22. Чернігівське і Сіверське князівства в хіі-хііі ст.

Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів.

Столиця князівства Чернігів була значним економічним і культурним центром Руси. Чернігівська династія володіла деякий час в 11 — 13 ст. Києвом. Це було за Великого князі Святослава II Ярославича (1073 — 1076), його внуків Всеволода II (1139 — 1146) й Ігоря II (1146 — 1147) Ольговичів, Ізяслава III Давидовича (1157 — 1161), Святослава III Всеволодовича (1176 — 1194 з перервами), Всеволода Святославича (1206 — 1212), Михайла Всеволодовича (1238 — 1246). При цьому вони (або їх родичі) зберігали безпосередню владу й над Ч.к.

У першій половині 12 ст. головна увага зовнішньої політики чернігівських князів була скерована на південий схід, у бік Дону й Нижнього Поволжя (колишня Хозарія), Кавказу й Тмуторокані. Це визначало й стосунки з половцями, що виступали або союзниками Ч.к. в їх зовнішній політиці та внутрішніх усобицях, або противниками в їх експансії на схід. Однією з останніх спроб чернігівських князів у цьому напрямку був невдалий похід Ігоря Святославича 1185 p., оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Це й дало можливість Візантії закріпити свій вплив на терені Тмутороканського князівства.

Коли послабли східні зв'язки Ч.к., політика чернігівських князів звернулася на північний захід у бік білоруських земель, де Ч.к. стало сюзереном полоцьких князів; натомість не вдалося їм закріпити свої позиції в Новгороді.

У першій половині 13 століття, в наслідок дальшого дроблення на уділи та довгої боротьби чернігівських князів за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Чернігівське князівство занепало. У 1223 битві на Калці загинув чернігівський князь Мстислав Святославич.

18 жовтня 1239 Чернігів був захоплений монголами, а князь Мстислав Глібович урятувався лише втечею до Угорщини. Його наступник Михайло Всеволодович був убитий монголами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Чернігівське князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Орди. Частина населення відійшла на північ, де постав новий центр — Брянськ.

Сіверське князівство (також Новгород-Сіверське князівство) — одне з удільних князівств Чернігово-Сіверської землі з центром у Новгороді-Сіверському. Постало 1097 року.

Першим його князем був Олег Святославич, внук Ярослава Мудрого, після нього — його нащадки Ольговичі. Їх панування позначене змаганнями за київський престол, який часто їм вдавалося захопити (Всеволод II, Ігор II, Святослав III та Всеволод Чермний).

Сіверське князівство займало спочатку територію по річці Снові і середній течії Десни, а з середини 1130-их років і по річці Сейм з містом Курськ. У кінці 12 століття на території Сіверського князівства виникло кілька менших князівств: Курське, Путивльське, Рильське тощо. Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але фактично проводили свою незалежну політику, яка йшла врозріз з інтересами чернігівських князів. Ця політика в основному виражалась в постійних, далеко не мирних контактах із степом, тобто половцями.

Сіверські князі воювали, особливо у другій половині 12 століття з половцями. Один з їх походів на половців — князя Ігоря Святославича у 1185 році оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».

Під час нападу Батия на Східну Європу в 1240-их роках Сіверське князівство було спустошене, але існувало під татарською верховенством.