Розділ 1 соціально-педагогічні особливості прояву інтуїції в педагогічній діяльності

1.1 Особливості інтуїції та її характерні риси в процесі наукового пізнання

Проблема інтуїції має багатющу філософську спадщину. Без урахування історико-філософських традицій неможливо було б осмислити складну еволюцію поглядів на природу інтуїції і створити наукове уявлення про неї [17,с.110].

Споконвіку інтуїцію пов'язували з таємничими явищами. Таємничість виявлялася в тому, що людину якась ідея «осявала» раптом (виникав інсайт). Вона була вражена несподіванкою виникнення ідеї і, не знаходячи ніякого прийнятного пояснення її походження, відносила це до невідомих сил. Що ж так вражало людину? Насамперед те, що ще за кілька миттєвостей до осяяння вона не відчувала ніяких його провісників [10,с.13].

Така ситуація радикально відрізнялася від звичайного шляху отримання рішення: коли людина могла свідомо, ретроспективно простежити весь шлях наближення до ідеї, віддаючи собі звіт в тому, що спочатку вона подумала так потім так і, нарешті, прийшла до такого-то висновку. Спроби ретроспекції інтуїтивного рішення не приводили до перегляду шляху його дозрівання - виявлялося, що згадувалося час, коли ще не було жодного рішення, потім розрив і момент, коли воно з'явилося в готовому вигляді. Оскільки осяяння виникає набагато рідше, ніж рішення, отримані традиційним шляхом, людині незвично його сприймати - воно «звалюється» на неї, як би, ні звідки без будь-якої підготовки [10, с.14].

У вітчизняній та зарубіжній марксистській філософії та психології проблема інтуїції стала міцно зв'язуватися з ідеалізмом і викликала серед учених-матеріалістів скептичне і неприязне ставлення. В їх уявленнях поняття «інтуїція» представляла собою середньовічне шарлатанство, відтворюю дух містицизму і ірраціоналізму.

До середини 30-х рр.. XX ст. уявлення про інтуїцію зникло з радянської психології та філософії [13, с. 65].

Лише в 1957 р. в роботі І. С. Сумбаева поняття «інтуїція» знову з'являється як відображення підсвідомої діяльності, що переважає на початкових етапах творчості, а потім ця діяльність стала вивчатися й експериментально [13, с.66].

За більш ніж двотисячоліття філософської науки проблема інтуїції неодноразово отримувала вельми певні і конкретні рішення. Але всякий раз ці рішення несли на собі печатку історичної і логічної детермінованості тим чи іншим етапом розвитку людського знання.

Змінювала свою форму і сама проблема. Незмінним залишався тільки той факт, що всі відомі історії науки концепції інтуїтивного знання завжди виникали в безпосередньому зв'язку з постановкою нових гносеологічних проблем природничо-наукового пізнання і вирішувалися відповідно до завдань і рівнем розвитку самої теорії пізнання, а також рівнем соціально-теоретичного розвитку суспільства [43].

Звідси випливає й інший дуже важливий висновок: інтуїція ніколи не була приватною проблемою гносеології або психології. Залишаючись важливим і необхідним елементом пізнання, наочно розкриває діалектичністю і гнучкість людського мислення, його творчий характер, інтуїція в свою чергу як у фокусі збирала і відображала всю багатогранну і багатопланову картину розвитку наукового знання як продукту соціально-історичної еволюції людини і суспільства.[43]

Інтуїція виступає не тільки як продукт наукового знання, але і як засіб його подальшого поглибленого дослідження, оскільки сприяє виявленню нових зв'язків і відносин в його складній структурі. Таким чином, розробка проблеми інтуїції з необхідністю вносить певний внесок у подальший поглиблене дослідження матеріалістичної діалектики та теорії пізнання. Для того щоб розкрити суть інтуїтивного мислення, необхідно насамперед вийти за межі порочного і надзвичайно вузького кола, окресленого словом «інтуїція», але не в область чистих абстракцій, спекулятивних суджень, а в область ленінської теорії відображення і конкретно наукового знання. При цьому потрібно врахувати, що жодна форма теоретичного знання, в тому числі і інтуїція, не може бути правильно зрозуміла і витлумачена поза обліком психічної форми відображення, яка містить момент індивідуального, особливого, який ніяк не може бути розкритий засобами логічного аналізу. Ігнорування цього факту в дослідженні особливостей процесу пізнання веде до серйозних методологічних помилок.[43]

В якості основних особливостей інтуїтивного рішення зазвичай відзначають чуттєвість образів, неусвідомленність способів отримання результату, велику значимість просторово-часових компонентів, цілісності сприйняття. Все це свідчить про істотний внесок механізмів правої півкулі в цей процес. Але як тільки результат інтуїтивного рішення усвідомлюється і може бути представлений і перевірений на логічну несуперечливість, необхідно припустити участь в цьому процесі лівої півкулі. Багато дослідників помітили, що зовнішні прояви інтуїції (характеризуючі одномоментне виникнення результату і його нерозчленованість) суб'єктивно відчуваються як стрибок із ситуації, коли не було жодного рішення, до ситуації, коли є готове, цілісне рішення. Під кресліть, що зазвичай ніякі підготовчі та проміжної етапи цього процесу не усвідомлюються [9, с. 315].

Інтуїція, якою по праву повинна займатися психологія, є одним з найбільш вживаних і, тим не менше, найбільш маловивчених людських якостей. Цінність інтуїції не тільки в художніх професіях, але і в науці, педагогіці, будь-яких практичних видах діяльності не ставиться під сумнів. Інтуїтивний рівень професійного мислення та операційних дій, що характеризується високою швидкістю (миттєвістю) вибору стратегії і креативних рішень, часом нелогічних, але єдино вірних, для багатьох видів діяльності означає рівень майстерності, що стоїть на порядок вище рівня ремісничої професіоналізму [41].

Отже, як бачимо, тема інтуїції - стикова проблема, що стала предметом вивчення багатьох наук. Звідси – різні підходи до розробки проблеми і численні значення поняття «інтуїція» [14].

Термін «інтуїція» походить від латинського intuito rapido epronto, тобто, «швидко побачений», від латинського дієслова intueri, що означає «бачити внутрішньо »,« пильно, уважно дивитися » [13, с.64].

Щодо терміну «інтуїція» в науковій літературі, то слід зазначити, що він має чимало смислових значень. Значення ці в основному відносяться до різних аспектів інтелектуальної діяльності людини [6,с.24].

Дану проблему розглядало чи мало науковців. Ось, наприклад, С. Вавілов розглядає інтуїцію, як особливо проникливу здатність поставити проблему, пророкувати результат дослідження. Поряд з цим інтуїція – це форма людського пізнання, що виражається у специфічному поєднанні чуттєвого і  раціонального моментів, виділяє П. В. Копнін. Іншими словами, інтуїція оголошується специфічним способом взаємодії чуттєвого і логічного пізнання (А. Ейнштейн). Великі можливості інтуїтивного осягнення істини, що призводять нерідко до феноменальних результатів, дають підстави розглядати інтуїцію, як здатність до необмеженої багатої фантазії, точніше кажучи, до здатності виробляти «божевільні ідеї»  (Д. І. Блохинцев) [14].

Цікавий підхід до інтуїції пропонується в психологічній концепції К. Юнга. У ній інтуїція розглядається як одна з провідних функцій особистості, що визначає ставлення людини до самої себе і навколишнього світу, спосіб прийняття ним життєво-важливих рішень. З точки зору психології процес формулювання інтуїтивного рішення протікає в підсвідомості. Механізм цих процесів ще недостатньо вивчений. Для інтуїції характерна швидкість (іноді моментальність) формулювання гіпотез і прийняття рішень, а також недостатня усвідомленість його логічних підстав. Хоча інтуїцією і наділений з самого народження кожна людина, приблизно лише до трьох років діти користуються інтуїцією, в подальшій життєдіяльності процес соціалізації знижує прояв інтуїтивних здібностей. Вважається, що в досягненні успішності у життєдіяльності людини важливу роль відіграє інтуїція. Формування і розвиток успішності особистості є одним із пріоритетних напрямків сучасної освіти [39].

Коли, працюючи над завданням, людина отримує рішення і не може пояснити його за допомогою усвідомлюваних логічних кроків (реалізуються як екстра-або інтерполяція), вона дивується непередбачуваністю результату і неможливістю зрозуміти і пояснити спосіб його отримання. Тоді вона каже: «це інтуїція». Однак непередбачуваність рішення не є абсолютною. Людина не знає, що вона отримає, але те, що він щось отримає, він відчути може. Спостережні люди відзначають у себе певний стан, що передує озарінням, емоційне передчуття наближення до чогось значимого. Не виключено, що суб'єктивний стан несподіванки осяяння пояснюється тим, що результат отриманий у правій півкулі з його специфічними підсвідомими механізмами і особливою логікою. Тоді відчутний розрив - це стрибок не тільки між неусвідомлюваним і усвідомленими результатом, але і між різними способами обробки інформації [10, с.5].

Істотна властивість, неодмінно супутнє інтуїції, - емоційне збудження, переживання напруженості і навіть якийсь гарячковий стан. Створюється враження, що коли рішення знайдено інтуїтивно, то зворотний зв'язок, що свідчить про досягнення бажаного результату, замикається через що виникають емоційні відчуття [10, с.6].

Складність, і в той же час актуальність, проблеми інтуїції пояснюється тим, що даний феномен відноситься до розряду «людських». Питання виділення етапів і умов формування інтуїтивного знання ускладнюється тим, що дане явище важко зафіксувати, і воно носить неалгоритмічний характер. Більш того, ці раптово виникаючі ідеї, як правило, не володіють вербальним, логічним характером, спочатку вони є у вигляді образів - іноді смутних, а іноді гранично ясних [37].

Згідно з новими дослідженнями в області нейрофізіологічних основ функціонування мозку людини, практично будь-яка його розумова діяльність пов'язана з роботою як свідомих (лівопівкульним), так і підсвідомих (правопівкульних) психічних процесів. Інтуїція розглядається як деякий стрибок, розрив у мисленні, при якому здійснюється перехід від чуттєвих образів до понять і від понять до чуттєвих образів.

Умовою виникнення інтуїції є зняття звичних заслонів і заборон лівопівкульним мислення. Часто це відбувається в таких станах свідомості, коли розумова робота призупинена, наприклад, під час спокійного сну.

До інших умов формування і прояву інтуїції можна віднести наступні:

1) ґрунтовна професійна підготовка людини, глибоке знання проблеми;

2) пошукова ситуація, стан проблемності;

3) дія у суб'єкта пошукової домінанти на основі безперервних спроб вирішити проблему, напружені зусилля по вирішення завдання;

4) наявність «підказки» [37].

Під інтуїцією в найзагальнішому сенсі ми розуміємо евристичний процес, що складається в знаходженні рішення задачі на основі орієнтирів пошуку, не пов'язаних логічно або недостатніх для отримання логічного висновку. Специфічна сфера прояву інтуїції - завдання з невизначеною умовою, де повною мірою виявляється притаманна мисленню людини здатність до екстраполяції (доповнення наявної і передбаченню ще невідомої інформації). це не означає, що у вирішенні завдання з певною умовою немає місця актам інтуїції - вона може, скажімо, вдалою здогадкою передбачити рішення, перебуваючи на такій стадії аналізу та логічного міркування, коли об'єктивно кінцевий результат ще не може бути отриманий [13, с.69].

Феномен інтуїції надзвичайно широкий і не завжди все, що вважають інтуїтивним, дійсно заслуговує такої назви. У мисленні, наприклад, нерідкі висновки, посилки яких не формулюються в явному вигляді; результат таких висновків буває несподіваним, але зовсім не інтуїтивним, як вважають деякі вчені. Не потрібно приймати за інтуїцію те, що відноситься до області інстинктів, характеризується автоматизмом реакцій в схожій обстановці і має фізіологічні механізми в підсвідомої або несвідомої сфері суб'єкта [15,с 43].

Під «інтуїцією» у нашій роботі розуміється здатність людини в короткий час, «стрибком» знаходити рішення складних проблем, причому, як правило, цьому рішенню не передує строго логічне дедуктивний висновок. Але ідея, народжена інтуїцією, не з'являється спонтанно - їй передує попередня свідома напружена розумова робота [6,с. 21].

Джерелами інтуїції є (Мазманян М. А., 1960):

а) мимовільна пам'ять - мимовільне закріплення неусвідомлених нами при сприйнятті вражень;

б) дані довільного запам'ятовування, які ми вирішили ґрунтовно забути;

в) звички і традиції, вплив яких на життя і свідомість людей велике;

г) наслідування [13, с.75].

І ще одна надзвичайно важлива риса властива інтуїції - її безпосередність. Безпосереднім знанням (на відміну від опосередкованого) прийнято називати таке, яке не опирається на логічний доказ. Інтуїція є безпосереднім знанням тільки в тому відношенні, що в момент висунення нового положення воно не слід з логічною необхідністю з існуючого чуттєвого досвіду і теоретичних побудов [18,с. 190].

Таким чином, інтуїтивній здатності людини властиві:

1) несподіванка рішення задачі;

2) неусвідомленість шляхів і засобів її рішення;

3) безпосередність осягнення істини на сутнісному рівні об'єктів.

Дані ознаки відокремлюють інтуїцію від близьких до неї психічних і логічних процесів. Але і в цих межах ми маємо справу з досить різноманітними явищами. У різних людей, в різних умовах інтуїція може мати різну ступінь віддаленості від свідомості, бути специфічною за змістом, за характером результату, за глибиною проникнення в сутність, по значимості для суб'єкта і т.п. [15,с.115].

Багато авторів говорять про зв'язок інтуїції із таким психологічним явищем як «інсайт». Деякі використовують дані поняття як синоніми.

Так, П. Голдберг розглядає інсайт як один з видів інтуїції. Е. Бейлор вважає, що інсайт і інтуїція мають два спільних компоненти: неусвідомленість процесу виникнення і відчуття відносин. А відмінність їх полягає в тому, що інтуїція включає в себе і третій компонент - міркування неаналітичного типу. О. В. Степаносова (2003) виділяє наступні загальні моменти в інсайті і інтуїції:

1) інсайт і інтуїтивне знання виступають як відповідь на питання, рішення проблеми; це деякий усвідомлене знання, що супроводжується думкою про його правильності до того, як можуть бути знайдені докази, що підтверджують цю думку;

2) і те і інше є результатом неусвідомлюваного процесу.

Тому інсайт і інтуїція перекривают один одного [13, с.76].

Інтуїція підрозділяється на кілька видів перш за все в залежно від специфіки діяльності суб'єкта. Особливості форм матеріальної практичної діяльності і духовного виробництва визначають і особливості інтуїції сталевара, агронома, лікаря, біолога-експериментатора. Виділяються такі види інтуїції, як технічна, наукова, буденна, лікарська, художня і т.п.[15,с.117].

За яким же принципом (чи комплексом ознак) доцільно поділяти інтуїцію?

Проблема класифікації інтуїції є одним з найскладніших моментів у дослідженні проблеми в цілому. Це пояснюється тим, що сам предмет, що піддається операції класифікування, не піддається дії правил, необхідних, скажімо, для формальної класифікації. Будь-яка формальна класифікація припускає, насамперед, чітке, різке відокремлення предметів однієї групи від предметів іншої групи. Цілком зрозуміло, що інтуїція не піддається формальній класифікації. Встановлення чіткої подібності та відмінності різновидів інтуїції не представляється доцільним [16,с.25].

Однак, найчастіше такі дослідники, як В. Ірина, А. Новіков, В. Васін та ін., посилаються на класифікацію, запропоновану Маріо Бунге.

«Інтуїція - колекція непотребу, куди ми звалюємо всі інтелектуальні механізми, про які не знаємо, як їх проаналізувати або навіть як їх точно назвати, або такі, аналіз і найменування яких нас не цікавить» [5,с.5], - пише Бунге. Він розглядає найбільш часто вживані значення терміна інтуїція, такі, як швидке сприйняття, уява, скорочена аргументація і здорове судження [14,с.8].

Бунге розрізняє перш за все чуттєву та інтелектуальну інтуїції. Чуттєва інтуїція, по Бунге, має наступні форми:

1. Інтуїція як сприйняття.

а) Інтуїція як сприйняття виражається в процесі швидкого ототожнення предмету, явища або знаку.

б) Ясне розуміння значення та взаємини або знака.

в) Здатність інтерпретації.

2. Інтуїція як уява.

а) Здатність уявлення або геометрична інтуїція.

б) Здатність освіти метафор: уміння показати часткову тотожність ознак або функцій, або повну формальну або структурну тотожність в іншому різних об'єктів.

в)Творча уява. [14,с.9]

Чуттєва інтуїція є найпростішим (термін, очевидно, не зовсім точний) проявляється найчастіше в діяльності, менш пов'язаної з понятійним мисленням, в умовах нестачі часу для роздумів (аварійна обстановка, незвичайна й досить складна ситуація, постановка діагнозу лікарем в екстрених випадках і т.д.) Вона може мати і суто понятійний характер, наприклад, як необхідність блискавично знайти в гострій емоційно напруженої дискусії дотепний і точну відповідь [6,с.27].

Інтелектуальну інтуїцію (інтуїцію як розум) Бунге класифікує таким чином:

1. Інтуїція як розум.

а) «Прискорений розумовий висновок» - стрімкий перехід від одних тверджень до інших, іноді з швидким проскакуванням окремих ланок.

б) Здатність до синтезу або узагальнене сприйняття.

в) Здоровий глузд - судження, засноване на буденному знанні і не спирається на спеціальні знання або методи, або обмежується пройденими етапами наукового знання.

2. Інтуїція як оцінка.

а) Здорове судження, фронезіс (практична мудрість), проникливість або проникнення: уміння швидко і правильно оцінювати важливість і значення проблеми, правдоподібність теорії, застосовність і надійність методу і корисність дії.

б) Інтелектуальна інтуїція як звичайний спосіб мислення [14,с.10].

У більшості робіт інтелектуальна інтуїція розглядається у зв'язку з відкриттями, що представляють значні явища в науці. Отже, інтелектуальна інтуїція відноситься до понятійного мислення. Але інтуїція, пов'язана з понятійним мисленням, проявляється не тільки у великих наукових відкриттях [6,с.26].

Найбільш вдалим дослідженням в нашій літературі є робота А.С.Карміна і Є.П. Хайкіна «Творча інтуїція в науці». Автори пропонують «підрозділити» інтуїцію на дві форми: «ейдетично» і «концептуальну». Воно відрізняється від підрозділу на чуттєву і інтелектуальну «вужчим і більш суворим розумінням гносеологічного змісту різних видів інтуїції» [16,с.7].

Концептуальна інтуїція - процес формування нових понять на основі наявних раніше наочних образів. Ейдетична інтуїція - побудова нових наочних образів на основі наявних раніше понять. Обидва ці підрозділи - різні форми наукової інтуїції, тобто різні форми взаємодії чуттєвого і логічного пізнання [16].

В процесі інтуїтивного рішення приймає участь також естетичний фактор. При будь-якому різновиді інтуїції - ейдетичної або концептуальної - відбувається як би домальовування картини (ситуації) до цілісності.

Взаємозв'язок цілого і частини, системи і елемента також впроваджується в свідому і несвідому сферу людської психіки у формі певної схеми або структури (в узагальненому вигляді), перетворюючись в психологічну установку на досягненні гармонійності і досконалості. Прагнення до гармонії і краси, здійснюване на підсвідомому рівні, може послужити фактором, що робить вирішальний вплив на вибір з безлічі варіантів в більш досконалий.[42]

І естетичний, і, слід гадати, етичний фактори, як і емоційний і праксеологічні фактори - всі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з формуванням інтуїції і її дією в проблемних ситуаціях. Їх виявлення в процесах інтуїції свідчить, крім іншого, про те, що в пізнавальній діяльності беруть участь аж ніяк не «чисті» фізіологічні та біохімічні освіти, а людська особистість, яка базує своє пізнання на цих механізмах, що використовує їх як кошти, але розгортає цю діяльність в широке поле різноманітних, живих людських відносин і в практиці. Індивідуальне пізнання своєрідне, як специфічна і інтуїтивна здатність кожної людини, його життєва унікальність, але через всю цю специфічність проявляє свою дію загальна соціокультурна детермінація пізнавальної діяльності, громадська природа людської особистості [42].

А. С. Кармін (2007), виходячи з того, що головною ознакою інтуїції є те, що людина не усвідомлює, як і звідки з'являється у нього якесь знання, вважає, що під її ім'ям ховаються дуже різнорідні типи когнітивних феноменів. Він виділяє шість таких типів.

Інтуїція як інстинктивна реакція. «Почуття небезпеки», «незрозумілий страх», «несвідомий жах», «агресивний синдром» і тому подібні переживання у багатьох випадках з'являються на основі дії інстинктивних механізмів [13, с.77].

Диспозиційна інтуїція. Існують різноманітні причини схильності людини до певних дій. Така схильність нерідко веде до неусвідомленого вибору рішення, яке, як здається людині, виникло незрозуміло як, але насправді обумовлено наявними у нього диспозиціями - починаючи від стійких рис характеру і закінчуючи швидкоплинними психічними станами. Найбільш типовим приміром може служити вплив установки по Д. Н. Узнадзе.

Перцептивна (чуттєва) інтуїція. Вона пов'язана з несвідомим сприйняттям і обробкою інформації (субсенсорное сприйняття).

Асоціативна (імажінативні) інтуїція. Наочно-образне мислення, в процесі якого шикуються довгі асоціативні ланцюжки образів, нерідко протікає непідконтрольно свідомості. Але на рівень свідомості спливають лише «інтуїтивно» отримані підсумки комбінування, аналізу та синтезу [13, с.77].

Логічна інтуїція. Зазвичай інтуїцію протиставляють логіці. Проте А. С. Кармін вважає, що в деяких випадках логічні переходи від одних тверджень до іншим відбуваються настільки стрімко, що остаточний результат представляється «сам собою», як неопосередковані ніякими проміжними викладками раптовий здогад.

Евристична інтуїція. Вона пов'язана з несвідомими механізмами взаємодії між чуттєво-наочними образами і поняттями. Є дві її основні форми: концептуальна інтуїція - перехід від наочних образів до понять і ейдетична - перехід від поняття до образів. «За певних умов акти ейдетично і концептуальної інтуїції можуть призводити до формування таких нових понять, які було б неможливо побудувати засобами наочно-образного мислення. Це та інтуїція, яка виступає як прорив до принципово нової ідеї. Тому характерні для обох форм евристичної інтуїції скачки думки відіграють особливо важливу роль в творчої діяльності людини », - пише А. С. Кармін [13, с.78].

Ми вже говорили про неосяжності феноменологічного матеріалу, що свідчить про неоціненно важливу роль інтуїції в сучасній науці.

На основі попередніх досліджень був знайдений шлях гносеологічного аналізу інтуїції як специфічної форми взаємодії чуттєвого і логічного пізнання [11,с.30].

Наукове пізнання - дуже складний і багато в чому загадковий процес. як здійснюються наукові відкриття? Яким чином у свідомості вчених народжуються нові наукові уявлення та ідеї? Часто самі їх автори просто не в змозі пояснити, як і чому це сталося. Але коли вчені все ж роблять спроби розповісти про процес своєї творчості, справа рідко обходитися без посилань на «здогад», «осяяння», «прозріння» і т.п. Інтуїція! Ось що, мабуть, грає саму істотну, навіть більше того - вирішальну роль у створенні нових наукових уявлень та ідей, згідно чи не одностайним визнанням їх творців [17,с.110].

Роль інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі існуючих прийомів пізнання для проникнення у досі невідоме. Інтуїція - це не тільки осягнення істини, але почуття і розуміння, що це саме істина. Інтуїція - це емоційно насичене розуміння суті проблеми і її рішення, коли вчений вростає в проблему і зливається з нею настільки, що вже й уві сні вона переслідує його і владно вимагає відповіді [11,с.33].

Наукове пізнання – це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання [33].

Інтуїція, якщо зібрати всі висловлювання про неї, виявляється воістину всюдисущої: вона дає напрями досліджень, формує наочні уявні моделі об'єктів, тлумачить емпіричні дані, конструює фундаментальні поняття і загальні принципи теорії, виробляє гіпотези, стимулює вибір ефективних прийомів і методів дослідження. Важко назвати будь-який пізнавальний процес, провідний до нових наукових результатів, який самі діячі науки не пов'язували б із інтуїцією [17,с.111].

Розрізняють два види інтуїції в науковому пізнанні: інтуїцію-судження та інтуїцію-здогад. Перша характеризується тим, що прямий розсуд істини, об'єктивний зв'язок речей здійснюється без логічно суворого докази, і такого доказу для даної істини не існує і не може існувати в принципі. Інтуїція-судження являє собою одноразовий синтетичний цілісний акт узагальнюючого характеру. В якості яскравого прикладу можна привести відкриття Ньютоном закону всесвітнього тяжіння. Твердження про те, що у всесвіті діє цей закон, ніхто й ніколи не зможе довести строго логічно. Однак упевненість у справедливості цього судження згодом зміцнювалася всій практикою його використання в матеріальній діяльності людства.

Інтуїція-здогадка - це пряме внелогіческое розсуд такого факту, який після певного часу буде обгрунтований і доведений суворо логічним шляхом [40].

Отже, місце інтуїції в науковому пізнанні визначається сферою взаємодії чуттєвого і логічного пізнання. Тут і виявляється дія інтуїції як процесу. Ця взаємодія інакше можна було б назвати інтуїтивним пізнанням. Правомірність виділення такого роду пізнання, так само як чуттєвого і логічного, обумовлена усією історією людського пізнання [14,с.11].

На нашу думку, також є за необхідне розглянути прояв інтуїції в педагогічній діяльності.