвідчує право на землю, є державний акт на право власності на земельну ділянку. Цей документ дає право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою. Набувачами земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зможуть бути виключно:

- фермерські господарства;

- держава та органи місцевого самоврядування.

Завдання управління земельними ресурсами на кожному рівні поділяються на завдання законодавчих і виконавчих органів влади. Тому необхідно диференціювати завдання для відомств і регіонів, що допоможе визначити місце і роль кожного суб’єкта управління в конкретному регіоні, уникнути дублювання в їх діях або відсутності системи управління з важливих процесів землекористування.

До основних завдань державного управління земельними ресурсами можна віднести:

- наділення органів управління політичними й організаційно-регламентуючими функціями, що забезпечують ефективний розвиток землекористування та суспільства в цілому;

- взаємоузгодження рішень органів державного управління;

- регулювання державними актами фінансової, природоохоронної та під-

приємницької діяльності суб’єктів земельних відносин;

- забезпечення соціально-правового захисту суб’єктів земельних відносин;

- формування сприятливих умов для підприємництва і прогресивного роз-

витку суспільства;

- поліпшення використання й охорони земельних ресурсів;

- ведення державного земельного кадастру, організація землеустрою та мо-

ніторингу земель;

- здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

- створення правових, економічних і організаційних передумов для різних

форм господарювання на землі.

Для вирішення цих завдань необхідно забезпечити виконання таких осно-

вних умов:

-прийняти необхідні нормативно-правові акти з регулювання земельних

відносин відповідно до Конституції України на рівні держави, рівні регіо-

нів і місцевих органів самоврядування;

- прийняти законодавчі акти, що регулюють земельні відносини в інших

галузях народного господарства і забезпечити відповідність цих законів

земельному законодавству;

створити на державному рівні економічні, правові й організаційні передумо-

ви для регулювання, використання й охорони земель ринковими методами;

– створити горизонтальну і вертикальну структуру системи органів управ-

ління земельними ресурсами для всіх рівнів адміністративно-територіаль-

них утворень;

- забезпечити фінансування поставлених завдань з раціонального й ефек-

тивного використання земель, включаючи формування системи державно-

го земельного кадастру і підтримку його в актуальному стані;

- здійснити поділ земель на державну і комунальну власність;

- узаконити різноманіття і рівноправність усіх форм речових прав на землю.Дії в процесі управління земельними ресурсами оформляються як конкретні заходи або функції.Ураховуючи розглянуті завдання управління земельними ресурсами,можна визначити функції, що тісно пов’язані з реалізацією поставлених завдань за допомогою стандартних процедур управління Варто враховувати, що управління земельними ресурсами здійснюється у двох напрямах: безпосереднє й опосередковане. Перше пов’язане зі створенням конкретних форм і умов землекористування (земельних ділянок,інженерних споруд, поселень, виробничих і рекреаційних центрів, зміна стану земель) і носить дискретний характер.Друге створює рамки (межі) у використанні землі шляхом створення нормативно-правової бази. Опосередковане управління, на відміну від безпосереднього, здійснюється постійно. Зазначені функції управління за цими напрямкам виявляються по-різному.До функцій безпосереднього управління земельними ресурсами слід віднести такі етапи:

-збір і аналіз даних про об’єкт управління та керовані процеси: вивчення

властивостей землі (польові обстеження, інвентаризація земель), ведення

земельного кадастру (реєстрація, облік, оцінка) і моніторингу земель, ство-

рення і ведення геоінформаційних систем (ГІС);

- вироблення управлінського рішення: зонування земель, прогнозування,

планування і проектування використання земель;

- реалізація управлінського рішення: державний перерозподіл земель (ви-

лучення, надання земель), організація і фінансування заходів щодо зміни

властивостей землі, облаштованості й формування землекористувань, ре-

гулювання ринкового обороту земель, економічне стимулювання раціо-

нального землекористування;

- контроль за функціонуванням сформованого процесу і його коректу-

вання: контроль за використанням земель і дотриманням земельного за-

конодавства, вирішення земельних суперечок, пов’язаних з реалізацією

управлінських рішень і функціонуванням сформованої системи організації

використання земель. Функції управління виявляються як конкретні відособлені заходи, виконувані різними організаціями в різний термін. Основні функції управління в галузі використання і охорони земель визначені Земельним кодексом України.При дослідженні земельного фонду виконуються такі заходи як: космічні, аерофотогеодезичні і наземні геодезичні вишукування; ґрунтові, геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, хімічні, радіаційні й інші обстеження; інвентаризація земель. При веденні земельного кадастру – реєстрація земельних ділянок, кількісний і якісний облік, оцінка земель, моніторинг земель,оцінка пов’язаних із землею об’єктів нерухомості. При створенні і веденні ГІС – створення інформаційної бази даних і цифрових моделей місцевості,підтримка їх на сучасному рівні. Зонування земель здійснюється як результат проведення певних вишукувань і обстежень, оцінних робіт. Прогнозування,планування, проектування оформляється у вигляді окремих документів, генеральних схем, техніко-економічного обґрунтування, схем, планів, карт, проектів землекористувань, так і з окремих проблем.Перерозподіл земель включає: вилучення, продаж, надання, земель.Безпосереднє регулювання ринкового обороту земель відбувається шляхом продажу, покупки, здавання в оренду, регулювання цін і податків.Для зміни стану і якості земель організуються і фінансуються такі заходи: рекультивація, дезактивація, меліорація земель, інженерний захист земель, облаштованість, докорінне поліпшення земель.Економічне стимулювання раціонального землекористування полягає в: оподатковуванні, кредитуванні, квотуванні виробничої діяльності,лімітуванні використання природних ресурсів. Державний контроль за використанням земель і вирішення земельних суперечок виступають як самостійні заходи.До функцій опосередкованого управління належать: вивчення характеру земельних відносин, стану земельного законодавства і їх моніторинг;розробка і прийняття законодавчих актів (законів, рішень, постанов) і нормативів використання землі; реалізація заходів щодо зміни системи землеко-ристування, передбачених у законодавчих актах; удосконалення землекорис-тування,зонування, нормування використання землі; державний контроль за дотриманням земельного законодавства; вирішення земельних суперечок,пов’язаних з введенням і функціонуванням земельного законодавства і нормативів використання землі.Реалізація управлінських рішень, особливо при безпосередньому управлінню здійснюється за допомогою директивних, правових, економічного методів.За час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з 1990 року, відбулася демонополізація державної форми власності на землю. Об’єктом реформування стали землі майже 12 тисяч господарств, а 6,91 мільйонів селян набули права на земельну частку (пай). Наближається до завершення процес видачі державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай). В той же час, суцільна парцеляція сільськогосподарських земель та їх розподіл серед колишніх працівників колективних сільськогосподарських підприємств не змогли стати основою для сталого соціально-економічного розвитку аграрної сфери та розвитку індивідуальних (сімейних) форм ведення сільського господарства.Попри те, що основні соціально-економічні ризики щодо запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення пов’язуються із надмірною концентрацією земель, доступом іноземних юридичних і фізичних осіб, фактично законодавче регулювання здійснюється у неадекватний спосіб: замість обмеження прав покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення фактично обмежуються права селян власників земельних ділянок щодо розпорядження нерухомим майном, яке перебуває у їх приватній власності.Прийняття закону України «Про ринок земель» має стати головним кроком на шляху визначення організаційно-правового механізму запровадження регульованого ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення, попередження обезземелення селян, підвищення ліквідності землі як економічного активу, визначення порядку проведення земельних торгів.Шляхи і способи державного регулювання розвинених ринкових відносин.Встановлення кваліфікаційних вимог до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення дозволить забезпечити концентрацію земель у власності безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції. Набувачами земельних ділянок за цивільно-правовими угодами мають бути лише:громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві не менше 5 років чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;фермерські господарства;державна спеціалізована установа з управління землями сільськогосподарського призначення державної власності.Ведення товарного сільськогосподарського виробництва включатиме використання однією особою сільськогосподарських угідь на площі понад 2 гектара.Недопущення спекуляції земельними ділянками сільськогосподарського призначення може бути досягнуте за рахунок запровадження диференційованих ставок державного мита за посвідчення угод, за якими відбувається перехід прав на земельні ділянки:

-при відчуженні за перший рік – 100 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

-при відчуженні на другий рік – 90 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

-при відчуженні на третій рік – 80 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

-при відчуженні на четвертий рік – 70 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

-при відчуженні на п’ятий рік – 60 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.Заборона надмірної концентрації земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності однієї особи дозволить попередити монополізацію земель як ресурсу людського та економічного розвитку у сільській місцевості. Максимальні площі земель у власності однієї особи дозволятимуть вести ефективне товарне виробництво і не призводитимуть до значного обмеження доступу інших учасників земельних відносин до землі як основного засобу виробництва:

-Полісся – 1500 гектарів;

-Лісостеп – 1750 гектарів;

-Степ, Степ посушливий, Сухий степ – 2100 гектарів;

-Карпатська гірська область – 900 гектарів;

-Кримська гірська область – 1100 гектарів.

-Максимальні площі прийняті відповідно до рекомендації наукових установ -Національної академії аграрних наук України щодо оптимальних розмірів господарств.

Обмеження участі іноземного капіталу у придбанні земель сільськогосподарського призначення дозволить попередити втрату Україною національного суверенітету у вирішенні питань виробництва продовольства. Зважаючи на те, що вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники будуть не спроможні у найближчі 5-7 років на рівних конкурувати з іноземним капіталом, необхідно обмежити право купувати землі сільськогосподарського призначення для:

-корпоративних підприємств холдингових компаній;

-приватних підприємств, що діють на основі приватної власності іноземних -громадян, осіб без громадянства чи іноземних суб'єктів господарювання;

-підприємств з іноземними інвестиціями;

-іноземних підприємств;

-спільних підприємств.

У відповідності з європейським досвідом, держава забезпечуватиме регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення через державну спеціалізовану установу з управління землями сільськогосподарського призначення державної власності. Така установа вирішуватиме наступні задачі:

- проведення цінової політики на ринку земель;

- консолідація земель сільськогосподарського призначення державної власності (шляхом обміну земельними ділянками, об’єднання суміжних земельних ділянок, розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань);

- забезпечення на пільгових умовах (розстрочка платежу) земельними ділянками новостворених фермерських господарств, молодих спеціалістів, що прибувають на роботу у сільську місцевість;

-врегулювання проблеми колективної власності на землю (господарських дворів, механізованих токів, тракторних бригад, гаражів, полезахисних лісосмуг, колишніх колгоспних лісів тощо);

- врегулювання проблеми визнання відумерлою спадщиною земель сільськогосподарського призначення приватної власності;

- посередницька діяльність на ринку сільськогосподарської нерухомості;

- проведення землеустрою та охорона земель сільськогосподарського призначення державної власності.

- Запровадження переважного права на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності у разі їх продажу дозволить створити потужний регуляторний інструмент для подолання парцеляції земель як найбільш негативного наслідку реформування земельних відносин в Україні.Надання державній спеціалізованій установі з управління землями сільськогосподарського призначення державної власності, орендарям та суміжним землевласникам права на переважне придбання земельних ділянок у державну власність дозволить у стислі терміни розпочати формування інвестиційно-привабливих цілісних земельних масивів.

- Створення інфраструктури ринку земель сільськогосподарського призначення, що включатиме недержавні органи регулювання ринку, які частково можуть фінансуватися державою, до складу яких входитимуть представники власників землі та землекористувачів, землеоціночних організацій, посередницьких структур, професійних установ, спеціалізованих підприємств з проведення земельних торгів, органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій.

Для ефективного фукнкціонування ринку будуть прийняті нормативно-правові акти, що дозволять посилити гарантії права власності на землю, створити прозорі економічні механізми регулювання ринкових земельних відносин, а саме закони України:

-«Про державний земельний кадастр»

-«Про консолідацію земель»

-«Про державний земельний (іпотечний) банк»

-«Про державну інвентаризацію земель»,

-«Про державну земельну службу»,

-«Про зонування земель»,

-«Про управління землями державної власності»,

-«Про державну підтримку збереження та відтворення родючості ґрунтів»,

-«Про економічне стимулювання раціонального використання земель -сільськогосподарського призначення»;

постанова Кабінету Міністрів України про проведення нової нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського як одного із провідних економічних регуляторів земельних відносин.

Завдання у сфері реформування земельних відносин, визначені щорічним Посланням Президента України до Верховної Ради України

-«Модернізація України – наш стратегічний вибір»

-Орієнтація земельного ринку на реалізацію економічних інтересів селян;

-Поступовість включення приватних сільськогосподарських угідь у ринковий обіг;

-Диференційований підхід до соціальних груп суб’єктів земельного ринку, до їх участі в укладанні угод щодо купівлі-продажу землі;

-Чітке державне регулювання ринку землі, створення системи цінових і податкових важелів впливу держави на ринковий обіг землі;

-Обмеження спекулятивно-тіньових угод щодо земельних ділянок;

-Першочерговість формування інструментів державної політики регулювання ефективності та напрямів використання земель сільгосппризначення;

-Попередження подрібнення землеволодінь фермерських та особистих селянських господарств у випадках купівлі-продажу земельних ділянок унаслідок їх спадкування та під час зміни власників господарств;

-Упорядкування державного стимулювання консолідації земель сільськогосподарського призначення у спосіб купівлі-продажу земельних ділянок;

-Встановлення особливостей здійснення переважного права придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

-Запровадити на певний перехідний період обмеження обігу земель у товарному виробництві: мінімальний строк обробки земель сільгосппризначення має становити 5 років з обмеженням на цей термін реалізації прав власності, крім передачі її у спадщину або органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади на тих самих умовах, за якими ця земельна ділянка була придбана у власність; суб’єкти, яким дозволено придбавати землі сільгосппризначення, мають бути в економічно активному віці, мати освіту, що дозволяє здійснювати сільськогосподарську працю, а також мають бути спроможні вчиняти правові дії, необхідні в аграрно-правових відносинах;

-Створити недержавні органи регулювання земельного ринку, що частково можуть фінансуватися державою, до складу яких варто включити представників власників землі та землекористувачів, посередницьких структур, професійних установ, органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій;

-Визначити обмеження мінімальних розмірів і конфігурації земельних ділянок зі складу сільськогосподарських угідь, зважаючи на ймовірність загроз парцеляції земель сільськогосподарського призначення;

-Передбачити особливі вимоги обороту меліорованих земель: слід встановити, що поділ земельних ділянок із розташованими на них меліоративними системами допускається за умови, якщо це негативно не вплине на ефективність використання меліорованих земель;

-Удосконалити порядок та систему ведення державного земельного кадастру й моніторингу земель з метою забезпечення сільськогосподарських землевласників і землекористувачів своєчасною інформацією про якісний стан земельних угідь;

-Стимулювати землекористувачів до раціонального використання та охорони земельних угідь завдяки наданню податкових і кредитних пільг особам, які здійснюють за власні кошти заходи із захисту земель і підвищення родючості ґрунтів; звільнення землекористувачів від плати за земельні ділянки, на яких ведуться роботи щодо поліпшення їх стану; компенсації сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних і забруднених земель;Завершити роботи зі створення державного земельного кадастру та прийняти низку нормативно-правових актів, серед яких закони України: «Про державний земельний кадастр»; «Про державний земельний (іпотечний) банк»; «Про іпотеку землі»; «Про державну інвентаризацію земель»; «Про державну земельну службу»; «Про зонування земель»; «Про управління землями державної власності»; «Про державну підтримку збереження та відтворення родючості ґрунтів»; «Про економічне стимулювання раціонального використання земель сільськогосподарського призначення».

1.2.Характеристика земель сільськогосподарського призначення.

У структурі земельного фонду особливе місце посідають землі сільськогосподарського призначення, які пов'язані зі сферою сіль­ськогосподарського виробництва, І які на сьогоднішній день є ос­новною категорією земель, що забезпечують проведення земельної реформи. До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. За ст. 22 ЗК землями сільськогосподарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для таких цілей Виходячи з цього, можна визначити дні основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення падання для потреб сільського господарства, а також використання у сфері сільськогосподарського виробництва.Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінним чин­ником завдяки особливостям, серед яких найчастіше вирізняються: обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, невідтворюваність, незнищуваність, практична невичерпність її продуктив­ної сили. Поняття "земля" і "земельна ділянка" не збігаються. У власності й користуванні сільськогосподарських підприємств і громадян можуть перебувати тільки індивідуально визначені, виділені в натурі на місцевості земельні ділянки, що мають точні межі. Землям сільськогосподарського призначення не випадково належить перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Для них встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким використанням земель, за якого забезпечується охорона земель, недопущення виведення їх із сільськогосподарського обігу, підвищення родючості грунтів.Однією з головних характеристик земель сільськогосподарського призначення є ґрунтова. Земля як поверхневий шар функціонує за законами природного розвитку, взаємодіє з іншими природними ресурсами. Значну частину земної поверхні займає грунт природне утворення, що складається з частинно пов'язаних обріїв, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і атмосфери під впливом води, повітря й живих організмів; має родючість1. У цьому значенні "земля" і "грунт" — поняття ідентичні. Відмінність полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт пов'язаний із конкретним уявленням про якість землі та здатністю її використання в сільському господарстві.Головне, щоб одержуючи максимальну кількість сільськогосподарської продукції, землекористування було раціональним.Однак не всі автори згодні з такою позицією. Дехто вважає, що ідентичне застосування в юридичному аспекті термінів "земля" і "грунт" неправильне, оскільки вони мають істотні відмінності. Уявлення про ґрунти як про специфічні природні й господарські об'єкти не дістали свого відображення в Конституції України. В юридичній науці грунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовідносин, якісною властивістю якого с родючість, та який є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції.

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу.Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує: як територіальна умова й як основний засіб виробництва. З огляду на це землі сільськогосподарського призначення згідно з юридичне усталеними способами їх використання поділяються на два головних види.По-перше, це сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинництві.По-друге, несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насаджен­ня, крім віднесених до земель лісового фоішу, землі під господарськими будівлями й дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і потрібні для організації сільськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним видів діяльності. У цьому разі йдеться про площі нерослинницького призначення, які є землями несільськогосподарського використання.Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулюванняЗемля не є результатом людської праці. Вона продукт самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення виступає певна визначена територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, де він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зведенням будинків, виробничих споруд та інших об'єктів, потрібних для обслуговування основної діяльності. Отже, для земель сільськогосподарського призначення характерне викорис­тання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогос­подарської продукції), але й як просторово-операційного базису, що властиве всім категоріям земель.ЗК вживає і термін "земля", і термін "земельна ділянка", хоча визначення дає лише останньому. Це пояснюється тим, що об'єктом правовідносин з використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК).Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташування: вони є нерухомим об'єктом і основним способом виробництва в сільському господарстві.Земельні ділянки і права на них, а також міцно пов'язані із земельними ділянками об'єкти (грунт, замкнені водойми, ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без шкоди їх призначенню неможливе, перебувають в обігу неподільно, якщо Інше не передбачено законом. Існує думка, що землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику; загальний об'єкт (частина земельного фонду), на який поширюється загальний правовий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподарського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм земельного, фінансового, господарського та інших галузей права.Землі сільськогосподарського призначення регулюються земельним законодавством як єдиний об'єкт, що означає: сільськогосподарському використанню підлягають не будь-які, а лише придатні для цих цілей землі; не всякі придатні для сільськогосподарських потреб землі можна використовувати як землі сільськогосподарського призначення. Так у заповідних зонах заборонено здійснювати товарну сільськогосподарську діяльність.

Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самоврядування під час надання конкретної земельної ділянки.Про це зазначається в документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і державної реєстрації.При цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного використання земельної ділянки. Вимоги щодо дозволеного використання земельної ділянки є частиною інших галузей законодавства, у складі яких вони регламентуються докладніше.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта правового регулювання с площа.Визначаючи розміри земельних ділянок, наданих у власність і користування, органи влади враховують природноекономічні, екологічні та соціальні умови на основі рекомендацій науково-дослідних установ щодо природно-сільськогосподарського районування земель та їх нормування.

РОЗДІЛ 2

НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ