Тема 8 Маржиналізм

Маржиналізм виник як течія економічної теорії в останній третині ХІХ століття.

Появу маржиналізму визначали такі об’єктивні передумови:

1 — глибокі якісні зміни в характері, структурі виробництва, методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

2 — інтенсивний розвиток ринкових відносин, ускладнення господарських зв’язків ринкової кон’юнктури;

3 — перехід економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікація моделі ринкової конкуренції;

4 — якісні зрушення в структурі споживчих потреб, формування ринку споживача на зміну ринку виробника;

5 — зростаюча індивідуалізація господарського життя, формування принципово нового типу економічної поведінки (вивчення конкретних потреб ринкових агентів) та взаємозв’язків між економічними агентами;

6 — економічна наука від абстрактно-теоретичного аналізу переходила до дослідження конкретних господарських проблем.

Основна ідея маржиналізму полягає у дослідженні граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також в масштабі всього народного господарства (макроекономіка).

Попередниками маржиналізму — першовідкривачами категорії «гранична корисність», що використовувалась для аналізу поведінки споживачів, та піонерами математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі були: німецькі вчені Г. Госсен та Й. Г. фон Тюнен, і французькі дослідники Ж. Дюпюї та О. Курно.

Основні здобутки попередників маржиналізму:

Герман Генріх Госсен (1810—1858) — основними теоретичними висновками є два закони Госсена:

— перший (закон насичення потреб або принцип спадної граничної корисності) стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю;

— другий (закон вирівнювання граничних корисностей, або закон рівномірного задоволення потреб) стверджує, що оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються. Кожний суб’єкт максимізує сумарну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення.

Йоган Генріх фон Тюнен (1783—1850) — один із перших сформулював закон граничного аналізу в економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними (теорія граничної продуктивності факторів виробництва ).

Жюль Дюпюї (1804—1866) розмірковуючи над тим, що кожна додаткова порція суспільних благ приносить щоразу менше задоволення її споживачам, вивів криву попиту як функцію граничної корисності, яка зменшується у міру зростання кількості куплених споживчих благ.

Антуан Огюстен Курно (1801—1877) — засновник математичного напряму в економічній теорії. Запровадив в економічній науці: поняття функції та еластичності попиту, економічної рівноваги (засноване на функціональній залежності), основи математичного апарату теорії фірми.

«Гранична корисність «висіла в повітрі» упродовж всього ХІХ ст. і з’являлась раз по раз через якихось десять років: Лорд і Лонгфілд,1834; Дюпюї, 1844; Госсен, 1854; Дженінгс, 1855; Джевонс, 1862; Менгер, 1871; Вальрас, 1874»¹.

Погляди стосовно джерел походження маржинальної революції умовно можна поділити на чотири категорії:

1 — автономний інтелектуальний розвиток у межах самої економічної науки;

2 — витвір філософських течій;

3 — продукт певних інституційних змін в економіці;

4 — заперечення соціалізму, особливо марксизму (І том «Капіталу» вийшов у 1867 р., не перекладався на англійську мову до 1887 р. У роки формування своїх ідей (60-ті ХІХ ст.) Джевонс, Менгер, Вальрас і Маршалл не чули про Маркса).

Що ж було революційним? За словами Ядгарова революційність можна виділити в такі основні положення:

1 — на зміну класичній концепції з її витратним принципом формування ціни приходить маржинальна яка пов’язує враховує те, наскільки зміниться потреба в певному продукті пр додаванні одиниці цього продукту (блага);

2 — класики підрозділяли економічні явища тенденційно, вважаючи, зокрема, сферу виробництва первинною щодо сфери обігу, а вартість була вихідною категорією, в свою чергу маржиналісти розглядали економіку як систему взаємозалежних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються благами;

3 — застосування математичних методів, в тому числі диференціальних рівнянь;

4 — вдосконалення кількісної теорії грошей;

5 — зміна причинно наслідкового підходу функціональним зняла питання про первинність і вторинність економічних категорій.

В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальної революції:

1 — ранній маржиналізм (70—80-ті рр. ХІХ ст.)

Представники: Стенлі Джевонс, Леон Вальрас, Карл Менгер.

На цьому етапі відбулося започаткування «суб’єктивного напряму» в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності. Суб’єктивність полягає в тому, що оцінка корисності товару визнавалась психологічною характеристикою з позиції конкретної людини.

2 — пізній маржиналізм (90-ті рр. ХІХ ст.)

Представники: Альфред Маршалл, Джон Бейтс Кларк, Вільфредо Парето.

На другому етапі відбулося започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб’єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом.